мствах вона має бути визнана раціоналізаторською. В законі по-
винні бути викладені умови, які ведуть до втрати новизни пропо-
зиції, в силу чого вона не може бути визнана раціоналізаторською.
В законі має міститься норма, яка 6 проголошувала, що право
на раціоналізаторську пропозицію охороняється державою у формі
посвідчення, що видається тим підприємством, яке визнало пода-
-157-
ну пропозицію раціоналізаторською. Раціоналізатором визнається
автор пропозиції. Посвідчення має засвідчити; що особа, якій ви-
дано посвідчення, є автором даної пропозиції, її першість (пріо-
ритет) і право власності на неї володільця посвідчення.
В сучасних умовах буде правомірним питання, а чи може бути
володільцем посвідчення на раціоналізаторську пропозицію і, отже,
її власником роботодавець. Видається, що визнавати роботодавця
власником раціоналізаторської пропозиції з боку чинного законо-
давства немає ніяких перешкод. Але роботодавець може стати влас-
ником пропозиції за тих же умов, за яких він може стати власни-
ком винаходу. В такому разі роботодавцю немає необхідності офор-
мляти свої права на раціоналізаторську пропозицію і видавати
самому собі посвідчення на неї.
Таким чином, заяву на раціоналізаторську пропозицію може
подавати лише сам автор цієї пропозиції. Проте, немає законних
перешкод до визнання права на подачу заяви за спадкоємцями
раціоналізатора та іншими особами, яким раціоналізатор по дого-
вору може передати своє право на раціоналізаторську пропози-
цію. Пропозиція є власністю й творця і він може розпорядитися
цією своєю власністю на свій розсуд.
Заява на раціоналізаторську пропозицію має подаватися тому
підприємству, організації чи установі, де вона може бути викори-
стана. Чи обов'язково це підприємство, організація чи установа
(далі - підприємство) має бути юридичною особою? Видається,
що в такому разі підприємство, якому подано раціоналізаторську
пропозицію, не обов'язково має бути юридичною особою, це може
бути філіал юридичної особи, окрема її структура.
Підприємство, якому подана раціоналізаторська пропозиція,
повинно протягом строку, встановленого законом, розглянути
подану пропозицію і вирішити питання про визнання пропозиції
раціоналізаторською і прийняття її до використання або про відхи-
лення пропозиції. Основним в процесі розгляду заяви на раціона-
лізаторську пропозицію повинно бути питання про корисність за-
явленої пропозиції для даного підприємства. Якщо навіть за свої-
ми іншими параметрами пропозиція відповідає вимогам
раціоналізаторської, але вона не може бути використана на дано-
му підприємстві чи її використання не принесе бажаного резуль-
тату, то підприємство, не вдаючись у з'ясування питання про
відповідність заявленої пропозиції ознакам раціоналізаторської,
приймає рішення про її відхилення як такої, що даному підприє-
мству не потрібна. Ніякі оскарження рішення підприємства про
відхилення пропозиції не повинні прийматися будь-яким іншим
органом. Тільки підприємству має бути надано право вирішувати
питання про доцільність використання заявленої пропозиції на
даному підприємстві. Рішення підприємства є остаточним і не
повинно підлягати будь-якому оскарженню.
Але при такому вирішенні цього питання в законі має бути
суворе застереження на той випадок, коли заявнику буде відмов-
-158-
лено в визнанні пропозиції раціоналізаторською і прийнятті її до
використання, а потім підприємство почне використовувати заяв-
лену пропозицію. В такому разі має бути встановлена підвищена
відповідальність підприємства за свої неправомірні дії. В чому має
полягати ця підвищена відповідальність - законодавцю варто по-
думати. Це може бути відповідальність за недобросовісну конку-
ренцію, за заподіяння матеріальної і моральної шкоди заявнику у
підвищених розмірах, за безпідставне збагачення тощо. Конкретні
види і обсяги відповідальності можуть бути розроблені з урахуван-
ням усіх обставин справи. Важливо встановити жорстку недопус-
тимість такого неправомірного діяння.
При визнанні пропозиції раціоналізаторською і прийняття її
до використання між заявником і підприємством має бути укладе-
ний договір, у якому повинні бути визначені межі використання
пропозиції, порядок обчислення і строки виплати винагороди. За
цим договором підприємству має передаватися тільки виключне
право на використання раціоналізаторської пропозиції, але не право
власності.
Іншими словами, підприємство має право користуватися про-
позицією, але не має права розпоряджатися нею. Право розпо-
рядження раціоналізаторською пропозицією належить володіль-
цю посвідчення на неї, тобто він має право укласти такий же до-
говір з будь-яким іншим підприємством, де пропозиція може бути
використана. За своєю юридичною природою ці договори є ліцен-
зійними.
Авторові раціоналізаторської пропозиції, безумовно, належать
особисті немайнові права - право авторства, право на першість
пропозиції, право на ім'я. Було 6 непогано, якби за раціоналізато-
ром визнати право на назву раціоналізаторської, якщо пропозиція
носить істотний внесок в технічний рівень виробництва. Проте, в
усіх випадках раціоналізатор повинен мати право на ім'я, тобто
щоб його ім 'я згадувалось при використанні пропозиції.
Цікаве питання постає про строки правової охорони раціона-
лізаторської пропозиції. До цього часу зазначені строки не визна-
чались, як це має місце в патентному праві. В законодавстві лише
зазначалось, що автор раціоналізаторської пропозиції чи його пра-
вонаступники мали право на винагороду протягом двох років від
початку використання пропозиції. Якщо їх пропозиція викорис-
товувалась коротший строк, то, зрозуміло, винагорода виплачува-
лась лише за строк використання пропозиції. Це зрозуміло, але не
дуже. Чому винагорода за використання раціоналізаторської про-
позиції обмежується лише двома роками, навіть якщо вона вико-
ристовується і приносить прибуток значно довший строк?
Ця норма була зрозумілою в часи колишнього СРСР. Прибу-
ток від використання пропозиції понад два роки йшов державно-
му підприємству, а раціоналізаторові достатньо було і двох років.
Проте у умовах ринкової економіки ця норма не може вважатися
обгрунтованою. В такому вигляді вона буде корисною тільки для
-159-
підприємства, підприємця, але не завжди для самого раціоналіза-
тора чи його правонаступника. Багато раціоналізаторських пропо-
зицій використовуються досить тривалий час і приносять за весь
час використання певні прибутки користувачу. Але в усіх випад-
ках винагорода виплачувалась лише в межах двох років, починаю-
чи від початку використання. Ради справедливості варто відзна-
чити, що добре уже те, що тривалість двох років починали обчис-
лювати саме від початку використання пропозиції, а не від дати,
наприклад визнання пропозиції раціоналізаторською.
Отже, якщо пропозиція використовується більше двох років і
приносить доходи, то буде справедливо, що і винагорода раціона-
лізатору чи його правонаступнику має виплачуватись за весь час
його використання.
Треба зважити й на те, що багато раціоналізаторських пропо-
зицій надто тривалий час все ж не використовуються. Це можуть
бути лише окремі пропозиції. Тому, видається, було б справедли-
вим, аби посвідчення на раціоналізаторську пропозицію мало
чинність принаймні п'ять років.
Якщо пропозиція використовується протягом усіх п'яти років,
то і винагорода має виплачуватись за весь цей час.
Але очевидно й інше. Строки виплати винагороди за викори-
стання раціоналізаторської пропозиції мають значення тоді, коли
винагорода обчислюється за певний час або кількістю виробів,
вироблених з використанням пропозиції. Проте, розмір винагоро-
ди може бути визначений при укладанні договору на використан-
ня пропозиції, і тоді проблема строку чинності посвідчення на
раціоналізаторську пропозицію відпадає сама по собі.
В умовах ринкової економіки великого значення набудуть умови
в договорі трудового найму, якими будуть визначатися правовий
режим раціоналізаторських пропозицій, що будуть створені прац-
івниками під час дії договору трудового найму. На наш погляд, ці
пропозиції умовно можна поділити на дві групи. Перша - раціо-
налізаторські пропозиції, створені в порядку виконання службо-
вого обов'язку - службові раціоналізаторські пропозиції. Служ-
бовими раціоналізаторськими пропозиціями мають визнаватися
Пропозиції, що вносяться інженерно-технічними працівниками
науково-дослідних, проектних, конструкторських, технологічних
організацій. Службовими мають визнаватись також пропозиції цієї
ж категорії працівників, що працюють на підприємстві і в силу
своїх службових обов'язків повинні розробляти технічні засоби
підвищення ефективності виробництва та його технічного рівня.
Зазначені працівники одержують відповідну зарплату, і розробка
технічних рішень на рівні раціоналізаторських має входити в коло
їх службових обов'язків.
Не повинні визнаватись раціоналізаторськими пропозиції, роз-
роблені працівниками підприємства, в коло службових обов'язків
яких не виходить розробка подібних технічних рішень, але вони
розробили Їх за завданням роботодавця за додаткову винагороду,
-160-
при наданні матеріальної допомоги, фінансуванні роботодавця
тощо. Такі пропозиції також повинні визнаватися службовими, і в
силу цього мають належати роботодавцю.
Другу групу раціоналізаторських пропозицій, розроблених пра-
цівниками, що працюють за договором трудового найму з робото-
давцем, складають пропозиції, розроблені не у зв'язку з виконан-
ня службових обов'язків, без матеріально-фінансової допомоги з
боку роботодавця і взагалі без будь-якого зв'язку з договором най-
му. Працівник розробив пропозицію дома у свій вільний час, зна-
ючи потребу в ній підприємства, де він працює. Цю пропозицію
він запропонував своєму підприємству. Як варто оцінювати зап-
ропоноване рішення? Воно відноситься до службових? Звичайно,
ні. Така раціоналізаторська пропозиція розроблена без будь-якого
зв'язку з договором найму і тому немає ніяких підстав вважати її
службовою.
Правовий статус такої раціоналізаторської пропозиції має виз-
начатись по-різному в залежності від умов договору трудового най-
му. В договорі трудового найму може бути передбачено, що усі
технічні пропозиції, удосконалення, поліпшення та інші пропо-
зиції, розроблені під час чинності договору трудового найму, ста-
ють власністю роботодавця за усіх умов. Якщо ж такої умови в
договорі трудового найму немає, то власником такої пропозиції є
її автор. Він може запропонувати своєму роботодавцеві раціонал-
ізаторську пропозицію на загальних підставах як будь-яка інша
стороння особа.
В законі про раціоналізаторські пропозиції варто було б пе-
редбачити комплекс правових форм державного матеріального і
морального стимулювання раціоналізації. Великих коштів державне
стимулювання не потребувало б, а віддача була б значною.
Безумовно, закон про раціоналізаторські пропозиції має чітко
визначити достатньо ефективні правові засоби захисту прав на ра-
ціоналізаторські пропозиції. Зазначені засоби мають бути розроб-
лені за схемою захисту взагалі об'єктів промислової власності.
Зокрема, до компетенції суду мають відноситись спори про автор-
ство (співавторство), про факт використання раціоналізаторської
пропозиції, про порядок, обсяг та строки виплати винагороди за
використання раціоналізаторських пропозицій та інші спори, по-
в'язані з їх використанням. Відповідальність за порушення прав
на раціоналізаторські пропозиції має зводитись не тільки до при-
пинення порушення, а головним чином до відшкодування запо-
діяної порушенням матеріальних і моральних збитків.
Як уже підкреслювалось вище, спори про визнання пропо-
зиції раціоналізаторською та прийняття її до використання не по-
винні розглядатися судом. Це має бути компетенція виключно
підприємства, якому подана пропозиція. Звичайно, рішення орга-
ну підприємства, якому доручено розглядати подані пропозиції,
може бути оскаржено, але тільки в межах підприємства, тобто його
керівнику, рішення якого має бути остаточним. При такій ситу-
ації суди будуть позбавлені багатьох безпредметних спорів.
-161-
Глава VІ. ПРАВО НА НЕРОЗКРИТУ ІНФОРМАЦІЮ
Цього інституту у чинному цивільному законодавстві України
поки що немає. Проте, в умовах ринкової економіки все більше
зростає значення будь-якої інформації, в тому числі, а може, пе-
редусім, науково-технічної інформації. Саме тому Україна за роки
незалежності прийняла ряд законів про правову охорону науково-
технічної інформації - Закон України <Про основи державної
політики в сфері науково-технічної діяльності від ІЗ грудня 1991
р.(*205); Закон України <Про науково-технічну інформацію> від 25
червня 1993 р.(*206); Закон України <Про захист інформації в автома-
тизованих системах> від 5 липня 1994 р.(*207) та ряд інших законів
для цієї мети. Ці заходи з боку держави, без будь-якого сумніву,
виправдані. Зараз хто володіє інформацією, той володіє станови-
щем в тій чи іншій галузі будь-якої діяльності людини.
Зараз у нас склалася досить парадоксальна ситуація. З одного
боку, здобутки нашого науково-технічного потенціалу не завжди
знаходять запит, а з другого - іноземні агенти намагаються за
будь-яку ціну виловити будь-яку, особливо науково-технічну,
інформацію і викрасти або яким-небудь іншим шляхом неправо-
мірно заволодіти нею.
Науково-технічний потенціал України ще й зараз володіє над-
звичайно цінною науково-технічною інформацією, яка дуже ціка-
вить наших зарубіжних <друзів>. Саме цим пояснюється акту-
альність правової охорони будь-якої інформації. Тим більше, що
далеко не всі види, в тому числі і науково-технічної інформації,
знайшли надійний правовий захист в чинних законах. Мова йде
про так звані секрети виробництва (ноу-хау), або цю інформацію
ще називають просто нерозкритою інформацією.
Цей вид інформації поки що не знайшов належної правової
охорони у чинному цивільному законодавстві. Між тим міжнарод-
на правова практика свідчить, що значення нерозкритої інфор-
мації (ноу-хау) в міжнародній торгівлі ліцензіями швидко і не-
впинно зростає. Тепер понад 70 відсотків ліцензій, що укладають-
ся у світі, супроводжуються нерозкритою інформацією(*208).
Справа в тому, що патент, як правоохоронний документ на те
чи інше науково-технічне досягнення, має одну досить істотну ваду.
У своєму описі винаходу чи будь-якого іншого науково-технічно-
го досягнення, що є складовою частиною патенту, автор розкри-
(**205) Див.: Голос України, 1992, 24 березня.
(**206) Див.: Голос України, 1993, 23 липня.
(**207) Див.: Голос України, 1994, 4 серпня.
(**208) Див.: Чобіт О.А. <Ноу-хау> та договір на його передачу. Автореф. канд. дис.
Харків, 1994.
-162-
ває повністю сутність винаходу чи іншого досягнення. В патент-
них законах світу підкреслюється, як правило, необхідність скла-
дення чіткого і ясного опису, який би давав можливість будь-яко-
му фахівцеві скористатися запатентованим досягненням. Патент
оберігає це запатентоване науково-технічне досягнення від будь-
якого неправомірного використання третіми особами. Проте, па-
тент не забороняє будь-кому внести до запатентованого винаходу
чи іншого досягнення деякі зміни. Внесені зміни дають можливість
їх запатентувати як новий винахід і користуватися ним уже без
виплати патентовласнику першого винаходу будь-якої винагороди.
Це надзвичайно уразливе місце патентної охорони об'єктів про-
мислової власності. Цим дуже часто користуються підприємливі
винахідники і просто підприємці, які таким чином виводять своє
використання чужого винаходу із-під патентної охорони. Це яви-
ще стало надзвичайно поширеним у світовій практиці(*209). Патент в
таких умовах уже не завжди стає надійним правоохоронним доку-
ментом. Із-під його охорони вислизають найбільш цінні науково-
технічні досягнення, оскільки полюють найчастіше саме на них.
Саме тому заявники почали шукати більш ефективних спо-
собів захисту винаходів та інших запатентованих пропозицій. Для
цього вони в заявочних матеріалах на те чи інше рішення його
сутність почали розкривати не до кінця, а одну із ознак не вклю-
чали у формулу винаходу, залишаючи її нерозкритою. Це й був
той нерозкритий секрет, без якого винахід або взагалі не можна
було використати, або можна було використати не в повну міру.
При продажу ліцензії на використання винаходу покупця попе-
реджали, про наявність певного нерозкритого секрету (ноу-хау),
який супроводжує винахід чи інше технічне рішення, без якого
його використання не буде досить ефективним. Безумовно, цей
секрет передавався за певну додаткову винагороду і з певними
застереженнями.
Передусім, обумовлювалась повна конфіденційність цієї до-
даткової інформації. Ліцензіат брав на себе обов'язки не розголо-
шувати цієї додаткової інформації.
Специфічність цієї нерозкритої інформації полягала в тому,
що вона не піддавалась офіційній реєстрації. Опис, який складав
її сутність, носив конфіденційний характер і передавався з рук в
руки під серйозні застереження. В ліцензійних договорах, як пра-
вило, обумовлюється порядок і умови Передачі цієї інформації
Цими-та іншими факторами зумовлюється необхідність іe?a-
мого правового інституту захисту цієї нерозкритої інформації, ос-
кільки вона в сучасних умовах набуває все більшої ціни товару.
Цей товар користується великим попитом. Можна було б сказати,
що нерозкрита інформація (ноу-хау) є додатковим елементом, який
істотно підсилює ефективність патентного захисту винаходів та
інших науково-технічних досягнень. В поєднанні з патентом не-
(**209) Див.: Штумпф Г. Договор о передаче ноу-хау. M., Прогресс, 1976, с. 183.
-163-
розкрита інформація створює більш надійний захист винаходів та
інших технічних рішень від неправомірного використання третіми
особами.
Проте, проблема полягає в тому, як забезпечити правову охо-
рону нерозкритої інформації, не розкриваючи її змісту, її сутності.
Адже немає що захищати - офіційної реєстрації цієї інформації
не існує, правоохоронних документів на неї ніхто не видає, її
сутність носить суворо конфіденційний характер. Ця проблема
ускладнюється ще й тим, що виявити неправомірне використання
цієї інформації майже неможливо, встановити порушення і по-
рушника також не просто. Неправомірного користувача нерозк-
ритої інформації за руку не схопиш і не станеш кричати <Держи
злодія>. Нерозкритою інформацією у більшості випадків можна
заволодіти тільки очима, розумом, свідомістю. Фахівцю достатньо
одного погляду на креслення, механізм, улаштування тощо. Він
зразу уловить принцип роботи того чи іншого механізму, способу
тощо.
Це зовсім не означає, що така нерозкрита інформація взагалі
не підлягає опису чи будь-якій іншій фіксації на матеріальному
носії. Але там, де це можливо, будь-якої фіксації уникають саме з
метою нерозголошення її сутності. Якщо ж нерозкрита інформа-
ція будь-яким чином зафіксована, то вживаються такі заходи її
охорони, аби вона не попала в треті руки. Отже, нерозкрита інфор-
мація може бути об'єктом правової охорони до тих пір, поки заз-
начена інформація зберігає своє конфіденційність.
Саме тому важко розробити принципи правової охорони такої
нерозкритої інформації. Проте, загальний контур такого право-
охоронного механізму уже окреслився.
Передусім необхідно визначити об'єкт правової охорони, інши-
ми словами сформулювати хоча б саме загальне визначення не-
розкритої інформації. У цьому визначенні має бути охарактеризо-
вана та інформація, яка буде складати об'єкт правової охорони.
Це, передусім, технічна, комерційна, організаційна і будь-яка інша
інформація, яка здатна підвищити ефективність виробництва чи
будь-якої іншої доцільної діяльності. Звичайно, до такої інфор-
мації має відноситися і така, що не тільки здатна підвишити ефек-
тивність виробництва, а й така, що може принести будь-який по-
зитивний ефект. У визначенні має бути підкреслено, що така інфор-
мація в силу свого змісту має певну реальну чи потенційну вартість,
що робить її товаром. Безумовно, така інформація має носити кон-
фіденційний характер, тобто бути невідомою третім особам. Зви-
чайно, можуть бути запропоновані й інші якісні ознаки правового
визначення нерозкритої інформації, але й наведені дають мож-
ливість сформулювати хоча б загальне її визначення: <Технічна,
організаційна, виробнича, комерційна, економічна та інша інфор-
мація, здатна сприяти підвищенню виробництва та іншої суспіль-
но-корисної діяльності або приносити інший позитивний ефект,
-164-
невідома третім особам, внаслідок чого має комерційну вартість,
визначається нерозкритою інформацією>.
Під дію правової охорони нерозкритої інформації не повинні
Попадати комерційні та інші таємниці, які складають державну
таємницю і охороняються спеціальними законами.
Володар нерозкритої інформації (ноу-хау), безумовно, має пра-
во на захист від її неправомірного використання. Питання постає,
як здійснювати охорону цієї інформації. Передусім необхідно про-
голосити в законі, що держава бере під свій захист нерозкриту
інформацію від будь-якого неправомірного посягання. Правова
охорона має надаватися тільки такій інформації, яка має реальну
чи потенційну вартість, тобто такій, що може приносити певний
прибуток або інший позитивний ефект, в силу чого вона стає рин-
ковим товаром і, отже об'єктом цивільного обігу. На цей товар
поширюються всі правила, що стосуються обігу товарів. Звичай-
но, це товар специфічний, який не має матеріальної субстанції,
але здатний приносити певну, часом і досить солідну користь сус-
пільству.
Правова охорона такій інформації може надаватися за умови,
що до неї немає доступу третіх осіб на законній основі. Нерозкри-
та інформація тому й називається нерозкритою, тому що вона
носить конфіденційний характер. Така інформація може бути то-
варом лише тому, що вона невідома третім особам і довідатися
про її сутність не можна із інших джерел. Разом з тим зазначена
інформація має бути здатною до відчуження від її володаря. Не
може вважатися нерозкритою інформацією і підпадати під право-
ву охорону фізична, психологічна чи будь-яка інша здатність лю-
дини до певного впливу на інших людей або уміння здійснювати
певні дії, недоступні іншим. Ця здатність не може бути товаром,
оскільки вона невіддільна від її суб'єкта - охоронюваною інфор-
мацією може бути лише така, яку можна відділити від її носія,
тобто передавати іншим особам.
Правова охорона нерозкритої інформації може бути надана
ще за однієї неодмінної умови. Їх володар має вживати відповід-
них заходів для збереження конфіденційності зазначеної інфор-
мації. Це, безумовно, необхідна умова правової охорони, адже при
можливості розкриття сутності нерозкритої інформації вона втра-
чає здатність до охорони, іншими словами, правоохоронність. Ці
заходи не можуть бути визначені законом, оскільки вони зумов-
лені характером нерозкритої інформації. Нерозкрита інформація
за своїм характером може бути самою різноманітною, отже і захо-
ди до збереження її конфіденційності також можуть бути самі різно-
манітні. Наприклад, маляр знає, в якій пропорції треба змішувати
фарби, щоб одержати необхідний відтінок. Це знання (інформа-
цію) він може зберегти шляхом мовчання, тобто нікому іншому не
розкривати свого знання. В складних технологіях, безумовно, по-
требується письмовий опис цієї нерозкритої інформації, яку мож-
на зберегти лише шляхом збереження в таємниці цього опису.
-165-
В законі чи іншому нормативному акті про охорону права на
нерозкриту інформацію мають бути визначені права її володільця.
Тобто мають бути визначені межі йото поведінки стосовно об'єкту
правової охорони. Має бути чітко визначено, що нерозкрита Інфор-
мація є виключною власністю її володаря. Тільки він має виключ-
не право на ії використання. Це право володар може передавати
іншим особам, мається на увазі як право власності, так і виключне
право на використання. Як власник, він може відчужувати свою
власність будь-кому і будь-яким правомірним способом. Як воло-
дар виключного права, володар має право видавати ліцензії на
використання інформації. Як уже відзначалось, ліцензія на вико-
ристання нерозкритої інформації як правило, видається разом з
ліцензією на винахід. Найчастіше це одна і та ж ліцензія.
Безумовно, володар нерозкритої інформації має право на ви-
нагороду за використання її будь-яким способом - разом з вина-
ходом і без нього. Розмір і порядок виплати винагороди мають
встановлюватися угодою сторін. В договорі про надання ліцензії
можуть встановлюватися й інші права і обов'язки сторін, які бува-
ють досить різноманітні. Видача ліцензії на використання нерозк-
ритої інформації (ноу-хау) може супроводжуватися передачею
відповідної технічної документації. Отже, в договорі має бути виз-
начена доля цієї документації після спливу строку ліцензії.
Строк правової охорони нерозкритої інформації обумовлений
строком збереження її конфіденційності: поки зазначена інфор-
мація буде прихована віл третіх осіб, до тих пір буде зберігатися
правова охорона. Немає значення, ким буде розкрита сутність та-
кої інформації - самим власником цієї інформації чи третьою
особою, правомірним способом чи неправомірним. Сам факт роз-
криття сутності охоронюваної інформації припиняє ії правовий
захист.
Разом з тим слід враховувати, що будь-яка третя особа може
правомірно здобути таку ж нерозкриту інформацію, якою уже во-
лодіє певна особа. В такому разі за добросовісним набувачем такої
інформації має зберігатися право на її використання будь-яким
способом незалежно від попереднього володаря.
Спори з приводу використання нерозкритої інформації, вип-
лати винагороди мають розглядатися тільки судом. Разом з тим
необхідно передбачити відповідальність особи, що неправомірним
способом розкрила сутність охоронюваної інформації і цим на-
несла певні збитки її володільцю. Порушник має бути зобов'яза-
ний відшкодувати завдані цим порушенням збитки. При цьому,
враховуючи характер правопорушення, відшкодування, завданих
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 32 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |