Пролєтаріят сьогодні

Марксизм — це філософія робітничої кляси. Саме з пролєтаріятом Маркс пов’язував перехід людства до соціялізму, саме наймані робітники покликані, на його думку, знищити капіталізм. Водночас можна почути, що чисельність робітничої кляси у світі зменшується, відповідно, вона втрачає свою соціяльну ролю. Виходячи з цього, деякі ліві теоретики говорять про втрату нею революційної ініціативи, яка буцімто переходить чи то до студентів, чи то до люмпенів, чи то до окремих пригноблених соціяльних ґруп (так званих «ґруп за ідентичностями» — жінок, гомосексуалістів, національних і реліґійних меншин тощо). Таким чином клясова боротьба підміняється відстоюванням прав окремих ґруп чи навіть індивідуумів, грань між соціялізмом та лібералізмом стирається.

Насправді все не зовсім так. З одного боку, провідні корпорації у межах капіталістичної світосистеми переносять виробництво у бідні країни — і там промислова робітнича кляса швидко зростає. З иншого — ріжноманітні сектори економіки, які раніше були некапіталістичними, тепер повністю захоплені капіталом, відповідно, їхні працівники пролєтаризуються. Справа в тому, що до другої світової війни переважна маса робітничої кляси була зосереджена у промисловості, будівництві та транспорті. Такі галузі, як роздрібна торгівля, освіта, лікарні й аптеки, громадське харчування, відпочинок і розваги, спорт знаходилися або у руках дрібних родинних підприємств, або у руках осіб «вільних професій». Сьогодні все радикально змінилося: велетенські супермаркети, мережі ресторанів «швидкої їжі», фармацевтичні ґіґанти, вищі школи, нічні клюби та дискотеки, професійні спортивні клюби, фітнес-центри, книговидання, мода, шоу-бізнес — усе це стало місцем вкладення величезного грошового капіталу. Ці маси капіталу вимагають прибутку, а значить, аби створювати необхідну додаткову вартість, вимагають і відповідної кількости робочої сили.

Зовні все може виглядати традиційно і навіть патріархально (одеський ринок «7-й кілометр» виглядає майже так само, як і 100 років тому). Але всередині все змінилося. Дрібних виробників тут майже немає, а господарі великих партій товару або скупники вже не стоять за прилавком самі — вони наймають для цієї роботи продавців. Так само найманими працівникам є носильники, водії, прибиральники, охоронці тощо.

Звичайно, у кожному конкретному випадку необхідно деталізувати, хто належить до робітничої кляси, а хто ні. Наприклад, у київському клюбі «Динамо» професійні футболісти не є робітничою клясою, але ті, хто відповідає за функціонування стадіону та інфраструктури клюбу, обслуговуючий персонал — безсумнівно, робітники.

Крім того, виникають нові галузі (і, відповідно, нові потреби), що пов’язані зі сферою «високих технолоґій» — Інтернет, мобільний зв’язок, комп’ютери, проґрамування, ігри. І тут теж необхідна робітнича кляса, інакше не буде ніякого прибутку. Нехай цей пролєтаріят не стоїть у спецівці біля верстату, а сидить у білій сорочці за монітором комп’ютера, але сутність від цього не змінюється.

Дата добавления: 2015-10-28