Напис погас, і те, як він погас, Артурові зовсім не сподобалося. Він погас ніби з якоюсь презирливою пихою. Артур спробував запевнити себе, що то всього-на-всього сміховинний вибрик його уяви. Неонові вивіски горять або не горять залежно від того, подали на них електричний струм чи ні. І ніяк не може жодна вивіска,— втовкмачував він собі,— переходити з одного стану до іншого з презирливою пихою. Артур ще щільніше закутався в халат, проте труситися від того не перестав.
Зненацька в надрах пітьми знову загорілося неонове світло, на цей раз з цілковито незбагненним зображенням: три крапки і кома. Ось таким:
У темряві горіло лише це зелене неонове зображення.
Спробуй-но зрозуміти. Кілька секунд Артур удивлявся в ті крапки і кому і потім збагнув, що його попереджують про те, що речення ще не завершене. Попереджують мало не із надлюдською педантичністю, відзначив він. З нелюдською, щонайменше.
Речення потім завершилося такими двома словами:
АРТУРЕ ДЕНТЕ.
Голова йому пішла обертом. Він насилу встояв на ногах і ще раз прочитав напис. Ні, зверталися таки до нього: «Артуре Денте»,— тож голова йому знову пішла обертом, задрижали жижки.
Напис знову погас. Артур стояв у темряві, розгублено лупаючи очима, а на сітківці його очей лишився тьмяно-червоний відбиток його власного імені.
Раптово спалахнув новий напис:
ЛАСКАВО ПРОСИМО.
А через мить до нього додалися слова:
А Я НІ.
Холодний, мов змія, жах, який весь цей час витав над Артуром, очікуючи на зручний момент, усвідомив, що такий момент якраз настав, і з усією зміїною спритністю шмигонув у душу землянина. Той намагався його побороти. Він спробував насторожено присісти навпочіпки, як те робив один з героїв якогось телесеріалу, та, мабуть, у того були міцніші коліна. Загнано, до різі в очах, Артур напружено вдивлявся в темряву, мов зацькований звір.
— Е-е, егей? — проскиглив він.
Він прокашлявся і сказав знову голосніше, впевненіше і без е-екання. Йому видалося, що в глибині коридору хтось закалатав у великий барабан.
Прислухавшись, Артур збагнув, що то гупає його власне серце.
Прислухавшись ще раз, Артур дійшов висновку, що то не його серце, а в глибині коридору хтось таки калатає у великий барабан.
На його лобі виступили краплі поту, вони піднатужились і покотилися по
обличчю. Артур обперся рукою об долівку — щоб надати більшої стійкості настороженій поставі, що вдавалося йому через силу. Напис обновився знову. Тепер він радив:
НЕ НЕРВУЙСЯ.
Через мить він доповнився іншим:
Дата добавления: 2015-11-03; просмотров: 56 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Життя, Всесвіт і все суще 6 страница | | | ТРЕМТИ, ЯК ОСИКОВИЙ ЛИСТ, АРТУРЕ ДЕНТЕ. 1 страница |