Прибуток. Фактори, що впливають на норму прибутку.

Прибуток-це загальна виручка фірми за мінусом(зовн. І внутр.).витрат.

Норма прибутку-це відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу,виражене у відсотках.

В економічній теорії показник норми прибутку визначається за формулою:

де Нп - норма прибутку, %;

П - маса прибутку, г. о.;

АК- сума авансового капіталу, г. о.

Фактори норми прибутку:

1. На норму прибутку прямо пропорційно впливає норма доданої і маса цієї доданої вартості.

2. Норма прибутку прямо пропорційно залежить від витрат виробництва: чим нижчі індивідуальні витрати капіталу, тим вищий прибуток та норма прибутку.

3. На норму прибутку прямо пропорційно впливає швидкість обороту капіталу. Норма прибутку розраховується за певний період, як правило, за рік, і буде тим біль­шою, чим швидше обертається капітал та чим більшу масу прибутку він приносить.

4. Норма прибутку зумовлена (в оберненій залежності) органічною будовою ка­піталу, тобто відношенням С: V (постійного капіталу до змінного капіталу). Адже, за Марксом, додану вартість створює саме змінний капітал — отже, чим менша його питома вага в загальній структурі капіталу (тобто чим вища органічна будова капіта­лу), тим менша додана вартість, яку цей змінний капітал створює, і відповідно менша норма прибутку.

5. Підвищення цін на продукцію даного підприємства й зниження цін на ресур­си — збільшують масу та норму прибутку; зниження цін на готову продукцію і підви­щення цін на ресурси, які потрібні для її виробництва, — зменшують норму та масу прибутку.

34). Підприємство як суб'єкт ринкової економіки.

Головними суб'єктами ринкової економіки є різні підприємства. Підприємство - це самостійний господарський суб'єкт створений підприємцем або об'єднанням підприємців для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку

Підприємство виконує такі функції: організаційну — забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізації; відтворювальну — інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів; соціальну — задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.

Підприємство необхідно розглядати з двох боків: 1) організаційно-технічного — як певну єдність технічного комплексу (системи машин) і сукупного робітника; 2) соціально-економічного — як суб’єкт виробничих відносин і певну сукупність цих відносин, характер яких визначається власністю на засоби виробництва.

35. Класифікація підприємств. Організаційно-правові форми підприємств

Види підприємств

За видом діяльності (виробничі, фінансові, посередницькі, страхові)

Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприєм ства таких видів:1.приватне підприємство, що діє на основі приватної форми власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);2.підприємство, що діє на основі колективної форми власності (підприємство колективної форми власності);3.комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми власності територіальної громади;4.державне підприємство, що діє на основі державної влас ності;5.підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

За критерієм наявності в статутному фонді підприємства іноземної інвестиції:1.підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному фонді такого підприємства іноземна інвестиція має становити не менш як 10 відсотків);2.іноземні підприємства (в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить 100 відсотків).

За розмірами (мале, середнє, велике):1.малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 50 осіб, а обсяг прибутку не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за курсом Національного банку України;2.великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку;3.усі інші підприємства вважаються середніми чисельність працюючих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; обсяг доходу від реалізації продукції за рік у межах гривневого еквівалента суми від 500 тис. євро до 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

За способом творення (унітарне, корпоративне):1.Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї) 2.Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами.

36).Особливості підприємницької діяльності в Україні

Підприє́мство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Підприємництво здійснюється на основі:-вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;- самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів - вільного найму підприємцем працівників;- комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;- вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;- самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

37).Кругообіг капіталу і його функціональні форми

Отже, капітал у своєму русі послідовно проходить три стадії: перша і третя відбуваються в сфері обігу, а друга — в сфері виробництва, та набуває трьох форм — грошової, продуктивної і товарної.

Кругообіг капіталу — це такий його рух, що охоплює послідовне проходження ним трьох стадій та набуття ним трьох форм і повернення до початкової. Кругообіг різних форм капіталу можна подати так:

Підприємці, як і все суспільство, зацікавлені у невпинному русі капіталу, бо від цього залежить не тільки отримання ними прибутків та їх збільшення, а й процес суспільного відтворення загалом, його вдосконалення, прогресивний розвиток людства. При цьому різні частки капіталу одночасно перебувають у всіх трьох формах і на трьох стадіях. Порушення руху капіталу хоча б на одній із стадій означає виникнення певних ускладнень у процесі відтворення. Наприклад, коли підприємець з тих або інших причин не продав свій товар, він не тільки не отримує прибуток, а й не повертає своїх витрат. Це може призвести до скорочення виробництва, неплатоспроможності підприємств, їх банкрутства. Може статися й так, що підприємець не може придбати товарів, потрібних для продовження процесу виробництва, або ж йому бракує необхідної кількості грошей, чи на ринку не вистачає певних товарів.

Капітал повинен постійно рухатися, це об'єктивно необхідна умова і спосіб його існування. Це не обмежується одним кругообігом. Кругообіг набуває вигляду нескінченної спіралі. Кругообіг капіталу не як окремий та одноразовий акт, а як процес, що постійно повторюється, є його оборотом.

Кожен підприємець, авансуючи гроші в ту або іншу справу, намагається розрахувати той час, за який їх можна повернути, тобто його дуже цікавить час обороту — період від моменту авансування капіталу до моменту його повернення підприємцю в первісній грошовій формі. Оскільки авансований капітал перебуває і у сфері обігу, і в сфері виробництва, то час обороту включає час обігу та час виробництва.

Формою руху капіталу на підприємстві є фонди. До виробничих фондів підприємства належать продуктивні фонди та фонди обігу. Різні частки продуктивних фондів мають неоднакову швидкість обороту і по-різному переносять свою вартість на продукт, що виробляється. Тому виокремлюють основний і оборотний капітал, основні та оборотні виробничі фонди.

38).Обіг капіталу та його швидкість. Основний та обіговий капітал.

Пром. Капітал перебуває у безперервному русі. Будь-яка його зупинка припиняє створення нової необхідної і додаткової вартостей. Оборот капіталу-це це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу. Важливою якісною ознакою обороту капіталу є швидкість обороту. Чим швидше обертається капітал, тим більше прибутку він приносить. Шв. обороту капіталу має 2 виміри:1)це відтинок часу, протягом якого до підприємця від виручки від реалізації товарної продукції повертається у грошовій формі вся вся сума авансованого капіталу, що зросла на величину прибутку.Це відтинок часу становить один оборот; 2)Похідний від першого-це к-ть оборотів капіталу за рік. Обччислюється за ф-ою:Т=C+V+m –с-основний капітал; v-оборотний капітал; m-додаткова вартість/

З точки зору особливостей обороту продуктивний капітал розпадається на основний і оборотний.
Основний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь в кількох виробничих циклах, свою вартість переносить на створюваний продукт частинами і в процесі виробництва не змінює своєї натуральної форми (будівлі, споруди, машини, обладнання і т.д.).
Оборотний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь лише в одному виробничому циклі, свою вартість переносить на створюваний продукт відразу повністю і в процесі виробництва змінює натуральну форму (сировина, матеріали, паливо і робоча сила). Правда, робоча сила не переносить свою вартість на продукт, вона створює нову вартість.
Поділ капіталу на основний та оборотний властивий лише продуктивному капіталу.

39). Фізичний та моральний знос капіталу. Амортизація.

Матеріально-речові елементи основного капіталу зазнають поступової втрати своєї споживчої вартості, а тому і вартості, тобто фіз. та морал. зносу. 1. Фізичний знос – це втрата основного капіталу під дією природи або виробітку. В результаті чого він втрачає свої якості і на придатний для подальшого експлуатування. Наприклад: для виробництва гайок, завод використовує верстатний станок. Допустимо, що цей станок буде працювати 10 років. Після десяти років виробник буде змушений замінити його на новий, або по ремонтувати старий. В обох випадках виробникові потрібно буде застосувати новий основний капітал для подальшого виробництва гайок. 2. Моральний знос – це такий знос капіталу, при якому подальша експлуатація даного предмета приносить збитки. При моральному зносі потрібна часткова або загальна оновленість виробництва. Наприклад: Сьогодні виробник для виробництва зошитів використовує певний верстат який виготовляє 1000 шт. за годину. Через два роки на ринку появляється новий верстат, але з більшою продуктивністю (1500 шт. годину), і меншими затратами праці. Можна зробити висновок, якщо виробник не оновить свій основний капітал, його продукція буде дорожчою і не конкуренто-здатною на ринку. Основою морального зносу основного капіталу є науково-технічний прогрес, який змушує виробників до переоснащення виробництва. Для того, щоб частково оновити свій основний капітал підприємства роблять певні відрахування доходу в амортизаційний фонд. Амортизація – це поступове оновлення основного капіталу за допомогою відрахувань з доходу підприємства. Є два види оновлення основного капіталу: - довгостроковий (весь цикл виробництва оновиться через 5-10 років).- короткостроковий (основний капітал оновиться протягом 1 – 3 років). Норма амортизації: На=А:ОН*100%(Он – вартість основного капіталу, А-сума амортизації)

40). Ринкова інфраструктура та її основні елементи

Інфраструктура ринку – комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура.

Існують такі підсистеми інфраструктури:

1. організаційно-технічна.

- Аукціони форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів.

- Товарна біржа - комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками. Це об'єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої - укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо.

- Оптові ринки

- Торгово-промислові палати це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн. Торгові доми це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства.

- Сервісні центри

- Опціони – договірне зобов’язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленими на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду.

- Ярмарки надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.

- Транспортні комунікації

- Ріелтерські фірми – організації-посередники на ринку нерухомості.

- Земельні аукціони.

2. Фінансово-кредитна:

- банки – кредитно-фінансові установи, що акумулюють гроші і надають їх у формі кредитів своїм клієнтам і здійснюють грошові розрахунки.

- Фондова біржа – організований ринок цінних паперів.

- Валютні біржі – купівля-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.

- Фінансові небанківські інститути - Страхові кампанії - Інвестиційні, пенсійні та інші фонди - Ощадні каси

- Ломбарди

3. державно-регулятивна, законодавча:

- ліцензування – оподаткування - митна система - державні фонди для сприяння діловій активності

4. науково-дослідне та інформаційне забезпечення:

- науково-дослідні установи з вивчення ринкових проблем - консалтингові кампанії - інформаційні центри та агентства - рекламні агентства - спеціальні навчальні заклади - юридичні контори

41). Торговельний капітал та особливості сфери його функціонування

Торговельний капітал — особливий вид сукупного капіталу, що базується передусім на найманій праці і функціонує у сфері обігу для ведення торгових операцій, власником якого (капіталу) є окрема група капіталістів.

Сутність тоговельного капіталу полягає в тому, що він, по-перше, виступає як відокремлена частина промислового капіталу і, по-друге, він займається не просто реалізацією товарів, а перетворенням товарного капіталу в грошовий, Інакше кажучи, тоговельний капітал виконує функцію промисло­вого капіталу у сфера обігу. Торговельний капітал авансується особливою категорією підприємців - торгівцями й постійно перебуває у сфері обігу. Він виступає лише в двох формах - грошовій і товарній, а формулою його руху є: Г - Т - Г\ тобто купівля товарів і їх наступна реалізація. Місцем функціонування торговельного капі­талу є сфера обігу. Тобто сфера, де не створюєть­ся ні вартість, ні додаткова вартість, вони лишетут реалізуються. Звідки ж тоді торговельний підприємець отримує свій прибуток? Для того, щоб відповісти на це запитання, необхід­но знати, що торговельний капітал за своїм складом неоднорідний. Він складається з двох частин: капіталу обігу, авансованого на купівлю товару, й капіталу, авансованого на обслуговування процесу продажу товару. Ця друга частина капіталу називається витратами обігу. Основу й визначальну масу торговельного капіталу складає ка­пітал обігу. Тому розглянемо спочатку механізм його заміщення й джерело прибутку. З формули руху: Г-Т-Г" ми бачимо, що ця частина торговельного капіталу, яка авансується на купівлю товару торговельним підприємцем, не виходить з його рук. Вона повертається після кожного продажу товарів. Але ж капітал обігу повинен не тільки повернутися, а й самозрости, тобто принести прибуток.

42 ). Товарна біржа як елемент інфраструктури ринку

Сучасна товарна біржа виникла в процесі еволюції різних форм оптової торгівлі і являється одним із видів організованого товарного ринку.Відповідно до Закону України "Про товарну біржу" товарна біржа - це Організація, що поєднує юридичних та фізичних осіб і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, встановлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, впорядкування і спрощення товарообігу і пов'язаних з ним операцій. Залежно від виду біржового товару у світовій практиці біржі поділяють на товарні, фондові, валютні, фрахтові та біржа праці.Товарна біржа здійснює операції із купівлі-продажу масових однорідних товарів з певними параметрами чи за зразками;характеризується регулярністю торгівлі у суворо визначеному місці, уніфікацією основних вимог до якості товару, умов та термінів постачання.
Фондова біржа спеціалізується на купівлі-продажу цінних паперів, акцій, облігацій, що випускаються урядом, місцевими органами влади та приватними підприємствами. Призначення фондової біржі - мобілізація тимчасово вільних коштів через продаж цінних паперів.

Валютна біржа здійснює угоди з іноземною валютою і визначає поточний курс вітчизняної грошової одиниці щодо іноземної валюти.
Фрахтова біржа — це постійно діючий ринок фрахтованих суден, де концентрується уся інформація про попит на тоннаж та його пропозицію, про рівень фрахтових ставок, про умови угод фрахтування тощо.
Біржа праці - це установа (здебільшого державна), яка надає посередницькі послуги на ринку праці між працівниками та підприємцями у здійсненні угод купівлі-продажу робочої сили; займається працевлаштуванням безробітних, а також осіб, які бажають змінити роботу; вивчає попит та пропозицію робочої сили, веде облік безробітних.

За організаційно-правовою формою біржі можуть бути зареєстровані як акціонерні товариства (відкритого чи закритого типу) або як товариства з обмеженою відповідальністю. За формою участі у біржових торгах біржі поділяються на відкриті (публічні) та закриті.

Біржа відкритого типу (публічна) - це біржа прямих, безпосередніх контактів виробників та споживачів; на ній діє вільний доступ до біржового кола клієнтів-продавців та замовників-покупців; продавець уособлює пропозицію, покупець - попит. На біржах відкритого типу в торгах беруть участь і брокери. Біржа закритого типу - це біржа, на якій усі операції здійснюються тільки через брокерські контори, які створюються членами (учасниками) біржі. Діє заборона на доступ до біржового кола покупців та продавців; необхідна спеціальна система збирання та до біржової обробки замовлень за межами біржі; передбачається наявність органів посередників-професіоналів, які обслуговують процес купівлі-продажу.

За номенклатурою товарів, що є об'єктом біржового торгу, виокремлюють універсальні, спеціалізовані та вузько-спеціалізовані біржі.

За переважаючим видом біржових угод вирізняють біржі реального (наявного) товару; строкові або ф'ючерсні; комплексні (змішані).

До основних функцій бірж належать:

• концентрація попиту і пропозиції в єдиному місці;

• формування ринкових цін на основі співвідношення попиту і пропозиції;

• регулювання оптового товарообігу на основі ринкових законів;

• зближення продавців і покупців у просторі і часі;

• мінімізація комерційного і фінансового ризиків

• боротьба проти монополізму на товарному ринку;

• прискорення товарообігу з урахуванням світового розподілу праці;

• кваліфіковане посередництво між продавцями і покупцями;

• інформаційне забезпечення учасників товарних ринків.

43 ). Позичковий капітал. Кредит як форма руху позичкового капіталу

Позичковий капітал – це сукупність капіталів, які продаються в позику їх власником іншому власнику-підприємцю на умовах повернення в тимчасове користування за плату у вигляді відсотка. (ст. 60)

Місце функціонування: сфера грошового обігу.

Функція: грошове обслуговування промислового капіталу

Роль: прискорює кругооборот і оборот промислового капіталу.

Особливість: це капітал-власність на відміну від промислового і торговельного, які виступають як капітал-функція.

Рух позичкового капіталу здійснюється у формі кредиту. Кредит (кредитні відносини) - це відносини між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення і платності.

Кредитні відносини-це відособлена частина екон відносин, що пов’язана з наданням грошових коштів у кредит і поверненням їх разом із певним відсотком. Кредитні відносини виникають між 2 субєктами: кредитором, який надає позику, і позичальником, який її отримує. Рушійним мотивом надання кредитної позики є одержання позикового відсотка. Кредитні відносини можна зобразити у вигляді ф-ли: Г-Г’, де Г’=Г+z. Гроші(Г) авансуються, а потім повертаються(Г’) з певним приростом-відсотком(z). Гроші надаються в позику за певну плату, яку називають відсотком, тобто ціною, за якою суб’єкт господарювання купує на грошовому ринку позику. Норма відсотка(z’)-це відношення річного доходу, одаржпного на позиковий капітал-вілсотка(z), до суми наданого кредиту(К), помножене на 100: z’= z:К*100.

Кредит-це ф-ма руху позичкового капіталу, і означає надання позичкових коштів у грошовій або іншій формі на встановлений термін під заставу і визначений%. Процес кредитування здійснюється на основі певних принципів: повернення, строковості, цільового х-ру, забезпеченості, платності. Види Кредиту: комерційний, лізинговий, банківський, державний, іпотечний, споживчий, ломбардний, міжнародний.

Короткострокові надаються на термін не більше року, довгострокові - на рік і більше й використовуються для збільшення основного капіталу.

Відповідно до специфіки об'єктів кредитування, кредит поділяється на комерційний, банківський, споживчий, державний та міжнародний.
Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів або послуг з відстрочкою платежу. Комерційний кредит утворює основу кредитної системи.

Банківський кредит - це кредит, що надається банками та спеціалізованими кредитно-фінансовими установами економічним суб'єктам підприємницької діяльності, державі та населенню у вигляді грошових позик.

Споживчий кредит становить кредит підприємств торгівлі та сервісних послуг у вигляді товарів і послуг, що продаються в розстрочку.

Міжнародний кредит - це кредит, що обслуговує міграцію
Позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. його суб'єктами (кредиторами і позичальниками) виступають держави в особі національних банків, міністерств фінансів, міждержавних організацій.

44) Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки.

Отже, банківська система - це не єдиний банк, що керується з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому. Вона покликана виконувати такі функції:

Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб'єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки мають можливість змінювати (трансформувати)

строки грошових капіталів, їх розміри, фінансові ризики.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші.

Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється двояко:

у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність всіх її ланок - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків взагалі.

На практиці відомо декілька типів банківських систем:

розподільча (централізована) банківська система;

-ринкова банківська система;

система перехідного типу.

Щодо елементів банківської системи, то ними являються банки, деякі спеціальні фінансові інститути, що виконують банківські операції, але не мають статус банка, а також деякі додаткові установи, що утворюють банківську інфраструктуру і забезпечують життєдіяльність кредитних інститутів.

До елементів банківської системи також відносять і банківську інфраструктуру. До неї належать різного роду підприємства, агентства і служби, які забезпечують життєдіяльність банків. Банківська система включає інформаційне, методичне, наукове, кадрове забезпечення, а також засоби зв'язку, комунікації і ін.

Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

однорівнева банківська система;

дворівнева банківська система

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

За дворівневим принципом може бути організована банківська система в умовах цивілізованої ринкової економіки, що об'єктивно випливає із потреб реальної координації й регулювання діяльності банків при наявності широкого розмаїття банківських установ. В результаті організація банківської системи має вигляд чіткої ієрархічної підпорядкованості: перший (вищий) рівень - центральний банк із функціями організації грошового обігу, підтримання стабільності національної валюти, контролю й нагляду за діяльністю інших банківських установ: другий (нижчий) рівень - комерційні банки з функціями безпосереднього кредитно-розрахункового обслуговування суб'єктів економічних відносин та надання їм усього можливого спектра інших фінансових послуг.

Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю.

45) Фондова біржа. Первісний та вторинний ринок цінних паперів.

Фондова біржа - це постійно діюча частина фондового ринку, що діє як спеціалізована установа для створення умов концентрації попиту і пропозиції в одному місці та в руках професійних торговців цінними паперами, а також для підвищення ліквідності цінних паперів на регулярній та упорядкованій основі.

Світовою практикою напрацьовано дві моделі фондової біржі: фондова біржа як акціонерне товариство і публічна форма біржі. Як правило, фондова біржа засновується у формі закритого акціонерного товариства, діяльність якого носить некомерційний характер, а доходи використовуються для зосередження попиту й пропозиції цінних паперів, формування їх біржового курсу та здійснення інших видів діяльності.

Основною формою діяльності фондової біржі є механізм класичного аукціону - організованого проведення операцій з купівлі-продажу цінних паперів за конкурсом покупців у торговельному залі у встановлений час.

Залежно від часу й способу надходження цінних паперів в господарський оборот він підрозділяється на первинний і вторинний.

Первинний - це ринок, що обслуговує випуск (емісію) та первісне розміщення цінних паперів. До завданням первинного ринку цінних паперів можна віднести: залучення тимчасово вільних ресурсів, активізацію ринку, повільність інфляції. Первинний ринок цінних паперів виконує такі функції: 1) організацію випуску цінних паперів; 2) розміщення цінних паперів; 3) облік цінних паперів; 4) підтримку балансу попиту й пропозиції.

Вторинний - це ринок, де його випущено звернення раніше випущених цінних паперів, де відбувається сукупність усіх актів купівлі-продажу чи за інші форми переходу цінних паперів від однієї її власника до іншого протягом усього терміну існування цінних паперів. Тут у процесі купівлі-продажу активу визначається її дійсний курс, т. е. виробляється котирування курсу фінансового активу. До завданням вторинного ринку цінних паперів ставляться: підвищення фінансової активності суб'єктів господарювання і фізичних осіб; розвиток нових форм фінансової практики; вдосконалення нормативно-правової бази на; розвиток інфраструктури ринку; дотримання прийнятих правив і стандартів. Функції вторинного ринку цінних паперів: 1) зводити друг з одним продавців і покупців (забезпечувати ліквідність цінних паперів); 2) сприяти вирівнюванню попиту й пропозиції.

46) Ринок землі. Оренда землі. Орендна плата та її структура.

Ринок землі — це набагато ширше поняття, в основу якого покладено юридичне визнання землі капіталом і можливість здійснення фізичними та юридичними особами загальновизнаних у світі земельних операцій. Відповідно до сказаного ринок землі можна визначити як сукупність юридично-правових і економічних відносин, що виникають між суб’єктами такого ринку в процесі обігу земельних ділянок: їх оренди, обміну, купівлі-продажу, застави, дарування і спадкування.

Найважливішою умовою становлення повноцінного ринку землі є утвердження приватної власності на землю, яке дає право володіти, користуватися і розпоряджатися нею.

Оренда землі — це передача її власником у тимчасове (строкове) володіння та користування іншим фізичним або юридичним особам за відповідну плату, яку називають орендною. Об’єктом оренди є земельні ділянки, що знаходяться у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад (комунальна власність), а також держави. Зазначені власники земельних ділянок водночас є і орендодавцями.

Орендна плата – це кошти, що виплачуються орендарем орендодавцю за користування об'єктом оренди.

Орендна плата має певну структуру. Як правило, її складовими є:

1) амортизаційні відрахування на орендоване майно;

2) кошти, що орендар передає орендодавцю для забезпечення ремонту об'єктів після закінчення терміну оренди;

3) частка прибутку, яку одержує орендар в процесі використання майна, взятого в оренду.

Амортизаційні відрахування розраховуються згідно з чинним законодавством для відповідних груп об'єктів. Частка прибутку, що належить до орендної плати, як правило, встановлюється на рівні банківського відсотка, що діє на період передачі майна в оренду. А сума прибутку визначається входженням такої частки до вартості об'єкта. Суму коштів для забезпечення ремонту майна після його використання визначають, ґрунтуючись на стані об'єкта, терміні його використання орендарем, умовах експлуатації та ін.

Величина орендної плати, порядок, строки і форми її виплати обумовлюються у договорі оренди. Орендна плата може встановлюватися за орендоване майно в цілому або за кожний об'єкт окремо. Вона може здійснюватися у грошовій, натуральній чи змішаній формах. Забезпечення виплати орендної плати в повному обсязі і в установлені строки є зобов'язанням орендаря. Стягнення заборгованості за орендною платою проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Розміри орендної плати можуть бути змінені тільки за погодженням сторін.

47) Національна економіка і суспільне відтворення

Основою суспільного відтворення є відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах, або одиничне (індивідуальне відтворення). Водночас суспільне економічне відтворення не є простою сумою одиничних процесів відтворення окремих підприємств. Доведено, що в суспільному відтворенні з’являються нові якісні елементи, які відсутні на рівні первинних підприємств.
Так, вищим інтересом підприємства є максимізація прибутку, а суспільного виробництва — максимізація добробуту населення.

Суспільне економічне відтворення основане на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:
- виробництва, розподілу, обміну, споживання;
- домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіонів і всього виробництва;
- продуктивних сил, складових його частин і економічних відносин;
- суспільного виробництва і суспільного споживання.

Економічне відтворення суспільства включає в себе такі найважливіші моменти:
1) відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;
2) відтворення людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та його зайнятості;
3) відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів виробництва, як необхідних умов суспільногоПроцесуВідтворення;
4)відтворенняНаціональногоБагатства;
5)відтворенняСпоживання;
6)відтворенняЕкономічнихВідносин.
Засоби виробництва і людський фактор у своїй єдності являють собою продуктивні сили суспільства.

Види економічного відтворення. Розрізняють просте і розширене відтворення економічної системи.
Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Просте відтворення передбачає, що прибуток та інші доходи не використовуються на заощадження та інвестиції, тобто на розширення виробництва товарів і послуг, а повністю споживаються домогосподарствами.
Розширене відтворення економіки — це відтворення суспільного виробництва в зростаючих розмірах. У цьому разі частина прибутку та інших доходів підприємств і домогосподарств нагромаджується та інвестується у виробництво з метою розширення його межі виробничих можливостей.

48) Основні макроекономічні показники

ВВП – це вся кількість товарів та послуг, які вироблені в країні протягом певного періоду часу(переважно береться один рік). Він відображає вартість кінцевого продукту, виробленого тільки всередині країни, з використанням як власних так і іноземних факторів виробництва. ВНП – це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за участю лише національних факторів виробництва (належать даній країні та її громадянам) як у межах своєї країни так і за кордоном. Чи́стий націона́льний проду́кт (ЧНП) — це сумарний обсяг вартості всіх кінцевих товарів і послуг, які країна за певний проміжок часу зробила і спожила у всіх секторах свого національного господарства, за вирахуванням суми амортизації-вартості зношування основних фондів(обладнання, виробничих приміщень). Тому: ЧНП=ВНП-А,де А — амортизація. Націона́льний дохі́д — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси — у своїй країні чи за кордоном. НД = ЧНД — Tn, де, ЧНД — чистий національний дохід, а Tn — непрямі податки. Особистий дохід — грошовий дохід працівника, що складається із заробітної плати і додаткових платежів, включаючи дивіденди, відсотки, ренту, премії, трансферти. Обчислюється до вирахування податків. Розрізняють номінальний дохід, обчислений безпосередньо в грошовій формі, і реальний дохід, обчислений з урахуванням купівельної спроможності грошей, що визначається рівнем цін. Валовий національний наявний дохід дорівнює валовому національному доходу плюс поточні трансферти, одержані резидентами з-за кордону, мінус поточні трансферти, передачі за кордон. Чистий внутрішній продукт (ЧВП) можна отримати із ВВП, коли його зменшити на величину амортизаційних відрахувань: ЧВП= ВВП – амортизаційні відрахування.Національний дохід (НД) –сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) – можна отримати, коли показник ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес:НД=ЧВП- чисті непрямі податки на бізнес.Для нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП –номінальний та реальний. Номінальний ВВП –це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.
Реальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих цінах. Для здійснення коригувань розбіжностей міх номінальним та реальним ВВП використовують цінові індекси Лайспейреса, Пааше і Фішера (цінові дефлятори).Індекс Лайспейреса показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною.

49) Національний доход: сутність,розподіл і перерозподіл.

Національний доход (НД) – це заново створена суспільством вартість за певний строк (рік). Кількісно НД – це різниця між сукупним суспільним продуктом і фондом заміщення. НД можна виразити як у вартісній, так і в натурально-речовій формі. За вартістю він являє собою сукупність чистого продукту всіх галузей народного господарства. За натурально-речовою формою НД становить предмети особистого споживання, вироблених у суспільстві за рік, а також частини засобів виробництва, які призначаються для розширеного відтворення. На величину зростання НД впливає цілий ряд факторів: 1) кількість праці, затраченої в сфері матеріального виробництва. Чим більше праці витрачається суспільством протягом року у виробництві, тим більшим є й національний доход. Це досягається: а) шляхом збільшення кількості працюючих у виробництві; б) шляхом продовження робочого дня; в) шляхом підвищення інтенсивності праці. 2)підвищення продуктивності праці. Підвищення продуктивності праці не збільшує НД у вартісному виражені, але він зростає в натуральному обсязі. 1) економія на постійному капіталі. Цей фактор впливає не на вартісний, а на натуральний обсяг НД. Розподіл НД виступає як сукупність відносин, які виникають з приводу заново створеної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва – власниками факторів виробництва (капіталу, праці, землі, інтелекту). Розподіл НД здійснюється за такими напрямками: 1) заробітна плата; 2) додаткова вартість: а) прибуток; б) дивіденд; в) позичковий процент; г) рента. Ці доходи називаються первинними або основними, їх ще називають факторними, оскільки кожен з них пов’язаний з певним фактором виробництва. Если он вас не рассмешит мы вернем деньги homyak Існує також сфера нематеріального виробництва, яка суттєво впливає на рівень життя людини. Учасники сфери нематеріального виробництва повинні теж отримувати свої доходи. Ці доходи формуються в результаті перерозподілу НД, під яким розуміється система економічних відносин між учасниками сфери матеріального виробництва та учасниками нематеріальної сфери з приводу вторинного привласнення національного доходу. Отже, первинні доходи не залишаються повністю в розпорядженні суб’єктів виробництва, а частково трансформуються у вторинні або похідні доходи учасників нематеріальної сфери. У результаті розподілу та перерозподілу НД в усіх групах населення, підприємствах та установах утворюються кінцеві доходи, з реалізацією яких пов'язана заключна стадія руху НД – його використання.
50) Доходи населення та їх види

Доходи населення — це сукупність грошових коштів та натураль­них надходжень, спрямованих на підтримку фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини і на задоволення їх потреб.

Залежно від форми отримання розрізняють грошові та натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплати із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо). Грошові доходи поділяються на загальні й чисті.

Загальні доходи містять усі надходження і розраховуються до сплати податків та обов’язкових платежів.

Чисті доходи населення — результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів. Чисті доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, трансферти в натуральній формі, а також заробітну плату в натуральній формі.

Виділяють номінальні і реальні доходи.

Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Їх величина залежить від величини номінальних доходів та рівня заробітної плати.

Номінальні й реальні доходи дають загальне уявлення про рівень життя. Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові, нетрудові, приховані.

Трудовий дохід — це дохід, який отримає працівник у результаті своєї економічної діяльності, як наймана робоча сила чи у разі самостійної зайнятості. Види трудових доходів: доходи від основної роботи за наймом, доходи від вторинної зайнятості.

Нетрудові доходи являють собою отримання спадщини, виграшів, дивідендів від цінних паперів, а також від діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм і норм моралі. У сучасних умовах значна частина доходів є прихованою.

51) Заробітна плата: сутність, форми, види.

Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата (також заробітна платня) — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Заробітна плата має дві основні форм: відрядну та почасову. Кожна з форм застосовується у відповідних системах. Відрядна заробітна плата – це плата за одиницю часу. Передбачає систему доплати за економію палива, енергію сировини, матеріалів, ефективного використання устаткувань. Почасова з.пл. – це плата за відпрацьований час. Почасова форма існує як погодинно-нормативна і погодинно-преміальна.

Погодинно-нормативна – передбачає оплату за відпрацьований час та при виконанні нормативів робіт.

Погодинно-преміальна – передбачає оплату працівника за відпрацьований час та додаткову виплату премій за економію витрат.

Фактори впливу на рівень зар. плати

-унікальність, виключність таланту, послуг, кваліфікація;

-умови праці;

-мобільність робочої сили

;--- акордна заробітна плата. У цьому випадку заробітна плата встановлюється не за кожний виріб або операцію, а за весь об'єм робіт по акордних розцінках;--- колективна відрядна заробітна плата. При цьому заробітна плата робітника знаходиться в залежності від виробітку бригади, лінії, зміни. Колективний заробіток розподіляється між членами бригади у відповідності з присвоєними їм розрядами, коефіцієнтами і відпрацьованим часом.

Також розрізняють:

Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в кількості товарів і послуг, які працівник може придбати за свою грошову (номінальну) заробітну плату.

Мініма́льна заробі́тна пла́та — законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) (стаття 95 Кодексу законів про працю України; стаття 3 Закону України "Про оплату праці").

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Дата	Місячна мінімальна заробітна	Погодинна мінімальна зароб	Прожитковий мінімум	пенсія
01.12.13 - 31.12.13	1218	7,3	1176	949
01.01.2012 - 30.11.13	1147	6,88	1108	894

52) Доходи населення і рівень життя в Україні

Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини. Розрізняють грошові і натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо). Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, а також трансферти в натуральній формі. Виділяють номінальні і реальні доходи. Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач. Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги.

Також доходи бувають: трудові (ті, які отрим в результаті трудової діяльності – зарплата, рента, прибуток); не трудові, але легальні, які отрим в результаті надходжень не пов’з. з труд діяльністю – девіденти, виплати ветеранам війни…; кримінальні – торг. зброєю, порноіндустрія, сутіньорство.

Дедалі більшого значення сьогодні набуває визначення доходів домашніх господарств, що необхідно для адресної допомоги населенню, раціонального оподаткування. Домашнє господарство — один із суб’єктів економічної діяльності, який забезпечує економіку ресурсами, насамперед трудовими і грошовими, а також використовує отримані кошти для забезпечення життєдіяльності людей.

За визначенням ООН, рівень життя - це сукупність таких показників: здоров'я, в тому числі демографічні умови, їжа, одяг, фонди споживання і нагромадження, умови праці, освіта, в т. ч. письменність, житло, включаючи його благоустрій, соціальне забезпечення, тощо. Для характеристики рівня життя ООН використовує такай показник як «індекс розвитку людського потенціалу». (Україна серед 35 країн посідає 35 місце за індексом тривалості життя, 32-ге за ВВП на 1 мешканця і 20-23 місце за рівнем освіти, її рейтингове місце за ІРЛП серед 177 країн світу - 78. Основною причиною низького рівня життя населення в Україні є: відсутність оплачуваної роботи для частини працездатного населення, низька оплата праці працюючим громадянам, існування певних диспропорцій в заробітній платі, важкі умови праці, тощо.

53) Зайнятість населення та ринок робочої сили

Ринок робочої сили - це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання.

Зайнятість - це сукупність економічних, правових, соціаль­них, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпечен­ням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільне корисній діяльності, яка 'приносить заробіток або доход. Убєкти:покупці роб сили; особи що займаються індивідуально труд діяльністю; тіщо продають свою здатність до праці.

Складовими ринку робочої сили є працездатне, зайняте Ц незайняте населення - це всі ті, хто за віком і станом здоров'я здатний* працювати у різних сферах суспільного виробництва.
Зайняте населення становить собою частину працездатного: населення, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. Незайняте населення - це та частині працездатного населення, яка тимчасово не працює, але потребує роботи.
Важливу роль у вирішенні проблеми зайнятості відіграє ринок робочої сили. Ринок робочої сили -це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, яка в умовах товарного виробництва забезпечує вклю­чення робочої сили в економічну систему. Або - це сукупність виробничих відносин, у результаті яких носії робочої сили отримують джерело до існування й перетворюються в найманих робітників, а власники засобів виробництва отримують джерело для своїх майбутніх прибутків, перетворюючись у роботодавців. Субєкти: продавецьі покупець роб сили а також посередник. Фактори впливу:1. Природно-кліматичний фактор. Вартість товару "робоча сила", що лежить в основі ціни робочої сили(зарплати), включає в себе вартість необхідних засобів існування робітника та його сім'ї, в першу чергу таких, як їжа, одяг, житло. Істотно, що в різних кліматич­них поясах люди потребують різну кількість матеріальних благ для свого існування. 2. Цивілізаційний фактор (ступінь розвитку). Залежно від цього фактору в різних країнах маємо різні потреби в духовних і соціальних благах 3. Економічний фактор. Під ним розуміється ступінь збала­нсованості трудових ресурсів і робочих місць, від чого залежить рівень зайнятості населення. Це - вирішальний фактор який впливає на попит і пропозицію робочої сили. Якщо наявність трудових ресурсів перевищує наявні робочі місця, пропозиція робочих ресурсів обганяє попит на них, що неминуче веде до падіння ціни робочої сили, і навпаки.4. Соціальний фактор. Під ним розуміється рівень організо­ваності найманих робітників у їх боротьбі проти спроб роботодав­ців знижувати заробітну плату. В першу чергу, це об'єднання робітників у профспілки, партії, що захищають інтереси трудя­щих, робітничі спілки тощо. Чим вищий рівень організації трудових верств населення, тим вища заробітна плата. Зокрема,низький рівень заробітної плати в Україні в сучасних умовах, затримки в її виплаті значною мірою зумовлені відсутністю відповідної організації, яка могла б протистояти організованому наступу новітньої буржуазії на життєвий рівень трудящих.5-Інституціональний фактор. Мається на увазі рівень за­хищеності найманих працівників від роботодавців з боку держави (встановлення мінімального рівня заробітної плати, законодавчі обмеження щодо тривалості робочого дня, встановлення соціаль­них гарантій тощо).Взаємодія названих факторів формує рівень ціни товару "ро­боча сила" на ринку праці.

Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою біржі праці. функції: працевлаштування безробітних, сприяння всім бажаючим змінити характер і місце роботи, вивчення кон’юнктури ринку робочої сили та надання інформації про неї, професійна орієнтація молоді, облік безробітних та виплата їм допомоги. Формується державою.

Україні створено Державну службу зайнятості, яка включає майже 700 регіональних центрів зайнятості і практично виконує функції біржі праці Велика важливість ринку робочої сили та його особливості зумовлюють необхідність регулювання його з боку держави. Виділяють кілька напрямів державного регулювання ринку праці: програми по стимулюванню зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць у державному секторі економіки; програми, спрямовані на підготовку та перепідготовку робочої сили; програми сприяння найму робочої сили; програми соціального страхування безробіття.

54) Безробіття: сутність, причини, форми.

Серйозною макроекономічною проблемою є безробіття. Воно зумовлює ряд соціально - економічних проблем в суспільстві, безпосередньо визначає умови існування та життєвий рівень населення.

Безробіття – це к-ть непрацюючих осіб, що входять до складу роб.сили, які активно шукають роботу за наймом(зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент. Конкретніше, людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: без роботи; робить активні спроби знайти роботу; готова відразу ж стати до роботи.

Причини безробіття: невідповідність попиту і пропозиції на ринку праці; трансформаційний спад; надмірна зайнятість в адміністративно-командній економіці; масштабна структурна трансформація; зниження рівня державного патерналізму

Найпоширенішими формами безробіття є фрикційне, структурне та циклічне.

Фрикційне – це к-ть тимчасово непрацюючих суб’єктів, які не працюють у зв’язку із зміною місця проживання, або в пошуках вищої зарплати.

Структурне – вимушене безробіття, коли під впливом НТП змінюється с-ра в-ва, закриваються застарілі в-ва, скорочується механізація в-ва, частина виробництв стають непотрібними.

Різниця між фрикційним і структурним безробіттям не дуже виразна. Суттєва відмінність полягає в тому, що „фрикційні" безробітні мають навички, які вони можуть продати, а „структурні" безробітні не можуть відразу отримати роботу без підготовки, додаткового навчання, а інколи і зміни місця проживання. Структурне безробіття характеризується більшою тривалістю, а тому вважається серйознішою проблемою у порівнянні з безробіттям фрикційним.

Фрикційне та структурне безробіття завжди присутні в будь-якій економіці. їх неможливо припинити чи заперечити.

Якщо рівень фактичного безробіття вище від природного, то говорять про наявність циклічного безробіття.

Як правило, циклічне безробіття менш тривале, ніж структурне, але триваліше, ніж фрикційне.

Сезонне безробіття, зумовлене нерівномірністю зайнятості у зв'язку зі специфічними умовами виробництва у певних галузях, що визначаються дією біологічних та кліматичних чинників. Ця форма безробіття спостерігається у сільському господарстві, риболовецькій галузі, лісництві, мисливській діяльності, туристичній та будівельній галузях тощо.

Технологічне безробіття пов'язане з вивільненням працівників, зумовленим впровадженням нової, як правило, автоматизованої, техніки та технології..

Регіональне безробіття виникає під впливом історичних, демографічних і соціально-психологічних чинників, через нерівномірність розподілу трудових ресурсів по території країни, що зумовлює дефіцит робітників в одному регіоні і їх надлишок в іншому.

Закон Оукена: означає якщо фактичний рівень безробіття перевищує природній рівень безробіття на 1%, то економіка потенційно виражає в-во ВВП обсягом на 2,5%. І навпаки скорочення фактичного безробіття на 1% дає можливість збільшити в-во ВВП обсягом у 2,5-2,7%.

55) держава як суб’єкт економічної теорії.

Активна участь державив соціально-економічному розвитку країни є атрибутом соціально орієнтованої ринкової економіки. Ринковий механізм-це спосіб організації і функціонування відносин між суб’єктами господарювання, що базується на принципах екон свободи вільної взаємодії попиту та пропозиції. Планово-державний механізм –це жорстоко централізоване тотальне державне управління соц.-екон. р-ом країни на основі директивного плану. Змішане управління нац. економікою-с-ма управління, яка базується на плюралізмі форм власності та організаційно поєднує переваги ринкових і державних регуляторів. Характерні риси змішаної системи управління: основним регулятором екон процесів визначає ринковий механізм; дре доповнює ринкові важелі. Види ДРЕ: екон. лібералізм- це с-ма екон відносин, у якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму.; Екон дирижизм-передбачає значний вплив держави на соц.-екон р-ок країни.

56)Основні моделі ДРЕ.

ДРЕ – це сукупність форм і методів та інструментів, за допомого яких держава впливає на діяльність суб’єктів г-ня і ринкову конюктуру з метою створення нормальних умов для функціонування ринку та вирішення складних соц.-екон. проблем с-ва.

1. Американська (ліберальна) модель регулювання грунтується на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб з низьким рівнем бюджетної централізації національного продукту (25-30 %).

2. Німецька (неоліберальна) модель регулювання спрямована на усунення перешкод для конкуренції, стимулювання малого бізнесу, зростання зайнятості і продуктивності праці, соціальної підпорядкованості дій ринку. При цьому рівень бюджетної централізації національного продукту становить 45-55 %.

3. Західноєвропейська модель (кейнсіанська) регулювання використовується у Великобританії, Франції, Австрії, Італії. Вона передбачає підвищену роль державного сектора в економіці країни і поміркований рівень бюджетної централізації національного продукту (35-40 %).

4. Шведська (скандинавська) модель регулювання має на меті забезпечення максимально сприятливих умов для суспільності кожного суб'єкта. Вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою і високим рівнем бюджетної централізації національного продукту (близько 60 %).

5. Японська модель регулювання передбачає досить високий рівень керованості господарства, створення сприятливих умов для розвитку приватного сектора економіки, повне державне фінансування інноваційної діяльності та поміркований рівень бюджетної централізації національного продукту (30-35 %).

6. Неоінституційна модель пропонує визначення точок зростання в економіці, пріоритетів у розвитку її секторальних і регіональних підсистем, оскільки одночасно "підняти" економіку в принципі неможливо.

ЩодоУкраїни то сьогодні вже більше теоретиків і практиків схиляються на користь неоінституційної моделі розвитку економіки, яка на перший план у ринкових перетвореннях ставить державу та її регулюючі впливи.

57) Економічні функції і роль держави в різних економічних системах

Регулювання як економічний процес чи явище є характерною для будь-

якої економічної системи, вона є необхідним фактором ефективного її функці-

онування.

Тип 1 – це так зване ринкове саморегулювання як процес формування

пропорцій економічного розвитку ринковими методами. Одним із основних

методів ринкового саморегулювання є збалансування попиту і пропозиції на

відповідні види продуктів і ресурсів і встановлення таким чином рівня рин-

кових цін на них. Вважається, що таке ринкове саморегулювання економіки оптимально встановлює пропорції економічного розвитку, узгоджуючи

структуру суспільних потреб і структуру суспільного продукту.

Тип 2. Ринкове саморегулювання економіки не є єдиним компонен-

том механізму регулювання загалом. Поруч з ним в механізмі регулювання

будь-якої національної економіки є така складова, як державна (чи адмініс-

тративна)

Тип 3. Ринкове і державне регулювання на практиці, тобто в реальному житті найчастіше поєднуються чи доповнюють один одного. На цій основі

формується такий особливий вид (тип) регулювання, як змішане регулюван-

ня. В ній ринкові і державні методи регулювання виступають у поєднанні,

хоча здебільшого один із них переважає. Тому можна виокреми-

ти два різновиди регулювання змішаного типу:

● ринково-державне регулювання, в якій переважають ринкові механізми регулювання, а державне регулювання виступає як доповнювальне, додаткове. Такий різновид характерний для розвинених економічних системкраїн Заходу;

● державно-ринкове регулювання, в якій основним є державний механізм регулювання, а ринкові методи – вторинні, чи доповнювальні.

Змішана система регулювання в розвинених і перехідних (постсоціаліс-

тичних) економіках.

58)Особливості економічної політики держави в перехідній економіці.

Основними рисами, характерними для економічної політики держави в перехідній до ринкової економіки є:

— поступовий відхід від тоталітарного регулювання економіки в межах держави;

— пошук співвідношення державного регулювання економіки і саморегулювання, а також визначення нових меж втручання держави в економіку;

— збільшення ролі саморегулювання економіки;

— визначення оптимального рівня централізації і децентралізації в управлінні економікою;

— управління підприємствами та організаціями, які перебувають у державній власності. Коло цих об'єктів має бути обмежене галузями, що мають загальнодержавне та стратегічне значення, наприклад, ядерною енергетикою, діяльністю в космосі, загальнодержавним транспортом, зв'язком тощо;

— подальше удосконалення форм непрямого впливу на економіку держави;

— різке збільшення нових ринкових інститутів, встановлення правових основ ринку та цінової політики, стимулювання державними засобами підприємництва та вільної праці, забезпечення різноманітності і рівноправності форм власності і видів господарювання, правовий захист власника, вжиття заходів для припинення недобросовісної конкуренції (монополізму) і охорона прав споживача від недобросовісного виробника;

— удосконалення економічної політики держави на науковій основі з урахуванням особливостей розвитку держави;

— удосконалення механізму реалізації економічної функції держави;

— регулювання зовнішньоекономічних відносин з метою захисту державою свого економічного суверенітету, безпеки, стимулювання розвитку національної економіки при реалізації зовнішньоторгов

Дата добавления: 2015-10-28