Читання й конспектування

Зібравши всю необхідну літературу, студент ґрунтовно вивчає і конспек­тує її. Студент мусить ознайомлюватися із вибраними для опрацювання джерелами в певному порядку. Як правило, цей порядок визначають чинники, які не залежать від сту­дента: наявність літератури, доступність вільних екземплярів. Але завжди треба мати на увазі, що при написанні будь-якої курсової роботи постане необхідність простежувати розвиток мовознавчих поглядів, концепцій, тобто подавати хронологію становлення ідей. Тому доцільно, опра­цьовуючи літературу, дотримуватися хронологічного принципу ознайом­лення із науковими джерелами [1, 17].

Результатом опрацювання літератури є два види матеріалів: конспекти й виписки. Подамо окремі поради щодо них.

1. Конспектуючи будь-яку працю, студент повинен пам'ятати, що відшукувати в ній найважливіші думки буде значно легше, якщо при читанні звертати увагу на манеру викладу думок окремими авто­рами — від загального до конкретного чи навпаки. Залежно від цього головні думки, тези, ідеї подаються на початку або в кінці абзаців.

2. У конспекті основні положення необхідно викладати словами автора.

Якщо ж між кількома його думками пропущено ланку менш суттє­вих

доказів чи роздумів, то для збереження логічного зв'язку можна пропущені думки передати своїми словами, обов'язково позначив­ши, на яких сторінках опрацьовуваного джерела знаходяться зано­товані твердження, висновки тощо.

3. На відміну від конспектів, виписки — це дослівно виписані цитати із

вказівкою джерела. Вони зазвичай значно менші за обсягом.

4. Обидва види записів доцільно робити не в зошиті, а на "картках" - окремих аркушах паперу будь-якого формату (можна ско­ристатися стандартними аркушами, сторінками із зошита, бібліог­рафічними картками та ін.). Пізніше це дозволить тематично згру­пувати такі записи, об'єднати їх за хронологією розвитку ідей, за спільністю чи відмінністю висвітлення окремих питань тощо. Техніка оформлення карток проста, але вона дає змогу зекономити час при подальшому оформленні роботи, а також допомагає поступо­во накопичувати матеріал для майбутніх досліджень. Наведемо опис найбільш поширеної форми картки, пропонованої авторами одно­го з навчально-методичних посібників.

Звичайний аркуш ділять на чотири частини: у лівому верхньому куті залишають місце для точного бібліографічного запису роботи, яка опра­цьовується; у правому куті коротко вказують зміст чи вузьку тему, якої стосується запис; ліворуч по всій довжині аркуша залишають поля для власних зауважень, порівнянь тощо; основна площа картки відводиться для конспектування чи виписок. Усі записи роблять з одного боку аркуша. При цитуванні авторський текст беруть у лапки, у кінці зазначають номер сторінки. Якщо ж текст переходить із однієї сторінки на іншу, то нумера­цію сторінок зручно подавати на полях, а в тексті цей перехід позначати двома вертикальними рисками. Зрозуміло, що така методика запису має багато переваг: а) вона дає можливість швидко згрупувати записи, що мають спільну тематику (для цього досить зібрати усі картки, орієнтую­чись на зміст написаного у правому верхньому куті); б) при остаточному оформленні роботи точно фіксується бібліографічний апарат — посилан­ня, цитування (при цьому орієнтуються на лівий верхній кут, де подано вихідні дані роботи, номер сторінки вказується залежно від записів на по­лях чи в кінці цитати); в) власні позначки на полях дозволяють у процесі роботи над літературою простежити особливості трактування окремих питань і фактів, виявити своє ставлення до них.

Опрацьовуючи таким чином літературу, треба завжди зазначати, які ви­ділення — шрифтом, розрядкою тощо — є в книзі, а які належать тому, хто конспектує. Це треба робити для того, щоб при цитуванні виписок у курсо­вій роботі зауважити, кому належать виділення: авторові цитованого джере­ла (підкр. авт.) чи авторові курсової (підкр. мною (нами). — початкові літери імені та прізвища), як це показано у наведеному вище прикладі.

Необхідно зважати на те, що, конспектуючи праці, написані іноземною мовою, не варто їх відразу перекладати. Адже не все із виписаного буде використано у курсовій роботі, та й під час такого перекладу можна припуститися помилок, неточностей, для виправлення яких доведеться знову повертатися до оригіналу. Цитуючи перекладені тексти, обов'язково слід зазначати, кому належить переклад — авторові курсової чи науковцям, які наводять інтерпретацію іншомовного фрагмента.

Додамо, що одночасно із роботою над літературою триває збирання й опрацювання фактичного мовного матеріалу, який є предметом досліджен­ня, аналізу. Якщо ж курсова має реферативний характер, то студентові слід зосередитися лише на накопиченні та систематизації наукового мате­ріалу, необхідного для розкриття теми.

Дата добавления: 2015-10-24