Похідні правові титули майна кооперативних організацій

Право власності – це основний, але не єдиний інститут в системі речового права. Речове право – це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом безпосереднього впливу на річ (май­но) без сприяння інших осіб. В юридичній літературі виділяють дві основні форми правового режиму майна суб'єктів господарювання, а саме: право власності і обмежені права на чуже майно.

Специфіка сучасних засобів виробництва обумовлює той факт, що їх викорис­тання здійснюється, як правило, не самим власником, а іншими суб'єктами, яким власники передають ці засоби на певній правовій основі (титу­лі). Правові титули майна, що зберігають за власником значну частину повнова­жень щодо майна, яке закріплюється ним за іншим суб'єктом без передачі остан­ньому всієї сукупності прав, притаманних традиційному власнику, називаються похіднимивід традиційного права власності. Такими титулами є: а) право господарського відання; б) право оперативного управління; в) право користування. Всі вони є похідними від права влас­ності й залежними від первісного власника.

У ст. 133 ГК України [6] зазначено, що основу правового режиму майна підприємства можуть становити не лише право власності, а й право господарського відання та право оперативного управління.

Право господарського відання (ст. 136 ГК України) є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК та іншими законами. При цьому власник здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Отже, це право порівняно з правом власності є більш обмеженим (законом і затвердженим власником майна статутом підприємства). Суб'єкт права господарського відання за своїми зобов'язаннями від­повідає усім майном, що закріплене за ним на цьому правовому титулі, і може бути суб'єктом банкрутства.

Створені кооперативами та їх об'єднаннями підприємства можуть бути суб'єктами права власності, якщо засновники передали їм майно для господарської діяльно­сті у власність, тобто не обмежили правомочності розпорядження підприємством закріпленим за ним майном. Якщо ж майно передається їм на інших речових правах, то такі підприємства не можуть вважатися власниками переданого їм майна.

Зміст Примірного засновницького договору про створення підприємства споживчої кооперації та Примірного статуту підприємства споживчої кооперації, затверджених Радою Укоопспілки 25 січня 2006 р. [71], містить положення, що обмежують правомочності підприємства щодо розпорядження основними засобами (прийняття рішень про це є виключною компетенцією зборів засновників). Це дає підстави вважати, що основні засоби належать підприємству споживчої кооперації на праві господарського віддання.

Правом оперативного управління (ст. 137 ГК України) [6] визнається речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). При цьому власник здійснює контроль за використанням та збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Отже, це право є ще більш обмеженим, ніж право господарського відання. Суб'єкт права оперативного управління може володіти, користуватися і розпоряджати­ся закріпленим за ним майном лише за його цільовим призначенням, самостійно розпоряджаючись закріпленими за ним коштами та іншим майном, крім основних фондів. Він відпо­відає за своїми зобов'язаннями лише майном, яким має право розпоряджатися. Якщо такого майна не вистачає для покриття його боргів, то субсидіарну відпо­відальність за зобов'язаннями суб'єкта права оперативного управління у визна­чених законом та/або установчими документами суб'єкта цього права випадках несе власник майна. Цей правовий титул використовується щодо унітарних некомерційних підприємств, які створюються кооперативами та їх об’єднаннями.

Право користуванняшироко використовується як додатковий правовий титул майна суб'єктами господарських правовідносин, що виникає на договірних заса­дах (на підставі договору оренди та інших видів договорів, що передбачають ко­ристування чужим майном – договір лізингу, концесійний договір та ін.), в тому числі у результаті внесення учасником господарської організації корпоративно­го типу (зокрема, кооперативу) свого вкладу/паю у формі права на користування певним майном (земельною ділянкою, іншими об'єктами нерухомості, устаткуванням) без передання права власностіна таке майно господарській організації за участь/членство в ній.

Можливе також використання чужого майна на підставі договору управління майном. Такий договір ст. 1029 ЦК України [7] розглядає як договір, за яким одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (довірчому управителеві) на певний строк майно у довірче управління а інша сторона зобов'язується за винагороду здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або особи, зазначеної ним (вигодонабувача). Передання майна у довірче управління не має наслідком перехід до довірчого управителя права власності на це майно.

Дата добавления: 2015-10-24