Селяни поділялися на дві великі групи: кріпосні та державні селяни.

Кріпосні селяни.. Селянин перетворився на об'єкт, на повну власність поміщика, з ним останній міг робити все, що йому заманеться: перевести на інше місце, продати разом з землею чи без землі, з родиною чи окремо, обміняти, подарувати, заслати в Сибір.

Поміщик був суддею кріпака і навіть міг розглядати справи між кріпаками і сторонніми особами. Поміщики мали право карати своїх селян різками, а деякі з них мали свої в'язниці. Пан вершив життя і смерть кріпака.

Панщина доповнювалася різноманітними натуральни­ми і грошовими поборами: селяни мусили возити поміщи­кам дрова з лісу, прокладати та ремонтувати шляхи, мос­ти, збирати ягоди, гриби тощо. Крім того, кріпаки мали сплачувати подат­ки державі.

Державні селяни

Правове становище було кращим, ніж становище кріпаків. Державні селяни були особисто вільними, користувалися казенною землею.

Державні селяни набували статусу військових посе­ленців, їхнє життя жорстоко регламентувалося.

Буржуазні реформи 1860 – 80р.р.

Правове становище селян України після реформи 1861 року.

Головні засади селянської реформи були викладені у царському маніфесті від 19 лютого 1861 року та в "Загальному положенні про селян, звільнених від кріпосної залежності".

За цими документами селяни ставали особи­сто вільними, проте право власності на землю лишалося за поміщиками.

В користуванні селян залишалася садиба, польовий наділ, за які вони мусили відбувати панщину. Між поміщиками і селянами укладалася угода про викуп землі.

На кріпосних селян поширювалися економічні права, котрі визнавалися за вільними особами, — вони могли купувати нерухомість, займатися торгівлею і промислами тощо. Крім цього, селяни отрима­ли право утворювати на три роки органи селянського самоврядування.

За селянами закріплювалися також права у сфері судо­чинства — вони могли подавати позови і відповідати в суді, виступати як представники сторін.

Дворові селяни польовими і при­садибними ділянками не наділялися.

Фабричні селяни звільнялися від кріпосної залежності на умовах дворових людей.

В результаті аграрної реформи на Правобережній Укра­їні, на її Півдні та на Полтавщині майже вся земля, якою користувалося селянство, перейшла в його приватну влас­ність.

В резуль­таті її проведення більшу частину селянства України ста­ли складати заможні селяни (фермери), які застосовували в своїх господарствах найману працю.

Складовою частиною аграрної реформи була політика переселення селян. За період з 1906 по 1912 рік тільки в Сибір з України виїхало майже 1 млн. селян.

Козацтво.

Головна маса козацтва не дістала дворянських прав і створила окремий стан, який зайняв місце між дворянством і селянством. Козаки зберегли ряд привілеїв, які були закріплені в Зводі законів Російської імперії. Головним за­воюванням козаків було те, що вони залишалися особисто вільними.

У такому вигляді козацтво як окремий стан проіснувало до 1917 року.

Дата добавления: 2015-10-24