Проблема Квебеку.

Канада.

План:

1. Становище країни після Другої світової війни.
2. Проблема Квебеку.
3. Конституційна реформа 1982 р.
4. Соціально-економічний розвиток країни наприкінці ХХ – на початку

ХХІ ст..

1. Українці в Канаді.

Навчально-методичний комплекс:

1 Т.В. Ладиченко. Всесвітня історія 11 клас. Підручник. К., «Видавництво А.С.К.» 2003 р. стор. 88 – 97.

2 Я.М. Бердичівський, Т.В. Ладиченко, І.Я. Щупак. Всесвітня історія 11 клас. Підручник. Запоріжжя. Прем’єр. 2004 р. стор. 90 – 98.

Тип уроку: комбінований.

1. Становище країни після Другої світової війни.

У роки Другої світової війни Канада зробила вагомий внесок у перемогу антигітлерівської коаліції над фашизмом. З 12 млн. населення країни в збройні сили були призвані 785 тис. чоловік (близько 15% усього населення). 42 тис. канадців віддали свої життя на фронтах Другої світової війни.

У повоєнний час Канада розвивалася досить успішно. Оскільки воєнні дії відбувалися на великій відстані від її території, ніяких економічних збитків країна не зазнала.

Ще в 1931 р. британській уряд визнав за Канадою, що мала з 1867 р. статус домініону, самостійність у внутрішній і зовнішній політиці.

Уряд лібералів узяв курс на ослаблення політичних зв’язків із Великою Британією і повів боротьбу за досягнення повного суверенітету. У 1947 р. у країні був прийнятий закон про канадське громадянство, обговорювався проект затвердження нового канадського прапора. Верховний суд Канади почав виконувати функції вищої апеляційної інстанції.

Уряди лібералів надавали великого значення американському ринку і були прихильні до ідеї вільного торгового обміну зі США. Однак зростала і економічна залежність Канади від Сполучених Штатів.

На парламентських виборах у червні 1957 р. перемогу одержала Прогресивно-консервативна партія (ПКП, утворена в 1956 р. на базі Консервативної партії, заснованої в 1854 р.).

Канадські консерватори традиційно орієнтувалися на Велику Британію, а ліберали – на США.

У зовнішньополітичній сфері уряд Канади не пішов за США і не перервав повністю торгівельні відносини з Кубою після приходу там до влади Ф. Кастро. Канада відмовилася розмістити на своїй території ракети з ядерними боєголовками. З іншого боку, глава канадського уряду схвалив угоду про створення Об’єднаного командування ППО Північної Америки (НОРАД) і розміщення американських військових баз на канадській території.

У 1960-ті рр. почала виявлятися криза двопартійної системи. Виборці відмовлялися віддавати перевагу якій-небудь із двох партій (лібералам чиконсерваторам). У результаті – вони не могли сформувати уряд, який спирався на волевиявленні більшості громадян. Партії-переможниці не змогли обійтися без коаліцій з «третіми» партіями.

Під час уряду лібералів (1963-1968 рр.) було затверджено новий канадський прапор з червоним кленовим листком на білому фоні.

Проблема Квебеку.

Найбільш гострою для Канади в 1960-1970-ті рр.. стала національна проблема. Специфікою країни є існування трьох великих етнічних груп:

1. франко-канадців – 27 % населення
2. англо-канадці – 40 % населення
3. інші національні меншини – 33% (українці, німці, поляки, італійці, китайці та ін..)

Для Канади національна проблема – це, насамперед, проблема Квебеку. Провінція Квебек, 4/5 населення якої становлять франко-канадці, до 60-х рр.. відставала від інших частин країни за рівнем економічного розвитку.

У 1960-ті рр.. за рівнем економічного розвитку і за соціальною структурою Квебек зрівнявся з англо-канадськими провінціями. Разом із тим, Квебек залишався провінцією з найвищим рівнем безробіття, нижчим рівнем життя, ніж у сусідніх провінціях.

Подальше підпорядкування господарського життя Квебеку американським і британсько-канадським корпораціям загострило соціальні проблеми. На підприємствах, де переважала англійська мова, без її знання неможливо було одержати роботу. Середня зарплата франко-канадців була на 40% нижче, ніж в англо-канадців. Система освіти в провінції значно відставала від інших регіонів країни. Загострення національного питання поставило під загрозу існування Канадської федерації.

Франко-канадці Квебеку почали претендувати на зростання своєї ролі в політичному й економічному житті Канади. У провінції з’явилися сепаратистські організації, які виступали за відокремлення Квебеку від Канади.

Сепаратизм (від. лат. separation – відокремлення) – прагнення якого-небудь народу, регіону всередині країни до відокремлення, самостійних дій.

У 1968 р. була створена Квебекська партія, що обєднала навколо себе послідовних прихильників відокремлення провінції від Канади. Деякі з сепаратистських організацій діяли терористичними методами. Найяскравішим проявом сепаратистських настроїв населення Квебеку став бойкот візиту британської королеви Єлизавети ІІ у 1964 р.

Проблему Квебеку намагався вирішити лідер ліберальної партії франко-канадець П’єр Трюдо, якого 1968 р. було обрано прем’єр-міністром Канади. З його ініціативи 1969 р. парламент ухвалив закон про надання французькій мові статусу другої державної мови на федеральному рівні. Значно більше франко-канадців ставали державними службовцями. На потреби розвитку провінції почали виділятися додаткові кошти.

У 1997 р. федеральна влада вирішила провести референдум про надання незалежності Квебеку. З невеликою перевагою перемогли прихильники єдиної Канади.

Референдум (від. лат. referendum – те, що повинно бути повідомлено) – форма прийняття законів і вирішення найважливіших питань державного значення шляхом загального голосування.

3. Конституційна реформа 1982 р.

Після перемоги лібералів на виборах 1980 р. П. Трюмо енергійно взявся вирішувати конституційну проблему. Переговори були тривалими і складними.

У грудні 1981 р. за узгодженням з дев’ятьма провінціями (крім Квебеку) Палата громад прийняла урядові пропозиції по конституційній реформі. На початку 1982 р. британський парламент прийняв останній закон стосовно Канади, що припинив дію законодавчих повноважень Великої Британії щодо Канади. Цей закон одержав назву «Акт про Канаду 1982 р.».

На основі цього закону канадський парламент у квітні 1982 р. прийняв Акт про Конституцію Канади. Нова конституція включила в себе колишню конституцію 1867 р., доповнення до неї, прийняті в британському парламенті до 1975 р., новий розділ про основні права і свободи, а також правила внесення поправок у конституцію. Таким чином Канада зробила найважливіший крок на шляху до повного суверенітету країни.

Однак у тексті Конституції 1982 р. не знайшлося місця визнанню рівноправності франко-канадців. Квебек розглядався як одна з провінцій Канади, хоча він і мав свою мовно-культурну специфіку. Основний закон не передбачав надання гарантій національним меншостям із числа корінних жителів Канади – ескімосам і індіанцям.

4. Соціально-економічний розвиток країни наприкінці

ХХ – на початкуХХІ ст..

Сучасна Канада – одна з провідних країн індустріального світу, що посідає 7-е місце за обсягом промислового виробництва, не набагато поступаючись Італії.

Економіка Канади на початку ХХІ століття продовжує розвиватися стабільно високими темпами. Основним торговим партнером Канади як і раніше є США, на частку яких припадає 85% канадського товарного експорту. З метою підвищення конкурентноздатності Канади на світовому ринку і для того, щоб не відставати від свого головного торгового й економічного партнера – США, канадський уряд має намір до 2010 р. удвічі збільшити витрати на науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи.

Слід відзначити й високу ефективність канадського сільського господарства. Фермерське населення разом із членами родин фермерів становить менше 4% жителів Канади – близько 1 млн. душ. При цьому в країні щорічно виробляється майже 50 млн. т зерна, більше половини якого надходить на експорт.

Незважаючи на певні проблеми в соціальній сфері, Канада вже кілька років поспіль – з 1994 по 2002 рр., - за даними щорічної статистики ООН, визначається як «краще у світі місце для проживання людини» за найважливішими критеріями якості життя: загальний рівень життя, можливість одержання освіти, екологічні умови, розвиток культури і мистецтва, особиста безпека громадян і т.д. Причому за комплексними показниками «індексу розвитку людського потенціалу», що включає і такий важливий показник, як середня очікувана тривалість життя людини, Канада стійко випереджає США, Японію, Швейцарію, Норвегію та інші високо розвинуті країни сучасного світу.

5. Українці в Канаді.

Масове переселення українців до Канади розпочалося наприкінці ХІХ ст.., коли канадський уряд активно стимулював великомасштабну еміграцію з Центральної, Південної та Східної Європи.

Після Другої світової війни розпочалась нова хвиля української еміграції. З 1947 р. по 1955 р. близько 35 тисяч українців приєдналися до своїх земляків у Канаді. Більшість із них як і раніше були вихідцями з Галичини і Буковини, але була також значна група зі Східної України.

У 1989 р. українська діаспора нараховувала 1 млн. душ.

Більшість українських політичних, суспільних і культурних організацій, церков об’єднані в національну координаційну раду, відому за назвою Конгрес українців Канади (КУК). КУК у свою чергу, є членом Всесвітнього конгресу українців (ВКУ), штаб-квартира якого знаходиться в Торонто.

У країні працюють багато організацій, що займаються розвитком української культури. Найбільша з них – Українська фундація імені Тараса Шевченка, заснована у Вінніпезі в 1936 р.

На сьогодні основна маса представників української діаспори (85-90%) народилися в Канаді. Канадські українці старанно зберігають мову, звичаї, історію колишньої Батьківщини. За кошти діаспори в Канаді встановлено пам’ятники князю Володимиру Великому, Маркіяну Шашкевичу, Тарасу Шевченкові, Лесі Українці, Василю Стефанику, Івану Франку, жертвам голодомору 1933 р., жертвам Чорнобиля 1986 р.

Символом української общини в Канаді є 20-ти метрова «писанка» в місті Вегревель.

В країні видається українськомовна преса: «Українські вісті», «Український голос», «Гомін України» та ін.. Більшість українців Канади – християни православного віросповідання.

У Канаді активно працюють Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка й Українська вільна академія наук (УВАН). Розвивається шкільна освіта українською мовою.

Українська діаспора і на сьогодні відіграє велику роль у суспільно-політичному і культурному житті Канади, зміцнює зв’язки з Україною, сприяє розвитку двосторонніх відносин між двома державами.

Дата добавления: 2015-10-24