Вересня 1988 р.

Згадаймо: університет у м. Болонья (Італія) засновано 1119 року. Болонський університет вирізняла демократична спрямованість, домінували світські науки. За Статутом здійснювалося виборне управління, широкі права надавалися студентам. На керівні посади мали право обиратися представники інших країн, які тут навчалися або працювали. Ректором Болонського університету в 1481 – 1482 роках був обраний його вихованець, українець за походженням Юрій Дрогобич (Котермак).

Велика Хартія Університетів проголосила чотири фундаментальні принципи – основу призначення університетів:

1.Університет – це автономний інститут у серці суспільства, що має особливу організацію внаслідок свого положення й історичного надбання. Він створює, оцінює і передає культуру за допомогою наукових досліджень і навчання. Щоб відповідати потребам суспільства, дослідження й навчання в університетах повинні бути морально і інтелектуально незалежними від будь-якої політичної та економічної влади.

2. Процес навчання і досліджень в університеті повинні бути нероздільні, щоб навчання не відставало від суспільних потреб, що змінюються, і прогресу наукових знань.

3. Свобода досліджень і навчання є основним принципом існування університету; і уряди, і університети, в межах своєї компетенції, повинні забезпечувати дотримання цього фундаментального принципу. Відкидаючи нетерпимість і будучи завжди відкритими до діалогу, університет є ідеальним місцем спілкування професорів, готових до передачі своїх знань та добре забезпечених для цього, і студентів, що здатні і прагнуть збагатити свій розум цими знаннями.

4. Університет є довіреною особою європейських гуманістичних традицій, його постійною турботою є примноження знань. Для втілення свого призначення він, стираючи географічні і політичні бар’єри, підтверджує життєву необхідність для різних культур пізнавати одна одну і впливати одна на одну.

У Хартії сформульовано засоби реалізації зазначених принципів:

1. Щоб зберегти свободу в дослідженнях і навчанні, способи реалізації цієї свободи повинні бути доступні всім членам університетського співтовариства.

2. Підбір викладачів і регулювання їх статусу повинні відповідати принципу нероздільності досліджень та навчання.

3. Кожен університет повинен, з урахуванням конкретних обставин, забезпечувати захист свобод студентів; студентів повинні влаштовувати умови, в яких вони створення умов розвивають свою культуру і навчаються, що і є їх головною метою.

4. Університети, особливо в Європі, вважають взаємний обмін інформацією і документацією, спільні проекти з метою розвитку освіти важливим чинником постійного прогресу знань. Отже, як і в ранні роки своєї історії, університети заохочують мобільність студентів і викладачів; більше того вони вважають загальну політику еквівалентності статусу, титулів, екзаменів (без упередження до національних дипломів) і присудження стипендій істотним чинником для виконання їх високої місії в нинішніх умовах.

Велика Хартія Університетівпроголошена за 11 років до появи самого поняття «Болонський процес». Проте цілком закономірно ця Хартія є складовою змін, пов’язаних з Болонським процесом.

∙ 1992. Нідерланди, м. Маастрихт. Угода про утворення Європейського Союзу

ЄС охоплює до 500 млн. населення, виробляє 27 % світового ВВП, забезпечує 18 % світової торгівлі, 24 % торгівлі послугами, економічно випередив своїх конкурентів у світі. Пріоритет в науці й освіті зберігає США, в деяких галузях Росія (після СРСР).

Цілі ЄС за Маастрихтською угодою:

∙ міжнародне утвердження Європейського Союзу;

∙ розвиток співробітництва (юстиція, внутрішні проблеми);

∙ сприяння розвитку прогресу (економічний, соціальний, культурний);

∙ примноження спільного багатства, утворення тісного союзу народів Європи.

На виконання цієї угоди:

∙ створено керівні органи ЄС (Європарламент, Єврокомісія та ін.);

∙ запроваджено єдину європейську валюту (євро);

∙ до національного громадянства додається громадянство ЄС. Громадяни ЄС отримали можливість вільного пересування в межах Союзу, працевлаштування, отримувати освіту в будь-якій країні Союзу;

∙ здійснюється формування єдиного освітнього простору, зокрема єдиного простору вищої освіти на основі цілей і завдань підготовки фахівців для об’єднаної Європи.

∙ 1997. 11 квітня. Лісабонська конвенція

Розроблено і прийнято під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО. Підписали 43 країни Європи. Лісабонську конвенцію – міждержавний документ – Україною, разом з іншими країнами, підписано 11 квітня 1997 р. Верховна Рада України ратифікувала конвенцію 12 грудня 1999 р. Лісабонська конвенція набула чинності на території України 1 червня 2000 р.

У Лісабонській конвенції сформульовано основні терміни щодо визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні, визначено компетенцію державних органів, основні принципи оцінки кваліфікацій тощо.

∙ 1998. 25 травня. Сорбонська декларація

Підписано міністрами освіти чотирьох країн (Франція, Німеччина, Італія, Велика Британія).

У «Спільній декларації про гармонізацію архітектури системи європейської вищої освіти» міністри заявили, що Європа «вступає в період великих змін в освіті й умовах праці, диверсифікованості курсів професійних кар’єр, коли освіта і навчання впродовж життя стають явною необхідністю».

Очевидно, усвідомлювалась необхідність підвищення конкурентноздатності європейських країн стосовно США та Японії.

∙ 1999. 8-19 червня. Болонья. Італія. Болонська декларація

Основи Болонського процесу визначає Болонська декларація.

В Італіїзустріч міністрів освіти 29-ти провідних країн Європи. Основа дискусії – Сорбонська декларація і дослідження експертів «Тренди в європейських навчальних структурах» («Trends-I») про наявність суттєвих розбіжностей у структурах європейських програм і ступенів.

На відміну від Сорбонської декларації, де йшлося про «гармонізацію», у дослідженні трендів й Болонській декларації дане поняття не використовується. Тут зазначено «дії, що можуть сприяти необхідній конвергенції і більшій прозорості кваліфікаційних структур в Європі».

Болонська декларація започаткувала на офіційному рівні процес створення (побудови, консолідації) європейського простору вищої освіти.

Проголошено цілі (шість) Болонського процесу та напрями досягнення.

1. Прийняття системи прозорих та порівняльних ступенів, зокрема за допомогою додатку до диплома, з метою полегшення працевлаштування громадян Європи і міжнародної конкурентоспроможності європейської вищої освіти.
2. Прийняття системи, заснованої на двох основних циклах (undergraduate and graduate). Доступ до другого циклу навчання повинен вимагати успішного завершення першого циклу тривалістю мінімум 3 роки. Ступінь, що здобувається після першого циклу, повинна відповідати європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації. Другий цикл повинен закінчуватися ступінню магістра і/або ступінню доктора, як в багатьох європейських країнах.
3. Запровадження системи кредитів – подібної ECTS системи – як засобу підвищення мобільності студентів. Кредити можуть також набуватися поза сферою вищої освіти, включаючи навчання впродовж життя, якщо це визнано відповідними Університетами.
4. Сприяння мобільності через усунення перешкод ефективному здійсненню свободи пересування, приділяючи особливу увагу:

- студентам, щоб вони мали доступ до навчання та інших освітніх послуг;

- викладачам, дослідникам і адміністративним працівникам для визнання та збільшення обсягу часу на дослідження, викладання та навчання без ураження своїх законних прав.

1. Сприяння європейській співпраці в забезпеченні якості освіти, порівнянних критеріїв і методологій.
2. Сприяння розвитку європейської складової у вищій освіті, особливо відносно розробки навчальних планів. Співпраці між начальними закладами, розробки схем мобільності і інтегрованих програм навчання і досліджень.

Болонська декларація орієнтувала вищі навчальні заклади на кінцевий результат – знання й уміння випускників мають бути застосовані й практично використані на користь усієї Європи.

Болонську декларацію підписали 29 європейських країн: Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція.

∙ 2001. 29-30 березня. Іспанія. Саламанська конференція

Учасники – понад 300 європейських університетів.

Створено Європейську асоціацію університетів – EUA.

Прийнято підсумковий документ «Формування європейського простору вищої освіти». Основні положення:

∙провести переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;

∙реорганізувати й омолодити програми і вищу освіту в цілому;

∙ розвивати і базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;

∙ налагодити взаємоприйнятні механізми для оцінок, гарантії й підтвердження якості;

∙ покладатися на загальні терміни європейського виміру і забезпечувати сумісність різних інститутів, навчальних планів і ступенів;

∙ сприяти мобільності студентів, персоналу й можливості працевлаштування випускників в Європі;

∙ підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують значні проблеми входження в європейський простір вищої освіти;

∙ проводити зміни будучи відкритими, привабливими і конкурентоспроможними вдома вищої освіти вдома, в Європі та у світі;

∙ дотримуватися позиції, згідно з якою вища освіта є відповідальною перед суспільством.

∙ 2001. 18-19 травня. Празький самміт

Рішення продовжити регулярно, кожні два роки, зустрічі міністрів освіти країн-учасниць Болонського процесу.

До шести зобов’язань (Болонська декларація) додано ще три важливіаспекти Європейського простору вищої освіти:

∙обговорення проблем навчання впродовж життя;

∙обговорення проблем ролі вищих навчальних закладів і студентів в контексті Болонського процесу;

∙ обговорення проблем сприяння забезпеченню привабливості Європейського простору вищої освіти.

∙ 2003. 19-20 вересня. Берлінська конференція

У спільному комюніке розглядалися дев’ять аспектів Болонського процесу (шість – «болонських» + три «празьких»).

Міністри дійшли згоди – до 2005 р. національні системи освіти із забезпечення якості повинні містити:

∙ визначення обов’язків органів та установ, які беруть участь;

∙ оцінювання програм або вузів, яка включає внутрішню оцінку і зовнішній перегляд участі студентів і публікації результатів;

∙ системи акредитації, сертифікації і сумірних процедур;

∙ міжнародне партнерство, співробітництво і співпрацю.

Міністри зобов’язалися до 2005 року:

- почати реалізацію двоциклічної системи;

- вважати можливим додати докторський рівень як третій цикл

у Болонськомупроцес і;

- кожен студент, що випускається з 2005 р. повинен отримати додаток до диплому

автоматично та безкоштовно.., на поширеній європейській мові.

Болонський процес. Хронологія

Дата	Місце проведення	Подія
25 травня 1998 року	Париж, Франція	Міністри, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і Францію, прийняли Спільну декларацію
Березень 1999 року	Веймар, Німеччина	Зустріч генеральних директорів ЄC і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації й оцінки у вищій освіті
Травень 1999 року	Копенгаген, Данія	Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті – I» на замовлення CRE, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять у EU, і при фінансовій підтримці ЄC
18-19 червня 1999 року	Болонья, Італія	Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, і прийняття спільної декларації
8-10 лютого2001 року	Лісабон, Португалія	Семінар «Акредитація / Надання законної сили»
14-15 лютого 2001 року	Берлін, Німеччина	Національний семінар із питань Болонського процесу
16-17 лютого 2001 року	Гельсінкі, Фінляндія	Міжнародний семінар «Університетські ступені короткого циклу»
1-3 березня 2001 року	Упсала, Швеція	Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження
2-4 березня 2001 року	Мальме, Швеція	Міжнародний семінар «Транснаціональна освіта»
10 березня 2001 року	Антверпен, Бельгія	Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу
10-12 березня 2001 року	Антверпен, Бельгія	Семінар студентів Європи «Втілення в життя Болонської декларації»
13-14 березня 2001 року	Белград, Югославія	Національний семінар із проблем Болонського процесу
22-25 березня 2001 року	Ґетеборґ, Швеція	Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок у Європі
29-30 березня 2001 року	Саламанка, Іспанія	Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа
9 квітня 2001 року	Стокгольм, Швеція	Зустріч Групи керівництва в Болонському процесі
21 квітня 2001 року	Брюссель, Бельгія	Зустріч Ради Асоціації європейських університетів

26 квітня 2001 року	Брюссель, Бельгія	Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу
Квітень 2001 року	Гельсінкі, Фінляндія	Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті – II» при фінансовій підтримці ЄC і ETF
6-8 травня 2001 року	Хальмстад, Швеція	Зустріч генеральних директорів ЄC і керівництва Рад ректорів європейських країн
10-16 травня 2001 року	Братислава, Словаччина	Міжнародний семінар і 40-ва зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі
17 травня 2001 року	Прага, Чехія	Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу
18-19 травня 2001 року	Прага, Чехія	Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту
Червень 2001 року	Рига, Латвія	8-а спільна зустріч у рамках мереж ENIC і NARIC і прийняття документа «Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі»
5-8 грудня 2001 року	Тампере, Фінляндія	13-а щорічна конференція EAIE, розгляд питань Болонського процесу
1-2 березня 2002 року	Брюссель, Бельгія	Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і зв’язаних з ними наук; компетенція випускників
21-23 травня 2003 рік	Ґрац, Австрія	Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій
19-20 вересня 2003 рік	Берлін, Німеччина	Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.

Рік підписання Болонської декларації	Скорочена назва країни
	Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція
	Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія
19-20 травня	Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія (Сербія і Чорногорія), Росія Україна. Місто Берген, Норвегія. Конференція міністрів освіти країн Європи

Сорбонська декларація

Дата добавления: 2015-10-24