Журналіст : Рибак Катерина учениця 10- А класу

Адпачынак ў Беларусі
Жывы разумны, працавіты і волалюбівы беларускі
народ! Беларус адрозніваецца шчодрастю, гатоўнасцю
заўcёды прыйці на дапамогу ў бядзе.

Уладзімір Караткевіч

Аж не віриться, що промайнуло вже два тижні з того моменту, як мої ноги вперше за порівняно невеликий проміжок часу відчули під собою такий знайомий дотик рідної землі, а легені на повну вдихнули українського повітря, кожною клітиною власної тканини увібравши нову порцію такого потрібного мені духу Батьківщини. Пам’ятаю вираз обличчя більшості дітей, коли вони, вийшовши із комфортабельного автобуса, зустрілися поглядами із рідними та близькими – вираз наївної дитячої радості, це було щось…

Часто я згадую той короткий тритижневий період моїх останніх літніх канікул, особливо, коли вдома знаходиться якась термінова робота чи просто нудно. Коротким його можна назвати лише умовно, якщо не враховувати неймовірну насиченість і різноплановість білоруської відпустки, але мова про це піде трішки пізніше. Отож, зараз я розповім усе, як годиться, описавши все від початку до кінця, розкладу цінну інформацію, приправлену власними враженнями, по поличках.

30 червня група із 28 обдарованих дітей, можна сказати, світочів Острозького району, під патронатом висококваліфікованих педагогів (керівника групи Мартинюк Тетяни Анастасіївни, вчителя української мови та літератури НВК «Оженинська ЗОШ І-ІІІ ст. (ліцей) – ДНЗ», Шостак Тетяни Миколаївни, вчителя фізичної культури і психолога НВК «Оженинська ЗОШ І-ІІІ ст. №2 – ДНЗ», та Буйністрович Ольги Юріївни, завуча і вчителя екології Вельбівненської ЗОШ І-ІІІ ст.) взяли курс до санаторно-оздоровчого комплексу «Світанак» Пінського району Брестської області республіки Білорусь. Варто зауважити, що братня нам країна за своєю природою та ландшафтом абсолютно ідентична нашій рідній землі – лише червоно-зелені стяги, що мирно височіли на адміністративних будівлях, нагадували нам, куди ми потрапили. «Світанак» напрочуд привітно зустрів українську делегацію: після обідніх злив знову виглянуло сонечко, а біля входу у головну будівлю нас зустріли керівники табору та кілька десятків зацікавлених дітлахів.

Що мене дуже здивувало, то це ввічливість: білоруські хлопці відразу розібрали громіздкі валізи прекрасної половини нашої групи, допомігши доправити їх у заздалегідь зарезервовані кімнати.. «Світанак» відразу ж кинув нас у вир табірного життя: численні спортивні змагання, у яких ми завжди вибивалися у лідери і час від часу перемагали, неймовірні концерти, перегляди фільмів, як у справжньому кінотеатрі, пізнавальні екскурсії та індивідуальний курс оздоровлення – усе це не давало занудьгувати ні на мить.

Цікавою особливістю білоруського табору є повна свобода дій відпочиваючих, ніхто тебе не примушує робити щось, якщо ти того не бажаєш: хочеш – бери участь у конкурсах, а не хочеш – не бери, хочеш – іди купатися на озеро, не хочеш – не йди, хочеш – танцюй, не хочеш – спи тощо. І це круто! Проте ми не сиділи постійно на території комплексу, адже мали можливість відвідати найвеличніші і наймальовничіші місця Брестської області. Усі без винятку із захопленням побували на урочистостях до Дня незалежності Білорусі, відвідали живописні куточки старовинного Пінська, оглянули душороздираючі руїни Брестської фортеці, спостерігали за поведінкою зубрів у Біловезькій пущі та з вірою в серці спілкувалися із безліччю казкових героїв у резиденції білоруського Діда Мороза. Після стількох цікавинок просто гріх скаржитися на гостинність наших північних побратимів!

Як не дивно, дана поїздка допомогла мені краще зрозуміти менталітет білоруського народу та віднайти нових друзів. Багатьох із них переповнює непереборне бажання повернутися назад у Білорусь і знову відчути той неймовірний дух братерства й безтурботного життя. Сидорчук Катерина із Розважу поділилася враженнями щодо особливостей Білої Русі: «Білорусь – це країна контрастів. У білоруських містах поряд із елітними багатоповерхівками видніються старі похилені хатки. На вулицях панує російська словесність, лише зрідка зустрічають поодинокі вивіски білоруською – це сумно. Білоруси пишаються тим, що вони білоруси, але водночас цураються рідної мови, часто-густо не знаючи найелементарніших слів по-білоруськи. Попри це там уміють лаштувати файні табори!».

Наостанок хотілося б подякувати Острозькій райдержадміністрації та голові райдержадміністрації Юрію Олексійчуку, представникам Острозького районного відділу освіти (зокрема Коломису О.В., Зеленюку М.Л.), педагогам, що супроводжували нашу делегацію та білоруській стороні від імені 28 обдарованих дітей: «Щиро дякуємо, адже Ви подарували нам незабутні враження!!!».

Дата добавления: 2015-10-24