Вальдорфська педагогіка

Засновник – мислитель, філософ, літературознавець, творець філософського вчення – антропософії – Рудольф Штейнер (1861-1925). У 1919 році він створив у Штутгарті першу вальдорфську школу. Своєю назвою вона завдячує цигарковій фабриці “Вальдорф-Асторія”. Її директор організував школу для дітей робітників та службовців фабрики. Р. Штейнер втілив у цій школі розроблене ним філософське вчення – антропософію, відповідно до якого розвиток здібності до пізнання приводить людину до досконалості. Антропософія поєднує в собі елементи суб’єктивного ідеалізму (дійсність як самовиявлення духу), об’єктивного ідеалізму Гете, а також християнства.

Доктор Штейнер вважав, що завдяки розвитку нових здібностей, суб’єкт може проникнути в надфізичні світи. Головне завдання нової педагогіки полягало в тому, щоб розвинути новий спосіб пізнання. Хоча для фізичних почуттів відкритий лише фізичний світ, людина, як істота духовна, має ще й душу. Штейнер надавав особливого значення розвитку “душі” й “духу” дитини: розкрити здібності душі дитини, сприяти прояву її духу в житті – завдання глобальні й потребують великої самовіддачі педагогів. Основне завдання школи – визволити душу дитини, дати здійснитися місії, з якою дитина приходить на Землю.

Вальдорфська педагогіка є однією з різновидів втілення ідей “вільного виховання” і гуманістичної педагогіки. Вона може бути схарактеризована як система самопізнання й саморозвитку індивідуальності за умови партнерства з учителем, у двоєдності чуттєвого й надчуттєвого досвіду духу, душі й тіла. В основі вальдорфської педагогіки лежить антропософське вчення про індивідуальність людини, основні компоненти якої – тіло, душа і рух.

Концептуальні положення:

Ø Розвиток людини здійснюється стрибкоподібно, декількома щаблями:

0 – 7 років – виховання волі дитини. Ключове слово – “Я сам”. У сім років настає глибока криза в розвитку дитини – зміна молочних зубів. Треба в цей період обережно ставитись до її психофізичного ресурсу. Штейнер категорично забороняє до настання семи років нав’язане інтелектуальне навантаження – математику, читання, письмо. У дитячому садку діти займаються музикою, евритмією, танцями, малюванням, ліпленням з воску.

7-14 років – інший період у житті дитини, йде інтенсивний процес формування почуттів, ключове слово – “Світ прекрасний!” У віці семи років народжується перше духовне тіло, завдяки чому починається самостійне внутрішнє емоційно-образне життя.

З 14-21 року – третій період. У віці 14 років народжується друге духовне тіло, що створює умови для самостійного емоційного життя і мислення, а у 21 рік відбувається народження людського “Я”. У це семиріччя відбувається розвиток мислення, і головне у вихованні – “пошук істини, рух до правди”. Кожний із названих циклів життя висуває у процесі навчання і виховання свої завдання, цілком специфічні вимоги.

Ø Природовідповідність: розвиток дитини відбувається за заздалегідь заданою, генетично детермінованою програмою, передує навчанню і визначає його; спонтанність вільного розвитку природних задатків; “ідучи за дитиною”, створення максимально сприятливих умов для виявлення її природних здібностей. Вчителі мають враховувати: розвиток людини відбувається у ритмі семи років. Визнання індивідуальності дитини, таємничого у кожному.

Ø Вільне виховання і навчання, без примусу, без насильства, духовного і тілесного. Відмова від влади над дітьми.

Ø Свобода як засіб виховання. Свобода навчання, виховання та творчості.

Ø Виховання і навчання пристосовуються до дитини, а не вона до них.

Ø Дитина у процесі навчання сама проходить, осягає всі етапи розвитку людства. Тому не треба забирати “дитинство”, інтелектуалізувати розвиток завчасно.

Ø Навчання невіддільне від виховання: будь-яке навчання є одночасно і вихованням певних якостей особистості.

Ø Екологія і культ здоров’я.

Ø Культ творчої особистості, розвиток індивідуальності засобами мистецтва.

Ø Імітація як засіб навчання.

Ø Поєднання європейської і східної культур: вчення Христа та уявлення про особистість як сукупність фізичного тіла та ефірного, астрального.

Ø Єдність розвитку серця, розуму і руки.

Ø Опора на авторитет педагога, школа одного вчителя впродовж 8-9 років (щоб уникнути стресів).

Ø Єдине життя педагогів і учнів.

Ø Обережність, увага, ненасильство та допомога, але насамперед любов до дитини.

Ø Розвиток образного сприйняття світу.

Ø Збереження об’єктивності знань і прагнення зробити їх частиною реального життя.

Ø Важливість не результату, а процесу.

Ø Велика увага естетичному розвиткові й трудовому вихованню.

Головна мета цієї педагогіки – розвивати новий спосіб пізнання: для фізичних почуттів відкритий лише фізичний світ, а людина – істота духовна, яка має, крім фізичного тіла, ще й душу. Р.Штайнер надавав особливого значення розвиткові “духу” та “душі”, а також розкриттю здібностей душі дитини, сприянню її духу в житті.

Завдання вальдорфської школи – впродовж тривалого часу розвивати здібності, а не збирати знання; її кредо – відмова від влади над дітьми. Головне завдання вчителя вальдорфської школи – допомогти дитині в її духовному самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку та закріплення її індивідуальності.

Розклад у вальдорфській школі радикально відрізняється від загальноприйнятих. У звичайних школах проводяться щодня різні уроки, учні вивчають багато предметів одночасно, що перешкоджає глибині розуміння досліджуваного змісту.

Розклад дня у вальдорфській школі ритмічно повторюється і складається з трьох частин. Перша частина – “головний урок” – дисципліна, що поглиблено вивчається і охоплює перших два уроки. Ця дисципліна визначається з гуманітарної або природничо-наукової галузі (література, фізика, історія), її вивчають 3-4 тижні підряд як цілісну “епоху”. Коли закінчується ця епоха, починається вивчення іншого предмету.

Серед дня, в другій його частині, школярі займаються такими предметами, які активізують дихання і будуються як процес вправ: іноземна мова, музика і евритмія. З першого класу діти вивчають дві іноземні мови. Музика має таке саме значення, як і вивчення мови. З першого класу діти співають і грають на музичних інструментах. Згодом організовуються оркестри, ансамблі. Евритмія – мистецтво руху, розроблене Штайнером, у ній мова і музика перебувають у гармонії з рухом виконавця. Це захоплює всіх оточуючих, залучає діяти разом. Евритмія служить для встановлення гармонії душі й організму, що росте. Підсумкова й обов’язкова частина всього дня – виховання ремеслом. Учні молодших класів вчаться в’язати спицями, гачком, шити, виготовляти одяг. Старші учні випікають хліб, працюють у майстернях.

У вальдорфській школі дитину не підганяють в її розвитку і не влаштовують хронометражів, зрізів, контрольних тощо, тому діти не знають страху перед оцінками. Наприкінці року діти пишуть вірш чи картину. Це і є характеристика їх розуму і душі. Педагог не має підручників, програми, годинного плану, один педагог розповідає дітям про різні галузі людського знання.

Одна з особливостей в організації школи – роль батьків, спільно з ними вирішуються питання будівництва, проведення спільних свят, стосунків з державними організаціями. Один день на тиждень – батьківський.

Р. Штайнер повторював: “Суть виховання полягає у вихованні самого вихователя”. Вальдорфський педагог повинен бути справжнім екологом, адже кожна дитина – це цілий космос, у якому існують усі діти землі. Окрім цього, це людина найосвіченіша, добре підготовлена естетично, з баченням загальної картини світу, ерудит, автор і тонкий психолог.

Дата добавления: 2015-10-24