Шумеро~аккадська культура

У цілому ранню культуру Межиріччя дослідники позначають як Шумеро-Аккадську.

Одним з найбільших культурних досягнень шумерів стала писемність. З її появою з’явилися нові форми збереження та передавання інформації, в тому числі й наукової. Записи робилися на глиняних плитках чи табличках (слайд 4): на м'яку глину натискали кутом прямокутної палички, і лінії на табличках мали характерний вид клиноподібних поглиблень. У цілому весь напис являв собою масу клинчастих рисок і тому шумерську писемність прийнято називати клинописом. (слайд 5) Клинопис налічував понад 600 знаків.

Шумерська писемність набагато старша. Вона дуже декоративна і, як вважають дослідники, бере початок від малюнків. Втім, шумерські перекази говорять про те, що і до виникнення малюночного письма тут існував ще більш стародавній спосіб фіксації думки — зав'язування вузликів на мотузку і карбування на деревах. Згодом малюнкове письмо видозмінювалося і удосконалювалося: від цілковитого, досить докладного і ретельного зображення предметів шумери поступово переходять до їх неповного, схематичного або символічного зображення. Це крок вперед, проте можливості такої писемності як і раніше залишалися обмеженими. Так, для багатьох складних понять взагалі не існувало своїх знаків і навіть для того, щоб позначити таке звичне і зрозуміле всім явище, як дощ, писарю доводилося поєднувати символ неба — зірку і символ води — брижі. Такий лист називають ідеографічно-ребусом. (слайд 6)Идеографічне письмо (від греч. idea — ідея, образ і grafho — пишу) — принцип листа, що використовує ідеограми — письмові умовні знаки, відповідна суть слова, що зображається. Так, око позначало слова "бачити", "дивитися", нога — слова "ходити" або "стояти" і ін.

Найперші шумерські клинописні таблички відносяться до середини VІ тис. до н.е.. Це найдавніші у світі писемні пам'ятки. Писемність була великим досягненням шумеро-аккадскої культури. Вона була запозичена і розвинена вавилонянами і широко поширилася по всій Передній Азії: клинописом користалися в Сирії, древній Персії, інших державах. У середині ІІ тис. до н.е. клинопис став міжнародною системою писемності: її знали і використовували навіть єгипетські фараони. Навіть за умов занепаду політичної могутності Вавилона в другій половині II тис. до н.е. клинопис залишався єдиним засобом міжнародного спілкування на Близькому Сході, що свідчило про великий престиж месопотамської культури

У середині І тис. до н.е. клинопис стає алфавітним письмом. Довгий час учені вважали, що мова шумерів не схожа ні на один з відомих людству живих чи мертвих мов, і тому питання про походження цього народу залишалося загадкою, але більшість учених припускають, що ця мова, так само як і мова древніх єгиптян і жителів Аккада, відноситься до семіто-хамітскої мовної групи.

За шумерської доби набула розвитку освіта. Школи були платними і переважно світськими. До них приймали дітей 5-7 років, в основному хлопчиків. Поділу на класи не було, молодші й старші вчилися разом. В одній школі навчалось 20-30 учнів. У великих культурних центрах (Урі, Ніпурі, Вавилоні та ін.) існували школи вищого рівня і своєрідні "наукові академії". Там готували духовну еліту: вчителів, жерців та ін.

Господарське життя Месопотамії потребувало певного рівня науково-практичних знань. Значних успіхів шумери досягли в математиці, астрономії., медицині, правових знаннях, їм були відомі чотири арифметичні дії, вони вміли добувати квадратний і кубічний корені, обчислювати площі гео­метричних фігур, винайшли примітивну систему дробів тощо.

Астрономія в Месопотамії була тісно пов'язана з астрологією. Жерці міста Ур на підставі астрономічних спостережень встановили протяжність року - 365 днів 6 годин 15 хвилин і 41 секунда. Шумери вже знали всі планети Сонячної системи. Завдяки астрономічним дослідженням у шумерську добу виник перший, дуже необхідний для іригаційного землеробства місячний календар, яким і зараз користуються мусульмани та іудеї. Календарний рік складався з 12 місяців, половина з яких мали по 29 діб, а ще половина - по ЗО діб. Новий рік розпочинався наприкінці березня - на початку квітня, в день весняного рівнодення.

Особливих успіхів досягла в Месопотамії медицина. Вавилонські медики приділяли велику увагу діагностиці. Діагноз установлювали на основі вивчення симптомів хвороби. Одним із профілактичних засобів проти хвороб населення вважало дотримання правил особистої гігієни. Хворих лікували травами, мазями, масажами, мікстурами, виготовленими з кухонної солі, неочищеної олії, молока, пива тощо. Ще в III тис. до н. е. було складено У порадник з виготовлення ліків з мінеральних, рослинних та інших речовин.

Саме шумери, на думку сучасних сходознавців, є родоначальниками знаменитої Вавілонської культури. Їх культурні досягнення великі і безперечні: шумери створили першу в людській історії поему — «Золоте століття»; написали перші елегії, склали перший в світі бібліотечний каталог. Шумери — автори перших і якнайдавніших в світі медичних книг — збірок рецептів. Вони першими розробили і записали календар землероба, залишили перші відомості про захисні насадження. Навіть ідею створення першого в історії людей рибного заповідника вперше письмово зафіксували теж шумери.

РЕЛІГІЯ ТА МІФОЛОГІЯ у Месопотамії відігравали важливу роль, пронизували все життя стародавнього суспільства. У Межиріччі тривалий час зберігались пережитки найдавніших вірувань - фетишизму, тотемізму, анімізму. У міру переходу до осілості і землеробства на перший план виходять природні сили, від яких залежав добробут людей. На чолі пантеону богів стають боги: (слайд 7) АНУ(Ан) вважався богом неба і батьком інших богів, що, так само як і люди, у разі потреби просили його про допомогу. ЕНЛІЛЬ бог вітру, повітря і всього простору від землі до неба, він винайшов мотику і подарував її людству і шанувався як заступник землі і родючості. ЭНКІ (слайд 7) (аккад. Эа), захисник міста Эреду, був визнаний як бог океану і прісних підземних вод.

Іншими важливими божествами були бог Місяця НАННА (аккад. син), заступник міста Ур, а також його син, бог Сонця УТУ (аккад. Шамаш), заступник міст Сиппар і Ларсы. Всевидючий Уту уособлював безжалісну силу сонячної спеки, що висушує, і одночасно сонячне тепло, без якого неможливе життя. Богиня міста Урук ИННАНА (слайд 8) (аккад. Иштар) шанувалася як богиня родючості і плотської любові, вона даровала і військові перемоги. Ця богиня природи, життя і народження часто зображувалося у виді жінки-дерева. Чоловіком її був ДУМУЗЫ (аккад. Таммуз), син бога Энки, "щирий син" водяної глибини. Він виступав як бог води і рослинності, що щорічно умирали і воскрешає. НЕРГАЛ був владикою царства мертвих і богом чуми; НИНУРТ заступником доблесних воїнів - син Энлиля -і молодий бог, що навіть не мав свого міста. Впливовим богом вважався ИШКУР (аккад. Адад) - бог гроз і бури. Його зображували з молотом і пучком блискавок.

Богині шумеро-аккадского пантеону звичайно виступали як дружини могутніх чи богів як божества, що уособлюють смерть і підземний світ. Найбільш відомими були богиня-мати - Нинхурсаг (слайд 9), а також богиня-лікувальниця Гула - спочатку визнавалася богинею смерті.

Протягом ІІІ тис. до н.е. відношення до богів поступово мінялося: їм приписувалися нові якості. Так, АН став більш чітко уособлювати ідею влади. Энки - утілена хитрість - став шануватися як бог мудрості і знань: сам він у досконалості знав усі ремесла і мистецтва і деякі з них передав людям; крім того, він був оголошений заступником провісників і заклинателів. Уту став верховним суддею, захисником гноблених і убогих. Энлиль уособлював ідею сили.

Зміцнення державності в Двуречье відбилося і на релігійних представленнях древніх жителів Месопотамії в цілому. Божества, що раніш уособлювали тільки космічні і природні сили, сталі сприйматися насамперед як великі "небесні начальники" і вже потім - як природна стихія і "подавці благ". У пантеоні богів з'явилися бог-секретар, бог-носій трону владики, боги-воротарі.

Важливі божества були співвіднесені з різними планетами і сузір'ями: Нергал - з Марсом, Инанна - з Венерою. Тому всіх городян цікавило положення світил на небокраї, їхнє взаємне розташування й особливе місце "своєї" зірки: це обіцяло неминучі зміни в житті міста-держави і його населення, будь те чи благоденство нещастя.

Увага до зірок і планет сприяло швидкому розвитку астрономії і математики.

Населення країни не розділяло світ на живий і мертвий, реальний та ілюзорний. З появою класів і держави релігійний світогляд населення Месопотамії значно змінився. Шумеро-вавилоняни уявляли світ космічною державою, соціальною елітою якої були боги, а їх слугами і рабами - люди.Намісником богів на землі і головним жерцем проголошувався цар. Релігія в Месопотамії була поставлена на службу царській владі, проголошувала її та особу царя священними. Віра в загробне життя не набула такого розпо­всюдження, як у Єгипті. Церкви в Месопотамії не було, жерці не оформлялися в, церковний клір, а були звичайними чиновниками.

Література і міфотворчість були складовою буття тогочасної людини, її релігійного світогляду та космогонічних уявлень. Провідною темою міфів була ідея пошуку безсмертя. Великою популярністю користувався в Месопотамії міф про бога умираючої і воскресаючої рослинності Таммуза. (слайд 10) Під час присвячених Таммузу свят влаштовувались ігри, з яких згодом розвинулося драматичне мистецтво. З Таммузом тісно пов'язаний міф про сходження богині кохання Іштар (слайд 10) у пекло, щоб визволити його звідти. Значного розквіту досягла міфологія в II тис. до й. е. Особливий інтерес мають давньовавилонська "Поема про Атрахасиса", в якій розповідається про всесвітній потоп і створення людини, та.культовий космогонічний епос про створення світу"Енума Еліш" ("Коли зверху").

Література Більшість текстів - це гімни богам, молитви, релігійні міфи і легенди, зокрема, про виникнення світу, людської цивілізації і землеробства. Крім того, у храмах здавна велися списки царських династій..

Згодом, в ІІІ в. до н.е. вавілонський жрець Берос використовував ці списки для написання зведеної праці по найдавнішої шумеро-аккадскои історії. Від Бероса ми знаємо, що вавилоняне поділяли історію своєї країни на два періоди - "до потопу" і "після потопу".

Посилаючись на шумерських жрецов, Берос перелічує десять царів, що правили до потопу, і вказує загальний термін їхнього правління - 432 тис. років.

Найважливішим пам'ятником шумерської літератури був цикл сказань про Гильгамеша (слайд 11), легендарного царя міста Урук, що, як випливає з династичних списків, правив у XXVІІІ в. до н.е. У цих сказаннях герой Гильгамеш (слайд 12) представлений як син простого смертного і богині Нинсун. Докладно описуються мандрівки Гильгамеша по світу в пошуках таємниці безсмертя і його дружба з дикою людиною Енкиду. Перекази про Гильгамеша дуже сильно вплинули на світову літературу і культуру і на культуру сусідніх народів, що прийняли й адаптували легенди до свого національного життя.

Винятково сильний вплив на світову літературу мали також перекази про всесвітній потоп. У них розповідається, що потоп був улаштований богами, що замислили погубити все живе на Землі. Тільки одна людина змогла уникнути загибелі - благочестивий Зиусудра, що за порадою богів "раніше побудував корабель. Легенда говорить, що боги сперечалися між собою, чи варто знищувати все людство: деякі думали, що карати людей за гріхи і скоротити їхню чисельність можна й іншими способами, зокрема голодом, пожежами, а також наславши на них диких звірів.

Тоді ж, у стародавності, виникли і перші версії про походження людини. Так у період Старовавилонского царства (ІІ тис. до н.е.), по уявленнях древніх шумерів, що дошли до нас у старовавилонской "Поемі про Атрахасиса", були часи, коли людей ще не було. На землі жили боги, що самі "тягар несли, тягали кошики, кошики богів були величезні, тяжка праця, великі негоди... " Зрештою боги вирішили створити людину, щоб покласти тягар праці на неї. Для цього вони змішали глину з кров'ю одного з нижчих богів, яким вирішено було пожертвувати заради загального блага. У людині, таким чином, змішані божественний початок і нежива матерія, а його призначення на Землі полягає в тім, щоб у поті чола працювати за богів і для богів.

Дата добавления: 2015-10-02