Творчість

Контрольна робота з зарубіжної літератури

Кузнєцової Анни

ОКТВ

Питання:

- Давньогрецька міфологія

- Життя та творчість Вергілія

1) Давньогрецька міфологія була основою розвитку однієї з найдавніших цивілізацій світу — Стародавньої Греції.Завдяки бурхливим описам давньогрецьких богів, можна побачити розвиток сучасного суспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального.

Насамперед, характерними особливостями давньогрецької міфології було та наділення душею явищ природи,та пов'язана з цим людиноподібність богів та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів.Тому,за тлумаченням древніх греків практично все природнє навколишнє середовище було наділено різними божествами.

Спочатку,грецька міфологія з дитячою наївністю сприймала дійсність,але на протязі етапів розвитку боги ставали дедалі благороднішими і поважнішими. Варто зауважити,що міфологія досить сильно впливала на становлення релігійної думки у Стародавній Греції. Практично,можна вважати, що вона підштовхнула людей до необхідності інтелектуального розвитку, до появи багатьох наук, зокрема логіки, математики, риторики тощо.

Загалом,історики виділяють 3 періоди розвитку міфології:

1)Перший період. Також називають «хтонічний»(від грец. «хтон»-«земля»). Земля сприймалася древніми греками як жива і всемогутня істота, що усе породжує й усіх живить. Сутність землі була втілена в усьому, що оточувало людину й у ній самій. Особливого шану набуває Земля-Прародителька,або Матір-Део. Завдяки цим розповідям підкреслювався матріархат.

Крім богів існували ще й демони. Це невизначені і страшні сили, що не мають ніякого вигляду, але володіють жахливою могутністю. Демони з'являються невідомо відкіля, втручаються в життя людей, причому звичайно найбільш катастрофічним і жорстоким образом, і зникають.

Проте,греки вважали що боги байдужі до них і сприймалися як істоти небезпечні,тому не поспішали здобувати їхню прихильність,а просто відкуповувалися від них(ритуалами наприклад).

Особливою шаною в греків стародавньої доби користувалась годувальниця всього — Гея, життєдайне втілення невичерпної творчої сили Землі, «тієї великої матері, в лоно якої все повертається, щоб знову проростати для нового життя». Це відбивало і значення хліборобства як основної галузі господарства народу. Пізніше культ Землі ввібрав також шанування Реї, Деметри, Персефони та інших божеств, пов'язаних із хліборобством.

Боги уявлялися грекам за тією чи іншою працею: Гермес і Пан пильнували отари, Афіна вирощувала маслинові дерева тощо. Тому, щоб людина могла успішно виконувати якусь справу, вважалося за потрібне піддобритися до відповідного божества принесенням у жертву плодів, молодих тварин.

Спочатку не існувало ієрархії серед богів.

2)Другий період відбувається завдяки розпаду матріархату і переходу до патріархату. Звідси і відбувається зміна богів та релігійних суджень. Тепер бездушних сил природи заміняють боги-заступники різних класових,професійних,станових груп суспільства. Зазвичай, це люди минулого, які не намагалися ужитися з природою, а прагнули підкорити її, і перетворити в щось нове, змусити служити людині.

Тому,не випадково що міфи цього періоду починаються з винищуванням істот,імовірно яким поклонялися як Богам у давніші часи. Найважливішим вважається бог Зевс,цар богів Космосу. У світі Зевса, його сини,народжені від смертних жінок,продовжують справу батька винищуючи останніх чудовиськ.

Боги допомагають героям (наприклад, Гермес — Персею, а Афіна — Гераклові), а карають тільки нечестивців і лиходіїв. Уявлення про жахливих демонів теж змінюються — вони тепер виглядають скоріше просто могутніми духами, мешканцями всіх чотирьох стихій: вогню, води, землі і повітря.

Тут вже відбувається ієрархія богів. Зображені в «Іліаді» та «Одіссеї» палац Зевса на Олімпі із золотими стінами та підлогами, розкішні вбрання богинь, а також постійні чвари, розбрат та інтриги між богами стали своєрідним віддзеркаленням життя грецької родової аристократії. Гомер назавжди закріпив характер грецької релігії. Гесіод тільки чіткіше виклав її.

з'явилися й поширились культи богів покровителів ремесла і торгівлі. Богом ковальства став Гефест, богом торгівлі — Гермес. Змінилось уявлення і про функції богів: покровителями ремесел у кожному місті, як правило, оголошувались боги, що їх вважали оборонцями самого міста: наприклад, в Афінах — Афіна, в Коринфі — Посейдон, у Дельфах — Аполлон.

3)Третій період.Із розвитком держави,збагаченням уявлень про оточуюче, складністю суспільства з’являється і трагічне переконання про те що в світі панує тільки зло,абсурд і жорстокість. Тепер на перший план виходить значущість долі. Навіть сам Зевс не в змозі щось з цим кардинально зробити,і змушений випитувати в титана Прометея пророкування власної долі.

Та й боги тепер уже не настільки милостиво налаштовані до людей. Покарання тих, хто порушив їхню волю, жахливі і невиправдано жорстокі: Тантал вічно мучиться від голоду і спраги, Сізіф зобов'язаний постійно піднімати на пекельну гору важкий камінь, Іксіон прикутий до вогненного колеса.

У пізньому грецькому суспільстві релігія поступово занепадала,а міфологія просто давала різні образи та сюжети для поем і трагедій.

Отже,Грецька міфологія за час своєї найбільшої актуальності як релігія змінювалась кардинально, загалом змінювалась із світоглядом древніх греків,розвитком суспільства. Аналізуючи етапи розвитку, на мою думку, чим далі розвивалася людина (в виробничому плані), чим більше її потреби у зручності життя,тим дедалі їй те саме життя вважалося жорстоким,не справедливим,а отже і міфи складалися зі схожим висновком.

2)С правжнє ім’я найвидатнішого поета стародавнього Риму та одного із найвизначніших поетів античної літератури Публій Вергілій Марон,а скорочено – Вергілій.

Батько поета був, імовірно, латином, чий рід декількома поколіннями раніше осів у північній Італії, яка називалася тоді Цізальпійською Галлією. У Вергілія ще були щонайменш два брати, проте до його повноліття батьки, певно, вже померли.

Він народився 15 жовтня 70 до н. е. біля Мантуї, у селищі Анди. Що цікаво,за переказом Светонія, його матері під час вагітності наснилося, начебто вона народила лаврову гілку, що, торкнувшись землі, відразу пустила корені й виросла у зріле дерево з безліччю різних плодів і квітів. Вергілій отримав гарну освіту: до 15-літнього віку в Кремоні, а потім у Медіолані (сучасний Мілан). Коли було йому років 19, приїхав до Риму навчатися риторики — у ті часи обов'язкової частини вищої освіти, необхідної для політичної кар'єри. Пробувши в Римі близько року, він приєднався до гуртка епікурейців Неаполі, який очолював Сірон. І хоч Вергілій готувався до кар'єри адвоката, природна сором'язливість визначила його життя як поета.

У політичному житті Вергілій участі не брав, та завдяки щедротам друзів,він був у достатку, і тому мав будинок на Есквіліні поруч із оселею Мецената.

У Неаполі чи поблизу нього, Вергілій прожив майже все своє життя. Лише зрідка відвідував він Рим, бував на Сицилії й у Таренті, та один раз відвідав Грецію.

На п'ятдесят другому році життя Вергілій пустився у велику подорож Грецією, щоб наступні три роки займатися відшліфовкою своєї поеми «Енеїда». Прибувши до Афін, Вергілій зустрівся тут з Октавіаном Авґустом, після чого вирішив відмовитися від поїздки і повернутися з ним до Італії. При огляді Мегар він серйозно занедужав, на кораблі хвороба ще посилилася, і незабаром після прибуття в Брундизій Вергілій помер 20 вересня 19р. до н. е.

Цікаво зауважити,що ще до від'їзду з Італії Вергілій домовлявся з Варієм, що якщо з ним що-небудь трапиться, той спалить незавершену «Енеїду»; але Варій відмовився. Вже перебуваючи при смерті, Вергілій наполегливо вимагав свою книжкову скриньку, щоб самому її спалити; але коли ніхто йому не приніс, він більше не зробив ніяких особливих розпоряджень щодо цього і доручив свої твори Варію і Тукку з умовою, щоб вони не видавали нічого, що не видано ним самим. Але, на щастя, за наказом Октавіана Авґуста «Енеїду» видано з незначними виправленнями.

Творчість

Першими поетичними спробами була поезія,яка написана ще у шкільні роки,для якої було характерно байдужність до політичних і соціальних проблем,і індивідуалістичне ставлення до життя.

Початком своєї літературної діяльності сам поет вважав «Буколіки». Вони складаються з 10 еклог («обраних віршів»), з яких 6 є діалогами між пастухами; найчастіше пастухи змагаються між собою в співі, вимовляючи при цьому або цілі вірші, або перекидаючись репліками в 2 або 4 вірша. Загалом,ця поетична мова і стала основою для всього подальшого розвитку римської поезії. У Вергілія побутовий матеріал відіграє незначну роль. Центр ваги — у переживанні пастухів, що віддаються любові і поезії; охоче вводяться і народні повір'я.

Найбільш знаменита 4 еклога,в якій вихваляється новий політичний порядок, «убраною у форму оракула, котрий провіщує близьке народження нового бога, що врятує світ». Древні християни бачили в цьому хлопчику Христа; 4 еклога дійсно ґрунтується на тих самих релігійних уявленнях еллінізму, з яких згодом виросло християнство. «Буколіками» Вергілій звернув на себе увагу Октавіана і його сподвижника Мецената, що були зацікавлені в літературній пропаганді ідеологічних основ нового ладу.

За пропозицією Мецената Вергілій пише «Георгіки», дидактичну поему про сільське господарство і працює над ним 7 років (приблизно 37-30 до н. е.),і справляється з набагато більшим успіхом, ніж елліністичні автори дидактичних поем.

«Георгіки» складаються з 4 книг: 1. «Про посівне господарство», 2. «Про культуру винограду і плодоносних дерев», 3. «Про скотарство», 4. «Про бджіл». Поема багата на різноманітні стилістичні орнаменти, блискучі описи, картини ідеалізованого сільського життя.Спокійну об'єктивність дидактичної поезії еллінізму він замінює високим пафосом, що досягає найбільшої напруженості в численних відступах, серед яких слід особливо зазначити хвалу Італії і хвалу мирному сільському життю в другій книзі як літературне оформлення актуальних політичних гасел. По всьому твору розсипані хвали Меценатові (прославляє його разом з Октавіаном).

«Георгіки» вважають найдосконалішим твором Вергілія за чистоту і поетичну завершеність вірша. У них, разом з тим, найглибше відбився характер поета, його погляд на життя і релігійні переконання; це — поетичні етюди про гідність праці.

Та найголовнішим твором Вергілія безперечно є «Енеїда». Поема Вергілія мала стати хвалою предкам Октавіана і древніх установлень (римляни вважалися нащадками троянців, а рід Юліїв, до якого зараховував себе Октавіан Август, вів своє походження від самого Енея).

Вергілій створив новий тип епічної поеми. У побудові «Енеїди» підкреслене прагнення створити римську паралель поемам Гомера. Це виявляеться у бажанні суперничати з Гомером.

«Енеїда» являє собою низку оповідань, повних драматичного руху, строго концентрованих,і напружених. Її рушійна сила — воля долі, яка веде Енея до заснування нового царства в латинській землі, а нащадків Енея до влади над світом. «Енеїда» повна оракулами, віщими снами, дивами і знаменнями, що керують кожною дією Енея і провіщають прийдешню велич римського народу і звитяги його діячів аж до самого Октавіана Августа.

Для Вергілія у «Енеїді» вже характерне уникання масових сцен,і приділяючи увагу кільком фігурам аби підсилити драматичний рух. Також,у зображенні богів та героїв Вергілій ретельно уникає грубого і комічного, (що має місце в Гомера) і прагне до «благородних» вражень від них.

Що характерно для тодішньої Римської імперії, життєвідчуття людини, а конкретніше неминучість долі. Це просліджується і в самому головному герої Енеї.

Дата добавления: 2015-10-02