Про помилку стоїків та два види божевілля.

Але тут знову заквакали стоїчні жаби. Нема, кажуть вони, гіршого від божевілля, оскільки божеволіти - все одно, що втрачати розум, тобто ставати дурним. Та стоїки знову помиляються. Ми зруйнуємо і цей їхній силогізм, але, звичайно, з допомогою Муз.

Сократ, за свідченням Платона, розрізняв дві Венери в одній і ділив одного Купідона на двох(1). Діалектики (якщо хочуть, щоб вважали їх при здоровому глузді!) так само повинні розрізняти два різні види божевілля. Причому жодне з них само по собі не є згубним. Інакше Горацій не сказав би:

«Любе мені божевілля дуріє зі мною»(2).

І Платон не прилучив би до найліпших благ життя божевілля поетів, пророків та закоханих. І пророчиця Сивілла не назвала б подвиг Енея божевільним(3).

(1) Платон у діалозі «Бенкет» вустами Сократа говорить, що існує дві Афродіти: Небесна Афродіта - Уранія і Всенародна Афродіта - Пандемос. Звідси висновок: є два Ерота і два різних види кохання - ідеальне і чуттєве.

(2) Горацій. «Оди», III, 4, 5.

(3) Мова йде про намір Енея спуститися до підземного царства для побачення з батьком. (Вергілій. «Енеіда», VI, 135).

Справді, є два види божевілля. Одне - насилається жахливими месниками із царства померлих, які вселяють у душу смертних безліч гадюк і таким чином запалюють її то войовничістю, то жадобою до золота, то ганебним і нечестивим коханням. Часом вони штовхають до злочину, кровозмішання, святотатства або до іншої якоїсь мерзоти. Інколи ці месники переслідують злочинну душу, лякаючи її фуріями та страхітливими смолоскипами.

Другий вид божевілля - зовсім не схожий на перший. Він бере свій початок від мене, а тому найбільше бажаний. Це божевілля трапляється кожного разу, коли приємна помилка розуму звільняє душу від гнітючих турбот і кидає її в обійми різноманітних насолод. Такої помилки розуму як великого дару богів бажав собі Ціцерон. Зокрема в листі до Аттіка він говорить про бажання не відчувати того нещастя, яке на нього звалилося. [49]

Те ж саме заявляв і відомий аргів'янин, який дійшов до такого божевілля, що цілими днями просиджував у порожньому театрі: сміявся, аплодував, радів, і то так, немов бачив на сцені цікаву виставу. (Хоч насправді в цей час там нічого не йшло!) І це тим більше дивно, що у всьому іншому він вів пристойне життя і мав вигляд здорової людини: лагідно поводився з друзями, був ласкавий з дружиною. Одне слово, як пише Горацій,

«Він вибагливий був до рабів

І бурі у склянці води не здіймав»(1).

Та ось родичі вилікували його від хвороби. А він, коли отямився, замість подяки заявив:

«Клянуся Поллуксом, ви вбили мене:

Звільнивши від помилок, позбавили втіх»(2).

(1) Горацій. «Послання», II, 2, 132-134.

(2) Там же, II, 2, 138-140.

І правильно сказав. Бо не він, а вони помилялися. А тому саме їм слід було б прийняти дозу чемериці, щоб щасливе та приємне божевілля не вважали за зло й не відбирали його в людей за допомогою ліків.

Я ще досі не вирішила остаточно, що слід називати божевіллям: всякий обман відчуття чи помилку розуму? Бо хіба можна вважати божевільним того, наприклад, який, внаслідок гнійного запалення очей, переплутує мула з ослом; або якщо хтось бездарний вірш вважає за найдосконаліший?

Близьким до божевілля треба ставити лише того, хто не тільки відчуттями, але одночасно й розумом помиляється, причому постійно: якщо, наприклад, хтось, почувши рев осла, стверджує, що чує дивну симфонію; або якщо найбільший бідак, людина найнижчого походження, вважає себе багатієм, подібним до Креза, царя Лідійського.

Цей вид божевілля наближається до одного з видів насолод, бо приносить значне задоволення не лише божевільному, але й тим, хто його оточує. Причому від спілкування з причинним ці останні аж ніяк не втрачають на розумі.

Таке божевілля побутує набагато ширше, ніж звичайно вважають. Часом два пришелепкуватих сміються один з [50] одного, і кожен має з цього насолоду. Причому нерідко можна бачити, що дужче збожеволілий голосніше сміється з того, хто ще не зовсім з'їхав з глузду.

Дата добавления: 2015-10-02