Імуностимулятори.

І. Імуномодулюючі лікарські засоби.

1. ІМУНОСТИМУЛЮЮЧІ ЗАСОБИ.

Імуностимулюючі засоби підвищують (нормалізують) імунні реакції.

Їх застосовують у комплексній фармакотерапії при

- імунодефіцитних станах,

-хронічних інфекціях,

-злоякісних пухлинах.

Класифікація.

До імуностимуляторів належать препарати різних фармакологічних груп, біогенні речовини, неоднорідні за хімічною будовою. В загальному вигляді їх можна класифікувати таким чином:

1. Полісахариди:

а) ліпополісахариди грамнегативних бактерій (продигіозан, пірогенал);

б) дріжджові полісахариди (зимозан).

2. Препарати нуклеїнових кислот і синтетичні полінуклеотиди (натрію нуклеїнат).

3. Похідні піримідину і пурину (метил-урацил, пентоксил).

4. Похідні імідазолу (декарис — левамі-зол, дибазол).

5. Інтерферони.

6. Вакцини (BCG).

7. Гормональні препарати тимуса (ти-музин, Т-активін, тималін).

8. Вітаміни.

Продигіозан — ліпополісахаридний комплекс бактеріального походження (виділяють з культури В. prodigiosanum).

Підвищує резистентність організму до інфекцій, ефективність протимікробних засобів, зокрема антибіотиків, стимулює систему Т-лімфоцитів, фагоцитарну активність лейкоцитів, функцію кори надниркових залоз, регенеративні процеси (у вогнищі запалення).

Показання:, дизентерія, сальмонельоз, гепатит В, герпетична інфекція, хронічний тонзиліт, неспецифічний виразковий коліт, повторна бешиха, септичні стани, поєднання з імунодепресантами, променева терапія.

Курс лікування (тільки в стаціонарі) 4-5 ін'єкцій. При захворюваннях органів дихання можна призначати у вигляді інгаляцій.

Побічна дія: температурна реакція через 2-3 год після введення, яка триває 3-4 год.

Протипоказання: захворювання ЦНС, ішемічна хвороба серця.

Пірогенал — ліпополісахарид, який утворюється у процесі життєдіяльності мікроорганізмів Pseudomonas aeruginosa та ін. Викликає пірогенну реакцію.

Фармакодинаміка аналогічнапродигіозану. Крім підвищення температури після його введення визначається лейкопенія, яку змінює лейкоцитоз, підвищення проникності тканин, у тому числі гемато-енцефалічного бар'єра, пригнічення розвитку рубцевої тканини, поліпшення відновних процесів у нервовій тканині тощо. Сприяє проникненню хіміотерапевтичних ЛЗ у вогнище ураження.

Показання — близькі до продигіозану; крім того, бронхіальна астма, псоріаз, хронічна дифузна стрептодермія зі склеротичними процесами у бронхах, епідидиміт, простатит тощо.

Побічна дія. При передозуванні підвищується температура тіла до 38,5-39 °С і вище, виникає біль голови, біль у попереку, блювання. Це може продовжуватись 6-8 год. У таких випадках слід зменшувати дозу.

Протипоказання: захворювання, які супроводжуються гарячкою, при вагітності, обережно — у випадках гіпертензивної хвороби і цукрового діабету.

Натрію нуклеїнат серед засобів білкової структури для імуностимулюючого ефекту призначають найчастіше. Крім стимуляції лейкопоезу і підвищення кількості лейкоцитів у периферичній крові препарат активізує природні чинники імунного захисту організму (фагоцитарну активність макрофагів, міграцію лімфоцитів тощо).

З похідних піримідину і пурину широко застосовують як імуностимулятори метилурацил і пентоксил.

Метилурацилу властива значна анаболічна і антикатаболічна дія. Він прискорює процеси тканинної регенерації (загоювання ран), підвищує рівень гуморального і клітинного імунітету. Хворі препарат переносять добре.

Близькі до метилурацилу властивості має пентоксил, який широко призначають у клінічній практиці для стимулювання лейкопоезу, репаративних процесів, фагоцитозу. Впливає протизапально, стимулює вегетацію клітин, фагоцитарну активність, продукцію антитіл.

Показання: поєднання з антибіотиками, які пригнічують лейкопоез (наприклад левоміцетин), тривалий перебіг інфекційного процесу, неспецифічний виразковй коліт. Приймають усередину після їди.

Побічна дія: подразнення слизових оболонок травного каналу, яке супроводжується диспепсичними явищами. Хворі пентоксил переносять гірше, ніж метилурацил.

Левамізол (декарис) спочатку був відомий як протиглисний засіб. За своїм впливом на імунні процеси він наближається до гормону тимуса тимопоетину, імуностимулююча дія якого виявляється насамперед у регуляції процесу диференціації субкласів Т-лімфоцитів. Декарис не змінює продукції антитіл.

Показання: імунодефіцитні стани, деякі хронічні інфекційні захворювання, ревматоїдний артрит, пухлини. Вводять усередину в поєднанні зі специфічними засобами.

Побічна дія. При одноразовому прийманні побічних ефектів практично не має. При повторному введенні, особливо у великих дозах, виникають алергічні реакції — висип,гарячка, стоматит, пригнічення кровотворення (нейтропенія, агранулоцитоз), неврологічні порушення — збудження, порушення сну, головний біль, запаморочення; диспепсичні явища (нудота, блювання, пронос). Через гематологічні ускладнення під час лікування препаратом обов'язково потрібно досліджувати периферичну кров.

Інтерферон відомий як переважно противірусний засіб. Крім того, він сприятливо впливає на перебіг імунних процесів. У поєднанні з іншими лікарськими засобами його призначають при деяких інфекційних захворюваннях (наприклад, гепатит), а також пухлинах (особливо мієлома, лімфома із В-лімфоцитів). Інтерферон майже не має побічної дії, не має протипоказань, його можна призначати дітям будь-якого віку.

Вакцина BCG (BCG — від бацила Кальметта — Ґерепа) містить непатогенні мікобактерії туберкульозу великої рогатої худоби (продукує туберкулін). Використовується для вакцинації проти туберкульозу. Призначають у комплексній терапії при деяких злоякісних пухлинах. Вакцина BCG стимулює макрофаги і певною мірою Т-лімфоцити. Позитивний ефект відмічають у випадках гострої мієлоїдної лейкемії, при деяких варіантах лімфоми (за винятком лімфоми Ходжкіна), раку кишок, грудної залози.

Тималін, Такшивін та ін. — препарати тимуса великої рогатої худоби. За хімічною структурою належать до поліпептидів. Застосовують при імунодефіцит-них станах (наприклад після променевої та хіміотерапії у онкологічних хворих, при хронічних гнійних та запальних процесах тощо). Тималін стимулює імунологічну реактивність організму, регулює кількість Т- і В-лімфоцитів, стимулює реакцію клітинного імунітету, фагоцитоз, активізує процеси регенерації.

Показання: захворювання, які супроводжуються зниженням клітинного імунітету, у тому числі хронічні гнійні процеси і запальні захворювання, опікова хвороба, трофічні виразки, пригнічення імунітету і гемопоезу після променевої або хіміотерапії у онкологічних хворих.

2. ІМУНОСУПРЕСИВНІ ЗАСОБИ.

Імуносупресивні лікарські засоби (імунодепресанти) — це препарати різних фармакологічних і хімічних груп, які пригнічують імунологічні реакції організму.

Призначають для лікування при аутоімунних захворюваннях, пухлинах, для запобігання відторгненню трансплантантів. Серед сучасних методів пригнічення імунітету (призначення специфічних антигенів та антитіл, антилімфоцитарної та антитимоноцитарної сироваток, рентгенівське опромінювання, видалення лімфоїдної тканини) перевагу надають призначенню імунодепресантів як у вигляді монотерапії, так і в поєднанні з іншими ЛЗ.

Цитостатичний ефект.

Високі дози Нетривале лікування Ефект настає через кілька діб Незначний протизапальний ефект Пригнічення синтезу ДНК

Класифікація імуносупресивних лікарських засобів.

1. Антиметаболіти:

1) антагоністи пурину (меркаптопурин, азатіоприн);

2) антагоністи кислоти фолієвої (мето-трексат).

2. Алкілюючі сполуки (циклофосфан, хлорбутин).

3. Протипухлинні антибіотики (актиноміцин D, циклоспорин).

4. Алкалоїди (вінкристин, вінбластин).

5. Глюкокортикоїди (преднізолон, трі-амцинолон, дексаметазон).

6. Антилімфоцитарна сироватка (глобулін).

7. Різні лікарські засоби, що мають імуно-супресивний ефект: пеніциламін НПЗЛЗ — бутадіон, індометацин, похідні фенотіази-ну, препарати золота, гепарин, кислота амінокапронова, ферментні препарати (рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза, L-acnapa-гіназа).

Точки впливу різних імуносупресивних ЛЗ у ланцюгу імунної відповіді є такими.

На імунну відповідь І фази (транспорт антигену і захоплення його макрофагами) впливають глюкокортикоїди і бутадіон, які знижують активність моноцитів і гранулоцитів, пригнічують фагоцитоз. Попереднє лікування цитостатичними засобами, крім того, призводить до зменшення кількості макрофагів. У II—III фазах антиген поглинається імунними клітинами, а лімфоцити, які перебувають у стані спокою, активуються і перетворюються на імунобласти.

Пригнічення імунної реакції досягається за допомогою глюкокортикоїдів, введенням антилімфоцитарного глобуліну (АЛГ) та іншими методами. У IV фазі імунної відповіді цитостатичні засоби та опромінювання блокують проліферацію ефекторних клітин (плазматичних і лімфоцитів), відповідальних за імунітет негайного та уповільненого типів. Цій фазі властива наявність циркулюючих антитіл і цитостатичних лімфоцитів. Пригнічення цитостатичних лімфоцитів можна досягати за допомогою АЛГ, глюкокортикоїдів і меншою мірою — цитостатиків. IgM де-полімеризується під впливом пеніциліну.

У V фазі відбувається реакція антиген — антитіло. На неї можна впливати бутадіоном, можливо, глюкокортикоїдами, також АЛГ.

Симптоматика власне імунних реакцій у VI фазі імунної відповіді, зменшується під впливом глюкокортикоїдів і бутадіону. У випадках тривалого лікування цитостатичними засобами можна досягти протизапального ефекту.

Цитостатичні лікарські засоби. Різниця у клініко-фармакологічних принципах призначення цитостатичних засобів для досягнення цитостатичного чи імуносупресивного ефектів така.

Імуносупресивний ефект.

Низькі дози. Тривале лікування. Ефект настає через тижні або місяці.Значний протизапальний ефект. Пригнічення синтезу РНК.

Як імунодепресанти найширше застосовують у клінічній практиці антиметаболіти, алкілюючі сполуки, препарати деяких антибіотиків і ферментів.

Антиметаболіти. Механізм імуносупресивної дії антагоністів пурину (меркаптопурину й азатіоприну) полягає в імуносупресивному впливі на IV — проліферативну фазу імунної відповіді, імуносупресивній дії після надходження антигену, підвищенні толерантності при повторному введенні антигену, гальмуванні гуморальної імунної відповіді, пригніченні клітинних імунних реакцій і неспецифічних реакцій запалення, можлива протизапальна дія.

Метотрексат, антагоніст кислоти фолієвої, пригнічує активність дигідро-фолатредуктази, утворення кислоти тетрагідрофолієвої, яка потрібна для ресинтезу тимінметилових груп і кислоти дезоксиуридилової в межах синтезу тимідилату. При цьому порушується подвоєння ДНК.

Імуносупресивний ефект розвивається після введення 10-20 мг на 10-40-й день після початку лікування.

Як імунодепресанти в групі алкілюючих сполук клінічне значення мають циклофосфан і хлорбутин.

Механізм їхньої імуносупресивної дії полягає в

- гальмуванні проліферативної й непроліфера-тивної фаз імунної відповіді,

- пригніченні імунітету до і після взаємодії з антигеном,

-стимуляції деяких імунних реакцій (якщо препарати призначають до введення антигену), -підвищенні толерантності,

-пригніченні гуморальної відповіді й неспецифічних запальних реакцій за незначного --впливу на клітинну імунну відповідь.

Протипухлинні антибіотики.

Найважливішим представником цієї групи імунодепресантів є актиноміцин D — гальмує поділ клітин, а також синтез РНК. Препарату властива значна побічна дія, і тому його не призначають для тривалого лікування. Проте препарат досить ефективний для запобігання відторгненню нирок або інших органів після трансплантації. Вводять парентерально,

Циклоспорин не належить до групи антибіотиків, він є продуктом обміну грибів групи Trichoderma polysporum. Циклоспорин має значний імуносупресивний ефект, пригнічуючи переважно проліферацію Т-лімфоцитів, які беруть участь у відторгненні трансплантата. Призначають при трансплантації органів і тканин.

Алкалоїди. У клінічній практиці використовують препарати алкалоїдів барвінка рожевого (Vinca rosea), які блокують мітоз у метафазі, пригнічують реакції синтезу білків і залежних від ДНК РНК-полімераз. Найбільш відомими з цих засобів є вінкристин і вінбластин.

Перший впливає переважно на лімфоцити і має менш виразну мієлодепресивну дію. Призначають 2 мг внутрішньовенно раз на тиждень.

ПОКАЗАННЯ ДО ІМУНОСУПРЕСИВНОЇ ТЕРАПІЇ.

Глюкокортикоїди. На відміну від цитостатичного, імунодепресивний ефект глюкокортикоїдів полягає в тому, що вони не пригнічують мітоз клітин. Глюкокортикоїди мають пригнічувальний вплив на різні ланки імуногенезу: міграцію стовбурових клітин з кісткового мозку, міграцію В-лімфоцитів, їх взаємодію з Т-лімфоцитами тощо.

Найчастіше у клінічній практиці призначають преднізолон, тріамцинолон, дексаметазон. Усі ці засоби викликають однаковий ефект як відносно ефективності, так і побічної дії.

Відносно лікування глюкокортикоїдами імуносупресивна фармакотерапія має деякі особливості. Так, за неадекватного дозування можуть раптово виникати небезпечні побічні ефекти й ускладнення. Тому призначення цього виду імуносупресивної терапії має чіткі показання: підтверджений діагноз аутоімунного захворювання, його прогресуючий перебіг, несприятливий прогноз, інші лікувальні заходи вичерпано, відсутність резистентності й протипоказань до призначення глюкокортикоїдів, похилий вік хворих тощо.

Антилімфоцитарна сироватка (глобулін ). У сучасній практиці використовують переважно не сироватку, а ЇЇ збагачену активну фракцію — антилімфоцитарний глобулін з активним іму-носупресивним ефектом, що пов'язаний з інтенсивним руйнуванням лімфоцитів і розвитком лімфоцитопенії. Тривале призначення призводить до атрофії лімфоїдних органів.

ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ІМУНОСУПРЕСИВНОЇ ТЕРАПІЇ.

Особливої обережності слід дотримуватись у таких випадках: наявність інфекції, майбутні операційні втручання (у тому числі трансплантація нирок), недостатня функція кісткового мозку, зниження функції нирок, вагітність або бажання мати дитину, порушення функції печінки, органічні порушення з боку імунної системи. Слід підходити зважено до призначення імунодепресантів дітям та підліткам.

Близько 50 % захворювань у людини викликають збудники, серед яких значне місце посідають мікроорганізми. Для профілактики цих захворювань і лікування хворих використовують протимікробні засоби.

Декотрі захворювання викликають найпростіші, які паразитують в організмі людини чи на поверхні її тіла. Засоби, що діють на цих збудників, називають проти-паразитарними.

Протимікробні та протипаразитарні засоби є засобами етіотропної терапії, тобто вони впливають на причину захворювання.

Протимікробні засоби поділяють на антисептичні, дезінфікуючі, хіміотерапевтичні.

Антисептичні і дезінфікуючі засоби здатні викликати загибель або припиняти ріст і розвиток мікроорганізмів середовища, що оточує хворого, а також тих, що перебувають на поверхні його тіла.

Хіміотерапевтичні засоби — це речовини, що вибірково діють тільки на певних збудників захворювань, що перебувають в організмі людини.

Антисептичні речовини застосовують для знезаражування шкіри, слизових оболонок, поверхні опіків, ран, порожнин тіла людини тощо.

Дезінфікуючі речовини застосовують для впливу на мікроорганізми, що перебувають у навколишньому середовищі: в приміщеннях, на одязі, предметах догляду за хворими, виділеннях інфекційних хворих (гній, харкотиння, сеча, фекалії тощо).

Протимікробні засоби можуть чинити бактерицидну або бактеріостатичну дію.

Активність протимікробної дії засобу залежить від багатьох чинників, насамперед від чутливості збудника до даної речовини і від його кількості, а також від концентрації протимікробного засобу.

Найчастіше збільшення концентрації підвищує протимікробну активність. Виняток становить спирт етиловий: підвищення концентрації до 70 % збільшує протимікробну активність, а дальше підвищення концентрації при наявності білків, навпаки, знижує активність, що пояснюється швидкою коагуляцією білків, утворенням захисної плівки, яка перешкоджає проникненню спирту в глибокі шари шкіри, де можуть перебувати мікроорганізми.

ІІ.ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПРОЦЕСИ АЛЕРГІЇ. ІМУНОТРОПНІ ЗАСОБИ

Протиалергічні засоби

Алергія, в основі своїй це патологічно підвищена імунна реакція, яка виникає при попаданні в сенсибілізований організм антигену (алергену).

1. В окремих випадках алергічна реакція розвивається дуже швидко – через декілька хвилин і триває годинами

(реакції швидкого типу),

2. в інших – розвивається через декілька годин або днів і триває тижнями

(реакції сповільненого типу).

Класифікація:

а) засоби, які застосовують при алергіях швидкого типу;

б) засоби, які застосовують при алергіях сповільненого типу.

Алергічні реакції розвиваються внаслідок продукції антитіл (гуморальний механізм). Клітинний механізм розвивається при участі імунокомпетентних клітин. Імунна відповідь формується взаємодією між фагоцитами, регуляторними лімфоцитами (Т-хелпери і Т- супресори), ефекторними лімфоцитами (цитотоксичними Т-клітинами; В-клітинами), які продукують антитіла. Лімфоцити, активовані антигеном, продукують біологічно активні пептидні сполуки, які регулюють і посилюють імунну відповідь (лімфокіни або цитокіни). Лімфокіни відіграють важливу роль у регуляції взаємодії імунокомпетентних клітин, а значить, у розвитку імунної реакції.

Виділяють такі реакції гіперчутливості:

1) реакції швидкого типу (через декілька хвилин або годин після повторного контакту з антигеном);

2) реакції сповільненого типу (через декілька днів).

Реакції швидкого типу обумовлені взаємодією антигену з антитілом (алергічний бронхоспазм, риніт, анафілактичний шок, кропивниця).

Реакції сповільненого типу пов’язані з клітинним імунітетом і залежать від присутності сенсибілізованих Т-лімфоцитів (туберкулінова проба, дерматит контактний, трансплантація органів, аутоімунні пошкодження).

При алергічних реакціях швидкого типу застосовують:

1.Лікарські речовини, які запобігають вивільненню із сенсибілізованих тучних клітин і базофілів гістаміну (глюкокортикоїди, кромолін-натрій, кетотіфен, бета-адреноміметики, еуфілін).

2. Лікарські речовини, які запобігають взаємодії вільного гістаміну з тканевими рецепторами – протигістамінні засоби – Н 1-блокатори (димедрол, дипразин, супрастин, тавегіл, фенкарол, астемізол, лоратадин – агістам; телфаст – фексофенадину гідрохлорид).

3. Лікарські речовини, які усувають загальні прояви алергічних реакцій при анафілактичному шоку (адреноміметики, бронхолітики міотропної дії).

3. Лікарські засоби, які зменшують пошкодження тканин (глюкокортикоїди).

При алергічних реакціях сповільненого типу використовують:

1. Лікарські речовини, які пригнічують імуногенез (клітинний) – імунодепресанти (глюкокортикоїди, цитостатики, циклоспорин А). Вони пригнічують проліферацію лімфоцитів (Т-лімфоцитів).

2. Лікарські речовини, які зменшують пошкодження тканин. Пригнічують фазу алергічного процесу, який характеризується осередком асептичного запалення (стероїдні і нестероїдні протизапальні засоби).

Основними показаннями до застосування глюкокортикоїдів є астматичний статус, який потребує швидкого внутрішньовенного введення гідрокортизону або преднізолону, одночасно дають вдихати аерозоль беклометазону.

Призначаючи глюкортикоїди слід пам’ятати, що вони пригнічують імунну резистентність, можуть сприяти розвитку інфекції і таким чином підтримувати захворювання.

Механізм антиалергічної та десенсибілізуючої дії глюкокортикоїдів полягає у пригніченні вивільнення гістаміну в запальних тканинах та десенсибілізацією Н 1-рецепторів до медіаторів алергії.

Для прискорення утворення ендогенних глюкокортикоїдів можна використати етимізол, кальцію пантотенат, піридоксину гідрохлорид, кортикотропін.

У механізмі протиалергічної дії адреноміметиків має значення активація аденілатциклази і підвищення рівня цАМФ у тучних клітинах і базофілах, що запобігає розкриттю кальцієвих каналів і вивільненню кальцію із місць депонування у клітині. Під впливом бета-адреноміметиків знижується вивільнення сполук, які викликають спазм бронхіол.

Ксантини (еуфілін, теофілін) пригнічують вивільнення медіаторів із тучних клітин, і знижують тонус мускулатури бронхів (знімають бронхоспазм).

Кромолін-натрій (інтал) блокує входження в тучні клітини іонів кальцію і стабілізує мембрану тучних клітин та їх гранул. Він попереджує бронхоспазм. Кромолін-натрій запобігає також де грануляції тучних клітин і вивільненню із них спазмогенних речовин. У шлунково-кишкового тракті кромолін-натрій не всмоктується, тому його призначають інгаляційно 3 – 4 рази на день.

Кетотіфен (задітен) за механізмом дії подібний до кромоліну. Знижує реакцію організму на антиген. На відміну від кромоліну, він прямо блокує гістамінові рецептори (Н 1) гладких м’язів, тому може послабити або навіть зняти їх реакцію на гістамін. Добре розчиняється у ліпідах. Швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Використовується при бронхіальній астмі, ринітах, харчовій алергії.

Протигістамінні засоби

Протигістамінні засоби – речовини, які блокують рецептори тканин, чутливих до гістаміну.

Протигістамінні і засоби не впливають на виділення і синтез гістаміну.

Розрізняють гістамінові рецептори – Н 1 і Н 2.

Н 1-рецептори розміщені у гладких м’язах бронхів, кишечника – при їх збудженні підвищується тонус. У серці (ефекти при збудженні) – пригнічення атріо-вентрикулярної провідності. Гладкі м’язи артеріальних судин – тонус підвищується; венозних – тонус підвищується; капілярів – підвищення проникливості. Антагоністами Н 1-міметиків є антигістамінні засоби (димедрол і його аналоги).

Н 2-рецептори розташовані у парієтальних клітинах слизової оболонки шлунка, збудження їх приводить до підвищення секреції. Серце – підвищення частоти серцевих скорочень, підвищення сили серцевих скорочень ( позитивна інотропна дія ). Гладкі м’язи судин – зниження тонусу. Міометрій – пригнічення скоротливої активності. Тучні клітини – пригнічення дегрануляції. Базофіли – пригнічення дегрануляції. Нейтрофіли – пригнічення вивільнення лізосомальних ферментів. Т-лімфоцити – зниження продукції фактора, який пригнічує міграцію макрофагів. Жирова тканина – підвищення звільнення жирних кислот.

Антигістамінні засоби поділяють на такі групи.

1.Антигістамінні засоби 1-го покоління (димедрол, дипразин) володіють вираженою седативною дією, тоді як діазолін, тавегіл мають мінімальну седативну дію. Названі препарати з короткочасним терапевтичним ефектом. При тривалому застосуванні можливе звикання до них.

2. Антигістамінні засоби 2-го покоління (лоратадин – агістам; терфенадин, цетиризин, астемізол, акривастин) мають мінімальну седативну дію, відзначаються тривалим впливом, відсутністю звикання до них.

3. Антигістамінні засоби 3-го покоління (телфаст – фексофенадин).

Для протиалергічного ефекту застосовують Н 1-блокатори. Вони знижують стимулюючий вплив гістаміну на Н 1-рецептори, розміщені у гладкій мускулатурі, запобігаючи, або послаблюючи їх скорочення. Тому названі препарати (димедрол, дипразин, діазолін, супрастин, фенкарол, лоратадин) знижують тонус гладкої мускулатури. Вони мають провідне значення у лікуванні гострого патологічного процесу (риніт, кропивниця).

При бронхіальній астмі, крім гістаміну, в розвитку патологічного процесу беруть участь і інші медіатори алергічної реакції, гістамін при цьому захворюванні не розглядається як первинний агент. У зв’язку з цим антигістамінні засоби можуть лише деякою мірою запобігти подальшому розвитку процесу, вони не впливають на вже розвинуту патологію. Їх використовують для профілактики і лікування алергічних реакцій (анафілактичних).

Н 1-блокатори викликають пригнічення функції ЦНС, що проявляється седативною та снодійною активністю. Найбільша пригнічувальна дія властива димедролу, дипразину, супрастину, фенкаролу.

Діазолін на ЦНС мало впливає.

Лоратадин – антигістамінний препарат 2-го покоління, блокує Н 1- рецептори, зменшує реакцію організму на гістамін, знімає спазми гладкої мускулатури, викликаної гістаміном, запобігає розвитку набряку тканин, викликаних гістаміном, зменшує гіпотензивну дію гістаміну.

Лоратадин являє собою структурно новий сильний антигістамінний засіб, швидко - і тривало діючий, застосовують 1 раз на день, не проявляє седативної і побічної дії з боку ЦНС.

Астемізол (гісманал, агістам) діє подібно лоратадину блокує Н 1- рецептори, через гематоенцефалічний бар’єр не проникає, не проявляє седативного ефекту, не потенціює дію снодійних, алкоголю, анальгетичних та седативних засобів

Виявляє високу антигістамінну дію, і ефект триває довго. При прийомі препарату ефект розвивається через 1 – 4 години. Виведення із організму триває до 14 днів.

На відміну від інших протигістамінних засобів, крім протиалергічної дії, має також і анти ексудативну і протизудну активність, зменшує проникливість капілярів, знімає спазм гладких м’язів, попереджує розвиток набряку тканин. Прийом їжі не впливає на його фармакологічні властивості. Одночасний прийом препарату забезпечує клінічний ефект на протязі 24 годин. Через гематоенцефалічний бар’єр не проникає, не викликає сонливості, не впливає на координацію рухів і концентрацію уваги.

Застосовують для лікування сезонних ринітів (полінозів), алергічних кон’юнктивітів та інших алергічних реакцій. Призначають дорослим і дітям, старшим 12 років, по 10 мг 1 раз на добу ранком до їди. При необхідності дозу можна збільшити до 30 мг. Максимальний строк застосування – 7 днів. Дітям 6 – 12 років призначають по 5 мг (1/2 таблетки), при необхідності – 15 мг на день; дітям до 6 років – 2 мг (2 мл суспензії) на день. Як правило, при застосуванні астемізолу побічних ефектів не спостерігається.

Телфаст – швидкодіючий і сильний антигістамінний засіб 3-го покоління. У шлунково-кишковому тракті всмоктується швидко, ефект розвивається через 1 – 5 годин. На відміну від інших антигістамінних засобів не впливає на ЦНС.

Застосовують для симптоматичного лікування риніту та хронічної ідіопатичної кропивниці.

“Колдакт” – комбінований сучасний, швидкодіючий засіб для лікування ринітів і полегшення симптомів простуди. Випускається у формі капсул, які містять різного кольору гранули.

Переваги “Колдакту” перед іншими засобами очевидні:

– тривала й ефективна дія; – зменшення дози (прийом 2 рази на день);

– мінімум побічних ефектів.

До складу “Колдакта” входять: – хлорфенірамін – блокатор гістамінових Н 1- рецепторів.

- Застосовують для симптоматичного лікування проявів алергічних реакцій, ринітів, простудних симптомів захворювання.

-Запобігає підвищеній проникливості капілярів, розширенню судин, набряку тканин.

-Зменшує свербіння, неприємності в носоглотці.

-Володіє помірним седативним і антимускариновим ефектом.

– фенілпропаноламін – симпатоміметик з переважно непрямим ефектом дії, застосовується з метою усунення застійних явищ у слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів.

– За рахунок судинозвужувальної дії зменшує набряк, гіперемію слизової оболонки дихальних шляхів, полегшує дихання.

Застосування “ Колдакту ” – алергічні і вазомоторні риніти, простудні захворювання, які супроводжуються алергізацією організму і набряком слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, шкрябання в горлі, нежить, сльозотеча.

Форма випуску – капсули, які містять хлорфенірамін малеату 8 мг, фенілпропаноламіну 50 мг. Сироп – кожні 5 мл містять хлорфенірамін малеату 2 мг і фенілпропаноламіну 10 мг.

Антигістамінні засоби у шлунково-кишковому тракті всмоктуються добре. Тривалість дії димедролу, дипразину, супрастину – 4 – 6 годин; фенкаролу – 6 – 8 годин; тавегілу – 8 – 12 годин; діазоліну – 24 – 48 годин.

“Колдрекс ” – комбінований препарат до складу якого входять:

1) парацетамол – обезболюючий і жарознижувальний засіб;

2) фенілефрину гідрохлорид (мезатон) – стимулюючий альфа 1-адренорецептори, викликає звуження артеріол в слизовій оболонці носа, знімає набряк слизової, зменшує ринорею, відчуття закладення носа і нормалізує носове дихання;

3) кофеїн – потенціює знеболювальну дію парацетамолу, покращує самопочуття;

4) терпингідрат – відхаркувальний засіб, сприяє розрідженню секрету в бронхах і його відходження;

5) кислота аскорбінова – при простудних і алергічних реакціях посилює захисні сили організму і активує імунну систему, нормалізує тканинне дихання (1 таблетка колдрексу містить – 500 мг парацетамолу, 5 мг фенілефрину гідрохлориду, 25 мг кофеїну, 20 мг терпингідрату, 30 мг кислоти аскорбінової.

Протигістамінні засоби, які пригнічують функціональну активність ЦНС, інколи застосовують для підсилення впливу снодійних засобів, при блюванні, вестибулярних розладах.

Препарати із седативною дією не рекомендується застосовувати під час роботи людям таких професій, які потребують особливо великої уваги і швидких реакцій (працівники транспортних засобів). У даному випадку доцільно призначати діазолін або лоратадин, які мало впливають на ЦНС.

Лікарські засоби, які пригнічують Н 2-рецептори (Н 2-блокатори) – ранітидин, циметидин. Вони є конкурентними антагоністами гістаміну відносно Н 2-рецепторів. Найбільш виражений ефект Н 2-блокаторів зв’язаний з їх впливом на секрецію залоз шлунка. Вони діють на Н 2-рецептори парієтальних клітин і значно зменшують секрецію хлористоводневої кислоти, яка підвищується під впливом гістаміну, пентагастрину.

Застосовують при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, гастриті.

Особливість дії циметидину.

Крім антигістамінної, дії циметидин проявляє

андрогенну активність (блокує рецептори андрогенних гормонів), у зв’язку з цим у чоловіків може викликати пригнічення статевої функції, гінекомастію, лейкопенію.

При алергічних реакціях, які супроводжуються бронхоспазмом можуть бути використані також МХБ (платифіліну гідротартрат, метацин та ін.).

Імунотропні засоби

Клітини і молекули імунної системи розпізнають велику кількість різноманітних сторонніх клітин і речовин, які відрізняють їх від клітин і речовин власного організму. Сторонні (або змінені “свої”) структури, проти яких розвивається захисна реакція імунної системи, називаються антигенами. Після ідентифікації антигенів функціональні елементи імунної системи нейтралізують і видаляють їх.

В основі імунологічного розпізнавання лежить взаємодія рецепторів поверхневої мембрани імунокомпетентних клітин чи антигеноспецифічних молекул, які секретуються цими клітинами, з відповідними їм ділянками антигенів. Імунна система організму за допомогою антитіл, системи комплементу, цитотоксичних Т-ефекторів, а також ряду інших лімфоїдних клітин та їх продуктів виявляє і знищує “чуже”.

Імунна система виконує гомеостатичну функцію імунного нагляду. Вона підтримує постійність внутрішнього середовища організму і охороняє його від виникнення захворювань, пов’язаних у першу чергу з аутоімунними та пухлинними процесами.

Імунітет – несприйнятливість організму до інфекційних захворювань, чужих білків, токсичних факторів.

Поділяються на:

а) засоби, які модулюють або стимулюють імунну систему;

б) засоби, які пригнічують імунну систему (імунодепресанти).

Імунодепресивні засоби

Засоби, які пригнічують імуногенез – глюкокортикоїди, циклоспорин-А, цитостатики, нестероїдні протизапальні засоби.

Імунодепресивну дію глюкокортикоїдів пов’язують з пригніченням фази проліферації лімфоцитів (особливо Т-лімфоцитів), що перешкоджає утворенню імуноглобулінів (антитіл).

Ефективним імунодепресантом є циклоспорин-А, який належить до пептидних антибіотиків.

Механізм дії циклоспорину-А. Пригнічує утворення і дію інтерлейкіну- 2, що приводить до пригнічення проліферації Т-лімфоцитів. Зменшує синтез і вивільнення лімфокінів. Одним із наслідків пригнічення Т-хелперів є гальмування продукції антитіл лімфоцитами. Запобігає первинній імунній відповіді, зупиняє імунну реакцію як наслідок пригнічення активованих Т-лімфоцитів. Із шлунково-кишкового тракту всмоктується повільно, метаболізується у печінці і виділяється жовчю. Застосовують всередину і внутрішньовенно.

На відміну від цитостатиків, циклоспорин мало впливає на кровотворення, але проявляє нефротоксичну дію і може порушувати функцію печінки.

Застосовують циклоспорин-А при пересадках органів і тканин (для запобігання відторгнення трансплантату), аутоімунних захворюваннях.

Побічні ефекти нефротоксична дія, пригнічення кровотворення, ураження шлунково-кишкового тракту.

Цитостатики –

похідні алкілуючих сполук (циклофосфан, хлорбутин);

антиметаболіти а) антагоністи пуринових сполук (азатіоприн, меркаптопурин);

б) антагоністи фолієвої кислоти (метотрексат);

антибіотики (актиноміцин С).

Імунодепресивна дія цитостатиків пов’язана з їх пригнічувальним впливом на поділ імуноцитів, що приводить до пригнічення проліферативної фази імунної відповіді (гальмування проліферації клітин), пригнічення синтезу білків, в тому числі імуноглобулінів.

Застосування: автоімунні захворювання, для запобігання відторгнення трансплантату.

Імунодепресивна дія цитостатиків використовується при аутоімунних захворюваннях (неспецифічний ревматоїдний поліартрит).

Побічні ефекти цитостатиків: пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія, кровотечі, порушення функції печінки.

Лікарські речовини, які зменшують пошкодження тканин (стероїдні та нестероїдні протизапальні засоби), а саме вони впливають на фазу алергічного процесу, що супроводжується розвитком осередку запалення.

Імуностимулятори

Лікарські речовини, які модулюють (стимулюють) неспецифічну резистентність організму.

Засоби, які стимулюють (нормалізують) імунні реакції організму, використовуються у комплексній терапії імунодефіцитних станів, хронічних інфекцій, злоякісних пухлин.

Стимуляторами імунної системи служать біогенні речовини (препарати вилочкової залози – тимусу; інтерферон, БЦЖ) і деякі синтетичні сполуки (левамізол).

Потреба у названих лікарських речовинах значна, особливо для лікування дітей, оскільки у багатьох новонароджених і дітей перших років життя виявлена незрілість імунної системи. Все це сприяє нахилу дітей раннього віку до інфекційних захворювань.

Утворення інтерферону в організмі людини відбувається з допомогою його індукторів – речовин природного або синтетичного походження.

Серед природних індукторів інтерферону можна назвати ларифан, ридостин, рослинні поліфеноли (кагоцел, рогасин, саврац – похідні госсиполу) та протефлазид – активні речовини якого є флавоноїдні глікозиди диких злаків.

Механізм дії протефлазиду пов’язаний з тим, що рослинні флавоноїдні глікозиди, які містяться в препараті, здатні пригнічувати активність ферменту ДНК-полімерази в клітинах, інфікованих вірусами герпесу 1- та 2-го типу та СНІД. Це призводить до зниження здатності або повного блокування реплікації вірусної ДНК та, як наслідок, перешкоджає продукції нових вірусних частинок, крім того збільшують продукцію ендогенних альфа- та гама-інтерферонів, підвищують неспецифічну резистентність організму до бактеріальних та вірусних агентів, стимулюють імунну систему, що сприяє ліквідації імунодефіцитів. Протефлазид володіє адаптогенною дією і тому позитивно впливає на функцію ЦНС, сприяє нормалізації процесів збудження та гальмування в нервовій тканині, при тривалому застосуванні підвищує розумову та фізичну працездатність.

Інтерферон використовують для стимуляції імунної системи. У комбінації з іншими препаратами застосовується для лікування деяких інфекцій (гепатит), злоякісних пухлин (мієлома, лімфома), а також як противірусний засіб.

БЦЖ (BCG) – бацила Кальметта – Герена (непатогенна бацила туберкульозу рогатої худоби, яка продукує туберкулін, використовується для вакцинації проти туберкульозу). Стимулює макрофаги, Т-лімфоцити.

Левамізол (декаріс) проявляє протиглисну, а також імуномодулюючу дію. Стимулює клітинно-опосередковані імунні реакції, посилює швидкість диференціювання Т-лімфоцитів, їх реакцію на антигени. Підвищує неспецифічну резистентність організму до інфекції. Таким чином, левамізол проявляє нормалізуючу дію на клітинний імунітет.

Застосовують левамізол при рецидивах інфекцій верхніх дихальних шляхів, при дифузних хворобах сполучної тканини, ревматоїдному артриті.

Аміксин, циклоферон, полудан, полігуацил – індуктори інтерферону, стимулюють продукцію власного інтерферону, який може бути використаний як для лікування, так і для профілактики вірусних захворювань.

Механізм дії аміксину – викликає утворення в організмі інтерферонів типу альфа, бета і гама.

Застосування при герпетичний кератит, аденовірусний кон’юнктивіт та кератокон’юнктивіт.

Тактивін, тималін – препарати тимусу свиней та вилочкової залози телят. Діють на Т-лімфоцити, підвищують їх біологічну активність. У великих дозах стимулюють функцію Т-лімфоцитів.

Застосовуються при різних аномаліях клітинного імунітету.

У кістковому мозку виробляються імунорегуляторні пептиди – міелопептиди. Вони проявляють виражену стимулюючу дію у випадку зниження продукції антитіл в організмі при імунодефіциті.

Міелопептид з успіхом застосовується при реконструктивних операціях на серці, захворюваннях легень, травматичних остеомієлітах.

Диуцифон – сульфонопіримідин, який містить сульфонову групу і два фрагменти метилурацилу. Запобігає дефіциту клітинної і гуморальної ланки імунітету і неспецифічних факторів захисту хворих.

Кемантан – похідне адамантану – імуностимулюючий препарат, який володіє здатний стимулювати гуморальний і клітинний імунітет у хворих із зниженою імунологічною реактивністю. Нормалізує рівень Т-лімфоцитів, у тому числі Т-хелперів. Сприяє підвищенню рівня В-лімфоцитів. За дією подібний до левамізолу і диуцифону, малотоксичний.

Екстракт і настоянка ехінацеї – препарат, отриманий з ехінацеї пурпурової, проявляє стимулюючу дію на імунну систему і ЦНС, сприяє загоюванню ран, опіків та виразок. Стимулює активність імунної системи.

Застосовують при гострих і хронічних інфекційних процесах, СНІДі, алергічних проявах. Використовують по 25 крапель 3 рази на день.

СНІД – синдром надбаного імунодефіциту – хвороба імунної системи. Пошкоджений організм стає беззахисним перед інфекціями, викликаними бактеріями, вірусами – важке інфекційне захворювання, збудником якого є вірус імунодефіциту людини. У свою чергу інфекції спричинюють імунодепресивну дію. При СНІДі імунодепресія тривалий час зберігається, що супроводжується в кінцевому рахунку імунологічним “шоком”, за якого організм людини стає беззахисним перед збудником. У хворих при СНІДі порушується система імунорегуляції, розвиваються злоякісні новоутворення, з вісцеральними проявами, що закінчуються летально. У хворих розвивається лімфаденопатія, зменшується маса тіла, настають розлади травної системи та інше. Всі ліки проти СНІДу блокують цикл розмноження ВІЛ, діючи або на зворотню транскриптазу, або на вірусну протеазу.

Розробляються схеми лікування СНІДу фоскарнетом, різними аналогами нуклеотидів (азидотимідин). Експериментально вивчена речовина 3-азидо-3-дезокситимідин, який викликає збільшення кількості циркулюючих Т-хелперів і може затримувати розмноження вірусу СНІДу у хворих.

У комплексну терапію захворювання на імунодефіцит людини пропонується включати тимостимулін, який відновлює імунологічні показники за рахунок збільшення загального числа лейкоцитів, а також засоби, які підвищують загальні захисні сили організму.

Дата добавления: 2015-10-02