Міграція в Україну: ризики реальні і примарні

Згідно з результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року, найбільш чисельною є титульна нація – число українців становить 37,5 млн. чоловік. Найбільшою національною меншиною є росіяни – їх 8,3 млн. Інші національні меншини, які представлені кількістю від 100 тис. до 500 тис. громадян, це білоруси – 275 тис., молдавани – 258,6 тис., кримські татари – 248,2 тис., болгари – 204,6 тис., угорці –156, 6 тис., румуни – 151 тис., поляки – 144,100, євреї–103,6. Ще вісім національних меншин та етнічних груп, які проживають в Україні, за кількістю становлять від 30 тис. до 100 тис. чоловік. Це вірмени – 99,9 тис., греки – 91,5 тис., татари – 73,3 тис., рома – 47,6 тис., азербайджанці – 45,2 тис., грузини – 34,2 тис., німці – 33,3 тис., гагаузи – 31,9 тис. Решта ж етнічних груп, а всього їх налічується близько півтораста, – представлені кількістю від 30 тис. до кількох десятків чоловік.

Щодо компактного поселення національних меншин, існує лише кілька областей з помітною часткою неукраїнських етнічних груп. Це Донецька, Луганська, Одеська, і Харківська області, де росіяни складають від 20 до 39% загального населення. В Чернівецькій області проживають 12,5% румунського та 7,3% молдавського населення. У Закарпатській області угорці складають 12,1% громадян. В Криму чисельність росіян складає – близько 60%, а кримських татар – 12% населення півострова. Крім значної кількості росіян в Одеській області компактно проживає понад 6% болгар. Мають свої ареали компактного розселення греки, гагаузи, німці, поляки і рома. Кримські татари, гагаузи, караїми та кримчаки, чий етногенез відбувався на землях сучасної України, належать до корінних народів нашої держави [ 1 ].

Внутрішня міграція за радянських часів хоча і відбувалася, власне, всередині однієї держави, але штучно стримувалась через інститут прописки та інші офіційні і не писані регуляторні правила. За роки незалежності в Україні різко зросла кількість мігрантів неукраїнського походження з різних частин світу: Європи, Азії, Африки. Серед них – турки, індійці, пакистанці, таджики, курди, перси, асирійці, афганці, араби, вихідці з країн Магрібу, численні народи Кавказу, в'єтнамці, китайці тощо.

Як правило, масова імміграція має економічні причини. Мігранти, в своїй більшості, – це люди працездатного віку, і, здавалося б, їхню появу в Україні, яка все більше відчуває на собі наслідки демографічної кризи, можна було б вітати. Але правда і те, що велика кількість мігрантів не розглядає Україну як кінцевий пункт призначення, а лише як державу, з якої легше потрапити до Західної Європи, а далі до ще більш привабливих США чи Канади.

Привабливою, але допоки нездійсненною мрією українських державотворців є заохочення до приїзду в країну української діаспори – величезного потенціалу для вирівняння демографічної ситуації в Україні.

Вважається, що за межами України проживає понад 20 млн українців. Але навіть ця цифра, скоріш за все, дуже занижена, адже за офіційними даними, скажімо, в Російській Федерації проживає близько 4 млн. етнічних українців, тоді як неофіційно називають цифру понад 30 млн. росіян українського походження.

Про етнічних українців, жителів Північної Америки, Західної Європи чи Австралії навіть не йдеться – сьогодні більшість бажаючих переїхати в Україну проживає в країнах СНД. Це, як правило, мешканці міст, які мають хорошу освіту та кваліфікацію. Серед бажаючих переїхати в Україну переважають люди середнього та літнього віку, які прагнуть жити біля своїх родичів чи земляків.

Але гіркий досвід запрошення до України кримських татар показує, що економічний рівень країни не дозволяє створити реальну програму повернення представників діаспори, яка б, за прикладом Германії чи інших західно-європейських країн, передбачала надання бодай тимчасового житла, допомоги у працевлаштуванні, вивченні українській мови, юридичної допомоги в оформленні документів на отримання громадянства тощо. Маємо те, що маємо.

Великих масштабів набула в Україні нелегальна міграція. «Переварити» потоки нелегальних мігрантів самотужки Україна не може. На часі створення в Україні міграційних центрів та фільтраційних таборів, а також запровадження правових норм з метою централізованого видворення нелегальних мігрантів до країн, з яких вони прибули. Адже потік нелегальних мігрантів зростає з кожним роком. За словами екс-міністра, внутрішніх справ Юрія Луценка, протягом місяця в нашій державі затримується понад 1000 таких осіб, з яких лише близько 80 % вдається швидко видворити за межі України. Всі ж інші тимчасово утримуються в спеціальних закладах, на організацію роботи яких щорічно витрачається близько 10 млн. гривень [ 4 ].

Легально на території України в 2005 році були зареєстровані 200 646 іноземців і осіб без громадянства. А от нелегальних мігрантів у першому півріччі виявлено співробітниками МВС 5381 чоловік. Виселено — 5486 чоловік, причому 4189 – заборонений в'їзд на територію України. Але, на думку експертів, мова у цих звітах йде лише про 10–15 відсотків реальної кількості щорічних нелегальних мігрантів. Адже робота далеко не всіх наших правоохоронців має ознаки безкомпромісної боротьби з цим явищем. Проти 120 організаторів незаконного переправлення через державний кордон мігрантів у Закарпатті протягом останніх трьох років порушено 53 кримінальні справи, але, як правило, засуджені отримують свій строк умовно. І реально відбувають покарання нині лише 9 осіб [5].

Замовчування реальних масштабів нелегальної міграції і зволікання зі створенням механізмів надійного контролю за міграційними потоками не лише консервує проблему, але й загрожує подальшим її загостренням у майбутньому. І не лише через загрозу погіршення криміногенної обстановки у великих містах, де нелегалам легше «загубитися» на деякий час. Байдужість до людської долі, навіть якщо людина сама обрала собі долю нелегального мігранта, тягне за собою деградацію всього суспільства – створює підґрунтя для корупції в правоохоронних і державних органах, знижує поріг «чутливості» до чужого горя, маргіналізує все суспільство. Тут ми маємо саме той випадок, коли невирішені проблеми накопичуються у геометричній прогресії, і відкладати їх «на потім» не можна.

Дата добавления: 2015-10-02