Камбоджа. Червоні кхмери. Їх модель комунізму

Після другої світової війни Камбоджа отримала обмежений суверенітет у складі Французького Союзу, а у 1947 р. була проголошена конституційною монархією. (25 квітня 1941 р. Радою корони був затверджений королем Нородом Сіанук).

У 40-х роках в Камбоджі розгортався національно-визвольний рух проти французських колонізаторів. Сіанук, з метою запобігти потрясінь збройних виступів і досягти визволення країни мирним шляхом робить спроби очолити антиколоніальний рух. (На початку 1953 р. Сіанук відправляється в закордонне турне з метою заручитися підтримкою з боку інших держав, але невдало). Поразка французьких військ у В'єтнамі, підписання Женевських домовленостей у 1954 р. надало незалежність країнам Індокитаю.

У сфері зовнішньої політики Сіанук притримувався політики нейтралітету. Підтримував хороші стосунки з СРСР, В'єтнамом, Китаєм, США, Францією.

Після тривалої партизанської боротьби "червоні кхмери" у квітні 1975 р. приходять до влади і проголошують створення Демократичної Республіки Кампучія. Прийшовши до влади "червоні кхмери" почали будувати "комуністичне суспільство". Перші експерименти почались ще на початку 70-х років. Одною з перших акцій, проведених новою владою, стала ліквідація міст і переселення їх мешканців у сільську місцевість де створювались комуни. Вирощений у комунах урожай конфісковувався, а їжа видавалася згідно встановлених норм. Поряд з переселеннями проводилися чистки, репресії, знищувалась інтелігенція. Жертвами режиму стало 3 млн чоловік із 7 млн. населення країни. Такі дії "червоних кхмерів" викликали незадоволення з боку населення.

Щоб підняти авторитет свого режиму Пол Пот розпалює конфлікт з В'єтнамом. У січні 1977 р. розпочинаються сутички на в'єтнамо-кампучійському кордоні. У Кампучії був встановлений пров'єтнамський режим.

Полпотівці не склали зброю і, спираючись на підтримку Китаю, з баз у Тайланді розгорнули артизанську війну. На початку 80-х років вони об'єдналися з націоналістами Сон Сана і прихильниками Сіанука, що забезпечило їм підтримку з боку США та інших західних країн.

У кінці 1987 р. почались переговори між Сіануком і пномпенським лідером Хун Сеном при посередництві ООН, які закінчились підписанням у жовтні 1991 р. Парижських домовленостей по загальному врегулюванню у Камбоджі. Згідно з домовленостями з країни виводились в'єтнамські війська і припинялась громадянська війна.

У 1994 р. у Камбоджі була відновлена монархія. Сіанук знову став королем. Але "червоні кхмери" не припинили збройної боротьби. Ця боротьба тривала до кінця 90-х років, до смерті Пол Поти.

Філіппіни. У 1946 р була проголошена незалежність Філіппін, однак США, під владою яких Філіппіни знаходились з 1898 р. зберігали тут свої військові бази та економічні позиції. Довгий час внутрішнє становище у країні було нестабільним через численні конфлікти між різними політичними угрупованнями, які нерідко доходили до збройного протистояння (комуністи, мусульмани).

У 70-х роках у країні було встановлено диктатуру Ф. Маркуса. Вводився військовий стан, будь-які прояви невдоволення придушувались силою. Такі методи правління не сприяли стабілізації в країні: посилився партизанський і екстремістський рухи. Ф. Маркус привласнював велику кількість державних коштів. Адміністрація США заплющувала очі на такі зловживання, тому що вона боялась, що Філіппіни можуть потрапити у сферу впливу СРСР або Китаю. Також диктатура гарантувала присутність американських баз на островах. (Бази США були головним джерелом прибутків диктатури Ф.Маркуса).

Зміни у відносинах між СРСР і США, а також у ставленні американської адміністрації до диктатора, привели до зміни влади на Філіппінах. У результаті президентських виборів 1986 р. до влади прийшла демократична опозиція на чолі з Корасон Акіно.

Новий президент розпочала ряд радикальних перетворень: була прийнята нова конституція, розпочата земельна реформа та модернізація економіки, з країни були виведені американські війська і ліквідовано найбільшу базу ВМС і ВВС США Субік Бей. Ці реформи заклали основи подальшого стрімкого економічного зростання країни. Проте політичне становище у країні залишається нестабільним: відбулось ряд невдалих військових переворотів, продовжується партизанський рух, мусульманські екстремісти вдаються до терористичних актів, захоплення заручників тощо.

Таїланд. У період Другої світової війни Таїланд був прибічником Японії. Але в 1944 р. гору взяли сили, що переорієнтували зовнішню політику на США і Англію. Політичне становищу у країні після війни було нестабільним, двічі в країні встановлювалась військова диктатура (1957-1973 рр, 1976-1977 рр). Після відновлення конституційного порядку неодноразово відбувались спроби державного перевороту. Не зважаючи на військові перевороти країна продовжує залишатися конституційною монархією.

Починаючи з кінця 70-х років почався процес бурхливого економічного розвитку. Швидкими темпами в країні розвивається електроніка і електротехніка, нафтопереробна, хімічна та автомобільна промисловість. На 1991 р. Таїланд займав 7 місце по рівню доходів на душу населення серед країн Східної Азії (3 1990 доларів США) і 9-е за чисельністю населення (57 млн чоловік). Зберігаючи цю позицію по теперішній день. Такий швидкий ріст економіки країни був досягнутий за рахунок дешевої робочої сили. Але таке джерело росту ї ненадійним і в майбутньому очікується уповільнення швидкого економічного розвитку. Вагомим чинником розвитку Таїланду став туризм, в який вкладаються величезні кошти.

В умовах коли прибутки держави збільшились уряд Таїланду намагається перетворити країну у регіонального лідера. Створюється могутня армія, авіація і флот. Це спонукає сусідні держави теж проводити модернізацію армій, що привело розгортання гонки озброїть у ПСА.

Дата добавления: 2015-10-02