А) Визначення культури

фахівці налічують від 150 до 250 визначень культури в різних наукових областях, а всього у світовій літературі їх близько 500.

Тлумачний словник української мови, наприклад, фіксує шість його основних значень і декілька їх відтінків: "1. Сукупність досягнень людського суспільства у виробничому, суспільному і духовному житті. 2. Рівень... досягнень у певну епоху якого-небудь народу або класу суспільства. Рівень, ступінь розвитку якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності. 3. Освіченість, вихованість, начитаність... Наявність певних навичок поведінки у суспільстві. Сукупність умов життя, необхідних освіченій людині... 4. Розведення, вирощування якої-небудь рослини; культивування. 5. Рослина, що розводиться, вирощується... 6. Мікроорганізми. вирощені в лабораторних умовах у живильному середовищі".

б)

Основні функції культури:
адаптаційну яка дає можливість кожному який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в суспільстві оцінок і форм поведінки.
пізнавальна, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для володіння силами природи І пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу
Аксіологічна - виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розглядається у ній як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні.
інформаційна, яка дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію. Разом з цим вона є також пристроєм, що запам'ятовує цю інформацію. Якщо порівнювати людське суспільство з комп'ютером, то роль культури в суспільстві аналогічна ролі математичного забезпечення в комп'ютері: вона вміщує у собі мову, пам'ять, програми дій.
Комунікативна виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.
нормативної -відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.
гуманістичну Саме її мав на увазі М. Хотдеггер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.
людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.
виховній: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості.

Світоглядна синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Слід відзначити також, що світоглядне мислення і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, релігії, науковому пізнанні, тобто в таких формах суспільної свідомості, що включають зміст культури.

3.а) релігія

У людському суспільстві існування віри у вигляді різних віровчень можна прослідкувати з найдавніших часів. Одні віровчення (релігії, світогляди, ідеології) змінюють інші, кожне покоління описує суще за допомогою понять свого часу і таким чином віра продовжує жити у суспільстві.

Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio — і означає зв'язок. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігієзнавством релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.

Релігія — явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно^{[ Джерело? ]} й існує разом з ним. Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.

б)

Будь-яка релігія — більше або менше струнка система, що складається з трьох елеменів: уявлень, настроїв, дій (Г. В. Плеханов^{[ Джерело? ]}).

В социологии в структуре религии выделяют следующие компоненты:

§ религиозное сознание, которое может быть обыденным (личное отношение) и концептуальным (учение о Боге, нормы образа жизни и т. п.),

§ религиозная деятельность, которая подразделяется на культовую и внекультовую,

§ религиозные отношения (культовые, внекультовые),

§ религиозные организации.

4а) мистецтво

Мистецтво - це особливий спосіб духовно-практичного освоєння світу крізь призму культурних цінностей, життєвих смислів та значень. Воно відображає життя в образно-емоційній, інтуїтивній формі - на відміну від "сухих" категорій науки. Не випадково Ф. Ніцше говорив: "мистецтво нам потрібне для того, щоб не померти від істини".

Характерними рисами мистецтва виступають:

- створення художніх образів, що характеризуються чуттєвою конкретністю та узагальненістю, завдяки чому мистецтво виражає та творчо перетворює життя відповідно до людських сенсів та цінностей; якщо наука доводить, то мистецтво показує;

- інтуїтивно-емоційний спосіб осягнення дійсності, що доповнює раціонально-логічний;

- у мистецтві людина виражає себе у своїй цілісності - на відміну від інших видів діяльності, де вона реалізує якусь одну свою сторону;

- наявність вимислу та умовності; мистецтво не призначено для точного копіювання життя: через мистецтво людина поринає у світ художніх образів, але при цьому вона завжди усвідомлює цю ілюзорність та умовність;

- мистецтво завжди несе на собі відбиток особистості митця - на відміну від безособового характеру мови науки.

Мистецтво займає специфічне положення серед інших сфер культури. У художній діяльності, як у краплі води, відображуються всі основні форми діяльності людини - перетворення, пізнання, спілкування, оцінювання. Мистецтво реалізує сприйняття дійсності в її цілісності, зберігає цілісність особистості, культури та життєвого досвіду людства, тобто воно виступає своєрідним дзеркалом, у якому найбільш повно відбивається специфіка певної культури. Мистецтво відіграє велику роль у спілкуванні культур - воно полегшує "входження" в іншу культуру, оскільки саме воно розкриває "таємницю" відповідної культури, є відносно доступним для сприйняття.

б)

Функції мистецтва:

1. Суспільно-перетворююча функція (мистецтво як діяльність). Виявляється у тому, що художній твір здійснює ідейно - естетичний вплив на людей, включає їх у цілісно спрямовану діяльність і тим самим бере участь у переоформленні суспільства.

2. Пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта).

3. Художньо-концептуальна (мистецтво як аналіз стану світу).

4. Функція передбачення ("кассандрівське начало").у даному випадку мова йде про використання інтуїції.

5. Інформаційна та комунікативна (мистецтво як повідомлення і спілкування)

6. Функція навіювання (сугестивна). Мистецтво здатне навіювати спосіб мислення, почуття, майже гіпнотичне впливає на людську психіку.

7. Виховна ("формування цілісної особистості).

8. Естетична ("формування ціннісних орієнтацій). Під впливом мистецтва формуються естетичні смаки, пробуджується творче начало особистості, її бажання творити за законами краси.

9. Гедоністична ("функція насолоди). Ця функція пов'язана з тим, що існує ігровий аспект художньої діяльності. Гра як вияв свободи приносить естетичну насолоду, радість, духовне натхнення.

Розглядаючи 10. соціальну функцію мистецтва взагалі і теорію «соціального замовлення» зокрема, ми зупинилися на необхідності її принаймні двоаспектної інтерпретації. Слід пам'ятати, що у різні часи свого існування мистецтво виконувало соціальну функцію, реалізуючи через систему художніх образів поставлене перед ним «соціальне замовлення». Так, Леонардо да Вінчі фактично жодної картини не написав за власним бажанням, як і не створив жодної скульптури Мікеланджело. Своєрідною відповіддю на замовлення Людовіка XIV була драматургія Мольєра. На «замовлення» працювала значна частина митців доби Просвітництва.

5.а) трудова концепція

систематичне використання пралюдьми різних предметів природи як засобів забезпечення життєдіяльності поступово приводило до вибору серед багатьох однорідних предметів найбільш зручних за формою і ефективних у використанні. Згодом пралюди перейшли до цілеспрямованого пошуку відповідних предметів, у їх мозку сформувались " образи" конкретних природних знарядь. Наступним кроком був процес їх успішного вдосконалення, що стало своєрідною передумовою для цілеспрямованого створення штучних знарядь праці, які і стали першим неприродним феноменом.

Виготовлення знарядь праці є фундаментальною умовою для виникнення культури. У процесі виготовлення знарядь праці ускладнюється зміст самої праці. Завдяки цьому розвиваються здібності людини, відбувається поступове формування людської свідомості, виникає потреба в передачі інформації. Важливим моментом цього процесу стає поява мови як засобу спілкування, яка відкриває нові можливості для спільної трудової діяльності. Спільна діяльність породжує нове середовище - людське суспільство і культуру.

Отже, теза про діяльнісну природу культурогенезу пов'язана з ідеєю, що саме праця, виготовлення знарядь праці є тим стрижнем, навколо якого кристалізуються передумови для майбутнього культурного розмаїття. Діяльнісний підхід акцентує увагу на людському факторі в розвитку культури і трактує культуру як спосіб життєдіяльності людини, процес реалізації людських потенцій. За таких умов культура розуміється як концентрований, організований досвід людства, як процес, у якому відбувається розкриття сутнісних характеристик людського суспільства. Така інтерпретація культури ґрунтується на її аксіологічних вимірах, коли культура розуміється як показник людяності, міра гуманізації природи.

Трудова концепція вважається однією з найбільш змістовних та теоретично обґрунтованих. Проте сучасна наука і філософія представили цілу низку питань стосовно культурогенезу, на які з позицій означеної концепції відповісти важко або ж і неможливо.

б) Праця - це цілеспрямована діяльність людини, у процесі якої вона за допомогою знарядь праці взаємодіє із природою, використовує її у своїх цілях.писав Енгельс

6. а)психоаналітична концепція

Австрійський мислитель, лікар-психіатр і невропатолог Зігмунд Фрейд (1856–1939), проаналізувавши відомі концепції культури, вирішив зосередити свої дослідження на самій людині. Він створив нове направлення у психології та медицині, яке назвав психоаналізом, принципи його розповсюдив на різні галузі людської культури – міфологію, фольклор, художню творчість, релігію й т. ін. Відкривши в людині несвідоме начало природного походження, яке направляють сексуальні бажання та бажання смерті, Фрейд виявив рушійну силу її творчого потенціалу – сублімацію, тобто використання сексуально-біологічної енергії не за прямим призначенням. Саме вона, на його погляд, і є рушійною силою потягу людини до знань, мистецтва та високого ідеалу.

б)

Він насамперед виражає невдоволеність культурою на основі аналізу відношення людської природи до суспільства. Людина, за Фрейдом, стає невротиком, тому що не може знести обмежень, які накладаються на неї суспільством, що прагне своїх культурних ідеалів. При цьому термін "культура" означає всю суму досягнень та інституцій, які відрізняють сучас­не життя від життя наших предків із тваринного світу. Ці інституції слугу­ють двом цілям: захисту людини від природи та врегулюванню відносин між людьми.

7.а)концепція гри

найрозповсюдженішою нині серед культурологічних концепцій є концепція ігрової культури. Найяскравіший її представник – голландський культуролог, історик і філософ-ідеаліст Йоганн Хейзинг (1872-1945). Розвиток культури за його теорією відбувається у процесі гри. Уся культурна творчість – це гра: поезія, музика, художня творчість, мораль і усі можливі форми культури. Різні версії такої концепції мають місце у концепціях інших культурологів. В основу цієї концепції покладено тлумачення мистецтва як гри, тобто спонтанної, незацікавленої діяльності, яка сама по собі приємна і не має певної мети. Культуротворча властивість гри полягає у тому, що у своїй діяльності з перетворення навколишнього середовища людина “програє” цей діяльний процес у власній уяві. Як вважав Хейзинга, елементи гри присутні в усіх сферах матеріальної культури й визначають зміст її форми – цілі епохи “грають” у пошуки ідеалу та шляхів його здійснення, не створюючи принципово нових орієнтирів.

б)

риси: ірраціональність, найбільш глибинна форма вираження життя, гра - стала величина, що передує культурі, а потім супроводжує та визначає її, свобода, обмеженість(конкретне місце, час), напруженість

А)

Еволюціоністські теорії культурного розвитку. Морган, Г. Спенсер (1820-1903) і Е. Тайлор (1832-1917)

Виділяють три типи еволюціоністських концепцій: однолінійну, універсальну та багатолінійну.

3.2. Циклічні теорії культурних змін. М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі.

3.3. Хвильова модель культурного розвитку.

була розроблена Питиримом Сорокіним (1889-1960)

3.4. Нелінійна схема культурно-історичного процесу. лауреат Нобе-лівської премії з хімії І.Р Пригожин та німецький фізик Г. Гакен

б)

ЕВОЛ

Еволюційна форма культурної динаміки є послідовним ускладненням соціокультурного життя з необхідним підвищенням рівня його організації. У різних еволюціоністських теоріях ідея вдосконалення культури реалізується в різних варіантах: як еволюція духовного компоненту культури - рух від дикості до цивілізації; як еволюція економічно-виробничих відносин: рабовласництво - феодалізм - капіталізм - соціалізм - комунізм; як еволюція форм пізнання: магія - релігія -наука.

КРУГ

В основі циклічних теорій культурного розвитку - заперечення ідеї еволюціонізму, тобто відмова від лінійності в трактуванні людської історії. Прихильники цивілізаційної методології висунули нову плюралістичну модель культурного розвитку, що ґрунтується на тезі про культурно-історичний процес як низку самостійних, унікальних, незалежних одна від одної культурних форм.

ВОЛН

Залежно від того, яка цінність домінує, він поділяє всі культурні надсистеми на три типи: ідеаціональний, чуттєвий та ідеалістичний. Якщо переважає ідеаціо-нальна культура, то вищою цінністю в ній стає Бог і віра, а до чуттєвого світу, його багатства, радощів і цінностей формується байдуже чи негативне ставлення. Прикладами такого типу є середньовічна культура, культура брахманської Індії, буддійська і лаоїстська культури, грецька культура з VIII до кінця VI століття до н.е.

У чуттєвій культурі переважає цінність почуттів: сенс має тільки те, що ми бачимо, чуємо, сприймаємо дотиком. Формування її починається в XVI столітті і досягає свого апогею в середині XX століття. Цінності релігії, моралі, інші цінності ідеаціональної культури витісняються немовби на периферію суспільної свідомості і набувають відносного характеру: вони або заперечуються, або люди до них зовсім байдужі. У такій культурі пізнання стає еквівалентом емпіричного знання, представленого природничими науками, які витісняють релігію, теологію і навіть філософію.

Ідеалістична система культури, на думку П. Сорокіна, займає серединне положення між ідеаціональною і чуттєвою. Її цінності - це цінності розуму, що раціоналізує об'єктивну реальність. Прикладом може служити західноєвропейська культура XIII-XIV сторіч, а також давньогрецька культура V - IV ст. до н.е. Теорія культури П. Сорокіна є однією із найавторитетніших у культурологічній теорії.

НЕЛЫН

це невпорядковане розповсюдження множинності, що не має певного переважаючого напрямку, а йде вбік, вгору, назад, без жодної регулярності, яка б давала можливість передбачити наступний рух.

9а)Шпенглер

Визначний німецький філософ, історик Освальд Шпенглер (1880–1936) розвинув учення про культуру як безліч замкнених “організмів” (єгипетського, китайського, індійського і т. ін.), що виражали “колективну душу народу”, яка проходить певний цикл життя, який триває упродовж тисячоліть. На його погляд, органічна культура, умираючи, перероджується на свою супротилежність – цивілізацію, пануючим принципом якої є голий практицизм і раціоналізм. Шпенглер став виразником больових проблем європейської культури. Не зважаючи на те, що він не пояснив процес зародження нових культур, він уперше поставив питання, які стали відправною точкою серйозного сучасного дослідження про людину, культуру й цивілізацію.

б)

Шпенглер протиставляв культуру цивілізації

М.Бердяєв: „Будь-яка культура неминуче переходить в цивілізацію. Цивілізація є доля, рок культури. Цивілізація завершується смертю. Вона вже є початком смерті, виснаження творчих сил культури...Цивілізація є прагненням до світової могутності, до перебудови поверхні Земної кулі. Культура – національна, цивілізація – інтернаціональна...”

Відмінності понять „культура” і „цивілізація”:
1. поняття "культура" семантична ширше, ніж поняття "цивілізація", воно застосовується як до невеликого племені (наприклад, культура ірокезів), так і до цілих континентів (наприклад, "культура Європи ");
2. поняття "культура " включає в себе як НТП, так і духовно-гуманістичну спадковість між племенами, а в понятті "цивілізація" явно відчуваються матеріально-виробничі пріоритети;
3. поняття "культура " тісно пов'язане з расовою і національною специфікою людських груп, в той час як поняття "цивілізація" тяжіє до загальнолюдських глобальних масштабів;
4. поняття "культура" обов'язково передбачає наявність в ній цементуючого релігійного начала, без якого неможлива будь-яка духовність-пружина будь-якої культури. Цивілізація - безрелігійна. "Культура має душу, цивілізація ж має тільки методи і знаряддя" (М. Бердяєв).

10. а) “Виклик та Відповідь” як рушійна сила у розвитку культури у концепції А. Тойнбі. Англійський історик і соціолог Арнольд Джозеф Тойнбі (1889–1975) багато творів присвятив детальним описам різноманітних культур і створив загальну концепцію розвитку культури. Як і Шпенглер, він виходив із того, що у великій кількості існуючих культур закладено певну істину, однак кожну з них Тойнбі розглядав не як замкнутий у собі організм, а як ступінь на шляху реалізації людиною свого божественного призначення. Вважаючи, що людський шлях не визначається божеством, він розкрив альтернативи розвитку культури.

б)

Рушійною силою культури Тойнбі вважав боротьбу двох творчих начал, закладених у людині: “божественне” й “дияволське”. На його думку, розвиток культури здійснюється шляхом “Відповідей” творчого людського духу на “Виклик”, що закидає йому природа, а кінцевий результат розвитку залежить від конкретних ситуацій, оскільки на один і той же “Виклик” може бути декілька варіантів “Відповідей”.

А)

Пе́рвісна культу́ра — культура первісної доби, найбільшого періоду в історії людства — від виникнення людини (близько мільйона років тому) і до появи державності.

У різних народів цей період тривав неоднаково, деякі навіть тепер живуть за умов первісності. Тому сучасна наука розрізняє власне первісну культуру — що існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV — початокIII тисячоліття до н. е.), і традиційну первісну культуру.

Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, своє місце займає формування культури як особливої сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії різних народів характерна єдність закономірностей, спільність проявів становлення культури.

Специфічною рисою первісної культури є синкретизм (нерозділеність), коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися один одному. Будь-який вид діяльності містив у собі інші. Наприклад, у полюванні були з'єднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв'язки, які виражалися в організації полювання (індивідуальне, колективне), релігійні уявлення — магічні дії із забезпечення успіху, які, в свою чергу, включали елементи художньої культури — пісні, танці, живопис. Саме внаслідок такого синкретизму характеристика первісної культури передбачає цілісний розглядматеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

б)

Свідомість людини первісної епохи, в першу чергу, характери­зується високим ступенем злитості з природою: сили природи ще не протиставляються людині, а знаходяться з нею в таємничому зв'язку. Безпорадність покликала до життя поклоніння грізним силам природи, Це обумовлює появу таких ранніх форм релігії як анімізм, магія, тотемізм, фетишизм тощо.

По-друге, важливою характеристикою первісної свідомості була також злитість індивіда з колективом, одноплемінниками, з «Ми». Людство зуміло вижити, зберегтись як вид і забезпечити своє існування на початку своєї історії завдяки невпинно зростаючій його спроможності до об'єднання зусиль на основі максимального обмеження потреб та інтересів окремого індивіда і суворого дотри­мання пріоритету роду, Тиск первісного колективу на індивіда був величезний, індиві­дуальне «я» тут не має самостійного значення і цінності,

На місце інстинкту самозбереження, приходять система табу. Табу блокували асоціальні прояви тваринних інстинктів та охо­роняли життєво важливі для існування роду засади колективного життя: недопущення кровноспоріднених статевих зв'язків, поря­док розподілу їжі, недоторканість особи вождя тощо. Табуїтивні за­борони ніколи не супроводжувалися відповідними поясненнями їх необхідності. Пояснити це можна лише надзвичайно низьким рів­нем розвитку свідомості та мови первісної людини, рівня її здат­ності до рефлексії, який не перевищував рівня трьохрічної дитини. Страх - що зі мною зроблять? - є першим елементарним проявом соціальної регуляції в первісному суспільстві.

Крім того, в рамках цього суспільства, діяв і інший важливий механізм соціальної регуляції - сором. Сором - це почуття общин­но-групове, що передбачає постійне озирання індивіда на оточую­чих: що про мене скажуть або сказали б «свої»?. Весь світ уявлявся первісній людині у вигляді категоріальної опозиції «вони» - «ми».

Засвоєння та передача необхідних зразків поведінки здійснюва­лись шляхом показу та копіювання, передавались від покоління до покоління, перетворюючись у затверджений ритуал. Таким чином, табу і ритуали виступали найважливіши­ми регуляторами суспільних відносин у первісну епоху.

Третьою важливою характеристикою свідомості первісної лю­дини було домінування образно-емоційних, інтуїтивних моментів у мисленні, віри, що найбільш яскраво проявляється в міфологіч­ній картині світу.

12.а)Давній Китай

Соціальна етика та адміністративна практика тут завжди відігравала більшу роль, ніж містика та індивідуалістичні пошуки спасіння. Найбільшими, загальновизнаними пророками тут вважалися ті, хто вчив жити гідно відповідно до прийнятої норми. Жити заради життя, а не заради блаженства на тому світі чи спасіння від страждань. Не релігія як така, а, перш за все, ритуа-лізована етика формувала обличчя традиційної китайської культури. Важливою рисою стародавньої китайської культури було, на відміну від європейської, не досягнення практичних цілей, а особисте самовдосконалення людини.

Характерними особливостями китайської культури виступають: традиціоналізм - орієнтація на підтримку способу життя предків, на підпорядкування індивіда соціальному порядку; релігійно-поетичне ставлення до природи, що була предметом поклоніння; китайська церемонія - наявність фіксованих норм поведінки і мислення

б)

Конфуціа́нство — китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий наЗаході як Конфуцій, що жив у 551—479 роках до н. е. Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу.

Конфуціанство має деякі риси, спільні з релігією - культ предків, ритуали, жертвопринесення.

А)

типовими для індуїзму можна визнати такі релігійні положення, як дхарма, карма, сансара, мокша і йога^[13].Оскільки індуїзм поєднує у собі різні вірування й традиції, у нього немає єдиного засновника.^[14][15]

В індуїзмі існує велика кількість священних писань, які діляться на дві основні категорії — шруті та смріті. Індуїстські писання створювалися протягом тисячоліть, і богослов'я та філософія, котрі у них викладаються дають можливість для духовного усвідомлення і є керівництвом у духовнім житті і практиці дхарми. З ортодоксальної точки зору, серед усіх текстів індуїзму, Веди та Упанішади мають найбільший авторитет і вважаються найбільш значимими й прадавніми. До інших важливих священних писань ставлять Пурани та індійські епічні поеми «Махабхарата» і «Рамаяна». Часто говориться, що в«Бгаґавад-Ґіті», котра є уривком з «Махабхарати», викладена основна суть духовного знання усіх Вед. ^[16]

§ Найдавнішою формою індуїзму виступають народні вірування, для яких характерне поклоніння місцевим божествам і обожненим формам.

§ ведичний індуїзм, заснований на священних текстах індуїзму, особливо на ведичних писаннях, найважливішим і найдавнішим з яких прийнято вважати «Ріг-веду».

§ ведантичний індуїзм базується на Упанішадах — релігійно-філософських трактатах, які примикають до чотирьох Вед.

§ Напрямок йоги в індуїзмі представлений в «Йога-сутрах» Патанджалі.

§ дгармічний індуїзм проявляється у повсякденному слідуванні певним моральним підвалинам. Він широко поширений, і його відрізняє невизначеність відносно приналежності до якої-небудь конкретної філософської школи або течії.

§ Бгакті, або шлях любовного відданого служіння Богу в одній з Його форм або іпостасей ^[18]. Основною традицією бгакті в індуїзмі є вайшнавізм ^[18].

б)

Індуїзм — дуже різноманітна релігія. У сучасному індуїзмі існує чотири основні напрямки, до яких належить абсолютна більшість індусів — вайшнавізм, шиваїзм, шактизм і смартизм.

Вчені-Індологи виділяють шість основних видів індуїзму, і ряд менш значних його різновидів.^[18] Згідно із даною типологією, найдавнішою формою індуїзму виступають народні вірування, для яких характерне поклоніння місцевим божествам і обожненим формам. Другий основний різновид індуїзму — це ведичний індуїзм, заснований на священних текстах індуїзму, особливо на ведичних писаннях, найважливішим і прадавнім з яких прийнято вважати «Ріг-Веду». Третій різновид індуїзму — ведантичний індуїзм — базується на Упанішадах — релігійно-філософських трактатах, які примикають до чотирьох Вед. Напрямок йоги в індуїзмі є його четвертим різновидом, представленим у «Йога-сутрах» Патанджалі. П'ятий вид індуїзму — це дхармічний індуїзм, котрий проявляється у повсякденному слідуванні певним моральним засадам. Він широко розповсюджений і його відрізняє невизначеність відносно приналежності до якої-небудь конкретної філософської школи або течії. Шостим типом індуїзму виступає бгакті, або шлях любовного відданого служіння Богу в одній з Його форм або іпостасей.^[18]

Учені не можуть сформулювати загальну доктрину, яку прийняли б усі напрямки індуїзму.^[13] Однак, існують основні вірування, які розділяють всі індуси, до таких понять, загальних для абсолютної більшості послідовників індуїзму, ставляться:

§ Дгарма — моральний борг, етичні зобов'язання.

§ Самсара — круговорот народження та смерті, віра у перевтілення душі після смерті в тіла тварин, людей, богів.

§ Карма — віра у те, що порядок перероджень визначається зробленими під час життя вчинками та їх наслідками.

§ Мокша — звільнення із круговороту народження і смерті самсари.

§ Йога у її різних напрямках.

А)Буддизм

Сіддхартха Гаутама або Шак’ямуні (мудрець із племені шак’я).

За переважаючим твердженням буддизм виник у лоні брахманізму як реакція на його елітарність, як вияв вільнодумства у боротьбі з закостенілою брахманською ортодоксією і зовнішнім ритуалізмом шляхом відкинення вчення про святість і непорушність варно-кастової системи (поділ індійського суспільства на елітарні варни — брахманів, кшатріїв, вайшьїв, і безправних шудрів).

Сіддхартха народився в передгір’ях Непалу, в невеликій державі. Батько його, місцевий раджа, дуже любив його і хотів вберегти від всіх важких вражень. Він побудував йому декілька палаців. Будда в одному зі своїх навчань говорить потім, що в нього був літній палац, зимовий, був парк з лотосами, а потім додає, що батько приховав від нього, що люди вмирають, що вони хворіють, старіють. В шістнадцятирічному віці він щасливо одружився і в нього народився син. І тут, одного разу царевич Сіддхартха вирушив у прогулянку без дозволу батька. Йому на зустріч попався старець, потім хвора людина (очевидно на проказу), аскет, що поринув у роздуми, і на завершення похоронна процесія. Ці „чотири зустрічі” стали поворотним моментом у його житті. Він запитав у свого слуги: що сталося з цими людьми, на що отримав відповідь: всі ми можемо захворіти, обов’язково постаріємо, і точно помремо. Ця думка вразила Гаутаму, нече грім, тому що він не був готовий до сприийняття трагічності людського життя. Він сказав, що життя не має змісту, якщо він загине. Чана відповів: нас вчать, що ти відродишся в новому тілі, якщо будеш добрим, то відродишся в доброму тілі — тварини або людини. Ці слова довели Гаутаму до відчаю: чи не можна вибратися якось з цього кола? Коли це все повинно закінчитися? Ніхто не міг знайти відповіді. Тоді царевич Сіддхартха вирішив йти в ліс до відлюдників. По дорозі він помінявся з мисливцем одягом, одягнув жовтий плащ і сховався в лісі (потім жовтий плащ стає одягом монахів). Він поголив голову і бороду і оселився в лісі. Довгий час він ставив на собі найжорстокіші експерименти: морив себе голодом, довів своє дихання до кількох подихів на добу.

б)

Основні положення буддизму викладені в Чотирьох шляхетних істинах ^[6]:

1. життя неминуче пов'язане зі стражданнями - дукха

2. причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод - дуккха самудая

3. щоб уникнути страждань, слід звільнитися від цієї жаги буття - дуккха ніродга

4. і досягти повного заспокоєння — Ніббани (санскрит: Нірвани) - дуккха ніродга гаміні патіпада

Поруч із великою кількістю шкіл буддизму, існують фундаментальні елементи вчення, які поділяють всі буддисти. Зокрема йдеться про Трілакшана (Три ознаки Буддійського вчення):

1. Анітья, визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного.

2. Анатман, відсутність віри в індивідуальну «душу».

3. Дуккха, страждання як універсальний принцип непробудженого буття.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти згасання (Ніббана) жадоби, злостивості та хибних поглядів, досягаючи при цьому Пробудження (Бодгі).

Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентного Бога-творця, який вшановується в аврамічних релігіях, зокрема в християнстві. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть стати буддами — істотами, що вийшли з кола перероджень і смертей, досягнувши пробудження, але завдяки довготривалості свого життя не задумуються над мінливістю та хиткою природою власного існування.

Спільним для всіх буддійських шкіл є заперечення існування індивідуальної душі людини. Віра в її існування вважається основною перепоною на шляху до досягнення стану пробудження.

15.а)Античність

В основі давньогрецької культури лежала міфологія. Демократія, ідеалізація людини, зародження наук, мистецтв.

б)...

А)

Християнська духовність відіграла особливу роль у формуванні світовідчуття, основних світоглядних положень людини середньовічної епохи. Відбувається відхід від античних світоглядних засад, античний гармонійний цілісний Космос отримує два полюси існування: Божественний, або духовний; земний, або тілесний. Виключного значення в культурі набувають саме її Божественні, духовні витоки. Світ тепер отримує чітко виражену центральну точку існування - це Бог. Відносно античності, яка не мала яскраво вираженого центру, це стало принципово новою позицією в баченні Всесвіту.

Бог - єдина верховна сутність, джерело істини і краси - відкривається людині виключно через віру, а не через розум. Людина вважається вершиною творіння, створеною за образом та подобою Бога, заради якої були створені всі інші творіння. При цьому людині не належить ні світ, ні блага, ні тіло, ні життя.

Духовне життя в середньовічній культурі стає предметом особливої уваги та отримує статус виняткової цінності. Ідеалом стає духовна, страждаюча, смиренна людина. Внутрішнє "Я" людини, її ядро знаходяться за межами самої людини - у сфері духовного. Мета людського життя - осягнути свою подібність з Богом. Це можливо здійснити в процесі вдосконалення власних здібностей та віри.

Як уже зазначалося, другою важливою рисою середньовічного суспільства була жорстка регламентація життя індивіда відповідно до його положення в соціальній ієрархії. Об'єднуючим началом був принцип феодальної ієрархії, поширений на всю світобудову. Всі прошарки суспільства були пов'язані відносинами сюзерена та васала, а нижчі перебували у повній залежності від вищих, тобто феодальної знаті. Середньовічна Європа характеризувалась общинно-корпоративним устроєм: цехи, гільдії, лицарські ордени, церковні та сільські общини.

На відміну від античної цивілізації, у якій система влади носила світський характер, у середньовічній Європі вона була сакралізована. Королі та імператори протягом усього Середньовіччя добивались визнання релігійного, сакрального характеру своєї влади. Основним засобом досягнення цього була коронація - релігійна церемонія, в результаті якої правитель набував статусу помазаника Божого і був коронований самим Богом в особі служителів церкви. Церква виступала в напрямку ідеологічного обґрунтування ієрархії, розвиваючи теорію органічної будови суспільства, котре складається з упорядкованих розрядів: духовенство піклується про духовне здоров'я держави, лицарство захищає його, а селянство, трудівники годують.

Відповідно домінуючою формою соціального контролю всередині станів було почуття сорому. Такі його позитивні кореляти як честь, слава, доброчинність, які знаходили схвалення з боку "своїх", становили вищу цінність для станового індивіда. Людина тут ще далека від вільного самовизначення у своїх вчинках, її поведінка мотивується насамперед нормами конвенціональної моралі.

б)....

18а)Іслам

Згідно з Кораном усі мусульмани мають вірити в Бога, його одкровення, в янголів, в їхніх посланців, і в «Страшний суд».^[13]

Мусульмани вважають, що Бог одкровення його завершальне повідомлення гуманності передав ісламському пророку Мухаммеду через янгола Гавриїла. Для них, Мухаммед був пророком фіналом Божого одкровення і Коран — одкровення, які він отримав більш ніж двох десятиліть.^[16]

У ісламі, пророки — чоловіки, вибрані Богом, щоб бути його посланцями. Мусульмани вважають, що пророки є люди і не божественні, хоча деякі можуть зробити чудеса, щоб довести свою правду. Вважається, що мусульманські пророки є найдосконалішими з усього людського

Іслам описується в Корані як «відвічна природа, на якій Бог створив людство»,^[18] і Коран стверджує, що власне ім'я Мусульманин надав Авраам^[19]

§ Шахада є основним принципом ісламу або «нема Бога крім Аллаха і Мухаммад посланець його». Цей заповіт — фундація для всієї віри і практикується в ісламі. Мусульмани повинні повторювати шахаду в молитві, і потрібно, щоб немусульмани, охочі перейти в іслам, декламували цей вислів.^[44]

§ Салят або ритуальна молитва, яка повинна виконуватися п'ять разів на день. Кожен салят робиться, у напрямку до Кааба, що є у Мецці. Салят має сенс сконцентрування розуму на Богові, і вважається особистим спілкуванням з ним, приносячи подяку і поклоніння. Салят обов'язковий, але гнучкість дозволяється залежно від обставин. У багатьох ісламських країнах, нагадування, Азан (закликають до молитви), — передача йде публічно від місцевих мечетей у відповідний час. Молитви декламуються і складаються з віршів з Корану на арабській мові.^[45]

§ Закят — або милостиня. Ця практика надання милостині заснована на накопиченому багатстві, і обов'язкова для всіх мусульман, які можуть надати її. Виправлена частина витрачається, щоб допомогти бідному або такому, що має потребу, а також, щоб допомогти розповсюдженню ісламу. Зякат вважається релігійним зобов'язанням, тому що їхнє багатство вважається як «довіра від щедрості Богів».

§ Саум. Мусульмани не повинні їсти або пити від світанку до сутінків протягом місяця, і повинні бути уважними від інших гріхів. Піст заохочує відчуття близькості до Бога, і протягом нього мусульмани повинні принести свою подяку і залежність від нього, викупають минулі гріхи, і думають про тих, що мають потребу.

§ * Хадж паломництво в місяць -хіджжа в місті Мекка. Кожен фізично здоровий мусульманин повинен зробити паломництво до Мекки щонайменше один раз у своєму житті. Коли паломник — близько десяти кілометрів з Мекки, він повинен одягнути одяг Іхрам, який складається з двох білих цілісних листів.

б)

Хариджи́ти В питаннях віри хариджити були поборниками неухильного виконання релігійних прописів. Виходячи з того, що істинна віра визначається вчинками, вони оголошували віровідступниками всіх, хто здійснив тяжкий гріх, і закликали вбивати їх.

Суні́зм Суніти роблять особливий акцент на виконання Сунни (вчинки і вислови Пророка, усна традиція, аналог усного Святого Предання у православ'ї) пророка Мухаммеда, на вірності традиції, на участі громади у виборі свого голови — халіфа. Основними ознаками приналежності до сунізму вважаються: визнання достовірності шести найбільших зведень хадисів

Шиї́ти Як і всі мусульмани, шиїти вірять в посланницьку місію пророка Мухаммада. Відмінною рисою шиїтів є переконання в тому, що керівництво мусульманською громадою має належати Імамам - призначеним Богом, обраним особам з числа нащадків пророка, до яких вони відносять Алі ібн Абу Таліба і його нащадків від дочки Мухаммада Фатіми, а не виборним особам - халіфам.

Суфі́зм Визнаючи реальним лише існування Бога (Аллаха), а навколишні речі та явища — його еманацією, послідовники суфізму оголошують вищою метою життя містичне з'єднання душі людини з Богом, тим самим суфізм має схожість зі світоглядом дгармічних релігій. Суфії намагаються збагнути потаємний зміст коранічних одкровень, для чого суворо дотримуються приписів Корану і Суни, беруть участь у чуваннях, приймають обітниці, дотримуються додаткових постів.

Ваххабі́зм Прихильники ваххабізму виступають за повернення ісламу до витоків шляхом відмови від релігійних нововведень і культів, за соціальну гармонію, єдність усіх мусульман і за суворе дотримання морально-етичних принципів вчення.

Салафізм Послідовники салафізму виступають проти внесення в іслам елементів світського суспільства та інших релігій та філософських рухів, позиціонують себе як проповідники початкового розуміннія Іслам, сенсу, який спочатку був закладений в Коран Аллахом.

Ісмаїлізм Згідно з ученням ісмаїлітів, Аллах підійняв імамів над рештою людей і дав їм особливі, зокрема і сокровенні знання про всі аспекти буття. Імами володіють знаннями, недоступними іншим людям.

Друзи Для друзів обов'язкова моногамія, молитва може бути замінена медитацією і не є обов'язковою, піст замінений періодами мовчання і сприймається як утримується від відкриття істини необізнаним, закят (милостиня на користь бідних) не регламентований і сприймається як взаємодопомога. Друзи відзначають тільки два свята: загальномусульманське свято жертвопринесення і траурний день загального шиїта Ашура.

Алавіти Вважається, що алавіти визнають переселення душ (танассух). За народним повір'ям, після смерті душу людини переселяється в тварину, причому душа поганої людини — в тих тваринах, яких споживають; після семиразової інкарнації душа праведника потрапляє в зоряну сферу, душа ж грішника — в сферу демонів.

Імаміти Релігійна практика імамітів мало чим відрізняється від практики сунітів. Разом з тим для імамітів характерний культ «мучеників», до яких вони зараховують усіх своїх імамів, в першу чергу Хусейна ібн Алі. Тому паломництва до могил імамів і святих (у Наджафі, Кербелі та ін.) мають велике значення в їх релігійній практиці.

Зейдити Зейдити вважають Коран творінням Аллаха. На відміну від інших шиїтських течій вони не вірять у «прихованого імама», виступають проти культу святих пророків, не визнають суфійського містицизму, тому серед зейдитів ніколи не були поширені дервішські братства. Зейдити — прибічники виборного імама.

---

Дата добавления: 2015-10-24