Атторней

Генеральний (головний) атторней (Attorney-General) - це юрисконсульт і адвокат Корони в Англії, призначається з числа баристерів, засідає в Палаті громад для захисту та роз'яснення міністерських проектів з юридичного боку, представляє інтереси Корони у всіх судах.Для Шотландії та Ірландії призначаються особливі генеральний атторней.

Атторней (англ. attorney) - в англосаксонських країнах повірений або представник іншої особи, що виступає замість нього і від його імені при здійсненні угоди або іншого акту поза судом. В Англії до 1873 атторнеев називали також нижчу категорію адвокатів (відповідаєфранцузьким стряпчим). Згідно англійської Акту про відправлення правосуддя (1873), всі особи, допущені до ведення справ у судах, крім баристерів, стали іменуватися солісітора.

Наявність двох категорій адвокатів та пов'язані з цим особливості ведення справ значно збільшують витрати по веденню справи.

Розподіл англійських адвокатів на баристерів і соліситорів, за визнанням багатьох фахівців у галузі історії адвокатури, в тому числі самих англійців, по суті, є анахронізмом, однак спадкоємність в адвокатській професії та вірність традиції, а також те, що вища адвокатське звання барристера повинно бути заслужено, залишає порядок колишнім.

44. У, як й у Англії, існує загальне поняття юридичної професії. Американець, який одержав дозвіл займатися юридичними професіями, іменується юристом у широкому значенні цього терміну, яких у країні нині понад 350 тис. Юрист, маючи ліцензію, то, можливо адвокатом, суддею, прокурором, юрисконсультом тощо.

Для право заняття адвокатською діяльністю необхідно подолати нелегкий тривалий шлях. Обличчя після отримання середньої освіти відвідує університетський коледж, де навчається три чи чотири роки. За нею йдуть 3 роки юридичної школи, що у США є близько 200, де американський студент отримує знання, орієнтовані виключно на практику. Наступним етапом є насичений юридичними дисциплінами курс і іспит, який під контролем суду. Лише незначна число студентів витримує його. Слід зазначити, що сьогодні у половині штатів наявність університетського диплома щоб займатися адвокатської діяльністю перестав бути обов'язкової. Претенденти повинні прагнути бути американськими громадянами плюс ценз осілості - проживати незгірш від шість місяців у цьому штаті.

Американські адвокати займаються як приватної практикою, і створюють виробничі об'єднання на формі «товариств», «корпорацій». Існують адвокатські фірми, які налічують

понад 500 адвокатів. Існують і адвокатські фірми, створених за захистом «громадських інтересів», тобто. є представниками не приватних клієнтів, а громадськості. Наприклад, виступають проти бюрократії, збереження довкілля, проти дискримінації тощо.

В усіх життєвих штатах, найбільших містах і великих населених пунктах адвокати, які допущені до вести справи у судах надають за плату юридичну допомогу, створюють на добровільній основі свої об'єднання, асоціації. У одних штатах діють з урахуванням статутів («конституцій»), які затверджуються членами асоціацій загальні збори, за іншими - з урахуванням спеціальних законів штату чи судових правил. У штатах другої групи (їх двадцять вісім) з «інтегрованимиадвокатурами» членство в асоціації є обов'язковою умовою право заняття адвокатською практикою.

Члени асоціацій у своїх щорічних зборах обирають президента асоціацію та виконавчий орган (5-10 членів), відомого як «Виконавчий Комітет», «рада управляючих» чи «рада уповноважених».

>Адвокатские асоціації штатів утворюють національну організацію адвокатів - Американську асоціацію адвокатів, засновану в 1878 р. її мета - обмін досвідом, обговорення проблем юридичної освіти, реформи законодавства та інших. Хоча цей організація перестав бути асоціацією всіх американських адвокатів, вона об'єднує у тому або інший формі майже всі великі організації практикуючих адвокатів і має у собі понад 130 тис. членів. Вищим органом управління у Американської асоціації адвокатів є палата делегатів, що складається з видів членів.

Оплата юридичних послуг адвоката складає підставі ув'язненого договору з урахуванням практики, що склалася, і навіть рекомендацій організацій, у яких полягає адвокат. Загалом є близько 700 спеціальних таблиць для підрахунку лише мінімальних розмірів гонорарів за різновиди послуг. Викликає зацікавлення так звана «контингентна» оплата, принцип якої у цьому, що коли і справа програно, адвокат не отримує винагороди, але не тоді виграного справи гонорар сягає 1/3 частки.

Для незаможних верств населення США є різні форми уявлення безплатної юридичну допомогу. Зокрема, згідно із законом 1964 р. про кримінальному правосудді в федеральних судах для матеріально малозабезпечених підсудних допускається «безплатний» чи як ще її називають «громадський захисник». Оплату праці цих адвокатів оплачується з допомогою федерального бюджету. Цей лад було встановлено за ініціативою ПрезидентаР.Никсона, який 5 травня 1971 р. направив Конгресу США лист із пропозицією створити незалежний федеральний орган, який надавав адвокатським фірмам кошти з федерального бюджету та взагалі сприяв іншими засобами розвитку юридичну допомогу малозабезпеченим. З іншого боку, все штати передбачають у тому або інший формі надання безплатної юридичну допомогу за постановою судді. Щороку державою виділяються сотні мільйонів на оплату «громадських захисників».

Дисциплінарна практика США має досить ліберальної проти іншими, що є наслідком поширення різноманітних порушень адвокатами професійні обов'язки і меншою залежності їхню відмінність від своєї партії. Так, після розслідування проступку організація адвокатів може зауважити, накласти штраф чи виключити адвокати з свого складу. Останнє застосовується щодо рідко й переважно за політичними мотивами. Досить широко практикується виняток через несплату членських внесків. Більше суворі застосовуються судами у разі прояви «неповаги в суд» чи «непрофесійного поведінки». І тут адвокат може бути лишеотстранен від продовжувати виконувати обов'язки, не містить практики чи оштрафований, чи засуджений до тюремного ув'язнення.

45.46. (Німеччина, Франція)

Дослідження зарубіжного досвіду організації адвокатури дає змогу виявити певні особливості цього інституту, напрями, тенденції його розвитку, які ще не властиві українській адвокатурі. Разом з тим, вивчення організації адвокатури за законодавством європейських держав може вказати на недоліки у організації та напрями вдосконалення нормативно-правового регулювання адвокатури України.

Порівняння організації інституту адвокатури в європейських державах, на нашу думку, найбільш плідно буде здійснювати за законодавством таких країн, як Німеччина та Франція, які є членами Європейського Союзу і правові системи яких є провідними відповідно у германській та романській групах континентальної правової сім’ї. Саме в цих країнах адвокатура відіграє знакову роль у суспільстві, має принципове значення для представництва законних інтересів громадян як у суді, так і в інших можливих юридичних процесах. Тривале становлення інституту адвокатури обумовлено багатьма правовими традиціями, догмами, суспільними перетвореннями, державним устроєм (Німеччина – федеративна держава, Франція – унітарна). Тому вивчення та порівняння організації інституту адвокатури у цих країнах буде цікавим з точки зору вдосконалення вітчизняної адвокатури.

Формою організації адвокатури у Німеччині є адвокатські палати при вищих судах земель під правовим наглядом органів управління юстиції земель, які об’єднуються у Федеральній адвокатській палаті. Остання має істотний вплив на територіальні адвокатські палати, в результаті чого для адвокатури в цілому характерний централізований характер. Федеральна адвокатська палата очолюється президентом та займається справами, спільними для інших палат, представляє у цілому адвокатуру в установах та організаціях, дає висновки, відповіді на запити федеральних органів, які беруть участь у законодавчій діяльності.

Органами територіальних адвокатських палат є виборна президія, правління та збори адвокатів (у Федеральній адвокатській палаті правління немає). Правління територіальної адвокатської палати складається з семи або більше членів. кожен раз після нових виборів правління воно з свого складу обирає президію (президент, віце-президент, секретар, касир). На президію покладено оперативне управління справами палати. Президент адвокатської палати представляє її в суді та інших зовнішніх зносинах. При палаті створюються спеціальні суди для вирішення спірних питань, пов’язаних з дисциплінарною відповідальністю адвокатів і з вступом до адвокатури.

Ці суди у справах адвокатів діють у тому ж окрузі, що й територіальна палата. Вони є судами першої інстанції по справах дисциплінарної відповідальності. Справи у них розглядаються колегіально – трьома суддями, які призначаються відділом юстиції з числа адвокатів. Судова палата у справах адвокатів діє при вищому суді землі (апеляційному суді). Вона виконує функції суду першої інстанції по справах, пов’язаних з оскарженням рішень про допуск до адвокатури, і суду другої інстанції по перевірці законності та обґрунтованості рішень суду першої інстанції (по справах адвокатів). Розгляд справ здійснюється колегіально п’ятьма суддями, троє з яких є непрофесійними і призначаються з адвокатів, а двоє - професійні судді.

Свою специфіку мають адвокатські структури Франції. Адвокати цієї держави утворюють палату при Трибуналі вищої інстанції. На державному рівні існує Національна рада палат адвокатів, створена згідно з відповідним законом 1990 р. Вона має статус юридичної особи, складається з шістдесяти членів, які обираються адвокатами за складною двоступеневою виборчою системою.

У кожному судовому регіоні існує тільки одна палата, загалом існує 181 регіональний суд і стільки ж адвокатських палат. Останні відрізняються за своїм кількісним складом. Так, у найменшій нараховується тільки 7 баристерів (адвокатів), тоді як у найбільшій – 11 тисяч. Кожна палата є незалежною, самостійною організацією, яка затверджує внутрішній регламент своєї діяльності та володіє своїм майном[1]. На чолі палати перебуває декан, який обирається членами палати шляхом таємного голосування строком на два роки. Декан є головою Ради палати. До компетенції Ради належить управління різними галузями діяльності палати.

Окрім перелічених органів, які формують інститут адвокатури у Франції та Німеччині, адвокати з метою здійснення їх спільної діяльності об’єднуються у певні форми товариств. Так, адвокати у Німеччині з міркувань, пов’язаних з вартістю створення власної канцелярії та необхідністю витримувати конкуренцію на насиченому ринку праці, створюють об’єднання різної правової форми: товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, бюро-товариства, партнерські товариства, Європейське господарське об’єднання інтересів та ін.[2]

Натомість, форми спільної роботи адвокатів у Франції надзвичайно багатоманітні й класифікуються за ступенем відповідальності адвоката, за діяльністю його партнера, формою оплати праці. Традиційно найбільш поширеними є палати і цивільно-професійні товариства (далі - ЦПТ). Палата – це об’єднання адвокатів, кожен з яких персонально відповідає перед своїм клієнтом[3]. Цікаву форму об’єднання адвокатів представляють цивільно-професійні товариства (ЦПТ), які підлягають реєстрації як юридичні особи та вносяться до списків палати адвокатів[4].

Показово, що для Німеччини характерна саме централізована організація адвокатури, оскільки в структурі судових органів Німеччини виділяються спеціальні суди по справах про порушення, вчинені адвокатами. Склад таких судів утворюють не тільки адвокати, але і професійні судді, що у принципі забезпечує об’єктивність ухвалених рішень. Загалом організація адвокатури у обох країнах спрямована на вирішення таких питань, як вступ до адвокатури, контроль за рівнем адвокатських послуг, вирішення конфліктів між адвокатами, між адвокатами та клієнтами, а також реагування на дисциплінарні порушення адвокатів. Принципи виборності органів адвокатури, строковості перебування осіб на ключових посадах в органах адвокатури, наявності певних цензів для зайняття таких посад забезпечують ефективну роботу адвокатури у Німеччині й Франції та загалом сприяють кваліфікованому наданню адвокатських послуг у цих країнах.

Аналіз організації адвокатури у Німеччині та Франції засвідчує, що за наявності загальних рис, зумовлених належністю їх правових систем до одного типу, є чимало особливого, що значною мірою залежить від традицій, звичаїв, особливостей розвитку держав та специфіки механізмів державного управління. Як члени Європейського Союзу, ці держави спрямовують діяльність адвокатури на досягнення цілей даного об’єднання, якими є забезпечення законності та правопорядку, реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів юридичних та фізичних осіб, удосконалення правових відносин між особою, суспільством та державою.

[1] Гловацький І.Ю. Адвокатура зарубіжних країн (Англія. Німеччина. Франція) / Навч.-практ. посіб. – К.: Атіка, 2007. – С. 227.

[2] Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. - М., 2001. – С. 272.

[3] Адвокатская деятельность: Учебно-практ. пособие / Под общ. ред. В.Н. Буробина. – Изд. 2-е., переработ. и доп. – М.: ИКФ “ЭКМОС”, 2003. – С. 228.

[4] Адвокатура Франции // Адвокатская практика. - 1998. - № 1-2. – С. 54.

---

Дата добавления: 2015-09-04