Види прогнозування злочинності

Існують різні види прогнозів, їх типологія може бути побудована за різноманітними критеріями.

За територіальною ознакою розрізняють прогнозування:

- загальнодержавне;

- регіональне;

- місцеве;

- у відповідній галузі народного господарства;

- на конкретному підприємстві.

Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, розрізняють:

- поточні (оперативні);

- короткострокові (один-два роки);

- середньострокові (три-п'ять років);

- довгострокові(понад п'ять років).

У практичній діяльності застосовують короткострокові прогнози, що охоплюють досить незначні часові проміжки (доба, тиждень, місяць або квартал). Вони одержали назву оперативних прогнозів. Такий прогноз зручний у роботі міських і районних органів внутрішніх справ, особливо у зв'язку з проведенням масових заходів (наприклад, мітинги, свята, спортивні заходи тощо).

Мета короткострокового прогнозування полягає в науковому передбаченні тенденцій, закономірностей і конкретних варіантів змін злочинності в найближчому майбутньому за основними показниками. На цій основі розробляються короткострокові прогнози, що визначають спрямованість запобігання злочинності.

Середньострокове прогнозування передбачає період від двох до п'яти років. На відміну від короткострокових прогнозів, воно спрямоване на більш віддалену перспективу та визначає стратегію боротьби зі злочинністю.

Довгострокове прогнозування зорієнтоване на термін понад п'ять років і базується на аналізі загальних закономірностей розвитку суспільства загалом, зв'язку рівня та структури злочинності з рівнем соціально-економічного й культурного розвитку суспільства. Перспективні кримінологічні прогнози сьогодні можуть давати оцінки лише загалом деяких основних тенденцій у розвитку злочинності, її причин й умов залежно від змін у суспільстві. Такі прогнози переважно залежать від ступеня точності відображення в загальних соціальних прогнозах тенденцій тих процесів і явищ, які найбільш інтенсивно впливають на злочинність.

Індивідуальне прогнозування повинне виходити з психології особи та її попередньої діяльності. Здійснювати індивідуальне прогнозування злочинної поведінки можна лише щодо осіб, які в минулому вже вчинили злочини чи припускалися антигромадської поведінки. Роль індивідуального прогнозування полягає саме в тому, щоб із зазначеного контингенту осіб визначити тих, до яких необхідно вживати індивідуальних запобіжних заходів із метою недопущення вчинення ними злочинів у майбутньому.

Що стосується кримінологічного прогнозування, то, природно, суспільство не зацікавлене в реалізації негативних прогнозів і вживає запобіжних заходів. І якщо в їх результаті рівень злочинності виявиться нижчим від очікуваного, то така "помилка" не суперечить прогнозові, не знижує його надійності.

Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у визначенні ймовірності вчинення конкретною особою злочину чи, навпаки, її виправлення та відмови від злочинної діяльності.

Побудова прогностичної моделі передбачає два підходи:

- прогнозування на основі узагальнення біографії індивіда;

- прогнозування на основі аналізу внутрішнього духовного життя індивіда, його установок і мотивів (індивідуальний підхід).

Для кримінологічного прогнозу злочинності використовують дані, які отримують у результаті аналізу й узагальнення соціальної, економічної та правової інформації з використанням методів кримінології.
У процесі прогнозування злочинності застосовують найрізноманітніші методи. Метод — це спосіб, прийом отримання й аналізу інформації, що необхідна для розв’язання завдань прогнозування злочинності. Найширше при прогнозуванні злочинності застосовують методи екстраполяції, моделювання і експертних оцінок.
Необхідно розрізняти прогнозування зареєстрованої злочинності й передбачення її реального стану, оскільки латентна злочинність істотно ускладнює прогнозування і може призвести до спотворення прогнозу.
Для передбачення змін у динаміці й структурі злочинності найчастіше використовують метод екстраполяції. Цей метод призначений для пошуку показників майбутнього виходячи з того, що тенденції минулого й теперішнього діятимуть і в подальшому. Аналіз показників динаміки злочинності та її окремих видів за кілька попередніх років дає змогу виявити тенденцію до зміни цих показників (зменшення чи збільшення коефіцієнта злочинності). На підставі цього за допомогою спеціальних математичних розрахунків можна визначити, як коефіцієнти змінюватимуться в майбутньому. Метод екстраполяції дає точні результати за умови відносної стабільності криміногенних факторів, і тому його застосовують тільки для короткострокового прогнозування. Основний недолік цього методу полягає в ігноруванні криміногенних факторів — їх зміни у прогнозованому майбутньому.
Сучаснішим і складнішим є метод математичного моделювання, що передбачає побудову кількісної моделі злочинності, яка відбиває її залежність від дії низки факторів. Підставивши в модель значення факторів злочинності на планований період, визначають майбутній стан злочинності. Складність цього методу полягає в недостатньому пізнанні факторів злочинності й механізму їх дії, ступені зв’язку цих факторів із злочинністю. Проте за окремими даними такі моделі можна побудувати. Зокрема, можливою є побудова прогнозу злочинності на основі демографічного прогнозу змін у чисельності та структурі населення. Дані про соціально-демографічний склад правопорушників накладають на припустиму демографічну структуру, внаслідок чого визначають імовірний рівень злочинності. Найефективнішим цей метод є для короткострокових прогнозів.
Перспективне (довгострокове) прогнозування здійснюють здебільшого за допомогою методу експертних оцінок, який полягає в отриманні думок спеціалістів щодо можливих змін тенденцій і закономірностей злочинності на планований період. Існують суворі процедури збирання думок експертів, їх аналізу і розрахунку експертних оцінок. Найпопулярнішим є так званий дельфійський метод (метод Дельфі), розроблений у США. Згідно з цим методом опитування експертів здійснюють у такий спосіб: запитання експертам ставлять так, щоб вони мали будь-яку кількісну характеристику; опитування здійснюється в кілька турів, під час яких питання і відповіді уточнюються; у разі відхилення прогнозів від думки більшості, експерти обґрунтовують свою думку. До експертизи можуть залучати додаткових експертів. Так формується мережа експертів, яких можна використати для повторної експертизи.
Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у визначенні ймовірності вчинення конкретною особою злочину або навпаки її виправлення й відмови від злочинної діяльності. З цього приводу заслуговує на увагу думка А. Зелінського, який піддає критиці позицію вчених-кримінологів, які заперечують взагалі можливість індивідуального кримінологічного прогнозування.
Свою позицію А. Зелінський обґрунтовує так. Людські стосунки завжди будуються на передбачуванні вчинків, а характеристика особи в кінцевому підсумку полягає в судженні про імовірну поведінку в певних умовах. Аргументом, яким обґрунтовують свою думку опоненти індивідуального кримінологічного прогнозування, є посилання на унікальність і неповторність індивіду, внаслідок чого до нього не можна застосовувати статистичні закономірності. Безперечно, кожна людина унікальна як особа, проте всі люди мають багато спільного. Імпульсивний, спонтанний характер людських вчинків не перекреслює стандартності поведінки у більшості вчинків, а типовим є те, що часто повторюється. Групові статистичні закономірності і отримані на їх основі прогнози поширюються й на окремих людей, але достовірність прогнозу знижується внаслідок індивідуальних відмінностей. В однорідних групах прогноз індивідуальної злочинної поведінки особи буде достовірніший. Менша надійність прогнозування індивідуальної поведінки (порівняно з прогнозами масових явищ) не перекреслює його пізнавального та практичного значення. Таке прогнозування дає змогу своєчасно зупинити особу на шляху до злочину й попередити злочин.
Імовірні судження про майбутню поведінку підсудного є підставою для прийняття судових рішень при розгляді кримінальних справ, визначають необхідність застосування тих чи інших запобіжних заходів щодо обвинуваченого та підсудного при здійсненні попереднього розслідування.
Побудова прогностичної моделі передбачає два підходи:
- прогнозування на основі узагальнення біографії індивіда;
- прогнозування на основі аналізу внутрішнього духовного життя індивіда, його установок і мотивів.
Відомості про дії осіб, які раніше вчиняли злочини й були засуджені, можна отримати з офіційних документів (зокрема, вироків, довідок). Ці відомості створюють можливість для прогнозування рецидиву злочинів. Для вирішення такого завдання метод екстраполяції малопродуктивний, у цьому разі ефективніше застосовувати метод моделювання або кібернетичний метод розпізнавання образу.

7. Кримінологічне планування боротьби зі злочинністю

Кримінологічне планування (програмування) - це цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу.

У широкому значенні слова терміни "планування" та "програмування" використовують як тотожні. Однак у сфері кримінологічного планування доцільно розмежовувати термінологію.

Програми розробляються на стратегічному рівні управління боротьби зі злочинністю. Вони передбачають мету та завдання на порівняно тривалий період, їхні пріоритети та зв'язок з іншою метою спеціального управління, систему суб'єктів і засобів боротьби зі злочинністю, ресурси, котрі може виділити суспільство, та ін.

Плани деталізують програми за завданнями, напрямками, функціями певних суб'єктів боротьби зі злочинністю, організацією цієї боротьби, передбачаючи конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання та відповідальних виконавців.

Розрізняють територіальне (регіональне) і відомче (галузеве) планування профілактики злочинів. За змістом такі плани є комплексними, оскільки охоплюють велику кількість суб’єктів профілактики і передбачають різні заходи впливу.
Відомчі плани, як правило, мають функціональний характер, що відповідає профілю відомства (наприклад, план профілактики дорожньо-транспортних пригод УДАІ УМВС області). Ці плани називають ще функціонально-відомчими.
Територіальне кримінологічне планування може здійснюватись у масштабі адміністративного району, міст, областей, Автономної республіки Крим, України загалом.
За строком дії (виконання) розрізняють плани короткострокові (на один-два роки), середньострокові (до 5 років) і перспективні (на 10-15 років).
Можливе також поточне планування профілактичних заходів на нетривалі проміжки часу (наприклад, літній сезон, святкові дні).

Планування є однією з форм координації запобіжної діяльності як в окремому регіоні, так і в державі загалом.

Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про злочинність, процеси, що впливають на неї та стан боротьби зі злочинністю. Розглянуте кримінологічне прогнозування є вихідним етапом кримінологічної політики.
Процес планування складається з п'яти основних етапів:
- організаційно-підготовчого;
- інформаційно-аналітичного;
- безпосередньої розробки плану;
- організація виконання плану;
- оцінювання попереджувальної діяльності й висновки.
На першому, організаційно-підготовчому етапі відповідний орган виконавчої влади приймає рішення про розробку плану, створює спеціальну комісію (робочу групу), попередньо визначає джерела матеріально-технічного забезпечення роботи комісії, джерела необхідної інформації, розподіляє обов’язки.
На другому, інформаційно-аналітичному етапі комісія вивчає й аналізує злочинність у регіоні, її динаміку й тенденції. У разі потреби комісія організовує конкретно-соціологічні дослідження, витребовує відомості кримінологічного характеру з правоохоронних органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ), а також збирає іншу необхідну інформацію: про територіальну, економічну, демографічну характеристики регіону, матеріальні та житлово-побутові умови населення, соціально-політичну ситуацію в регіоні, соціальну інфраструктуру, міграцію населення тощо.
Безпосередньо розробка комплексного плану профілактики злочинів передбачає:
- статистичну обробку й аналіз отриманої інформації, її оцінку і формулювання висновків;
- кримінологічне прогнозування на певний строк;
- розробку планових попереджувальних заходів з визначенням строків виконання і конкретних виконавців;
- узгодження, рецензування й обговорення проекту плану, його коригування і доопрацювання;
- затвердження плану.
Організація виконання комплексного кримінологічного плану полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визначенні строків подання звітності, встановленні контролю за виконанням плану, коригуванні планових завдань, проведенні нарад з виконавцями.
Попереджувальну діяльність оцінюють не за формальними ознаками намічених заходів, а на основі реальної ефективності, тобто за станом правопорядку в регіоні.
До кримінологічного планування всіх рівнів висувають такі основні вимоги:
- планування повинно бути колективним як за колом учасників складання плану, так і за колом його виконавців;
- виконавці плану повинні мати необхідні повноваження;
- намічені заходи повинні взаемоузгоджуватись і не суперечити один одному;
- заходи слід планувати з урахуванням конкретної обстановки в регіоні (відомстві) і своєчасно коригувати з урахуванням її змін.
Форми плану можуть бути різноманітними. Найпоширенішою є форма плану, що складається з назв заходів, виконавців, строків виконання, відповідальних за виконання. Можуть використовуватися й інші форми плану.

Дата добавления: 2015-09-02