Точка обману 11 страница. — Сер! — озвався, затинаючись, якийсь журналіст, зніяковіло поглянувши на конверт у

— Сер! — озвався, затинаючись, якийсь журналіст, зніяковіло поглянувши на конверт у своїх руках. — Усе це справжнє?

Секстон похмуро зітхнув. ^}

— Так, боюсь, що справжнє.

Ніякове бурмотіння хвилею прокотилося по натовпу.

— Я почекаю — нехай кожен встигне прогляцути ці сторінки, — сказав Секстон. — А потім я відповім на запитання і спробую кинути світло на те, що ви зараз тримаєте в руках.

— Сенаторе! — спантеличено.звернувся до нього ще один репортер. — Ці зображення — справжні?.. Несфальсифіковані? -

— На сто відсотків — ні, — твердо заявив Секстон. — Інакше я б їх вам не надав.

Сум’яття і розгубленість у натовпі зросли ще більше, і Сек-стону навіть почувся сміх — зовсім не така реакція, на яку він сподівався. Він почав побоюватися, що переоцінив здатність представників мас-медіа робити висновки з очевидного.

— Е-е-е... сенаторе, — озвався хтось із дивними іронічними нотками в голосі. — Ви повністю ручаєтеся за справжність цих фото? - '

Секстон почав злитися.

— Друзі мої, кажу вам востаннє: свідчення, які ви тримаєте в руках, на сто відсотків правдиві. І якщо хтось доведе мені, що це не так, то я готовий з’їсти власного капелюха.

Секстон сподівався, що ця його ремарка викличе сміх, але він його так і не почув.

, Запала мертва тиша. Репортери втупилися в нього нічого не розуміючими поглядами.

Хлопець, який щойно ставив запитання сенаторові, підійшов до нього, тасуючи на ходу фотокопії.

— Сенаторе, ви маєте рацію. Це надзвичайно скандальна інформація. — Репортер помовчав і почухав потилицю. — Тому ми й розгубилися, чому ви вирішили нею поділитися, якщо раніше заповзято це спростовували.

Секстон не розумів, про що той говорить. Репортер подав йому фотокопії. Секстон поглянув на аркуші — і на мить його свідомість згасла.

Він стояв, не в змозі вимовити ані слова.

Сенатор втупився у фотографії, яких раніше ніколи не бачив. Чорно-білі фотографії. На них — двоє людей. Голих. Руки й ноги переплетені. Кілька секунд він не міг второпати, що бачить. А потім збагнув. І це було як снаряд, що влучив йому нижче пояса.

Охоплений жахом, Секстон рвучко підвів голову і поглянув у натовп. Там почали сміятися. Половина присутніх уже телефонували до своїх редакцій, сповіщаючи про нову сенсаційну історію.

Сенатор відчув, як хтось легенько поплескав його по плечу.

Очманілий, він крутнувся нап’ятах.

Ззаду нього стояла- Рейчел.

— Ми намагалися зупинити тебе, — сказала вона. — Ми дали тобі шанс.

Тремтячи від люті й жаху, Секстон перевів погляд на жінку, яка стояла біля Рейчел. То. була репортерка в кашеміровому пальті та мохеровому береті. Це вона збила на підлогу його конверти. Секстон побачив її обличчя — і кров похолола в його жилах.

Пронизавши його пекучим поглядом, Габріель простягнула руку, розкрила пальто -^і показала акуратний стос конвертів, який тримала під другою рукою.

В Овальному кабінеті було темно; його освітлювало лише м’яке сяйво мідної лампи на робочому столі Зака Герні. Високо піднісши голову, Габріель Еш стояла перед президентом. А за вікном на галявині згущувалися сутінки.

— Я чув, що ви нас залишаєте, —розчаровано сказав Герні. Габріель кивнула. Хоча президент і пообіцяв їй необмежений

у часі притулок у Білому домі, поза очима всюдисущої преси, Габріель визнала за краще не перечікувати ураган у його епіцентрі, їй захотілося бути від нього якомога далі. Принаймні деякий час. Герні з щирою повагою поглянув на неї через стіл.

— Сьогодні вранці ви зробили дуже нелегкий для себе вибір, Габріель... Я просто вражений.

Він на мить замовк, наче йому забракло слів. Вираз його очей був простим і ясним. Вони нічим не були схожі на оті загадкові глибокі озера, які свого часу так привабили її до сенатора Седж-віка Секстона. Але навіть на тлі такого символу могутності та влади, як Білий дім, Габріель побачила у погляді президента справжню доброту, честь і гідність, які вона забуде не скоро.

— Я зробила це і заради себе, — нарешті мовила вона.

Герні кивнув.

— Усе одно я перед вами у великому боргу. — Він підвівся і жестом запросив іти за ним до залу. — Якщо чесно, я сподівався, що ви затримаєтеся достатньо довго, щоб я встиг запропонувати вам роботу в моєму бюджетному відділі.

Габріель кинула на нього погляд, у якому читався сумнів.

— Годі марнувати, час ремонтувати?

Президент розсміявся.

— Щось на кшталт цього.

— Гадаю, ми обидва прекрасно розуміємо, сер, що зараз я для вас скоріше вразливе місце, а не цінне надбання.

Герні знизав плечима.

— А ви кілька місяців почекайте. Нехай усе вгамується. Багато видатних чоловіків та жінок пережили непрості ситуації в житті, щоб потім піднятися до величі. — Він підморгнув. — Дехто з цих чоловіків навіть лримудрився стати президентом Сполучених Штатів.

Габріель знала, що він каже правду. Пробувши без роботи лише кілька годин, вона вже встигла відхилити дві пропозиції: одну від Йоланди Коул з Ей-бі-сі, а другу — від агенції «Сен-Мартінз Прес», яка навіть пообіцяла скромний аванс, якщо вона напише свою відверту автобіографію. Ні, дякую.

Ідучи з президентом по коридору, Габріель згадала про ті знімки її оголеного тіла, що зараз гуляли екранами телевізорів.

. «Інакше іміджу країни було б завдано нищівного удару, — подумала вона. — А це — набагато гірше, ніж те, що доведеться пережити мені».

Сходивши до Йоланди у студію Ей-бі-сі, щоб забрати свої фото і позичити у подруги її журналістське посвідчення,. Габріель знову прокралася до офісу сенатора і прихопила такі самі конверти. А заодно роздрукувала з комп’ютера копії чеків тих пожертв від членів фонду, які отримав Секстон. Після сутички біля Меморіалу Вашингтона Габріель вручила отетерілому сенаторові копії банківських документів і висунула свою вимогу. Дайте президентові можливість, самому заявити про помилку з метеоритом, інакше інформація про ваші хабарі теж стане надбанням широкого загалу: Сенатор Секстон зиркнув на стос фінансових доказів, швидко всівся в лімузин і поїхав геть. Відтоді ніхто про нього нічого не чув.

Зараз, коли, вони зупинилися перед службовим входом до прес-центру, Габріель почула за дверима шум натовпу. Вже вдруге за останню добу увесь світ зібрався для того, щоб послухати термінове звернення президента.

— Що ви збираєтеся їм сказати? — спитала Габріель.

Герні зітхнув, і вираз його обличчя був напрочуд спокійний.

— За багато років мені вдалося добре засвоїти одну річ... — Він поклав руку їй на плече і посміхнувся. — У світі просто не існує замінника правди.

Коли президент упевненим кроком ішов до трибуни, Габріель несподівано охопило відчуття гордості і пошани. Зак Герні йшов до прес-Центру, щоб розповісти про найбільшу помилку свого життя, і, хоч як це не дивно, ніколи раніше не виглядав він так по-президентськи.

Коли Рейчел прокинулася, у кімнаті було темно.

На годиннику світилося 22:14. Вона озирнулася — це було не її ліжко. Кілька секунд вона пролежала нерухомо, намагаючись збагнути, де вона. І поволі, потроху все почало пригадуватися... мегаплюм... ранок біля Меморіалу Вашингтона... президентське запрошення перечекати шторм у Білому домі...

«Я в Білому домі, — здогадалася Рейчел. — І проспала тут цілісінький день».

За наказом президента гелікоптер берегової охорони перевіз зморених Майкла Толланда, Коркі Марлінсона та Рейчел Секстон від пам’ятника Вашингтону до Білого дому, де їх нагодували розкішним сніданком, оглянули лікарі, а потім запропонували вибрати собі для відпочинку яку завгодно з чотирнадцяти спалень Білого дому..

І всі вони не відмовилися від цієї пропозиції.

Рейчел повірити не могла, що проспала так довго. Увімкнувши телевізор, вона з подивом побачила, що президент Герні вже скінчив прес-конференцію. Рейчел та її товариші запропонували свою присутність поруч із ним, коли він оголошуватиме світу невтішні новини про метеорит. Бо це наша спільна помилка. Та Герні наполіг на тому, щоб самому нести цей важкий хрест.

«Хоч як це не сумно, — казав по телевізору якийсь політолог, — але схоже, що НАСА не вдалося виявити ознак позаземного життя. Це “вже вдруге за останнє десятиріччя, коли НАСА хибно класифікувала метеорит як такий, що містить ознаки позаземного життя. Однак цього разу серед введених в оману виявилися і декілька незалежних цивільних фахівців».

«Мушу сказати, — підключився до обговорення ще один аналітик, — що за інших обставин блеф такого масштабу означав би кінець кар’єри нинішнього президента, однак, беручи до уваги події, що розгорнулися сьогодні вранці біля монумента Вашингтона, можна сказати, що шанси Зака Герні на збереження своєї посади виглядають гарними як ніколи».

Перший аналітик кивнув: «Що ж, немає життя в космосі, але у кампанії сенатора Секстона життя, немає також. А тепер, коли починає спливати інформація про фінансові негаразди, що переслідують його останнім часом...'»

Стук у двері відвернув увагу Рейчел.

«Мабуть, це Майкл», — з надією подумала вона і вимкнула телевізор. Після сніданку вона його не бачила. Потрапивши до Білого дому, Рейчел хотіла одного — заснути в його обіймах. Хоча вона бачила, що Майкл почувався так само, усе зіпсував Коркі, який вмостився на ліжку Толланда і захоплено розповідав знову і знову, як він здогадався помочитися Ьобі на ногу і таким чином урятував загальну ситуацію. Нарешті Рейчел і Толланд, повністю виснажені, розійшлися по окремих спальнях і повкладалися спати.

І тепер, підходячи до дверей, Рейчел на мить зупинилася перед дзеркалом, оцінливо поглянула на себе — вигляд вона мала сміховинний. Усе, що вона знайшла надягнути в ліжко, — це стара футболка з емблемою Пенсільванського університету, яку виявила у комоді. Футболка теліпалася нижче колін, як нічна сорочка.

Стук не припинявся.

. Рейчел розчинила двері і^з розчаруванням¹ побачила жінку-агента спецслужби Сполучених Штатів. Вона була по-спортив-ному підтягнутою та гарненькою.

— Міс Секстон, джентльмен у Спальні Лінкольна почув, як запрацював ваш телевізор. Він попросив мені передати-вам, що коли ви вже прокинулися, то... — Вона на мить замовкла і вигнула дутою брови — ця жінка явно була не новачком і дещо знала про нічні пригоди на верхніх поверхах Білого дому.

Рейчел густо почервоніла і відчула на шкірі легке поколювання.

— Дякую. -

Агент провела Рейчел по бездоганно обставленому коридору до непоказних сусідніх дверей.

— Це Спальня Лінкольна, — повідомила жінка. — Опиняючись біля цих дверей, я завжди маю сказати: «Доброї ночі і стережіться привидів».

Рейчел кивнула. Легенди про привидів у Спальні Лінкольна були такими ж старими, як і сам Білий дім. Кажуть, що колись Вінстон Черчилль бачив там привид Лінкольна, як і багато хто інший, включно з Елеонорою Рузвельт, Емі Картер, актором Рі-чардом Дрейфусом та десятками прибиральниць. Кажуть, що собака Рональда Рейгана годинами гавкав, втупившись у ці двері.

Думки про привидів історичних діячів раптом змусили Рейчел пригадати, яким священним місцем була ця кімната. Вона знітилася, стоячи тут босоніж, у довжелезній футболці, почуваючись наче якась студентка, що прокрадається до. хлопчачої кімнати.

Жінка-агент підморгнула..

— Наша політика на цьому поверсі має назву «Не питай і не кажи»..

Рейчел посміхнулася.

— Дякую. — І вона простягнула руку до дверної ручки з радісним передчуттям того, щоЛЇ чекало там, за дверима.

— Рейчел! — пролунав у коридорі гугнявий голос, мелодійний, як циркулярка.

Рейчел та агент спецслужби обернулися. До них на милицях чимчикував Коркі Марлінсон, і його поранена нога вже була професійно забинтована.

— Я теж не можу заснути!.

Рейчел похнюпилася, відчувши, як її романтичний настрій одразу ж випарувався.

Коркі з цікавістю поглянув на гарненьку жінку-агента. Й обдарував її сліпучою посмішкою.

— Мені подобаються жінки в уніформі.

У відповідь жінка відхилила полу куртки, під якою виявився грізного виду пістолет.

Коркі одразу ж охолонув.

— На мене завжди діяли переконливі аргументи, — зауважив він і повернувся до Рейчел. — А Майк теж не спить? — Коркі не терпілося скласти їм компанію.

Рейчел простогнала.

— Взагалі-то, Коркі...

— Докторе Марлінсон, — втрутилася агент, витягуючи якусь записку з кишені куртки. — Згідно з цим посланням, яке залишив мені пан Толланд, я маю чіткий наказ супроводити вас на кухню, попрохати шеф-кухаря приготувати все, що ваша душа забажає, а потім попросити розповісти мені, не уникаючи найменших подробиць, як вам вдалося уникнути неминучої смерті завдяки тому, — агент скорчила гримасу, — що ви помочилися на себе.

Агент промовила магічні слова — це було однозначно. Коркі відразу ж кинув милиці, обійняв жінку за плечі для підтримки і скомандував:

— Уперед, на кухню, моє кохання!

Ошелешена жінка повела кульгавого Коркі коридором, і Рейчел не мала ані найменшого сумніву, що він почувається зараз на сьомому небі.

— Найголовніше — це сеча, — почула вона його слова. — Бо ці тварюки зі своїми розвиненими чуттєвими частками головного мозку здатні відчувати абсолютно все!

Коли Рейчел увійшла до Спальні Лінкольна, там було темно. Вона з подивом побачила, що ліжко порожнє і неторкнуте, а Майкла Толланда ніде не видно.

Біля ліжка горіла старовинна олійна лампа, і' в її слабкому світлі Рейчел ледь розгледіла брюссельський килим... знамените різьблене ліжко з червоної деревини... портрет дружини Лінкольна, Мері Тодд... і навіть стіл, на якому Лінкольн підписав маніфест про звільнення рабів.

Коли Рейчел зачинила за собою двері, то відчула ногами протяг. Де ж він? На розчиненому вікні гойдалися од вітру білі прозорі штори. Вона підійшла до вікна, щоб зачинити його, і раптом почула зі стінної шафи лячний химерний голос:

— Ме-е-е-ер-р-р-рі...

Рейчел сіпнулася з переляку і крутнулася на п’ятах. *

— Ме-е-е-ер-р-р-рі... — знову стиха промимрив голос. — Це ти? Мері Тодд Лі-і-і-і-і-і-інкольн?

Рейчел швидко зачинила вікно і повернулася до шафи. Її серце несамовито калатало, хоча вона знала, що це несерйозно.

— Майкле, виходь, я знаю, що це ти.

— Ні-і-і-і... — завив голос. — Я не Майкл... Я Е-е-е-е-ейб.

Рейчел взяла руки в боки.,

— Та невже? Чесний Ейб? -

У шафі почувся приглушений сміх.

— Так. Відносно чесний... Ейб.

Тепер і Рейчел розсміялася.

— Бі-і-і-ійся мене! — простогнав голос із шафи. — Бійся мене д уже - д у-у-у-уже!

— А я не боюся.

— Будь ласка, бійся хоч трохи, — наполягав голос. — Бо у людських істот емоції страху та сексуального збудження тісно переплетені.

Рейчел не витримала і розреготалася.

— Це так ти зваблюєш жінку?

— Ви-и-и-ибач, — промимрив голос. — Я вже забу-у-у-ув, коли востаннє був із жінкою.

— Помітно, — відповіла Рейчел і рвучко розчинила дверцята шафи.

Там стояв Майкл Толланд* з лукавою посмішкою». В темно-синіх піжамних штанях та сорочці він виглядав непереборно звабливо.,Рейчел здивовано увіпялася поглядом у президентську печатку, зображену на сорочці.

— Піжама президента? *.

Він знизав плечима.

— Я знайшов її у комоді.

— А я ось футболку собі відірвала.

— Треба було вибрати Спальню Лінкольна.

— А чому ти не запропонував?

— Тому що знав про незручні антикварні матраци, набиті кінським волосом. — Толланд підморгнув, кивнувши на загорнутий пакунок на столі. — Це тобі як компенсація.

— Мені? — зворушено спитала Рейчел.

— Я попросив одного з президентських радників сходити і купити це для тебе. Щойно принесли. Дивись не розхлюпай.

Рейчел обережно розкрила пакунок, оголивши його важкий вміст. Усередині виявився великий кришталевий акваріум, у якому плавали дві огидні на вигляд золоті рибки. Рейчел витріщилася на них з розчаруванням і сум’яттям.

— Це жарт?

— Неіозїота їеттіпскі, — гордо заявив Толланд.

Ти купив для мене рибок?

Це рідкісна китайська цілувальна рибка. Дуже романтично.

— Риби — це не романтично, Майкле.

— А ти їм це скажи. Вони цілуються годинами.

— То це ще один спосіб мене звабити і завести?

— Я відвик од романтики. У скільки балів ти оціниш мої зусилля?

— На майбутнє мушу зазначити, Майку, що риби не заводять. Спробуй квіти.

Толланд дістав з-за спини букет білих лілій.

— Я хотів нарвати троянд, але охоронець мене мало не застрелив, коли я спробував проникнути до Трояндового саду.

Притягнувши до себе Рейчел і вдихнувши м’який аромат її волосся, Толланд зрозумів, що роки тихої самотності, які накопичилися в його душі, вмить розвіялися і щезли. Він спрагло поцілував її, відчуваючи, як вона припадає до нього. Білі лілії впали їм під ноги, і високі мури усамітнення, які він мимоволі потроху збудував у своїй свідомості, раптом почали танути, як крига.

Примари зникли.

Рейчел поволі підштовхувала його до ліжка. Вона прошепотіла йому на вухо:

— Невже ти й справді вважаєш, що риби — це романтично?. — Вважаю, — відповів він і знову поцілував її. — Бачила б ти ритуальний шлюбний танець медуз. Неймовірно еротично!

Рейчел підвела його до ліжка і штовхнула горілиць на твердий матрац. А потім накрила його своїм струнким тілом.

— А морські коники... — мовив Толланд, задихаючись від пристрасті, відчувши її дотик крізь атлас своєї піжами. — Морські коники виконують неймовірно звабливий і чуттєвий любовний танець.

— Годі про риб, — прошепотіла вона, розстібаючи йому піжаму. — А що ти можеш мені розповісти про шлюбні ритуали високорозвинених приматів?

Толланд зітхнув.

— Боюся, що в царині приматів я дилетант.

Рейчел скинула з себе футболку.

— Що ж, незайманий хлопчино, сподіваюся, що з тебе вийде гарний учень.

ЕПІЛОГ

Транспортний літак НАСА круто пішов угору в небі над Атлантичним океаном.

А на його борту керівник космічного відомства Лоуренс Екстром востаннє поглянув на обвуглений валун, що лежав у вантажному відсіку. «Повертайся до океану, — подумав він. — Туди, де тебе знайшли».

За командою Екстрома пілот відчинив люк вантажного відсіку і відчепив валун від Кріплення. Мовчки спостерігали вони, як величезний камінь випав з літака і полетів униз. Описавши в сонячному небі над океаном круту дуту, він зник під хвилями, здійнявши стовп сріблястих бризок.

Гігантський камінь пішов на дно.

На глибині триста футів майже не було світла, і його силует ледь виднівся. А на глибині п’ятсот футів валун огорнула непроникна темрява.

Камінь стрімко падав на дно.

Дедалі швидше й глибше.

Падіння тривало майже дванадцять хвилин.

А потім, наче метеорит, що вдаряється об темний бік Місяця, камінь врізався в широку пласку долину на океанському дні, здійнявши хмару мулу. Коли донний осад улігся, одна з тисяч іще не вивчених океанських істот підпливла до дивного прибульця.

І, не помітивши в ньому нічого цікавого, розчаровано попливла собі далі.

БРАУНДен Точка обману

Головний редактор С. С. Скляр Відповідальний за випуск К. В. Шаповалова Редактор Т. М. Віланова Художній редактор Т. М. Коровіна Технічний редактор А. Г. Верьовкін Коректор Г. В. Сологуб

Дата добавления: 2015-09-05