Експертна оцінка. Лекція 5. Оцінка як обов’язковий елемент соціальної експертизи

Лекція 5. Оцінка як обов’язковий елемент соціальної експертизи

План

Оцінювання, класифікація видів оцінювання.

Моніторинг у системі оцінювання.

Цілі та процедура оцінювання

Експертна оцінка

2 години – для студентів спеціальності “Соціальна робота ”

1. Оцінювання, класифікація видів оцінювання.

Оцінка – встановлення відповідності кількісно-якісних характеристик якогось об’єкта щодо певних вимог. Види оцінок: моральна (схвалення чи осуд соціальних явищ відповідно до етичних категорій добра і зла), педагогічна (визначення міри засвоєння учнями знань, умінь і навичок відповідно до навчальної програми), практично-вибіркова (бракераж).

Суб’єктом оцінки є той хто оцінює, об’єктом – той кого оцінюють, предметом – те, що підлягає оцінюванню і власне оцінка. Дієвість оцінки залежить від авторитетності суб’єкта оцінки, ситуації оцінювання, якості оцінки (її обґрунтованості, диференційованості), відношення об’єкта оцінки до всіх елементів оцінюваної ситуації.

У педагогічній психології треба враховувати знання, розуміння матеріалу, вміння практично використовувати його та рівень та глибину психологічного контакту учня і вчителя. Оцінка буде тільки тоді обґрунтована, коли оцінкове судження стосується мотивів вчинку, його місця у системі поведінки учня, засобів його здійснення.

Об’єктами оцінювання соціальної експертизи є соціальна програми, соціальні проекти.

Встановлено, що основними видами завдань оцінювання є:

1. оцінювання ефективності програми / проекту.

2. збір та аналіз даних для звітності перед засновниками, спонсорами, донорами тощо (пов’язана із отриманням грандів).

3. пошук шляхів покращення програми / проекту (проводиться самими організаторами з метою вдосконалення роботи проекту / програми).

4. порівняння різних програм / проектів з метою визначення кращих.

Залежно від цілей та завдань оцінювання в окремих організаціях використовують різні види оцінок персоналу. Їх класифікують за багатьма ознаками.

За змістом оцінки можуть бути частковими, коли оцінюють лише певні якості виконавця чи рівень виконання роботи, та комплексними, коли оцінюють в комплексі ділові та особистісні якості, трудову поведінку, результати діяльності.

За регулярністю проведення процесу оцінювання оцінки поділяються на такі, що одержуються постійно з певною періодичністю — раз у півроку, у рік, у два роки; епізодичні оцінки, які зумовлені певним етапом (завершенням випробувального терміну, пересуван­ням по службі, заходами дисциплінарної відповідальності тощо).

Залежно від критеріїв оцінювання виокремлюють кількісну оцінку, якісну, часових орієнтирів, аналітичне оцінювання (зведення всіх оцінок за всіма критеріями).

У практиці оцінювання програм країни Європейського Союзу застосовують три основні види оцінювання залежно від періоду оцінювання розрізняють вхідну (або базаву/ формуюче), поточну (процесуальне) та підсумкову оцінки (оцінювання за результатами).

Вхідна оцінка здійснюється на початковому етапі розробки програми / проекту (або окремого виду проектної діяльності), коли потрібно оцінити вихідну ситуацію, реалістичність цілей та завдань, доречність та адекватність обраних об’єктів, очікуваних результатів [7. c. 81].

Поточна оцінка застосовується, коли програма/ проект вже впроваджується і, не очікуючи його закінчення, потрібно оцінити перебіг подій – чи насправді реальна діяльність підповідає запланованій, чи потрібні якісь кардинальні зміни, додаткові заходи тощо. Вона може містити кількісні (кількість учасників, наданих послуг, працюючих організацій тощо) та якісні характеристики (які зміни в поглядах, поведінці учасників спричинила участь у програмі / проекті; як це використали люди для поліпшення ситуації; що нового було ними ініційовано).

Підсумкова оцінка – це оцінка результатів, яких досягнуто наприкінці проекту; здійснюється аналіз рентабельності програми / проекту.

За системністю оцінювання використовують такі оцінки: системні, коли задіяні всі блоки системи оцінки; безсистемні, коли оцінювач має право вибирати критерії, методи, способи, інструменти, процедуру оцінювання.

За суб'єктом оцінювання розрізняють оцінку працівника його керівником, колегами, клієнтами, підлеглими або всебічну, так звану 360о-оцінку, що враховує в комплексі всі перелічені оцінки.

Крім того, суб'єктом оцінки може бути і сам оцінюваний. Тоді йдеться про самооцінку, або внутрішню оцінку персоналу. Інформацію про внутрішню оцінку, тобто самооцінку трудових зусиль, дає проведення мотиваційно-оцінкового моніторингу. Поєднання внутріш­ньої та зовнішньої оцінок персоналу дає змогу повніше реалізувати орієнтуючу та стимулюючу функції оцінки.

За професійно-функціональною структурою є такі види оцінки:

• оцінка робітників;

• оцінка службовців (фахівців);

• оцінка керівників.

Останній класифікаційний поділ має велике значення, оскільки суттєво впливає на вибір критеріїв, методів і процедур оцінювання.

Кожен з видів оцінювання дає інформацію для прийняття управлінських рішень, а також допомагає побачити нові перспективи, підготувати звіт про суспільний результат від реалізації програми / проекту. Завдяки цьому оцінювання підвищує розуміння учасників самого процесу, підвищує їхню відповідальність за результати виконання програми, сприяє забезпеченню стійкого фінансування тощо.

Виділяють шість основних типів оцінювання залежно від завдання, яке стоїть перед тим, хто здійснюватиме оцінювання.

1. Оцінювання послідовності дій/заходів:

- дає концептуальні відповіді на питання про логічну побудову програми (логічний взаємозв’язок між причинами й наслідками);

- дає концептуальні відповіді на питання щодо операційної логіки та послідовності дій у рамках програми.

Оцінювання послідовності дій/заходів дає змогу оцінити правильність, послідовності етапів роботи та виявити рівень і характер впливу такої послідовності на ефективність та результативність програми.

2. Попереднє оцінювання операційної стратегії – здійснюється до початку реалізації програми. Воно допомагає зрозуміти, як взаємодіють окремі частини програми, як між собою, так і з ресурсами, необхідними на виконання програми. Таке оцінювання допомагає відповісти на запитання типу: чи достатньо людських ресурсів відповідної кваліфікації, необхідних для виконання складових частин програми? Чи своєчасно будуть надані фінансові, технічні й інші засоби для виконання програми згідно з графіком тощо. Крім того, таке оцінювання дає змогу визначити, чи відповідають цілі програми поточній ситуації (яка може змінитися з часом), чи правильно визначено обсяг ресурсів, необхідних для впровадження програми, тощо. Загалом таке оцінювання допомагає мінімізувати ризики.

3. Оцінювання процесу реалізації – дає детальну інформацію про те, чи відбувається реалізація програми згідно з планом, а також чи бенефіціари відчувають і сприймають короткотермінові результати програми. Таке оцінювання доповнює зворотний зв'язок і тому допомагає керівництву.

4. Оцінювання шляхом дослідження окремих ситуацій (case study) – допомагає керівництву програми вчитися на «живих» прикладах через вивчення вдалого й невдалого досвіду, щоби в подібних ситуаціях повторювати рішення або, навпаки, одразу шукати інші. В цьому разі сила рішення має вирішальне значення.

5. Оцінювання довготермінових ефектів програми, або оцінювання впливу – проводиться, як правило, через 3-7 років по завершенні програми з метою визначити реальний її (або сукупності програм) вплив на суспільство.

За допомогою такого оцінювання виявляють справжні причиново-наслідкові зв’язки між поставленими цілями та досягнутими результатами.

6. Мега-оцінювання покликане об’єднати результати кількох оцінювань (короткотермінових, середньотермінових, довготермінових), відомих досліджень тощо стосовно певної тематики. При цьому, використовуючи загальні критерії та зводячи різноманітні дані, роблять висновок щодо надійності та дієвості отриманих результатів.

Крім того, оцінювання може бути як внутрішнім, так і зовнішнім залежно від того, хто його здійснює. Внутрішню оцінку реалізують люди яеі безпосередньо реалізують програму /проект. Для зовнішньої оцінки запрошують зовнішніх експертів.

Наявні підходи та методи оцінювання мають бути адаптованими в кожному конкретному випадку з огляду на потребу.

Існують різні форми оцінювання. Вони відрізняються метою та рівнем аналізу і можуть певною мірою збігатися. Оцінювання, розглянуте в данному посібнику, необхідно відрізняти від такого:

a) Завчасне оцінювання (Appraisal): критична перевірка потенційної цінності (корисності) справи (напр., програми), здійснюване до моменту прийняття рішення щодо початку впровадження.

б) Моніторинг (Monitoring): постійне відстежування прогресу впровадження програми задля визначення відповідності планові та прийняття

необхідних рішень щодо вдосконалення діяльності.

в) Критичний огляд (Review): періодичне або спеціальне, часто швидке визначення стану виконання програми, до якої не застосовують звичайного оцінювання. Критичні огляди, як правило, застосовують до операційних питань.

г) Обстеження (Inspection): загальна перевірка, покликана виявити слабкі місця та збої в роботі і запропонувати шляхи коригування.

д) Розслідування (Investigation): спеціальна перевірка заяви щодо порушення та забезпечення доказів для можливого судового переслідування чи дисциплінарного покарання.

ж) Аудит (Audit): визначення адекватності управлінського контролю для забезпечення: ефективного використання ресурсів; збереження фондів; надійності фінансової та іншої інформації; відповідності чинному законодавству та політиці, чинним правилам; ефективності управління ризиками; адекватності організаційної структури, систем і процесів.

з) Дослідження (Research): системне вивчення, призначене для створення чи розвитку знань.

е) Внутрішнє управлінське консультування (Internal Management Consulting): консультаційні послуги, покликані допомогти керівництву запровадити зміни, викликані організаційними й управлінськими проблемами, та вдосконалити внутрішні робочі процеси.

Дата добавления: 2015-09-05