Лобізм: сутність, легітимність, практика

Сутність лобізму
Лобізм як система впливу на членів законодавчого органу або чиновників державних установ з метою добитися ухвалення або неухвалення ними того чи іншого законопроекту або постанови отримав свою назву від англійського слова ІоЬЬу, що означає “крите приміщення для прогулянок, коридор, вестибуль, кулуари”. Свій особливий політичний відтінок слово лобі дістало у США приблизно з середини минулого століття у вигляді його похідних - лобізм, довіювання, лобіст. Вважають, що традиція лобізму як специфічного політичного явища сягає своїм корінням у час президентства Уліса Сімпсона Гранта (1869-1877 рр.) -уславленого генерала періоду громадянської війни у Сполучених Штатах 1861-1865 рр. Вечорами цей президент зі своєю “командою” мав звичку “розслаблятися” після напруженого робочого дня у вестибулі одного з готелей. Там його міністри, а також сенатори зустрічалися з різними людьми, вислуховували їх прохання та давали обіцянки (часто-густо не безкорисно) виконати їх.

Історія розвитку лобізму була наповнена фактами недозволених методів тиску на законодавців та чиновників. У США, наприклад, попри те, що конституція цієї країни захищає право звернення (петиції) до уряду і що там вже давно прийняте відповідне законодавство, яке регламентує лобістську діяльність, ще й досі дехто розглядає лобіювання як спробу маніпулювання законодавчими та виконавчими органами влади.

Та все ж, у яких би гріхах не запідозрювали лобізм, все це врешті-решт не може затінити ту надзвичайно корисну роль, яку він покликаний виконувати. Лобізм у його сучасних, цивілізованих формах є широко використовуваною, легальною формою впливу різноманітних кіл та груп суспільства на апарат державної влади, особливо парламент, причому впливу знизу. Головне завдання демократичного лобіювання -добитися того, щоб у законодавчих та нормативних актах державної влади враховувалися специфічні інтереси різних груп громадськості, їх організацій, що не суперечать загальним інтересам суспільства.

За своєю глибинною сутністю лобіювання забезпечує гласність політичного процесу, робить його передбачуваним, збільшує коло учасників процесу політичного життя та обмежує всесилля апарату державної влади. Воно є інструментом функціонування системи плюралістичної демократії, який розкриває очі законодавцям та державним службовцям на ті наслідки, які можуть мати законодавчі акти та адміністративні розпорядження, що ними приймаються.

Функція лобізму як особливого політичного явища базується на фундаментальному праві кожного громадянина демократичного суспільства направляти індивідуальні й колективні звернення (петиції) до органів державної влади та посадових осіб. Це право зафіксовано в конституціях усіх демократичних держав світу. В новій Конституції України (ст. 40) теж зазначено, що “усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк”.

Правові засади
З метою упорядкування роботи лобістів, запобігання їх протиправним діям розробляється чітке законодавство, яке регламентує систему лобіювання. У США, наприклад, ще з 1946 року функціонує федеральний закон про регламентацію лобістської діяльності. Відповідно до ст. 308 цього закону будь-яка особа, що за плату або з інших міркувань веде діяльність з метою чинити вплив на ухвалення або відхилення будь-якого законодавчого акту в Конгресі, перш ніж розпочати дії в цьому напрямку, має обов’язково зареєструватися у Конгресі та в письмовій формі і під присягою надавати відомості про себе; особу, котру вона представляє та в чиїх інтересах працює або виступає; термін виконання цих обов’язків; щоквартальні детальні витрати та джерела фінансування лобістських дій.

Своїми рішеннями 1953 та 1954 років Верховний Суд США уточнив дію цього закону і поширив її лише на тих осіб і організації, головною метою яких є вплив на законотворчий процес шляхом “прямого спілкування з членами Конгресу з питань обговорюваного або передбачуваного федерального законодавства”. До розряду лобіювання суд також включив “подання, зроблені безпосередньо до Конгресу, його членів або комітетів”. Згідно з законом сюди віднесені й публікації у газетах, журналах та інших періодичних виданнях, ініційовані та оплачені особою з метою підтримки законодавчого акту або протидії йому. Лобістським за змістом також вважається прямий тиск на членів Конгресу за допомогою “штучного стимулювання кампанії надсилання листів” на їх адресу.

Лобіювання не поширюється на політичні кампанії, спрямовані на те, щоб “збудити думку громадськості” щодо загальних проблем. Воно також не розповсюджується на будь-яку особу, яка один раз виступає на засіданнях тієї чи іншої комісії Конгресу, підтримуючи той чи інший законодавчий акт або опонуючи йому; на будь-якого державного службовця, котрий діє у межах своїх службових обов’язків; на випадки, коли газета чи будь-яке інше періодичне видання у звичному порядку публікує новини, редакційні статті або коментарі, платні оголошення, що прямо або опосередковано закликають до ухвалення чи відхилення законодавчого акту, якщо така газета, періодичне видання або особа не беруть участь у подальшій діяльності в цьому напрямку. Лобізм не поширюється на контакт з представником виконавчої гілки влади, який потім контактує з членом Конгресу.

Зареєстровані лобісти зобов’язані звітувати про всі зроблені внески на суму від 500 і більш

Зареєстровані лобісти зобов’язані звітувати про всі зроблені внески на суму від 500 і більше доларів та вказувати при цьому прізвище особи, що зробила такий внесок; всі витрати в розмірі, що перевищує 10 доларів, та вказувати ім’я особи, яка отримала ці гроші, а також мету витрати. Лобісти зобов’язані повідомляти, на які законодавчі акти вони планують впливати, які нові статті завдяки їх зусиллям були внесені.

Разом з тим уточнення до закону 1946 року, внесені Верховним Судом США, звільнили багатьох впливових лобістів (особливо діючих в інтересах профспілок) від необхідності звітувати про свою роботу на тій підставі, що їх головна мета не є лобістською, або тому, що їх представники не вступають у “прямі стосунки” з членами Конгресу, а спілкуються з працівниками апарату законодавчого органу влади чи посадовими особами виконавчої гілки влади.

Незважаючи на те, що єдиним законом, який регламентує лобістську діяльність, залишається федеральний закон 1946 року, правовий статус лобіювання зазнає постійних уточнень. Поява тих або інших нових нормативних актів у більшості випадків зумовлюється зростанням стурбованості громадськості з приводу порушень, які мають місце у цій сфері, та вимогами більш чітко упорядкувати інститут лобізму, що у багатьох випадках набуває вигляду подальшого “загвинчування гайок”.

Зокрема, випадки поповнення рядів лобістів за рахунок колишніх високопоставлених державних службовців, сенаторів або конгресменів спричинили схвалення декількох законодавчих актів наприкінці 80-х років. Так, з 1989 року міністрам та іншим офіційним радникам президента, що пішли у відставку, забороняється на протязі одного року лобіювати провідних посадовців виконавчої гілки влади. З цього часу заборонено й конгресменам на протязі одного року після закінчення їх повноважень займатися лобістською діяльністю у законодавчих органах США. Останніми роками значно посилився фінансовий контроль за діяльністю лобістів, особливо за їх спробами користуватися коштами різноманітних фондів для фінансування виборчих кампаній до Конгресу США.

Пошук нових, усе більш прискіпливих регламентацій діяльності лобістів інколи призводить до певних недоречностей. Прикладом цього може слугувати визначення змісту лобізму, зроблене на ЗО сторінках Міністерством фінансів США весною 1994 року, яке викликало здивування з боку політичної громадськості. Серед іншого у цьому документі зазначено, що кожна особа, найнята “слідкувати” за перебігом проблем федерального і штатного рівнів, скажімо, переглядати газети або журнали ще не займається лобістською діяльністю. Але, як тільки ця особа розпочне вирізати та підшивати статті для дослідницької роботи з метою впливу на законодавство, вона тут же, згідно з думкою Міністерства фінансів, стає лобістом. Це скоріш за все є наслідком ще й досі існуючого певного упередженого ставлення до лобізму навіть у країнах розвинутої демократії.

Невпинно зростає кількість лобістів, що займаються професійно цією діяльністю. Наприклад, у США з 1975 по 1990 рік число зареєстрованих у сенаті лобістів збільшилося з 3000 до 33 000. Кожна третя із крупних компаній з щорічним прибутком понад 100 млн. доларів має власний штат лобістів на столичному рівні. У США сьогодні зареєстровано понад 14 тис. фізичних та юридичних осіб, що представляють інтереси 12,5 тис. національних та міжнародних підприємницьких організацій, галузевих та асоційованих профспілкових об’єднань, різного гатунку громадських та інших формувань.

Одним із основних стимулюючих факторів зростання інституту лобізму є потреба недержавних організацій налагоджувати добрі стосунки з державними установами та чиновниками на федеральному і штатному рівнях (доуегптепі геїаїіопз). Держава, як відомо, різноманітними шляхами (через економічне законодавство, податкову політику й різного гатунку контрольні функції) все більше прагне проникнути в усі сфери діяльності приватних організацій та життя окремих громадян. Тому останніми роками й зростає кількість корпорацій, приватних організацій, громадських об’єднань і груп особливого інтересу, які створюють у межах своїх управлінських структур спеціальні підрозділи з питань зв’язків з органами державної влади на національному і місцевому рівнях. А оскільки у цих підрозділах, як правило, працюють лобісти, що повинні мати справу з державними органами та установами, то, зрозуміло, що лобіювання стало частиною функцій паблик рілейшнз окремої позадержавної організації.

Зміст роботи лобістів
Лобісти, що відповідають за зв’язки організації з органами державної влади, головним чином відстежують і зважують той вплив, який можуть справити обговорювані законопроекти у разі їх затвердження на життєдіяльність цієї організації. Як правило, працюючи у головному столичному офісі, лобісти, що відповідають за зв’язки з законодавчими органами державної влади, переслідують декілька загальних цілей:

1. Поліпшують стосунки з відповідальними працівниками державних установ та організацій.

2. Відстежують роботу законодавчих та виконавчих органів, міністерств і відомств у тих сферах і з тих питань, які справляють вплив на життя громадян певного виборчого округу.

3. Активізують участь виборців у справах державного управління на всіх рівнях.

4. Впливають на законодавство, яке зачіпає економічні інтереси виборців певної місцевості та розташованих там підприємств.

5. Заздалегідь повідомляють законодавців та досягають розуміння з їх боку щодо роботи організацій, які діють у певному виборчому окрузі.По суті, виконуючи роль довіреного захисника інтересів організацій і груп громадськості та надійного джерела інформації про певне коло питань, лобіст має справу з інформуванням інших (у даному разі мається на увазі громадськість державних органів) з метою переконати їх з певного питання. Лобісти у багатьох випадках досягають успіху або зазнають поразки залежно від того, якою мірою вони володіють загальними надбаннями науки і мистецтва паблик рілейшнз: здібностями налагодити особисті добрі стосунки з об’єктами впливу та подати переконливу інформацію, з одного боку, законодавцям і державним посадовцям, а з іншого, - рядовим виборцям і зацікавленим громадянам. Але на додаток до таких ПР-здібностей лобістам потрібні ще й всебічні знання з питань державного управління, законотворчого процесу, соціальної політики, формування громадської думки. Організація, яка зацікавлена у зв’язках з органами державної влади, їх чиновниками, як правило, наймає висококваліфікованих фахівців, перед якими, зрозуміло, ставиться завдання впливати на законотворчий процес.

Щоб виконувати таку роботу, напевне, не завжди потрібно офіційно реєструватися лобістом. Звернутися до члена парламенту, посадових осіб з того або іншого питання законодавства чи управлінського розпорядження може кожна особа чи організація демократичного суспільства. Але на відміну від тих, хто випадково або лише час від часу використовує таку формальну можливість, лобіст-професіонал швидше завойовує довіру та повагу до себе (до своєї організації) з боку законодавця. Справа в тім, що для підготовки і аналізу законопроектів, спілкування з законодавцем та переконання його з цих питань лобіст має бути переважно юристом за фахом, користуватися авторитетом та мати добре налагоджені особисті зв’язки на столичному рівні. Не випадково, офіційні лобістські посади заповнюють досвідчені політики, колишні працівники адміністрації президента, сенатори та конгресмени, як тільки закінчується термін їх повноважень.

Нерідко трапляються випадки, коли досвідчені лобісти йдуть на державну службу, а потім використовують свою офіційну посаду, щоб надавати підтримку колишнім клієнтам. Буває й навпаки, коли державні службовці залишають високі посади і стають лобістами. Наприклад, Говард Пастер, радник президента США Б.Клінтона, став головою”Хілл енд Ноултон” - однієї з найпотужніших фірм паблик рілейшнз США. І хоч нічого не було поганого у тому, що Пастер перейшов на нову, більш оплачувану посаду, та все ж галас навколо його нового призначення зайвий раз оголив гостру проблему взаємовідносин між професіональними лобістами і тими, кого вони лобіюють.

Чим же займаються лобісти?
У загальному вигляді суть роботи лобіста фактично полягає у тому, щоб інформувати і переконувати інших (законодавців, тих, хто приймає рішення). Безумовно, для цього одних контактів замало. Адже лобістові, насамперед, потрібно володіти конкретною інформацією, що цікавить конкретного законодавця. Крім того, така інформація та загальні ідеї щодо майбутнього законодавства мають бути викладені законодавцеві завчасно, ще до того, як з’явиться законопроект. Досвідчені лобісти та законодавці доходять спільної думки, що питання своєчасності і повноти інформації є особливо важливими у процесі законотворення та впливу на нього.

Зрозуміло, що специфіка діяльності того чи іншого лобіста залежить від напрямку законодавства, на яке він сподівається вплинути, та від характеру організації, яку він представляє. Але незалежно від цього всім лобістам у більшості випадків доводиться так або інакше виконувати наступну роботу:

· Збирати факти. Державне управління - це нескінченна кількість конкретних фактів, статистичних даних, економічних показників, думок і рішень, про які потрібно знати і в яких потрібно розбиратися.

· Інтерпретувати управлінські акції. Ключова функція лобіста полягає в тому, щоб інтерпретувати керівництву організації значення управлінських акцій та потенціальні наслідки законодавчих актів, що мають бути ухвалені. Лобісти часто прогнозують, що може відбутися у сфері законодавства, та рекомендують заходи щодо запобігання можливим наслідкам.

· Інтерпретувати дії організації. Під час майже щоденних контактів з членами парламенту та їх помічниками лобіст повідомляє їм думку організацій та конкретних груп громадськості щодо законодавства. Лобіст має добре розумітися у справах клієнта та ставленні організацій до акцій державного управління.

· Захищати позиції організації. Окрім надання конкретних фактів, лобіст від імені клієнта захищає його інтереси, тобто переконує законодавця у необхідності підтримки або протидії щодо певного законопроекту. Часто трапляється так, що, інформуючи законодавця заздалегідь про позицію організації щодо передбачуваного законодавства, лобісти тим самим добиваються такого напрямку його обговорення у парламенті, що відповідає позиції клієнта. Слід мати на увазі, що небагато депутатів парламенту мають час для того, щоб не тільки вивчити, а просто прочитати кожний законопроект, з приводу якого їм доведеться голосувати. Тому депутати значною мірою залежать від інформації лобістів, особливо інформації такого змісту, яка розкриває можливі наслідки для їх виборців у разі затвердження обговорюваного законопроекту.

· Слугувати трампліном для пабліситі. Більшість новин в країні народжується у столиці. Вони є базовими для сотень журналістів та репортерів з різних засобів масової інформації. Скупчення засобів інформації у столиці є ідеальним трампліном для розгортання кампанії пабліситі на користь організації, яку представляє лобіст.

· Сприяти збуту продукції. Держава є одним із найбільших замовників продукції або послуг. Лобіст часто служить сполучною ланкою, через яку здійснюються торгові операції. Лобіст, який має дружні стосунки з державними посадовцями, може бути каналом, що сполучає державні установи та компанію або організацію.

Підготовка до лобіювання
Працюючи у рамках правового поля, що регламентує систему лобіювання, зареєстрований лобіст-професіонал користується різноманітними методами та прийомами впливу на законодавців.

Але всьому цьому, як правило, передує велика підготовча робота. Як вже зазначалося, першою складовою такої роботи є збирання інформації. Окрім офіційної документації, різного гатунку банків даних, що стосуються кола питань, з яких ведеться лобіювання, лобіст має володіти поточною інформацією, точно знати розстановку сил у законодавчому органі, тримати руку на пульсі існуючих точок зору, бути глибоко обізнаним у відтінках думок, яких дотримуються на певний момент ті або інші законодавці з того чи іншого питання. Надто важливо знати потенційних прибічників позиції організації, інтереси якої обстоює лобіст, вірогідну опозицію, її сильні та слабкі місця.

Першим джерелом такої інформації є відкриті слухання, що плануються і проводяться спільно законодавчими та виконавчими гілками державної влади для розгляду законопроектів або постанов. Постійне відстежування цих подій є обов’язковою складовою для всіх програм лобіювання.

Іншим джерелом необхідної інформації може бути обмін думок з офіційними представниками виконавчих органів влади, відповідальними працівниками профспілок та їх об’єднань, інших груп спеціального інтересу, які володіють багатим фактичним матеріалом. У цьому відношенні добре спрацьовують не тільки відвідування їх установ, але й різні форми організації спільного відпочинку, прийомів чи презентацій, оскільки невимушена атмосфера більшості таких колективних зібрань сприяє процесові активного обміну інформацією.

Кінцевим моментом різних методів збирання інформації, з’ясування думок та настроїв має бути доведення всіх нових даних та фактів до керівництва організації-клієнта, підготовка лобістом конкретних рекомендацій, як на них реагувати.

Наступною складовою підготовчої роботи лобіста повинне бути коаліційне будівництво, прагнення об’єднати групи або окремих людей (включаючи колег-лобістів), інтереси яких збігаються, на підтримку ухвалення або неприйняття певного законодавчого акту чи розпорядження. Коаліції можуть об’єднати свої ресурси, інтелектуальний потенціал тощо та більш ефективно діяти у потрібному напрямку. Працюючи разом, групи здатні встановити пріоритети своєї стратегії, розробити більш продуману тактику дій. Інакше кажучи, коаліційне будівництво є однією з найважливіших і найбільш продуктивних тактик підготовки до впливу на законодавців.

Безпосереднє лобіювання
Це перша серцевинна складова діяльності лобіста. Він контактує з законодавцями, які здатні підтримати або “завалити” законопроект чи запропоновану постанову. Безпосереднє лобіювання є процес прямого захисту інтересів зацікавленої організації, тиску на законодавців. Таке спілкування з законодавцями передбачає надання їм офіційних даних про організацію-клієнта, її інтереси та про наслідки, що можуть виникнути у тій сфері, де вона діє, якщо буде прийнято або не прийнято певний закон чи постанову.

Серед законодавців, з якими безпосередньо контактує лобіст, особливої уваги заслуговує представник виборчого округу, де розташована організація, інтереси якої захищає лобіст. Адже це саме та територія, де мешкають і працюють виборці, які обрали даного сенатора, конгресмена (депутата). Захищаючи інтереси організації, лобіст захищає й інтереси виборців. Лобіст повинен особисто знати представника своїх виборців, постійно з ним спілкуватися, допомагати йому, надавати додаткову інформацію про справи в його окрузі.

Це зовсім не означає, що лобіст не повинен безпосередньо і активно спілкуватися з іншими законодавцями. Чим більшу їх кількість він буде знати особисто, чим кращі ділові стосунки матиме з ними, чим ширшою буде володіти інформацією про справи у їх виборчих округах, про тих, хто їх там активно підтримує або, навпаки, критикує, тим більше шансів на успіх у процесі лобіювання. Не слід забувати, що серед цих законодавців можуть бути досить впливові люди, скажімо, голови постійних комісій або підкомісій законодавчого органу, які за профілем мають розглядати законопроект, що цікавить лобіста. У процесі безпосереднього спілкування з законодавцями лобіст має досягти їхнього доброзичливого ставлення, з одного боку, до своєї організації-клієнта як до важливої і соціальне відповідальної інституції, а з іншого, - і до себе особисто як авторитетного і повноважного її представника. З цією метою багато лобістів і тих, кого вони представляють, використовують міжсесійний період, коли законодавці менш завантажені, для організації різноманітних заходів. До участі в них запрошуються сенатори, конгресмени, які за допомогою висвітлюючих ці заходи засобів інформації можуть дістати сприятливе для себе пабліситі.

Крім того, в процесі безпосереднього контактування з законодавцями лобіст прагне не лише зацікавити їх позицією, що обстоює його організація, але й продемонструвати соціальну вагу такої позиції, потенційний інтерес до неї виборців або наслідки, які можуть мати пропозиції законодавчого характеру. Це також важлива обставина, адже законодавцю надається шанс отримати гарну пресу, якщо він стане на бік інтересів організації, що “робить добру справу”. Саме ці два аспекти - дістати сприятливе пабліситі та відгукнутися на нагальні потреби виборців - найшвидше цікавлять кожного законодавця, особливо тоді, коли він планує бути переобраним на наступний строк.

Мотивація законодавців завжди повинна бути у центрі уваги лобіста під час подання їм справи свого клієнта. Але, окрім подання матеріалів, що зачіпають інтереси як законодавців, так і виборців, лобіст, як правило, повинен запропонувати члену законодавчого органу ще й підготовлений текст проекту закону або постанови, де б враховувалася точка зору організації-клієнта. Нарешті, лобіст може передати законодавцю авторитетні заяви або свідчення, які звично додаються до запропонованого законопроекту і зачитуються під час слухань у парламенті. Лобіст як досвідчений фахівець часто сам готує такі документи на основі матеріалів, наданих йому керівництвом організації-клієнта та інших установ, що професійно володіють колом обговорюваних питань.

Саме повнота і надійність інформації, якою, як правило, володіють лобісти, високо цінуються американськими законодавцями. Сенатор-республіканець від штату Айдахо Джеймс Мак-Клур з цього приводу зазначив: “Я особисто переконаний, що лобісти виконують надзвичайно корисну роль. Якщо вам потрібно дістати достовірну інформацію, якщо ви бажаєте довідатися про дихання громадської думки, телефонуйте лобістам, які підтримують певне питання, та лобістам, які виступають проти нього. Вас миттєво просвітять. Вони викладуть вам найпереконливіші аргументи з обох сторін. На мою думку, ця система спрацьовує”.

Безпосереднє лобіювання часто набуває більш прихованої форми у порівнянні з обміном інформацією в офіційній обстановці. Сюди здебільшого відноситься надання гостинності законодавцеві або посадовій особі. Давно вже минули часи, коли їм дарували норкові шуби, організовували прогулянки на розкішних яхтах, мисливські полювання у вихідні дні. Окрім жорсткого законодавства, посадовці сьогодні особливо побоюються всюдисущих журналістів, які постійно “полюють” на протиправні вчинки людей з вищого світу. Та все ж гостинність й досі відіграє важливу роль у лобіюванні. Законодавці та державні чиновники часто відгукуються на запрошення відвідати громадські заходи, спонсоровані впливовими корпораціями, громадськими організаціями та різного гатунку фундаціями. Такі зібрання мають добру пресу, утворюють невимушену атмосферу, сприятливу для обговорення громадських та ділових справ.

Опосередковане лобіювання
Ця форма лобіювання, яку ще називають місцевою (на рівні “коріння трави”), - є другою серцевинною складовою діяльності лобістів. По суті це лобіювання знизу за допомогою організації різних масових кампаній, мобілізації громадськості за межами столиці на підтримку певного акту органів державної влади або протидію йому. Мета полягає в тому, щоб вплинути на громадську думку та, активізувавши виборців, посилити тиск на законодавців. У багатьох випадках лобіювання знизу поєднує безпосередні форми лобіювання з силою масових політичних рухів.

Діяльність лобіста на місцевому рівні включає:

1. роботу з центральними та місцевими засобами інформації;

2. особисте спілкування та роботу з місцевими організаціями громадськості;

3. диригування кампаніями звернення (надсилання листів та іншої пошти) до законодавців, державних чиновників з метою справити вплив виборців на них.

Проводячи роботу з засобами інформації різного рівня, лобіст поширює за їх допомогою точку зору організації-клієнта, громадську думку виборців, демонструючи злободенність та загальну громадську значущість порушуваного питання. До таких акцій він, як правило, вдається тоді, коли обраний представник виборчого округу протидіє позиції клієнта або залишається нейтральним до неї і тим самим діє не в інтересах виборців. Використовуючи всі можливі канали масової інформації, лобіст звертає увагу громадськості на дії обраного законодавця, інформує її про те, як він голосує у парламенті з конкретного кола питань і як така його позиція може завадити інтересам населення виборчого округу. Тут, правда, важливо не перестаратися. У деяких випадках атаковані у такий спосіб законодавці теж можуть скористатися засобами інформації і з успіхом подати себе жертвами “жирних котів-лобістів”.

Ефективним напрямком лобістської активності знизу є використання різноманітних форм особистого спілкування на місцевому рівні. До таких форм належать запрошення законодавців на зустрічі з ключовими лідерами громадської думки на місцях та на конференції чи зібрання громадськості, що організовуються у виборчому окрузі, де з експертними повідомленнями виступають авторитетні представники населення. Під час таких заходів запрошеним законодавцям надається можливість особисто звернутися до присутніх, поділитися думками, обгрунтувати свою позицію.

На додаток до цього особисте спілкування може протікати й у вигляді неформальних зустрічей з невеликими групами людей та розмов віч-на-віч. Організовуючи їх, лобіст дає можливість керівництву організації-клієнта зустрітися з ключовими посадовцями. Це можуть бути спільні сніданки, зустрічі з видавцями газет, невеликими групами лідерів місцевої громади, куди запрошуються і законодавці, і керівники зацікавлених організацій. Розмови між ними віч-на-віч можуть бути доповнені інтерв’ю, зустрічами з ключовими громадськими діячами, керівниками партійних організацій, профспілок та інших громадських формувань.

Одним словом, організація лобістом міжособистісного спілкування у вигляді промов, зустрічей з невеликими групами людей або розмов віч-на-віч, як правило, стає надзвичайно важливою формою лобістської активності на місцевому рівні.

Нарешті, лобістська діяльність на місцевому рівні досягає своєї кульмінації у вигляді диригування кампанією масового надсилання пошти до законодавців та установ столичного рівня. Мобілізуючи виборців, не тільки лобісти, але й партійні організації, ініціативні групи у такий спосіб, обминаючи бюрократичну машину, доводять до відома законодавців та посадовців загальний настрій громадськості. Сучасна техніка комунікації, особливо електронні програми масової підготовки персоніфікованих листів та високоякісна друкарська техніка, зробили можливою розробку програм прямого зв’язку з представниками законодавчої та виконавчої гілок влади. Все це допомагає у разі потреби організувати ріки поштових надсилань, телефонних дзвінків та масових візитів виборців до законодавців і чиновників. Таке лобіювання дістало форму “тиску знизу”, залучення широкої громадськості до політичного процесу.

Останнім часом громадськість у такий спосіб домагається значних поступок з боку держави. Прикладом однієї з таких кампаній може бути масова коаліція американської громадськості на низах, яка змусила президента США Б.Клінтона відмовитися у 1993 році від введення податку на використання енергоносіїв. Виборці у всіх штатах країни, представники різних груп населення, стурбовані зростанням цін на енергоносії, писали до своїх представників у Конгресі США і вимагали від них посилити тиск на Білий дім. Врешті-решт президент Б.Клінтон був вимушений поступитися.

Таким чином, із двох означених технологій лобіювання - безпосереднього та опосередкованого - найбільшу ефективність довела діяльність на місцевому рівні (лобіювання знизу). Акції на рівні “коріння трави” у поєднанні з пресою, міжособистісним спілкуванням та кампаніями прямого надсилання пошти можуть безпомилково довести до відома законодавців та державних чиновників волю електорату.

Власний проект:

1. Законопроект про будівництво будинків для бездомних.

2. Мета: переконати депутатів побудувати будинки для людей з вулиці, забезпечити їм медичний та гуманітарний догляд.

3. Цільова аудиторія: депутати Верховної Ради України, Міністерство Соціальної Політики України.

4. Замовник:Партія «Удар»

5. Дії: висунути законопроект на голосування у Верховній Раді Україні.(На порядок денний)

6. Переговори: представники партії «Удар» з Міністерством Соціальної Політики України.

7. Очікуваний результат: початок будівництва будинків та притулків для бездомних людей, надання їм гуманітарного та медичного догляду, забезпечення роботою.

Висновок: Стрімкий розвиток української економіки та залучення іноземних інвестицій передбачає постійну взаємодію та співпрацю представників всіх секторів суспільства. Інтереси бізнесу знаходять своє відображення та представлення в рамках державного політичного курсу. В ході відкритого діалогу між владою і бізнесом в Україні стало очевидним, що врахування інтересів останніх є невід’ємним елементом законотворчих і регуляторних процесів.

Основною метою Європейської Бізнес Асоціації в контексті представлення інтересів бізнесу та взаємодії з урядом є підтримка умов економічної співпраці, сприятливих для всіх гравців ринку України, контроль за дотриманням букви закону, а також вдосконалення всіх аспектів регуляторної політики країни.

Головним інструментом представництва інтересів компаній-членів Асоціації є Комітети – галузеві та профільні адвокаційні групи. Базуючись на принципі врахування інтересів усіх зацікавлених сторін, Комітети акумулюють європейські та міжнародні, а також найкращі практики своїх учасників задля реалізації зваженої та обґрунтованої практики представництва інтересів бізнесу.

Інструментами лобіювання Комітетів Асоціації є позиційні листи, заяви, звернення до органів державної влади щодо внесення змін до законопроектів, регулярні засідання та зустрічі у рамках державних інституцій.

Ми ставимо за мету економічну інтеграцію України з Європейським Союзом, тому першорядними пріоритетами роботи Асоціації залишається підтримка ефективної співпраці з владою, що забезпечує збалансованість інтересів і створює рівні конкурентні умови для всіх гравців ринку України.

Дата добавления: 2015-09-05