Родинно-сімейне виховання

Система родинно-сімейного виховання настільки важлива в житті кожної людини й усієї планети, що Генеральна Асамблея ООН, оголосивши 1994 рік Міжнародним роком сім'ї, визначила спільну для всіх країн тему: «Всі ми — одна родина», яка своїм змістом і суттю відбиває взаємозв'язок основного осередку суспільства і вселюдської родини. Генеральна Асамблея ООН постановила, що «починаючи з 1994 року, 15 травня щорічно буде відзначатися Міжнародний день родини», підкресливши цим величезне значення сім'ї у фізичному й духовному становленні особистості й суспільства.

Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ — поняття, що розкривають моральну й духовну сутність, природну послідовність основних етапів формування людини. Від роду до народу, нації - - такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості.

Родинне виховання — перша природна і постійно діюча ланка виховання. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у подальшому вихованні підростаючих поколінь. У сім'ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння. Родинне виховання — це перевірений століттями досвід національного виховання дітей у сім'ї. Воно є могутнім джерелом формування світогляду, національного духу, високої моральності, трудової підготовки, громадянського змужніння, глибоких людських почуттів, любові до матері та батька, бабусі та дідуся, роду і народу, пошани до рідної мови, історії, культури.

Основними завданнями родинно-сімейного виховання в умовах сьогодення є:

- виховання фізично і морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних
умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);

- створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і
сприймання дитини, її самореалізації;

- засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етнічних норм взаємин
між близькими людьми та в суспільному оточенні, виховання культури поведінки,
правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про
молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;

- залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів'їв,
приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи та вчителя, прагнення до освіти й
творчого самовдосконалення;..

- включення дитини до спільної з дорослими діяльності, розвиток творчої працьовитої
особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище; виховання дітей
цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

- формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві
та житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної
діяльності;

- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них на­ціональної свідомості й самосвідомості.

Сім'я має шанувати й поважати українську мову, культуру, традиції та звичаї, виявляти шанобливе ставлення до національної літератури, преси, мистецтва, радіо, телебачення тощо. Дитині передається ставлення батьків та членів родини до національних цінностей через спілкування та в

інший спосіб.

Народ здавна сповідує істину: батьки - головні природні вихователі - особистим прикладом справляють найбільший виховний вплив на дітей. Добре виховати своїх дітей — не тільки най­важливіший моральний, а й конституційний обов'язок батька та матері. За це вони відповідають перед своїм сумлінням і суспільством.

Народ осуджує тих, хто не виконує батьківських обов'язків і застерігає від помилок, що виникають через їхнє нехтування. Народна педагогіка наголошує, що чим вищий авторитет батьків в очах дитини, тим дужче вони впливають на формування її поведінки, почуттів, різноманітної діяльності. Діти поважають батьків вимогливих і справедливих, чуйних і уважних до дитячих потреб та запитів, тактовних і витриманих, ініціативних в організації різних корисних справ — як дитячих, так і родинних чи громадських.

Дослідженнями встановлено, що 90—97% неповнолітніх правопорушників — вихідці з сімей, де

панує незлагода. Кожна п'ята дитина, хвора на невроз, перетерпіла розлуку з батьками. 60% учнів,

що відстають, ростуть у сім'ях без батька, 80% - - у сім'ях з нездоровою моральною атмосферою.

. Шлюби, що розпалися, не тільки особисте нещастя двох,— це діти, позбавлені одного з батьків,

уваги, ласки, тепла батька або матері.

Методи сімейного виховання -це прийоми організації та здійснення систематичного впливу батьків на дітей. Як народна, так і наукова педагогіка пріоритетними методами визнають ті, які формують передусім суспільну поведінку дітей, їхню підготовку до трудової діяльності та створення сім'ї. Надзвичайно важливим методом виховання дітей у сім'ї є особистий приклад батьків. Воднораз вправи на вироблення навичок, організація режиму навчання, праці та відпочинку дітей, виконання ними всіляких доручень та обов'язків, ігри створюють у сім'ї атмосферу доброзичливості, невимушеності, взаєморозуміння і взаємодопомоги.

Народна педагогіка надає великого значення силі слова -розповіді, поясненню, бесіді, настанові, пораді тощо. Як у теорії, так і в практиці сімейного виховання існує система стимулювальних методів, до яких належать педагогічна вимога, громадська думка, орієнтація на очікувану радість, змагання, похвала, заборона, нагорода, застереження, навіювання, заохочення й покарання і таке інше.

Педагогіка дуже обережно підходить до покарання дітей і не схвалює дій тих батьків, які принижують людську гідність, шкодять здоров'ю дитини. Заохочення слід використовувати з дотриманням вимогливості й об'єктивності, покарання - - з виявленням поваги до особистості.

Важливе місце у вихованні дітей в сім'ї мають посісти народні звичаї і традиції. Вони є тією доброю основою, на якій зростає національна свідомість, гідність і самоповага, а заразом і розуміння та поважання інших народів. Адже поняття «український народ», «українська нація» віддзеркалюють і традиції - трудові, моральні, естетичні та ін. Вони мають визначати націо­нальне виховання дітей і молоді в сім'ї та родині. Традиції і звичаї народу відбивають рівень його матеріального, культурного та духовного розвитку. Засвоюючи одвічні традиції, звичаї та обряди, мо­лодь осягає їхній філософський, психологічний та естетичний зміст і поступово виявляє їх у своїй діяльності, стаючи невід'ємною часткою рідного народу, нації. З цією метою мають широко запроваджуватись святкування сім'ями дат народного календаря, що сприятиме формуванню у дітей та молоді духовної культури. Народний календар включає.дати і події, які мають як вселюдський, так і національний характер: День пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів, День Перемоги, День матері, Новий рік, Різдво, Великдень, Вербна неділя, Зелені свята (Клечальна неділя, Трійця), Івана Купала, свято зажинок і обжинок, свято знань, День сім'ї та Національної незалежності.

Особливу роль у вихованні дітей мають відігравати дати родинного календаря: День родини, відзначення днів народження кожного члена сім'ї, сімейних ювілеїв, роковин подружнього життя за участю дітей та онуків, що сприятиме єдності поколінь, міцності родини, засвоєнню найкращих традицій українського народу.

Вивчення батьками народних традицій, звичаїв і обрядів та впровадження їх у життя і виховну практику своєї сім'ї сприятимуть формуванню у дітей та молоді національного характеру, наці­ональної самосвідомості й гідності. Українська нація має зберегти себе в родині. Дім, сім'я, праця, висока духовна культура та громадянська зрілість українського народу покликані забезпечити йому найвищий рівень життя, а Україні — незалежність, економічну і політичну стабільність, непорушність кордонів і високий міжнародний авторитет. Адже ніхто для українців не збудує держави й не створить матеріальних умов, коли сім'я буде матеріально й морально дезорганізована. Українська сім'я має стати основою і символом духовного й економічного відродження, метою багатогранної гуманістичної діяльності української держави.

Дата добавления: 2015-09-05