Амброзия

В мифах упоминается о том, что бессмертие богам давала амброзия, и её приносили на Олимп голуби из берегов океана. Что это за океан? Наверное, это тот самый океан, который упоминает Платон в своих диалогах. То есть Атлантика.

Голуби – довольно всеядные птицы. Но у берегов древнего океана времен Атлантиды Платона, то есть двенадцать - пятнадцать тысяч лет тому назад или даже ранее этого срока, они собирали на берегу вместе со съедобным и материал для гнёзд. Что же служило материалом для птичьих гнёзд? Это морская трава, морской цветок дающий человеку вечную молодость. Птичьи гнёзда могли служить пищей человеку.

Морские диковинки далекого прошлого нам мало знакомы. Они исчезли вместе с Атлантидой. Океан стал иным. Его химический состав изменился после таяния ледников. Изменился шельф. Прежний шельф был затоплен, вместе с теми растениями, которые хранили в себе тайну амброзии.

Предположение об астероиде, то есть о небесном огне уничтожившим половину мира, дали ключ.

Изменения состава вод, дали ответ о новых компонентах. Но они дали ключ и к составу первобытного океана, поддерживающего их жизнь до катастрофы. Так появился элемент Теллур, за ним три элемента входящие в состав амброзии в мизерных казалось бы количествах. Но этого было достаточно чтобы органические соединения этих элементов дали поразительный результат: некоторые виды простейших организмов, подобных клеткам человеческого тела, жили гораздо больше своих сородичей, не получивших с пищей амброзии.

Соединения теллура очень ядовиты, точнее, смертельно ядовиты. Но микродозы этого элемента в соединениях с другими компонентами амброзии препятствуют кислороду окислять и полемизировать ткани тела.

Что делать? Жизнь это медленное горение, точнее сгорание и человеку нужны присадки, препятствующие этому, но дающие возможность дышать. Это знали атланты. Это отныне знаем и мы.

(Выписка из книги «Харон обратно не перевозят», Автор Владимир Щербаков «Всё об Атлантиде» страница 449)

Декабрь 2010 год.

Р І Й

Залетів рій весною в дупло на осиці,

Втік з вулика, коли дід Мусій під грушою спав.

Мирно бджоли гудуть і живуть у лісі,

Дід і не знав що рій вилетів ще до обід,

І живе на волі рій, охранають дупло злі сторожі.

Строять соти в дуплі бджоли молоді,

А матка кладе яічки в соти.

І с спозаранку робочі бджоли відправляються в політ,

За нектаром на гречане поле і липовий ліс.

Все в дуплі до ладу і працює бжолинна сім`я як один організм.

В них свої розподілені ролі як у людей, що рубають ліс,

Молоді бджілки діточок годують, інші чистоту наводять,

А робочі бджоли в поле і ліс за нектаром літають.

Нема там ледачих і тих що обов’язку не мають,

Одні нектар збирають, інші переробляють і в соти складають.

І отак день і ніч, бо жити на волі бажають.

Березень 2013 року

ВЕСНА

Іще покриті снігом Кримські гори, В ярах лежать глибокі сніги, А на південних схилах весна в свої права вступає. Цвіте міндаль – передвісник весни, З плато спускается білий туман в міжгір’я, З туману зіткана вуаль. І бджоли перелітають з квітки на квітку, Збирають пилку і нектар. Уже цвіте міндаль і персик у Криму, Розовим маревом світанки стали, В долині біло – розовий туман гуляє.

Березень 2013 року.

БДЖОЛИНА ПІСНЯ

Ми – бджоли не вільні, посадили нас в вулик Тепер ми на квіти по бажанню пасічника літаем. Було колись вільне робоче життя, Збирали нектар в лісах і на левадах квітучих. Жили в дуплі старої верби, від ворогів нас ховало гілля, І рої, вилетів з дупла, на гілля верби сідали Поки нове дупло в лісі чи на вербі шукали. Ми вільні були, мали все що треба, Ворогів спільними зусиллями відганяли. Обкурили димарем дупло, Посадили нас в вулик на рамки, І ходить дід бджоляр по пасіці, дим в літки пускає, Кришку з вулика знімає, рамки з медом забирає. А внук ножем з сот кришечки зрізує, Ставить в медогонку, мед качає. А ще трутні жадібно мед п’ють, нектаром запивають, На маточних точках з молодими матками гуляють, У них одна єдина суть - матку оплодотворить,а так все даром мають. Отак і ми люди, загнані в неволю, на когось працюем. Полишились землі, долин, лісів і садків, що прадіди і діди саджали, В колгосп нас всіх зігнали і все майно забрали, Революція, війни, голодомор зовсім нас доконали. А тепер нові українці – держиморди все забрали, Лишили людей праці і волі. І вмирає село і наше майбутнє, А що воно далі буде і Бог не знає. І бджоли вмирають, Пестіціди, гербіциди, а тепер ще і ретранслятори, Не тільки все живе вбивають, А бджіл з розсудку збивають, Вилетить з вулика нектар назбирати, А в вулик дороги не знайде. Хвилі ретрансляторів з шляху до вулика збивають. І вимирає село і люди, бджоли і все навкруги вмирає. Схаменіться люди, якщо ще нашим нащадкам і роду людському добробуту бажаєм.

Лютий 2013 рік

ВЕСНЯНІ СЛЬОЗИ

По землі хиткою, невпевненою ходою іде довгождана весна. Але зима привикла господарювати і не здавати свої права. Вдень променисте сонце заставляє хрустальні сосульки скидати в потемнілий сніг перлинні сльози, а в ночі знову міцніє мороз. В таку пору року загострюються почуття. Ось і в мене виникло бажання поділитися своїми почуттями радості весни.

И как только на проталинах весенних показались ранние цветочки, из чудного

царства воскового, из душистой калейки

медовой, вылетает первая пчела пооб-

следовать первые цветочки, о красной

весне поразведать.

Хай весна затрималась в дорозі,

І мороз її прийти до нас не пускав.

Вона все – таки, повірте, дійшла!

І розтопить останні сніги,

І запалає білим килимом сад

І соловейко нам проспіває у саду

Свій весняний мотив.

І радість весни на пасіку прийшла,

Бджоли принесли перший нектар.

І радіе мій сад разом зі мною,

Бджоли його опиляють.

Буде врожай в саду і на пасіці,

Бо прийшла довгождана весна.

Лютий 2013 рік

---

Дата добавления: 2015-08-26