Семі № 1

1. Х-ка джерел

2. Боротьба болгар проти Візантії та відновлення болгарської державності

3. Повстання під проводом Івайла.

4. Занепад Болгарії та її завоювання османами.

5. Розвиток культури.

2. Боротьба болгар проти Візантії та відновлення болгарської державності

Літ-ра: Літаврин Г.Г. Краткая история Болгарии (Глава 7 Стремительный подьем Второго Болгарского царства)

Вступна частина

Зовнішньополітичне становище Візантійської імперії було вкрай важким. В 1180 р. її панування скинули серби, в цьому ж році угорці захопили біля імперії значну частину Боснії. У цих умовах навесні 1186 в Болгарії спалахнуло повстання на чолі з братами-боярами з міста Тирново - Петром, Асен та Іваном з роду Асен. Візантійський імператор Ісаак II Ангел вж...ив проти повсталих три походи, але зломити їх не зміг. У 1187 р. імперія фактично визнала існування незалежного болгарської держави з центром у місті Тирново. В історіографії це держава отримала назву Другого Болгарського царства. У Болгарії стали правити два брати - Петро і Асень. Останній був коронований царем, а Петро визнаний його співправителем. Молодший брат Іван відправився до Візантії заручником і гарантом спокою в болгаро-візантійських відносинах. Офіційно вінчання на царство Асеня, як і влада братів у цілому, Візантія не визнала. Петро і Асень не були законними болгарськими царями, бо не належали до царської династії Першого Болгарського царства. p> Повстання перемогло за наступними всередині - і зовнішньополітичних причин. У період візантійського панування болгарські землі не злилися з провінціями імперії в одне ціле, як Македонія, і завжди стояли осібно. Це було викликано тим, що до цього часу вже склалася раннефеодальная болгарська народність з власним політичним виглядом, самосвідомістю і культурою. Наявність цих характеристик спонукало болгарський народ до визвольної боротьби. Скориставшись важким зовнішнім становищем імперії, і вступивши в союз з задунайськими половцями, Асен зуміли вигнати візантійців.

У 1189 р. Іоанн Асень втік з Константинополя на батьківщину = відносини з Візантією різко загострилися.

Власне хід боротьби

Восени 1186р. Асень обрав наступальну тактику, його війська та союзні половецькі загони безперервно діяли у Півн. Фракії. Восени імператор Візантії направлявся у похід проти Асеня, однак не просунувся далі від передгір’я Балкан.хребта. У військ. Мистецтві Ісаак значно поступався Асеню. Неочікувані удари Асеня змушували Ісаака дробити свої сили, нерідко безцільно перекидати війська, втрачаючи ініціативу.

Влітку 1188р. імператор Візантії знову наважився вторгнутись у забалканські землі. Уникаючи укріплень болгарів на центр. і сх.проходах, імператор вирішив іти в обхід, увійти у Болгарію з півд.-заходу. Однак і тут імператор 3 місяці витратив на безплідну облогу Ловеча.

Обидві сторони розглядали перемир’я як вимушений відпочинок.

Весною 1190р. Асень відновив військові дії та скерував свої удари в район Пловдіва. На що Ісаак Ангел вирішив відповісти останнім походом у Болгарію. Влітку 1190р. візант.армія прорвалась крізь балканські проходи та оточила Тирново. 2місяці облоги не принесли успіху. Ширилась чутка, що на підмогу Асеню направляються половці. Ісаак почав відступати в той час як Асень підготував для нього пастку. Візантійське військо було знищене зненацька, його заперли між крутими схилами.

Тож, остання спроба реставрувати владу імперії у Півн-Сх. Болгарії завершилась провалом. Друге Болг. Царство зміцнилось, а болгари знову були готові давати відсіч міці візант. Імперії.

Імператор Ісаак II Ангел двічі намагався підкорити болгар, але війни 1190-1195 рр.. не принесли візантійцям успіху. У Болгарії проти Асен виникла змова провізантійской налаштованих феодалів. У результаті, в 1196 від рук найманих убивць Петро і Асень загинули. До влади в Болгарії прийшов їхній молодший брат - Іван Асен, прозваний візантійцями Калояном (від грецького "колосальний Іван").

Боротьба болгарського царства за гегемонію на Балканах

Походом Ісаака 2 1190р. боротьба між Візантією та Болгарією не скінчилась. Імперія зброї не склала – Ісаак готував новий удар по Болгарії у союзі з угорцями. Між тим Асень у 1191-96рр. зайняв Средець, верхів’я долини Струми і землі аж до Серр, міста Відін, Ніш. Браничев, Белград. Однак похід візантійців купно з угорцями не відбувся адже Ісаака було скинуто з престолу. Його осліпив його брат Алексій 3 (1195-1203).

Хоча Асень і нарощував міць та посилював натиск на південь у напрямі до Егейського моря, але був убитий в результаті змови болгар. знаті, яка захопила Тирново. Столиця відкрила ворота старшому братові - Петру (1196-97), якого одначе теж вбили через рік. Причина внутрішньої боротьби у Болгарії невідома. Вважається, що частина впливового боярства була незадоволена політикою централізації та зміцнення цар. влади.

Відтепер трон займає молодший брат Іваніца, відомий під грецьким іменем Калоян (Добрий Іоанн) – один з найбільш видатних правителів Другого Болг.царства. Він перш за все зміцнив свою владу, а з 1199р. розпочав військ. дії супроти імперії купно з половцями. 1201р. Калоян взяв останнє місто, що перебувало під владою Візантії – Варну, а також Констанцію у Фракії.

Що заважало болгарам:

1) У подіях 12-13ст. суттєву роль відігравали великі боляри, які у Зах. Фрації та Македоні ї створили свої незалежні князівства. Ці магнати не бажали підкорятись болгарським царям, бо вступали у союзи як з ними, так і з візантійцями, сербами з єдиною метою – зберегти власну незалежність.

2) Боротьбі Калояна з імперією заважав і угорський король з його претензіями на Белградську та Бранічевську хори, які в роки 13ст. постійно переходили з рук у руки, поки не були остаточно закріплені за Болгарією 1204р.

3) Продовженню боротьби заважала відсутність офіційного міжнародного визнання прав на престол нової болгарської династії. Це питання залежало й від відносин з угорським королівським двором, який уособлював собою католицький світ на межі з православним і користувався увагою папського престолу.

Вже 1199р. Калоян розпочав перемовини з папою Інокентієм 3, у листах він підкреслював своє романське походження і називав себе «імператором болгар і влахів». А папа в свою чергу підтримував цю гру і говорив про рід Калоян як про «благородний рід з Риму». Однак ані імпер.титулу, ні права на утвердження патріархії не надавав.

До весни 1204р. перемовини завершились унією між болгар. і рим. церквами: архієпископ Тирново отримав сан примаса, а Калоян – титул короля. Восени папський легат вінчав Калояна на царство. Цей дипломатичний хід зміцнив авторитет Калояна та дозволив йому відстояти права на Ніш, Браничев і Белград.

На 1202р. було назначено 4-ий рестовий похід, в липні 1203р. хрестоносці взяли в облогу Константинополь, 13 квітня напівспалене місто було взято. Взяття Константинополя, падіння Візант. Імп. Стало подією всесвітнього значення. Положення різко змінилось. Калоян стояв перед необхідністю створення нової позиції, адже на Балканах виникли латиняни – ворог. Спроба заключити з ним мирний договір була відкинута. Невдовзі було оголошено про незаконність прав Калояна на болгар. землі як колишні візантійські. Все це спонукало до вибуху війни, розв’язання якої прискорило стихійне повстання греків Фракії, обурених безчинствами латинян. Тож, Калоян вступив у союз із візант. знаттю, яка долучилась до повстання. Проти Калояна виступили хрестоносці на чолі з імператором і дажем Венеції Дандоло.

Битва відбулась через день після ріцниці взяття Константиополя – 14квітня 1205р. – під Адріанополем, звідки були вигнані латиняни. Щойно створеній Латинській імперії було нанесено важкого удару. Лицарі втекли з Пловдіва, але владу там захопила грецька знать.

Папа передав Калояна анафемі, закликав до хрестового походу проти Болгарії, звинувачуючи її державця в схильності до єретиків (павлікіани та богоміли). Невдовзі намітився розкол між болгарами та греками: коли імп. Латинян Генріх вигадав нову тактику – засипати греків дарунками та схиляти до союзу. Тоді Калоян 1205-1206рр. схотів покласти кінець цьому – союз із греками остаточно розвалився весною 1206р., коли грецька знать Адріанополя та Дімотікі перейшли на бік Генріха. Восени болгари вже були готові до штурму Фессалонік, однак невідомий вбив Калояна вночі перед початком бою. Він розділив долю своїх братів. Від гибелі Асепідів вигравали візантійці та латиняни.

Болгар. трон зайняв племінник Калояна – Боріл (1207-1218), чиє правління ясно демонструє зміну зовн. і внутр. курсу політики. Вплив центр. влади в півд.-зах. і зах. районах Болгарії різко знизився, бо там зростав вплив сербського короля. Угорці знову захопили Белградську й Браничевську області, а серби – Ніш. 1208р. програвши сутичку з латинянами, Боріл втратив Пловдів, а потім геть усі володіння у Фракії.

Неспокійно було і в самій Болгарії у правління Боріла, 1211р. він прийняв допомогу від угорців, які відняли у Болгарії землі, аби придушити повстання у Відінській області Друге Болгарське царство досягло апогею своєї могутності.

3. Повстання під проводом Івайла.

Літ-ра: Літаврин Г.Г. Краткая история Болгарии (Глава 8)

Зовнішньополітична ситуація в 1241-1277рр.

v Громад. війни та міжусобиці у Болгарії поєднувались із гострими зовнішньо політ. сутичками. Болгарія ще намагалась відігравати роль гегемона на Балканах, однак все частіше їй доводилось відступати. Її сили поступались сусідам: спершу Королівству Угорщини, потім Нікейській імп., зрештою Сербській державі.

v Прихід до влади Михаїла 2 Асеня (1246-1256) призвів до порушення миру з угорцями та нікейцями.

v У результаті невдалих воєн Болгарія втратила значні terra у Півд і Сер. Македонії з містами Серри, Мелнік, Стобі, Велбудж, Скопьє, Охрід, Велес – відійшли до Нікейської імп.

v Угорський король Бела 4 зайняв Нішську та Белградську області та присвоїв собі титул «короля Болгарії».

v Скориставшись обставинами, правитель Епірського царства захопив Острово, Прилен, Охрід.

v Болгари були вимушені обєднатись з нікейцями у боротьбі протии латинян, але виграли лише в тому, що здобули відпочинок від війн з 1248 по 1252р.

v Суттєвою зміною в напрямі зовн. політики Болгарії порівняно з епохю Івана Асеня 2 був перехід від традиц. союзу з Сербією до боротьби з нею у союзі з Дубровником і половцями.

v Смутою у Болгарії скористались її сусіди. Ростислав 1257р. Зайняв частину півн-зах. болгар володінь. Латин. Імп. у союзі з венеціанцями захопила Несебр(Месімврію). У 1259-61рр. у Болгарію вторгались угорські війська.

«Християнський цар» Івайло на троні Болгарії

Причини повстання:

Зростання феод.гніту в умовах безперервних та безуспішних воєн, постійних ворожих вторгнень та в особливості спустошливих монголо-татар. набігів; безсилля правительства; смути при царському дворі – все це переповнило чашу терпіння народу.

Влітку 1277р. у півн-сх. Районах (Добруджа) спалахнуло антифеод. християн. повстання. На чолі повсталих став свинопас Івайло з прізвиськом Лахана (Капуста) або Бирдоква (лук-Латук), який виявився відважною людиною, хорошим організатором та талановитим полководцем.

Повсталі виступали проти феодалів і царя. У короткий час повстання охопило мало не всю країну, формувались християнські загони. Однак спершу необхідно було дати відсіч монголо-татарам, адже татари грабували та спалювали поселення, не зустрічаючи регулярного війська. В декількох сутичках Івайло розгромив монголо-татар та вимусив їх піти аж за Дунай. Саме ці перемоги прославили його по всій Болгарії.

Народна армія Івайла збільшилась у декілька разів, на його бік переходили опозиційно налаштовані проти царя боЛяри (!). Невдовзі панівні кола усвідомили небезпеку і армію супроти Івайла очолив хворий Константин Тих. У кінці 1277р. Івайло атакував цар. війська та завдав їм поразки, було вбито Константина Тиха. Його військо приєдналось до армії Івайла, який заволодів мало не усією країною.

Події у Болгарії викликали у Константинополі тривогу та надії на зміцнення при тирновському дворі свого впливу. Михаїл висунув у якості свого ставленика на болгар престол представника династії Асеней Івана à одружив його на своїй доньці Ірині à проголосив царем Болгарії під ім’ям Івана Асеня 3 та направив з візант. військом здобувати престол. Окрім того переслідуючи задачу придушення повстання Івайла. Захоплюючи села на своєму шляху вони насильно змушували болгар вступати в військо Івана Міца.

Між тим Івайло 1278р. взяв у облогу Тирнов та оточив столицю з усіх сторін. Цариця Марія намагалась досягнути згоди з імператором, але Михайло вимагав зречення Марії та визнання Івана Міца царем. Окрім того імператор знову спонукав монголо-татар до вторгнення у Болгарію для боротьби з Івайлом. Не бачачи іншого виходу з положення, Марія вирішила відкрити ворота Івайлові та запропонувати шлюб. Влітку 1278р. Івайло коронувався як цар Болгарії та одружився на Марії.

Звісно, крок Івайла назустріч цариці був компромісом з панівною верхівкою країни, хоча він і був продиктований обставинами: з півн. Погрожували монголо-татари, з півдня – візантійці. Військо Івайло зменшилось через сезон християнських робіт. У війську зростала роль представників кіл, соціально ворожих повстанцям (воїни регулярних загонів країни, найманців, заможних міщан, болярства).

Тим не менш воцаріння Івайла було радісно сприйнято повсталими. Здійснилась вічна мрія пригніченого селянства – вожак християн став царем у результаті народного повстання. Однак наступні події продемонстрували марність надій на корінні зміни. Панівний клас зберіг свої позиції. Адже по суті колишній свинопас був поставлений на чолі болярства і зберіг у своєму оточенні столичних вельмож, які потай ненавиділи його, а отже він був утягнений у боротьбу угрупувань соціальних верхів та втратив незалежність у прийнятті рішень. Відповідно продовження політики соц.наступу на позиції феодалів ставали об’єктивно неможливими.

Новому царю необхідно вести боротьбу на 2 фронти: проти монголо-татар та проти візантійців. Окреслились протиріччяміж Івайлом та частиноюйого соратників… виник перший конфлікт з царицею. Влітку 1278р. Івайлові вдалось знову скинути монголо-татар за Дунай та затримати візант. війська у гірських проходів через Балкан.хребет. Восени атаки візантійців поновились з новою силою, 3 місяці Івайло утримував їх облогу. Візант. армія захопила Преслав і вийшла до Тирново.

Для болгар боярства настав час відкрито виразити своє відношення до царя-християнина. Пустили чутку, що Івайло помер, цариця Марія з сином відсторонена, і в лютому 1279р. ворота столиці були відкриті перед Іваном Міцом. Івайло тоді прорвав блокаду монголо-татар, розбив їх та збільшивши ряди своїх воїнів за рахунок селян, вирушив до Тирново.

Між тим загострилась боротьба і серед боляр столиці. З допомогою імператора Іван Міцо (Асень 3) досягнув згоди з лідером столичного боярства Георгієм Тертером, видавши за нього свою сестру, пожалувавши титул деспота та зробивши його протостратором (головнокомандуючим), відібравши цю посаду у Касима-бека. Тоді Бек став союзником Івайла і за рахунок цього обєднання весною 1279р. було розгромлено війська Івана 3. Іван Асень залишався маріонеткою на троні, яка не користувалась ані повагою, ні впливом. Дізнавшись про змову він втік з Іриною у Месімврію, а потім морем у Константинополь. Михаїлу 8 довелось примиритись із невдалою спробою установити свій контроль над Болгарією.

Висновки:

Настав час консолідації сил панівного класу Болгарії, згуртувались довкола Тертера для боротьби з Івайлом. Розчарування та сум наростали серед загонів знесилених довгими битвами союзників Івайла. Ані час правління Івайла, ні період після не призвели до миру та процвітання та ен позбавили країну від зовн. небезпеки.

Івайло став шукати підтримки у темника Золотої Орди Ногая, але так само і Іван Асень 3 сподівався на його підтримку. Невдовзі під час пирування за наказом Ногая Івайло та Касім-бек були вбиті. Протягом 1280р. боляри придушили останні вогнища сутичок. Спроба народних мас покращити своє положення, посадивши на трон «доброго царя», зазнала поразки. Одначе пам'ять про Івайла довго зберігалась у народі. Його імя приймали декілька болгар у кінці 13ст., які намагались організувати супротив турецькому наступу в Малій Азії.

4. Занепад Болгарії та її завоювання османами.

Літ-ра: Літаврин Г.Г. Краткая история Болгарии (Глава 8); История Болгарии

Розгром повстання Івайла та вигнання візантійців з країни не привели до посилення Болгарії: розбіжності всередині панівних класів спалахули з новою силою. Георгію Тертеру тако не вдалось оволодіти ситуацією. 1285р. Болгарія підпала під жорсткий набіг монголо-татар та знову визнала свою залежність від Ногая. У його ставку в якості заручника відправився син царя.

Відокремлення територій від Болгарії (фактор занепаду)

Ще до воцаріння Тертера в Браничевській області утвердились брати Дрман та Куделін, вони відстоювали свою незалежність до 1291р., коли були розбитті об’єднаними військами Стефана Драгутіна – колишній серб.король. Так Болгарія назавжди втратила Браничевську область.

Незалежною від Тирнова довго була Відинська область, де правив деспот Шишман. Йому як і братам довелось зіштовхнутись із Сербським королівством. У боротьбу втрутився Ногай. Серби остерігаючись монголо-татар, визнали залежність від Ногая та примирились із Шишманом, який в свою чергу визнав залежність від Серб.короля.

Від Болгарії відділилась ще одна значна територія, що примикала до Балканського хребта з південного-заходу, у верхівях Мариці. між Струмою та Тунджею. Правителі цієї області підтримували зв’язки з Ногаєм, відігравали велику роль у болгаро-візант. боротьбі та претендували на тирнівський престол.

Средньогірська область від верхів’я Мариці до міста Слівена знаходилась у руках Смільця та його братів Родослава та Войсила.

Про загальну обстановку

Тож, після придушення повстання Івайла уряд Георгія Тертеля зіштовхнувся з великими складнощами як у сфері зовнішньої, так і внутрішньої політики. Болгарія була ослаблена міжусобними війнами,а її володіння на півдня значно урізані. Сильну небезпеку представляли собою татари-ногайці. Візантія прагнула посадити на болгар.престол своїх ставлеників.Не маючи достатньої підтримки всередині країни, Георгій Тертерій не міг чинити супротиву зовнішнім ворогам.

1285р. Болгарія перенесла важкий татарський напад - Ногай розгромив Болгарію, Фракію та Македонію. Тертерій був вимушений визнати залежністьвід Ногая. Деякі болгарські феодали робили спроби установити з татарами відносини. Так у їх середовищі виникло два угрупування: 1) підтримували Тертерія 2) шукали підтримки у татар. Тертерій втік з Тирнова. Шукаючи допомоги у Візант.імпера Андроніка 2 Палеолога, однак татари навіювали страх і йому. Тому Візантія не наважилась виступати на захист Болгарії. Тертерія у Візантії арештували так кинули у в’язницю.

Болгарія все більше перетворювалась на роздроблену феод.державу. Тож, за центральним болгар.урядом залишалась фактично лише Півн. Болгарія на сзід від р. Іскир та Софійського поля. Посилювались і іншні феод.власники. Після смерті Ногая його син Чака пред’явив свої права на болгар. престол, однак його скинув син Тертерія Феодор Святослав і правив 1300-1321рр.

Саме утвердження Феодора Святослава на болгар. престолі поклало край татрському ігові у Болгарії, але не призупинило процесу феод.подрібнення і не послабило феод.чвари та міжусобиці у країні. Не змінились і тимчасові успіхи Феодора у війні з Візантією. Коли йому вдалось захопити 4фортеці та заключити з Візантією вигідний мир. Всі ці успіхи не змогли привести до істотного зміцнення Болгарії. Вона також була безсильна перед Сербією, яка на той час займала домінантне положення на Балкан. півострові. Болгарія трималась лавіруючи між Візантією та Сербією.

Після смерті Феодора Святослава та його сина Георгія Тертерія 2, що правив 1321-1323, феод. власники болгар.міст визнали владу візант.управління та найняли намісників, призначених імпе.Андроніком 2. Добровільний перехід цих міст від владу Візантії спонукнув до виникнення у Конастнтинополі плану захоплення усієї болгар. terra до півдня Сатрої Платини. Візант. армія з легкістю заволоділа містами від Слівена до КОпсиса, який входив до володінь Смільца та його братів.

Весною 1323р. болгарські боляри обрали царем Михаїла, сина боярина Шишмана. Михаїл Шишман (1323-1330) володів великими засобами для ств. Найманої армії та на початку свого правління був у хороших зносинах із серб. Королем. Михаїл здійснив похід у Візантію з метою відвоювати області, втрачені недовго до початку його правління. Зайнявши міста на південь від Старої Планини, він увійшов у Фракію та спустошив землі до Віри та Траянополя. За договором 1324р. Болгарія отримала назад міста Ямбол, Ктенію, Несебр та інші, за Візантією залишились Пловдив і Созопол.

Однак Михаїлові не вдалось об’єднати сили болгар. народу, він не зміг уберегти територію держави від агресії з боку Сербії. Посилення Сербії викликало стурбованість сусідів. Між Болгарією та Візантією було створено військовий союз. Весною 1330р. союзники почали військ.дії проти Сербії. Після тривалих пересувань війська противників зустрілись поруч з містом Вельбуджа (суч. Кюстендил). Сербські частини під командуванням Стефана Душана неочікувано почали напад на болгар. війська та завдали рішучої поразки. Царя МИхаїла було важко поранено та захоплено в полон, де він і помер.

Серб.король вважав, що поразка Болгарії при Вельбуджі дозволить йому захопити геть усю Болгарію. Коли серби підійшли до кордону до них прибуло посольство від групи болгар.боляр, які дали згоду на злиття сербського та болгарського народів за умови збереження усіх колишніх привілеїв болгарських боляр. Стефан Дечанський вимагав зведення на перстол своєї сестри Анни та її сина Стефана. Однак вищі державці тирнівського двору, які очолювали вороже угрупування невдовзі скинули Стефана з престолу. Царем обрано сина сестри Михайла Івана Александра (1331-1371), який приймав участь у змові.

У сер. 14ст. феод.роздрібненість у Болгарії прийняла погрожуючі розміри. Крайїна розпадалсь на окремі самостійні володіння. Чорноморське узб. Від гирла Дунаю до Варни ще з поч..14ст. було цілком незалежним володінням, де 1346р. правив деспот Балик, а з 1360р. його брат Добротич. Іван Александ ще за свого життят власноручно роздробив свої володіння на 2частини, виділивши старшому синові Івану Страцимиру область Відіна, а другого син – Івана Шишмана зробив своїм співправителм.

Кожне з трьох болгар царств у свою чергу дробилось на багато дрібних феод.володінь, які очолювали боляри мало пов’язані зі своїми царями та завше готові стати зрадниками. Феод.війни ворогуючих боляр велись за рахунок посилення експлуатації селян. Положення народних мас ставало все важчим. Антифеод виступи болгар-християн посилювались. Християнин Момчил зібрав загін втікачів – болгар.селян, який діяв декілька років. На церковному соборі довелось прийняти особливі постанови «про розбійників», аби придушити селянські протести.

В умовах боротьби феодалів. Болгарія, що розпадалась на окремі частини, природно що не могла чинити опір завойовникам – туркам, що просувались з Малої Азії. У друг.пол14ст. на місці держави Сельджукідів у Малій Азії, що розпалась під ударами монголів, утворився ряд майже незалежних одне від одного турецьких князівств (еміратів).

Про емірат Осман

Емірат Осман (за імям засновника емірату) завоював мало не всю Віфінію. Дрібні турецьк. Володіння без опору переходили під владу цього емірату, який ставав ядром нової держави. 1299р. Осман скористався повним розпадом сельджукського султанату й відмовився від васальної залежності та проголосив себе незалежним правителем.

Перемогам турків сприяла слабкість Візантії та помилки її правителів. У міжусобних війнах перш.пол. 14ст. між Андроніком 2 Старшим та його онуком, а потім між Іоанном Контакузіном та прихильниками Іоанна 5 Палеолога,обидві сторони неодноразово звертались за військ.допомогою до османських султанів, які зловживаючи цим здійснювали набіги на віз ант.володіння та Болгарію, розорюючи міста й села. 1346р. Іоанн Кантакузін породичався з султаном Орханом, видавши за нього свою доньку Феодору. Звернення ворогуючих сторін до турків-османів дише посилювало останніх та прискорило їх появу на Балканах.

1352п. син султана Орхана Сулейман захопив місто Цимпе на півострові Галліополі. Тож, турки заволоділи зручною та безпечною переправою через Геллеспонт. Через нього переправлялось чимало турецьких колоністів, які крок за кроком оволодівали тамтешніми землями. 1354р. турки завоювали місто Галліополі.

За Мурада 1 (1359-1389), який офіційно прийняв статус султана, турки-османи, продовжували розширяти свою terra за рахунок приєднання окремих еміратів в Анатолії, перенесли центр своєї завойовницької політики на Балкан.півсотрів та розпочали підкорення віз ант. і словян. земель.

1363 було захоплено Адріанополь, його зробили столицею. Звідси військ.дії направлялись по долині р. Мариці, з іншої – в ібк Фессалонікі. Особливо швидко йшов рух на першому з цих напрямків – було захоплено Стару-Загору та Пловдив.

Наступ турок викликав занепокоєння на Заході, і папа Урбан 5 став закликати держави Європи до хрестового походу проти османів. У ньому брала участь Візантія, угорський король та граф Савойї, однак в дійсності похід був не війною проти турків, а грабежем болгарських земель. Візант.імпер з допомогою графа Савойї захопив болгарські причорноморські міста.

Угорський король оволодів Відінським царством і захопив у полон царя Страцимира. Розпочалось насильне обернення болгар в католицтво. «Допомога» Зах.Європи балканським державам була схожа на події 1204р., коли учасники 4-го ХП замість завоювання Палестини захопили Візантію, розграбували її та утворили Латинські імперію. У таких умовах болгар цар був вимушений вступити у союз із турками. З їх допомогою йому вдалось повернути ВІдін, захоплений угорцями. Тож, результатом «допомоги» римського папи та його союзників було подальше розповсюдження та зміцнення влади турків на Балканах.

Постійні напади геть спустошили Болгарію, а розорене населення тікало в ліси та гори. Там вони утворювали загони повстанців, які вели боротьбу проти турецьких завойовників, нападали на їх гарнізони.

Між тим загроза завоювання наближалась і до Сербії. Сербські феодали Вікашин та Углеша намагались призупинити насуп турків. 26.09.1371р. вони зустрілись з ними близ Черномена, але були розбиті.

1371р. турки захопили у болгар місто Ямбол, а 1382р. заволоділи Софією. Іван Шишамн визнав себе васалом султану. 1387р. коли серб.князь Лазарь та боснійський бан Твртко завдали удару туркам, Іван Шишман відмовився від васал. Залежності. У відповідь за це турки захопили 1388р. Провадію, Шумен, Тирново та Сілістрію. Іван Шишман капітулював, Страцимир та Іванко визнали себе васалами. 1389р. відбулась вирішальна битва з турками сербських і боснійських військ на Косовому полі. Перемога турків зробила їх цілковитими господарями у всій сх. та півд.-зх частинах півострова та наближала останні части Болгарського царства. Після трим-місячної облоги столиці туркам вдалось 17липня 1393р. захопити Тирново. 1395р. їм підкорилось і третя болгарська держава – володіння Іванки в Добруджі.

Причини занепаду

Феод. роздрібненість та князівські чвари – основна причина швидкого завоювання Другого болгарського царства турками. Феод.власники не змогли об’єднати свої сили для надання відсічі турецьким завойовникам. Недалекосяжність егоїстичної політики болгарських феодалів, що постійно ворогували між собою, захоплювали terra одне у одного вилилось у підпорядкування туркам. Вже у процесі завоювання проявилась зрадницька роль болгарських феодалів, які фактично відмовились від організованого опору туркам. Вони нерідко переходили на службу до завойовників, приймали іслам та вливались у загони турецьких феодалів. Все це лише зміцнювало турків на зайнятих територіях та полегшувало подальше завоювання.

Боячись народного руху, феодали не намагались спертись у боротьбі з турками на християнство та селян. Вони надавали перевагу вести війну проти турків з допомогою не чисельних військ.ополчень та морально нестійких загонів найманців. Незважаючи на це, болгарський народ відіграв велику роль у боротьбі з наступом турків на Європу. Болгари приймали участь у коаліціях держав, які створювали для того, щоб чинити опір турецьким завойовникам. Однак самостійне політичне життя болгар.народу припинилось майже на 5століть.

Дата добавления: 2015-08-17