Паспорт пам'ятки культури

Найменування: музей – заповідник «П'ятничанська Вежа».

Адреса: с. П'ятничани Жидачівського району Львівської області.

Дата утворення: 1454 рік.

Фото:

Історичні дані: У минулому кожний важливиший шлях вимагав постійно діючої системи охорони, що складалася з оборонних та спостережних споруд, розташованих вздовж шляху на віддалі візуального зв'язку (6—8 км). Відрізок Бібрка — Нові Стрілища, мав довжину 20 км., отже найраціональніше розміщення оборонної та спостережної споруди саме тут, де сьогодні село П'ятничани.

Висока вежа П'ятничанського городища була напевно не тільки оборонною, але й спостережною, і огляд з неї був прекрасний та далекосяжний, бо з висоти її підсябиття (верхня частина оборонної башти, яка містилась відразу під її дахом, з отворами-бійницями, що дозволяло обороняти нижню її частину — «бити під себе»), де звичайно стояли вартові, прекрасно продивлялася вся долина річки Боберки, що простягалася від городища на північний захід, аж до Бібрки, як і шлях, що звивався нею здовж річки. Подібно продивлявся шлях від городища на схід, до Стрілищ і відгалуження цього шляху в Ходорківцях на південь, до Ходорова, через теперішнє село Дев'ятники.

Офіційний запис про П'ятничанську вежу був у Географічному Словнику за 1880 рік. Письменник В. Будзиновський у кінці 20-х років XX ст. використав П'ятничанську вежу існування для виконання дії у своїй двотомній історичній повісті «Кожух не на мене» та «Небіжчик ходить».

На початку XX ст. спостерігається дальше зацікавлення п'ятничанською твердинею. Цьому сприяла діяльність створеного у 1863 р. т. зв. Ґрона консерваторів Східної.

Зацікавлення викликала вона у військового пілота, капітана польських повітряних сил, що випадково пролітав над нею під час одного з тренувальних польотів навесні 1937 року. Після цього польоту на ім'я вчителя п'ятничанської школи, літом цього ж року, прибула досить велика пачка наповнена різними книжками для шкільної бібліотеки і лист з проханням розповісти про історію побудови та існування П'ятничанської вежі.

У 80-х роках П'ятничанською вежею зацікавилися Обласне товариство охорони історичних пам'яток та Інститут Укрзахідпроектреставрація, хоч паспортизована вежа була дещо раніше і постійно згадувалася у публікаціях про історичні муровані пам'ятки України. Однак, проведені дослідження, зокрема ленінградськими вченими, внесли небагато нового до вже існуючих даних про неї. Зокрема, дослідження ці давали підстави для твердження, що П'ятничанська вежа є одною з т. зв. «волинських веж», розповсюджених на Волині в другій половині XIII ст. А, оскільки Волинські і Галицькі землі на той час були єдиним князівством, то такі вежі мали б будуватися і на землях Галицьких. В 1990—1991 рр. П'ятничанську вежу реставровано згідно з проектом авторів: І. Ковалишина, І. Могитича та І. Піхурка.

Опис: П'ятничанська вежа майже квадратна в плані з боками 7,83 х 7,4 м, висота стін 9,5 м. У середині на стінах видно сліди перекриттів трьох ярусів. У північній і південній стінах збереглися пази воріт зі стрільчатими перемичками. З південного напільного боку розташований глибокий рів, через який був перекинутий підйомний міст. Вежа побудована із ломаного каменя-вапняка на вапняному розчині. Кути складені з тесаних блоків. Тесаними каменями обрамлені стрільчасті прорізи воріт і дверний проріз готичної форми на другому ярусі північного фасаду. По зовнішньому периметру стін розташовані гнізда колон-балок, які є, очевидно, слідами дерев'яної оборонної галереї.

Основна бібліографія:

· Царик З. Село біля башти // Галицький шлях. – 1999. – №1. – С. 5-9.

· Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. – Львів, 2009. – 192 с.

· Пшик В. Надбрамна вежа укріплення у селі П'ятничанах на Львівщині // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том ССХLI. — Львів, 2001. — С. 451-73.

· Пшик В. Укріплені міста, замки, оборонні двори, та інкастельовані сакральні споруди Львівщини XIII-XVIII ст. – Львів, 2008. – С. 64-65.

· Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Том 3. – С.131.

Дата добавления: 2015-08-17