Визначення країни походження товару та митної вартості товару.

У цілях стягнення мита всі товари, що знаходяться на мит­ній території ЄС, поділяються на 2 групи: "товари співтова­риства" — communitygoods, та "товари, що не належать спів­товариству" — non-communitygoods. Вільний рух товарів у межах митної території ЄС забезпечується лише щодо товарів співтовариства.

До "товарів співтовариства" належать:

— товари, повністю отримані на митній території ЄС, які не містять в собі товарів, імпортованих з країн або територій за межами митної території ЄС;

— товари, ввезені на митну територію ЄС з третіх країн або територій та випущені (розмитнені) для вільного обігу;

— товари, отримані або вироблені на митній території ЄС з вищезазначених товарів.

Усі інші товари вважаються такими, що не належать співто­вариству і для випуску для вільного обігу на митній території ЄС повинні бути розмитнені. Важливим чинником у реалізації заходів митної політики щодо таких товарів є визначення країни походження товару, оскільки відповідно до нього визначаються, які заходи тарифного та нетарифного регулювання повинні бути застосовані щодо товару.

Митне законодавство ЄС виділяє 2 види походження това­рів — непреференційне та преференційне.

Згідно зі ст. 35 МКЄС визначення походження товару не­обхідно для вирішення питань щодо:

—застосування до товарів пільгових тарифних заходів;

—застосування до товарів положень, окрім тарифних заходів, щогрунтуються на положеннях актів ЄС та які стосуються торгівлі окремими видами товарів;

— підготовки та видачі сертифікату походження.
Правила щодо визначення непреференційного походженнятоварів встановлено ст. 36 МКЄС. Відповідно, товарами по­ходженням з певної країни є: 1) товари, повністю отримані чи виготовлені в цій країні; 2) товари, що виробляються більше
ніж в одній країні, вважаються виготовленими на території тієї країни, де вони підлягали кінцевій, суттєвій, економічно обгрунтованій обробці чи виробництву на підприємстві, спе­ціально обладнаному з цією метою, та які мають результатом виготовлення нового продукту або становлять важливу стадію виготовлення.

Походження товару не має значення: якщо товар знахо­диться у вільному обігу всередині спільного ринку чи митногосоюзу ЄС; якщо застосовується усереднена ставка мита; якщо стосовно товару не застосовуються захисні заходи; якщо цей вид товару звільняється від сплати мита; якщо товар експорту­ється з території ЄС без будь-яких експортних відшкодувань.

Митні органи держав — членів ЄС можуть вимагати надання документу про походження товару (сертифікату походження) та вимагати інших доказів походження.

Питання видачі сертифікатів походження деталізовано в нор­мах ІК. Зокрема, ІК виділяє 2 види сертифікатів походження: універсальний сертифікат походження та сертифікат для сіль­ськогосподарської продукції.

Універсальний сертифікат походження (ст. 47) повинен від­повідати наступним умовам:

1) бути виданим відповідним органом державної влади або агентством, відповідним чином уповноваженим владою країни;

2) містити всі дані, необхідні для ідентифікації товару, на який його видано, а саме: вид товару; кількість упаковок, їх тип, нумерація і маркування; вага товару нетто і брутто або кількість (об'єм); відправник товару;

3) недвозначно зазначати країну (Походження товару, щодо якого видано сертифікат.

Якщо товар походить з країни — члена ЄС, в сертифікаті зазначається, що товар походить з ЄС.

Сертифікат для сільськогосподарської продукції (ст. 56) не­обхідний для продуктів походженням з третіх країн, на які поширюються особливі умови імпорту. Такий сертифікат діє протягом 10 місяців.

Зразки форм сертифікатів походження наводяться в спе­ціальних додатках до ІК.

Правила щодо преференційного походження товарів вста­новлюють умови, які повинні бути виконані для того, щоб товар підпадав під застосування пільгового тарифного режиму або пільгових тарифних заходів (ст. 39 МКЄС). Також під преференційним походженням товару прийнято розуміти товари, виготовлені в країнах, що розвиваються.

Сьогодні ЄС застосовує тарифні пільги, та преференції щодо більш ніж 200 країн та митних територій. Крім того, якщо товар походить з певного регіонального економічного об'єднан ня, всі члени якого користуються митними пільгами або префе­ренціями в ЄС, застосовується принцип регіональної кумуляції, згідно з яким товар розглядається як такий, що походить з однієї митної території. Згідно зі ст. 70ІК регіональна куму­ляція застосовується до наступних регіональних об'єднань:

— Асоціація південно-західних азіатських країн (АСЕАН);

— Центральноамериканський спільний ринок (САСМ);

— Південноазійська асоціація регіонального співробітництва.

Іншим принципом є так звана повна кумуляція, яка засто­совується щодо товарів походженням з країн, що підписали з ЄС угоди про створення ЗВТ. Подібні угоди діють між ЄС та Туреччиною, між ЄС та країнами Європейської асоціації вільної торгівлі (EFTA), до якої входять Ісландія, Норвегія, Швейцарія та Ліхтенштейн.

Крім того, ст. 98 та ст. 120 ІК надають преференції товарам походженням з "окупованих територій" (Західний берег річки Йордан та сектор Газа, а також з республік колишньої Югославії (за винятком Сербії і Чорногорії).

Для товарів преференційного проходження передбачено 4 види сертифікатів походження:

— форма "А" для товарів, що ввозяться (ст.ст. 78—88 ІК), та форма "APR" для товарів що пересилаються у поштових від­правленнях (ст.ст. 89—92 ІК) для країн-бенефіціарів автономних преференцій ЄС відповідно до Генералізованої системи префе­ренцій;

— форма "EUR 1" та "EUR 2" для "окупованих територій" (Західний берег річки Йордан та сектор Газа) (ст.ст. 105—114 ІК) та колишньої Югославії (ст.ст. 127—134 ІК).

Основними вимогами щодо видачі вищезазначених сертифі­катів є такі:

— сертифікат видається за заявою експортера чи уповнова­женої ним особи;

— разом із заявою подається документ, що підтверджує від­повідність товару вимогам для отримання сертифікату;

— сертифікат видається компетентним органом держави — члена ЄС.

Важливе значення при проведенні митно-тарифного регу­лювання має механізм визначення митної вартості товару, на базі якої відбувається нарахування мита та інших податків; що стягуються з товару при переміщенні через митний кордон.

Сьогодні методи визначення митної вартості в більшості країн світу уніфіковані на базі ст. VII ГАТТ 1994 р. та Угоди про застосування ст.VII ГАТТ.Так, МКЄС містить прямі по­силання на норми вищезазначених угод. Питанням визначення митної вартості товарів, що ввозяться на територію ЄС, присвя­чені ст.ст. 28—36 МКЄС та ст.ст. 141—181 ІК.

Основним методом визначення митної вартості є так званий метод ціни угоди щодо даного товару. Згідно зі ст. 41 МКЄС митною вартістю імпортного товару є ціна угоди, що фактично сплачена чи має бути сплачена за товар, який підлягає експорту на митну територію ЄС. Але при цьому ціна угоди застосову­ється за умови:

а) що немає обмежень щодо розпорядження товаром або
використання товару покупцем. До таких обмежень не належать:

—такі, що передбачені законом чи публічною владою ЄС;

—такі, що обмежують географічну зону перепродажу товару;

—такі, що суттєво не впливають на вартість товарів;

б) що існують обставини, пов'язані із продажем або ціною
товару, які не дають можливості визначити його митну вартість;

в) що основний інтерес продавця не. може полягати в отриман­ні вигоди (прямої чи непрямої) від подальшого перепродажу,розпорядження товаром чи використання товару покупцем;

г) що покупець та продавець не є пов'язаними особами, або
коли вони,є пов'язаними особами, ціна угоди не впливає на цілі стягнення мита.

Питання визнання продавця та покупця пов'язаними особами регламентується нормами ст. 143 ІК. Ці особи визнаються пов'я­заними у таких випадках:

—директори та управляючі цих осіб беруть участь у роботі один одного;

—ці особи юридично визнані партнерами;

—ці особи є роботодавцем та працівником;

— будь-яка третя особа прямо чи опосередковано володіє або контролює 5% або більше акцій обох цих осіб;

— одна особа прямо чи опосередковано контролює іншу;

— обидві особи прямо чи опосередковано контролюються третьою особою;

— ці особи є членами однієї сім'ї.

Визнання продавця та покупця пов'язаними особами не є достатньою підставою для незастосування метода ціни угоди. Необхідно довести, що пов'язаність сторін угоди впливає на її Ціну. У випадках, коли одна особа є агентом, дистриб'ютором або концесіонером іншої, вони можуть не визнаватися пов'язаними.

Також МКЄС визначає додаткові критерії визначення ціни угоди, зокрема, передбачений обов'язок декларанта обґрунту­вати заявлену митну вартість, а також необхідність урахування всіх виплат, здійснених покупцем на користь продавця товару."

Згідно зі ст. 43 МКЄС при визначенні митної вартості товару до контрактної ціни товару мають буди додані:

—витрати покупця, які не увійшли до неї;

—до нарахування вартості товарів та послуг, які поставлені покупцем продавцеві для виготовлення товарів на експорт, якщо такі поставки передбачають зниження цін;

—усі роялті та ліцензійні платежі;

—частина виручки від подальшого перепродажу, яка пере­дається продавцеві;

—транспортні та страхові витрати на перевезення до митної території Співтовариства.

У випадку, якщо неможливо визначити митну вартість товарів за ціною угоди, послідовно застосовуються методи визначення митної вартості, передбачені ст. 42 МКЄС, згідно з якими митна вартість товарів визначається на підставі наступних чинників:

1) ціни ідентичних товарів за угодами купівлі-продажу з метою експорту до Співтовариства та експортованих приблизно в той самий час, що і ці товари.

Ідентичними товарами є товари, виготовлені в одній країні, однакові у всіх відношеннях, в тому числі за фізичними харак­теристиками, якістю та репутацією. У випадку, якщо використо­вується ціна більш ніж однієї угоди щодо ідентичних товарів, митна вартість визначається на основі найнижчої ціни;

2) ціни подібних товарів за угодами купівлі-продажу з метою експорту до ЄС та експортованих приблизно в той самий час, що й ці товари.

Під подібними товарами розуміються товари, які виготовлені в одній країні, мають схожі характеристики і компоненти (матеріали), що дозволяє їм виконувати однакові функції і бути комерційно взаємозамінними, враховуючи їх якість, репутацію і торговельну марку;

3} ціни за одиницю, за якою продаються ідентичні чи подібні імпортовані товари у ЄС, у значних обсягах особам, що не пов'язані з продавцями. При визначення митної вартості за цим методом з ціни за одиницю товару виключаються:

— витрати на виплату комерційних винагород, звичайні над­бавки на прибуток та загальні витрати, пов'язані із продажем;

— звичайні витрати на транспортування і страхування на території ЄС;

— суми ввізного мита та інші податки і обов'язкові платежі, що підлягають сплаті у зв'язку з продажем у ЄС;

4) розрахункова вартість, яка складається з наступних сум:

— вартість чи ціна матеріалів і виробництва або іншої об­робки, що застосовується при виготовленні імпортних товарів;

— величина прибутку та загальних витрат, які дорівнюють тим, що зазвичай відображаються під час продажу товарів того ж класу чи виду, що й товари, які оцінюються та які виго­товляються виробниками у країні експорту з метою експорту доЄС;

— вартість чи собівартість транспортування та страхування до, ввезення на митну територію ЄС.

Послідовність застосування означає, що кожен наступний метод застосовується лише у разі неможливості визначення митної вартості за попереднім. За бажанням декларанта методи З та 4 можуть застосовуватися у зворотній послідовності.

Нарешті, у разі неможливості визначення митної вартості за
всіма вищезазначеними методами, дозволяється застосування розумних засобів визначення митної вартості на підставі наяв­них даних ЄС, з урахуванням вимог ст. VII ГАТТ 1994 p.,
Угоди про застосування ст. VII ГАТТ та положень МКЄС щодо
визначення митної вартості.

Норми ІК передбачають право митних органів країн — членів ЄС вимагати від декларанта подання Декларації відомостей, що стосуються митної вартості, форми "D.V.1".

Дата добавления: 2015-08-17