Біографія

Петровський Григорій Іванович

Г. І. Петровський, 1937 р.

Г. І. Петровський, 1917 р.

Григорій Іванович Петровський (22 січня (4 лютого) 1878, с. Печеніги Харківської губернії — †9 січня 1958) — радянський державний і політичний діяч.

Біографія

Народився у Харкові. З 1889 працював учнем слюсаря на заводі в Харкові, робітником в Миколаєві, слюсарем і токарем в Катеринославі та Донбасі. В цей час він познайомився з І. В. Бабушкіним.

В 1897 році ввійшов в катеринославський «Союз боротьби за звільнення робочого класу», потім — член Катеринославського комітету РСДРП. Керував нелегальними робітничими гуртками, брав учась в організації страйків.

У 1905 — секретар Катеринославської ради робітничих депутатів і страйкового бойового комітету. Влітку 1906 емігрував до Німеччини. Восени 1906 повернувся з-за кордону, вів роботу у нелегальних соціал-демократичних організаціях.

У 1912 обраний членом IV Державної думи Російської імперії від Катеринославської губернії, трибуну якої використовував для пропаганди ідей більшовизму. Очолюючи більшовицьку фракцію у Державній Думі, Петровський 20 травня (2 червня) 1913 виголосив промову, написану В. Леніном, у якій виклав позицію РСДРП(б) з національного питання. Брав участь у Краківській та Поронинській співрадах ЦК РСДРП, працював в редакції «Правди», а в 1913 році був офіційним її випускником. В листопаді 1914 року він був заарештований і разом з соратниками засланий на довічне ув'язнення в Туруханський край (Східний Сибір).

Під час Лютневої революції 1917 у Росії — комісар Якутської губернії та голова Комітету громадянської безпеки. В червні 1917 перебрався у Петроград.

У липні 1917 року Петровський був направлений ЦК РСДРП(б) в Україну для боротьби проти Української Центральної Ради. В 1917—19 — нарком внутрішніх справ РСФРР, один з співорганізаторів ВЧК. Член російської делегації на мирних переговорах у Бересті, підписав 3 березня 1918 за радянську Росію Брестський мир 1918. З березня 1919 до літа 1938 — голова ВУЦВК, в 1922—37 — заступник голови ЦВК СРСР, заступник голови Президії Верховної Ради СРСР (1937-38).

У 1919-38 — член Політбюро ЦК КП(Б)У. З 1940 року Петровський працював заступником директора Музею Революції СРСР.

Петровський належав до тієї частини партійного і державного апарату УРСР, яке орієнтуючись на Москву, повністю відкидало ідею українських націонал-комуністів про можливість існування української радянської державності. У серпні 1922 Петровський представляючи Україну у складі комісії по підготовці союзного договору, повністю підтримав проект Йосипа Сталіна про входження формально незалежних радянських республік до складу РСФРР на автономних правах.

У 1923 р. Петровський під час підготовки конституції СРСР виступив проти позиції М. Скрипника, О. Шумського, X. Раковського, спрямованої на побудову державного устрою союзної держави на конфедеративних засадах. Григорій Петровський був одним з ініціаторів організації Голодомору 1932-33 років. Кінцем жовтня 1932 призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель в Донецькій області. Був головою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету, головою Всеукраїнського революційного комітету. З боку УРСР підписав Договір про утворення СРСР і був одним зі співголів ЦВК СРСР. Також був головою Всеукраїнського ЦК незаможних селян, займав важливі пости в Комінтерні.

Проведена, під керівництвом Петровського, примусова колективізація села й вилучення хліба призвели до Голодомору 1932–1933 років.

На відміну від багатьох інших старих більшовиків, Петровський уник репресій в 1930-ті роки. Помер і похований у Москві, біля Кремлівської стіни.

Дата добавления: 2015-08-17