Європейський Союз на початку ХХІ століття

Сьогодні Євросоюз перебуває на якісно новому етапі своєї еволюції, який визначається процесом внутрішньої інституційної реформи, зовнішнім розширенням, якісним поглибленням інтеграційного процесу в рамках економічного і валютного союзу.

Реформа Євросоюзу є одним з головних чинників його дальшого ефективного розвитку за умов прискорення глобалізації економіки та загострення глобальної конкуренції, поширення у світі елементів нового технологічного укладу на базі інформаційних технологій, що зумовлюють кардинальні зміни в системах орга-нізації і управління.

Головна мета нинішньої інституційної реформи ЄС полягає у підвищенні ефективності та гнучкості в діяльності його спільних органів, що має сприяти поглибленню європейського інтеграційного процесу та "м'якому" включенню в нього нових членів. Важливими елементами цієї реформи є нещодавно схвалені Ніццький договір, який вніс зміни в установчі документи Євросоюзу, Хартія фундаментальних прав Європейського Союзу, покликана юридично закріпити спільні цінності народів Союзу, а також формування в рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС Європейської політики у галузі безпеки та оборони.

Безумовно, питання внутрішньої інституційної реформи Євросоюзу матимуть істотний вплив на розвиток його відносин із зовнішнім світом, процеси розширення на схід, на нинішній стан та дальший розвиток відносин між Україною та ЄС. Так, розширення сфери застосування процедури голосування в Союзі на основі кваліфікованої більшості безпосередньо впливатиме на формування єдиної зов-нішньої політики ЄС, у т.ч. торговельної. З іншого боку, вирішення у ході інституційної реформи проблеми розмежування компетенції Співтовариства та держав - його членів за окремими типами міжнародних угод може мати свої позитивні наслідки для України в аспекті прискорення набуття чинності міжнародних договорів, що укладаються Євросоюзом.

Новий безпрецедентний етап розширення ЄС є закономірним наслідком попередньої його еволюції. Вперше до складу цього об'єднання увійдуть держави, які тривалий час належали до іншої політичної та соціально-економічної системи.

Україна вітає розширення Європейського Союзу, розглядаючи його як важливий чинник, що має стратегічне значення для майбутнього Європи і, водночас, об'єктивно веде до появи більш широких можливостей співробітництва між Україною та розширеним ЄС.

Наприклад, можна спрогнозувати, що зі вступом до ЄС ряду країн Центральної та Східної Європи рівень тарифного захисту щодо українського експорту у більшості з них буде знижений. Адже нинішній середньозважений рівень митного тарифу ЄС складає всього 3,2% і є меншим від цього показника у більшості країн-претендентів.

Водночас позитивні з точки зору інтересів України наслідки розширення не виключають і факторів негативного впливу на такі сфери співробітництва, як торговельно-економічна, військово-технічна, транспортна, міграційна, гуманітарна. Це пов'язано з поширенням на нові країни - члени ЄС єдиних стандартів, регулятивних норм, правил і процедур та відповідною зміною чинного регулятивного режиму в їхніх відносинах з Україною.

Слід відзначити, що найбільш дієві засоби мінімізації цих негативних факторів лежать у площині прискорення соціально-економічних перетворень в Україні, поглиблення її співробітництва з Євросоюзом та державами - кандидатами на членство в ньому.

2. Євроінтеграційний курс України (1991-2000 рр.)

2.1. Позитиви інтеграції України в ЄС для України та Євросоюзу

Інтеграція України в ЄС має свої переваги і для України, і для Європейського Союзу.

Для нашої держави важливого значення набувають як процес її послідовного наближення до ЄС, досягнення відповідності копенгагенським критеріям членства у ньому, що значною мірою збігається з головними завданнями здійснення системних перетворень в державі та суспільстві, так і стратегічний результат цього процесу - повноправне членство в ЄС.

Як невід'ємна (в географічному, історичному та культурному аспектах) частина Європи Україна орієнтується на діючу в провідних європейських країнах модель соціально-економічного розвитку. Євроінтеграційний курс розглядається саме у контексті реалізації цієї моделі в умовах України.

Вступ у майбутньому до ЄС сприятиме більш активному долученню нашої держави до європейських демократичних цінностей, поширенню на неї зони загальноєвропейської стабільності та безпеки, уникненню нових ліній поділу на континенті. Членство в ЄС дозволить більш ефективно використовувати переваги міжнародної спеціалізації та кооперації, що стане важливою передумовою прискорення економічного розвитку та модернізації країни.

Політичні переваги інтеграції України в ЄС пов'язані зі створенням надійних механізмів політичної стабільності, демократії та безпеки. Зближення з ЄС є гарантією, а виконання його вимог - інструментом розбудови демократичних інституцій в Україні. Крім того, членство в ЄС відкриє шлях до колективних структур спільної безпеки Євросоюзу, забезпечить ефективнішу координацію дій з європейськими державами у сфері контролю за експортом і нерозповсюдження зброї масового знищення, дозволить активізувати співробітництво у боротьбі з організованою злочинністю, контрабандою, нелегальною міграцією, наркобізнесом тощо.

В економічній сфері переваги інтеграції в структури Євросоюзу випливають з функціонування в ЄС сталої та економічно ефективної моделі організації суспільства і наявності колективних механізмів підтримання макроекономічної стабільності. Інтеграція в ЄС сприятиме зростанню продуктивності економіки та темпів технологічної модернізації під впливом конкуренції на єдиному європейському ринку та забезпеченню вільного доступу до новітніх технологій, капіталу, інформації; підвищенню кваліфікації робочої сили за умов її вільного руху в межах єдиного ринку; створенню більш сприятливого інвестиційного середовища; істотному зростанню обсягів торгівлі на ринку ЄС; створенню передумов для прискореного зростання взаємообміну в галузях з підвищеним рівнем науко- і техноємності; підвищенню якості регулятивних інститутів у бюджетній, банківській, фінансовій сферах та корпоративному управлінні. Інтеграція також надасть можливість використовувати фонди регіонального розвитку ЄС для прискорення виходу на рівень економічного розвитку, властивий більш розвиненим країнам Євросоюзу.

Європейський Союз (з урахуванням майбутнього розширення) стане потужним ринком для 500 млн. споживачів. Враховуючи їхню високу платоспроможність, швидкі темпи економічного розвитку країн ЄС, культуру виробництва, споживання, розрахунків, цей ринок має для України значні перспективи.

Соціальні переваги членства в ЄС пов'язані з наявними тут високим рівнем со-ціальних стандартів і розвитку гуманітарної сфери, ефективним захистом прав працівників, розвиненою системою охорони довкілля.

Наслідком інтеграції України в ЄС стануть суттєві зміни в забезпеченні права на вільне працевлаштування, адекватної оплати та безпеки праці, гарантій соціального забезпечення, належних умов життя громадян, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального захисту і соціального страхування відповідно до європейських стандартів.

Сама мета інтеграції в ЄС, як доводить досвід практично всіх нинішніх країн-претендентів "першої хвилі" (Естонії, Польщі, Словенії, Угорщини, Чехії та Кіпру), є потужним стимулом необхідних для цього соціально-економічних перетворень.

Позитиви європейської інтеграції України для Європейського Союзу мають оцінюватися із точки зору внеску, який наша держава може зробити в його розвиток.

Це стосується насамперед геополітичної ролі України як одного з ключових факторів регіональної і загальноєвропейської стабільності та безпеки. Україна уклала угоди про дружбу з усіма своїми сусідами, забезпечила міжетнічний мир і стала загальновизнаним чинником стабільності у Центральній Європі. Її приєднання до ЄС (одночасно з поглибленням співпраці з Російською Федерацією в економічній, соціальній, політичній і правовій сферах) суттєво усунуло б небезпеку відродження протистояння між Сходом та Заходом, утворення нових геополітичних ліній розподілу на європейському континенті.

Україна має потенційно широкі ринкові можливості, значення яких важко переоцінити як на нинішньому етапі торговельно-економічних відносин з Євросоюзом, так і в рамках майбутнього єдиного ринку після її вступу до ЄС. Кадровий, науковий, промисловий (особливо в галузях високих технологій), сільськогосподарський потенціал нашої держави, її зростаюча роль у міжнародній миротворчій діяльності - це той безперечний позитив у євроінтеграційному контексті, який має бути врахований Євросоюзом.

Велике значення для ЄС матиме також транзитний потенціал України, насамперед з точки зору торговельно-економічних зв'язків між ЄС та Росією і країнами Центральної Азії. З входженням України до ЄС значущість цього чинника значно підвищиться.

Проте слід зазначити, що для належного використання цих переваг потрібні напружені зусилля, ретельні і виважені кроки. Забігання наперед може мати серйозні негативні наслідки - зокрема, через недостатню готовність країни до жорсткої конкуренції на єдиному європейському ринку та до належного виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань.

2.2. Цілі та завдання інтеграції України в ЄС та етапи їх реалізації

Цілі та завдання євроінтеграційного курсу підпорядковані досягненню стратегічної мети України на європейському напрямі - набуття повноправного членства в Європейському Союзі.

Згідно з визначеними Європейською Радою у 1993 р. критеріями членства в ЄС (відомі як копенгагенські критерії) країна-кандидат має досягти стабільності інститутів, що гарантують демократичний розвиток, верховенство права, права людини та повагу і захист національних меншин; забезпечити існування функціонуючої ринкової економіки, а також здатність витримувати конкурентний тиск ринкових сил у рамках Союзу; бути готовою взяти на себе зобов'язання, які випливають з членства в Союзі, у т.ч. щодо дотримання цілей політичного, економічного та монетарного союзу.

Досягнення відповідності держави та українського суспільства копенгагенським критеріям членства в ЄС і є головним довготерміновим завданням євроінте-граційного курсу. Водночас ці критерії застосовуються лише до визнаних Європейським Союзом країн-кандидатів, що обираються з числа асоційованих з ЄС держав. У зв'язку з цим отримання статусу асоційованого члена ЄС - головне завдання євроінтеграційного курсу України у середньотерміновій перспективі.

Принципово важливою умовою і відповідно ціллю, що стоїть перед державою, яка бажає набути асоційованого членства в ЄС, є створення зони вільної торгівлі. Така перспектива визначена в Угоді про партнерство і співробітництво (УПС) - міжнародно-правовій основі сучасних двосторонніх відносин між Україною та ЄС. Вже зроблено перші кроки у вивченні практичних можливостей реалізації цього завдання. Україна поставила питання про започаткування відповідного переговорного процесу з ЄС. Сьогодні досягнуто також домовленості про розробку в рамках УПС конкретних заходів, що їх має здійснити Україна для створення умов, які (поряд з приєднанням до Світової організації торгівлі) дозволили б розпочати консультації про створення зони вільної торгівлі з ЄС.

Водночас УПС має власні цілі, які визначають характер нинішнього етапу інтеграції та особливості партнерства між Україною та ЄС, а саме:

забезпечення відповідних рамок для політичного діалогу між сторонами, які дозволятимуть розвивати тісні політичні відносини;

заохочення торгівлі та інвестицій і гармонійних економічних відносин між сторонами і, таким чином, прискорення їхнього сталого розвитку;

забезпечення основи для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;

підтримка зусиль України у зміцненні демократії, розвитку її економіки та завершення переходу до ринкової економіки.

УПС встановлює правові рамки співробітництва України і ЄС, а також визначає напрями інституційних і структурних реформ в Україні задля створення ефективної ринкової економіки, що передбачають здійснення конкретних заходів, основними з яких є:

забезпечення умов для лібералізації взаємної торгівлі, включаючи можливість утворення в перспективі зони вільної торгівлі між Україною і ЄС, що вимагає (як перші кроки) лібералізації зовнішньої торгівлі України на засадах норм СОТ та відмови від протекціоністських заходів, які порушують міжнародні договори та дискримінують товари іноземного виробництва;

наближення законодавства України до законодавства ЄС, створення ефективної системи забезпечення виконання законодавчих актів;

усунення обмежень конкуренції, до яких вдаються підприємства або які виникають внаслідок державного втручання;

створення системи заохочення і захисту інвестицій, руху капіталу та обміну інформацією про можливості щодо інвестицій;

створення в Україні ефективної системи захисту прав інтелектуальної власності.

Повна та послідовна реалізація положень УПС протягом найближчих років сприятиме модернізації національної економіки, підвищенню ефективності використання ресурсів, формуванню сучасних секторів спеціалізації виробництва і торгівлі, розширенню ринків збуту українських товарів та послуг. Це дозволить підійти до наступних етапів на шляху європейської інтеграції України - створення зони вільної торгівлі між нею та ЄС, укладення угоди про асоціацію з ЄС.

2.3. Становлення відносин між Україною та Європейським Союзом

Початковий етап - створення інституційних засад співробітництва. Позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні вперше була сформульована в Основних напрямах зовнішньої політики України у липні 1993 року. У цьому документі визначається, що "перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам. З метою підтримання стабільних відносин з Європейськими Співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство і співробітництво, здійснення якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації".

Важливим механізмом реалізації європейського курсу України став (з 1993 р.) Міжвідомчий комітет у справах Європейських Співтовариств як державний орган погодження і координації політики України стосовно Європейських Співтовариств, підзвітний Кабінету Міністрів України.

14 червня 1994 р. у Люксембурзі Україною та ЄС було підписано Угоду про партнерство і співробітництво. Вона набула чинності 1 березня 1998 р. після ратифікації Україною (листопад 1994 р.) та всіма країнами - членами ЄС. Інституціональні рамки виконання УПС базуються на трьох спільних органах: Раді з питань співробітництва, Комітеті з питань співробітництва (складаються з представників Ради ЄС і членів Європейської Комісії та представників Уряду України) та Комітеті з питань парламентського співробітництва (форум парламентаріїв України і ЄС).

Важливим кроком на шляху практичного розгортання інститутів співробітництва став Указ Президента України від 24 лютого 1998 р., яким було створено Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС під головуванням Прем'єр-міністра України, а також Українську частину Комітету з питань співробітництва як допоміжного органу Ради. На виконання цього Указу в органах виконавчої влади створені підрозділи з питань співробітництва з ЄС.

Етап інтенсифікації відносин і формулювання стратегії інтеграції. З метою забезпечення ефективної реалізації УПС Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС у червні 1998 р. затвердила Спільну робочу програму в рамках Угоди і визначила в ній 16 конкретних напрямів співробітництва, яким слід надати першочергову увагу.

Протягом 1998-2000 рр. Україна послідовно реалізувала зазначену програму згідно з визначеними пріоритетами. Найбільш результативним цей процес був у таких сферах, як торгівля, митна справа, транспорт, зв'язок, юстиція та внутрішні справи.

Якісно нові завдання у реалізації євроінтеграційного курсу України були поставлені в Указі Президента України від 11 червня 1998 р., яким затверджено Стратегію інтеграції України в ЄС, визначено основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 р. з метою створення передумов, необхідних для набуття Україною повноправного членства в ЄС.

У листопаді 1998 р. в Брюсселі було утворено шість підкомітетів, що охоплюють питання з ключових напрямків УПС: торгівлі та інвестицій; фінансів, економіки, статистики; енергетики, співробітництва в цивільному ядерному секторі та охорони навколишнього середовища; митниці, транскордонного співробітництва, міграції, боротьби з відмиванням грошей та наркобізнесом; транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання; вугілля та сталі, гірничої промисловості та сировинних матеріалів.

У грудні 1998 р. розпочав роботу Комітет з питань парламентського співро-бітництва між Україною та ЄС.

Важливе значення для становлення відносин між нашою державою та Євросоюзом мало схвалення Європейською Радою у грудні 1999 р. Спільної стратегії ЄС щодо України. Залишаючись виключно внутрішнім документом Євросоюзу, Стратегія стала тим інструментом, завдяки якому поглиблено і розширено політичний діалог та співробітництво між Україною та ЄС у сферах, що мало охоплені рамками УПС, зокрема зовнішньої політики та безпеки, юстиції та внутрішніх справ, проблематики розширення ЄС.

Принципово важливим є визнання Євросоюзом у його Спільній стратегії європейських прагнень та європейського вибору України, а також формулювання узгодженої позиції ЄС у питанні конкретних механізмів дальшого розвитку відносин з Україною.

У цьому контексті для України стали актуальними і невідкладними розробка та реалізація комплексу конкретних практичних заходів щодо реалізації загальних принципів співробітництва з ЄС, дальше розгортання інститутів сприяння розвитку відносин з ЄС на всіх рівнях - національному, регіональному і місцевому, на рівнях державних і недержавних організацій, а також систематичне і цілеспрямоване формування в українському суспільстві стійкої проєвропейської більшості. Саме на виконання цих завдань націлена Програма інтеграції України до Європейського Союзу, схвалена у вересні 2000 р.

З січня 2000 р. Спільна стратегія ЄС реалізується на основі піврічних робочих планів. Перший досвід реалізації можна загалом оцінити позитивно. Водночас тут ще є значні резерви, що, зокрема, вимагає створення механізмів:

узгодження заходів, які могли б бути включені до піврічних робочих планів;

фінансового забезпечення виконання робочих планів з боку Європейської Комісії та держав-членів;

об'єктивного контролю оцінки виконання робочих планів.

Важливим кроком на шляху зміцнення і розвитку стратегічного партнерства між Україною та ЄС став четвертий саміт Україна-ЄС (Париж, вересень 2000 р). У його ході було констатовано зростаюче змістовне наповнення відносин між Україною та ЄС як у політичному діалозі, так і практичному співробітництві у сфері торговельно-економічних відносин, зовнішньої політики та безпеки, юстиції та внутрішніх справ. Цей прогрес створює необхідні передумови для зближення з Євросоюзом і виведення всього комплексу відносин Україна-ЄС на якісно новий рівень.

Дата добавления: 2015-08-17