Хронологія законодавчої бази місцевого самоврядування

Дата	Назва нормативного документа
1990 р.	Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування»
1992 р.	Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»
1994 р.	Закон України «Про формування місцевих органів влади і самоврядування»
1995 р.	Закон України «Про державну владу і місцеве самоврядування»
1997 р.	Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»
2001 р.	Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування»
2004 р.	Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних і міських голів»
2007 р.	Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо статусів Депутатів Верховної Ради АРК та місцевих рад»

Першим нормативним документом, який було прийнято в незалежній Україні після ухвалення Верховною Радою України (ВРУ) «Декларації про державний суверенітет України», став Закон «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування».

Цим Законом було скасовано підпорядкування рад і їх виконавчих органів по вертикалі, що формально створило можливість для розвитку рад різних рівнів; запроваджена поняття комунальної власності; місцеві бюджети набули децентралізованого управління. Крім того, були визначені повноваження рад, відокремлені від державного управління. Але органи місцевого самоврядування все ще називалися державними.

Законом України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве регіональне самоврядування» ради «роздержавлені»; районні і обласні ради позбавлені виконавчих комітетів, функції яких були передані місцевим державним адміністраціям [14, с. 56].

За Законом України «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» (3 лютого 1994 р.) ради всіх рівнів проголошувались органами місцевого самоврядування. Голови рад, за винятком районних у місті, обирались шляхом прямих виборів безпосередньо населенням і за посадою очолювали виконавчі комітети. Поряд з цим нововведенням ради областей, районів, міст Києва і Севастополя наділялись функціями органів державної влади. У порівнянні з попередньою моделлю місцевої влади можна було розцінювати прийняття зазначеного закону як тимчасову перемогу прихильників місцевого самоврядування, адже на всіх рівнях передбачалось формування повноцінних представницьких органів місцевого самоврядування із своїми власними виконавчими структурами [15, с. 7].

Законом України «Про державну владу і місцеве самоврядування» було введено в дію конституційним договором між ВРУ і Президентом, згідно цього закону відновлювалася модель організації самоврядування 1992 року; голова ради і голова адміністрації відповідного рівня поєднувалися в одній особі (голова ради обирався і виконував функції глави адміністрації).

У 1997 р. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» введено інститут сільського, селищного, міського голови; розділено посади голови районної ради і голови районної адміністрації; зазначено, що основним носієм функцій самоврядування, його первинним суб’єктом є територіальна громада, а не рада, як це стверджувалося у попередніх законах; розмежовано повноваження на власні та делеговані; введено процедури місцевих ініціатив і громадських слухань про право приймати статуси територіальних громад; дано визначення місцевого самоврядування.

У 2001 р. приймається Закон «Про службу в органах місцевого самоврядування», в якому закладено основи кадрового забезпечення місцевих рад. Реально лише 65% депутатів мають вищу освіту, 60% депутатів і 40% голів на свої посади обираються вперше.

2004 р. ознаменовано внесенням змін до Конституції України, впровадженням партійних виборчих систем н національному і місцевому рівнях, що мало безпосередній вплив на формування місцевих рад.

У цьому ж році, згідно Конституції України, приймається Закон «Про вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»,за яким для обрання депутатів і голів місцевих рад передбачена мажоритарна система, для обласних, районних та місцевих рад - пропорційна система із закритими списками. В результаті обласні та районні ради стали вузько партійними, а обласні ради не представлені всіма районами [14, с. 57].

Нормативне регулювання організації та діяльності місцевого самоврядування здійснюється внутрішнім правом кожної держави, а також відповідними актами міжнародного рівня, зокрема Європейською Хартією місцевого самоврядування. Ця хартія визначила принципи, основні напрями місцевого самоврядування, його співвідношення з місцевим управлінням [14, с. 58].

За останні роки в чинне законодавство України неодноразово вносились зміни з метою створення ефективної системи місцевого самоврядування, але ці заходи не завжди давали бажаних результатів. Обговорення в наукових, політичних та інших колах проблем місцевого самоврядування засвідчило наявність різних поглядів на його сутність і роль. Тому є потреба глибокого, об’єктивного вивчення теорії й практики діяльності органів місцевого самоврядування в Україні, відповідного вітчизняного і зарубіжного історичного досвіду.

Як бачимо, в Україні здавна панують ідеологія колективізму і соборності, в основі яких закладені ідеї самоврядування. Вони не тільки стали стрижнем для саморозвитку соціальних мікрогромад, але і силою, здатною протистояти надмірній централізації державної влади. Демократія на рівні місцевого самоврядування надає людині, а також відповідним колективам можливість здійснити своє самовизначення і самореалізацію у таких формах як збори громадян, місцеві Ініціативи, місцеві вибори, референдуми, громадські обговорення тощо. Очевидно, що сучасне поняття та зміст місцевого самоврядування відмінні від їхнього розуміння у минулому Однак навіть різноманітність форм його проявів у різні часи дозволяє узагальнити уявлення про них, врахувати помилки і здобутки наших предків, які прагнули збудувати могутнє суспільство і державу з ефективною місцевою владою, схожою на ті, що вже століттями мають інші нації.

Дата добавления: 2015-08-17