Кіммерійці.

Кочові племена, які походять з Ірану, і заселяли Степову і частково Лісостепову частину (тут проживали носії чорноліської культури, предки слов"ян) України. Були кочовиками. У них склалась рабовласницька держава, на чолі з царями. Мали великі військові загони і найдосконалішу залізну зброю, воювали з Урарту, Ассирією. Основою господарства було кочове скотарство-конярство. Високого рівня досягло кераміка і лиття бронзи. Гомер говорить про них, як про "уславлених кобилодойців". Ховали мертвих в курганах попередніх епох. Знайдено понад 200 поховань кімер. вождів.

Вважається, що найкращим зразком кіммерійської кам'яної скульптури є статуя із с. Цілинне в Криму, яка передає постать воїна, озброєного луком та кинджалом і оперезаного широким бойовим поясом з пряжкою та застібкою.

Якщо кіммерійці населяли степові простори України, то чорноліські пам'ятки нале-жали місцевому (автохтонному) населенню, яке жило тут вже понад 200 років (Х-ІХ ст. до н.е.) у лісостеповому межиріччі Дніпра і Дністра. На території площею в 100 км розташо-вані укріплені городища: Лубенецьке, Адамівське, Калонтаївське та ін. В курганах виявлені кістки скелетів, посудини - гостродонні і плоскодонні черпаки, тюльпаноподібні посудини, чаші, горщики прикрашені заглибленим орнаментом у вигляді трикутників, глиняні прясло і котушка, бронзові кільце і сферична бляшка, кістяні намистини та кремінні знаряддя праці.

СКІФИ.

Проживали у степових районах Півн. Причорномор'я і в Криму від Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. Формування скіфів відбулося внаслідок взаємодії місцевих (кімме­рійських), і прибулих (іранських) племен. У VII ст. до н. е. у них утв. могутній пле­мінний союз «Велика Скіфія». Відомості них подає грецький історик Геродот. Поділялись на царських, кочовиків і орачів. Вважали, що походять від шлюбу Геракла та богині-змії, у яких народився син Скіф.

Основною сус­пільною одиницею була родова община, що складалася з кількох патріархальних сімей. З середовища вільних общинників виділялася родоплемінна знать. Організація управління - військова демокра­тія. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів.

Розбили війська перського цари Дарія І у 514—513 рр. до н. е., за допомогою тактики "випаленої землі".

У VI—IV ст. до н. е. цар Атей зумів об'єднати під своєю владою майже всю країну, чеканив свою монету. Центр його держави знаходився на нижньому Дніпрі - Каменське городище. Однак сутичка скіфів у 339 р. до н. е. з македонським царем Філіпом II закінчилася смертю Атея. Столицею нової держави стало місто Неаполь Скіфський. Свого розквіту Скіфське царство у Криму досягає у II ст. до н. е. і було знищено готами.

Скіфи, що жили в степу (зокрема царські), займалися напівкочовим скотарством (коні, вівці, велика рогата худоба, а також верблюди і кози). Ті Скіфи, що жили в Лісостепу (їх вважають підкореними рабами), були хліборобами, вирощували пшеницю і просо, а також ячмінь. Значних успіхів набуло вироб­ництво шкіри, торгівля з прибережними грецькими містами (Ольвією) і ткацтво т. ін.

Як показують розкопки царських курганів - Солоха, Товста Могила, скіфських царів ховали у складних похоронних спорудженнях. Поруч з царем поміщали вбитих жінок, слуг, рабів, прикраси та ін. Найшанованішою з усіх божеств була Табіті — богиня царського вогнища, після неї — Папай («батько»), дружиною якого була Апі.

Дата добавления: 2015-08-03