Найпростіша модель політичної системи

(за Д.Істоном)

середовище середовище

Політична система

вимоги

рішення

підтримка дії

середовище середовище

Примітка: “Вхід” означає вплив навколишнього середовища на систему та її

компоненти.

“Вихід” – вплив системи на суспільне середовище.

Вагомих результатів у дослідженні політичної системи досягнув і американський політолог Г.Алмонд (“Порівняльні політичні системи”, “Порівняльний політичний аналіз”). Він розглядає цю систему як набір ролей, що взаємодіють, або як рольову структуру. Основна позиція вченого щодо політичної системи полягає в наступних принципах: будь-яка політична система має свою структуру; кожна політична система багатофункціональна (врівноваженість влад); усі політичні системи змішані в культурному значенні (відсутність “чистого” правлячого режиму). Введення інформації, за Г.Алмондом, полягає в політичній соціалізації населення, аналізі наявних інтересів, політичних комунікаціях. Функції виходу інформації: установлення правил (законодавча діяльність), застосування правил (виконавча діяльність), формалізація правил (їх юридичне оформлення), безпосередній вихід (практична діяльність у політичній сфері). Найважливіша функція політичної системи – вивчення та з’ясування особливостей ситуації. Модель Г.Алмонда має назву мікро-структуралістського функціоналізму, так як головне її завдання полягає у фіксації різних інтересів всередині системи, їх інвентаризації, зіткненні та гармонізації.

Окрім Д.Істона та Г.Алмонда значних успіхів у дослідженні політичної системи досягли також С.Коулмен, Р.Кхан, Т.Мадрон, Т.Парсонс, Г.Спіро та інші західні вчені.

У колишній радянській науці тривалий час панували погляди, які ототожнювали політичну систему лише з політичними інститутами – державою, партією, громадськими організаціями і трудовими колективами. Поширеною серед них була думка про широкий і вузький підходи до політичної системи. При широкому підході елементами політичної системи вважали не лише політичні інститути, а й їхнє функціонування, а також політичні ідеї, цінності, політичну культуру. При вузькому розумінні політичної системи в неї включали механізм здійснення політичної влади й управління (політичні установи, організації і норми), але не включали політичну діяльність та її відображення у свідомості людей.

З в е р н і т ь у в а г у: Дослідження проблем політичної системи в різних країна мають свої особливості. В американській політичній науці основну увагу приділяють встановленню внутрішніх ресурсів і зовнішніх факторів, які впливають на стан та поведінку політичної системи, виявленню характеру взаємозв’язків і взаємозалежностей між компонентами системи, внутрішньо- системних і міжсистемних відносин та інше. Німецькі політологи традиційно акцентують увагу на питанні місця і ролі держави в політичній системі, а також структурі і змісту політичного процесу, функцій політичної системи, проблем її відносної самостійності.

У сучасній українській політології науковці особливу увагу приділяють питанням держави та інших політичних інститутів. Водночас широко досліджують функціональний бік політичної системи, пов’язаний з політичною діяльністю та політичними технологіями.

Політична система суспільства, як і будь-яка інша, складається з певних компонентів, має свою структуру, тобто внутрішню організацію, яка відображує спосіб взаємозв’язку, взаємодії цих компонентів.

Основні компоненти політичної системи:

· політичні відносини;

· політична організація суспільства;

· політичні принципи й норми;

· політична свідомість;

· політична культура;

· засоби масової інформації.

Політичні відносини – взаємини суб’єктів політики з приводу завоювання та здійснення влади, обміну її ресурсами.

Політична організація суспільства – це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя суспільства. Вона складається з власне політичних організацій (держава, політичні партії, політичні рухи), політизованих організацій (народні рухи, профспілки, ініціативні групи, групи впливу й тиску), неполітичних організацій (об’єднання за інтересами).

З в е р н і т ь у в а г у: Деякі вчені важливе місце в політичній організації відводять трудовим колективам. Адже, створені для виконання виробничих завдань, вони за певних умов можуть стати політичними суб’єктами. Це відбувається зокрема тоді, коли економічні методи вирішення питань стають неефективними і колектив перебирає на себе політичні функції.

Політичні принципи та норми – формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах, вони регулюють політичні відносини.

Політична свідомість – опосередковане відображення політичного життя, формування, розвиток, задоволення інтересів та потреб політичних суб’єктів, а також сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини.

Політична культура – це якісний бік системи політичних уявлень і політичної поведінки: рівень політичних знань, міра включеності в політичний процес, компетентність і професіоналізм, стан демократії тощо. Вона значною мірою зумовлює характер діяльності владних структур та всіх інших суб’єктів політичного процесу.

Засоби масової інформації – розгалужена мережа установ, які займаються збором, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми.

Існують і інші погляди на структуру політичної системи, за якими в ній виділяють ряд структурних рівнів, або структурних підсистем (див. схему 2).

Схема 2.

Дата добавления: 2015-08-02