|
Читайте также: |
З метою розширення підготовки фахівців з механізації сільського господарства та враховуючи прохання ЦК КП України, Полтавського обкому КП України і Полтавської обласної ради депутатів трудящих, наказом по Міністерству сільського господарства СРСР від 18 квітня 1966 року № 135 "Про організацію факультету механізації сільського господарства в Полтавському сільськогосподарському інституті ", а також наказом ректора від 18 травня 1966 року № 96А в Полтавському сільськогосподарському інституті відкрито факультет механізації сільського господарства з планом прийому 50 чоловік.
Першим деканом факультету призначено на той час старшого викладача Савенко Дмитра Петровича, який пропрацював на цій посаді 22 роки і вніс значний внесок в його становлення і зміцнення матеріально - технічної бази, захистив кандидатську дисертацію і отримав вчене звання доцента.
Потім факультет очолював к.т.н., доцент Дзюба Володимир Несторович а з 1990 року доктор технічних наук, професор Брагінець Микола Володимирович.
З 1993 року і до теперішнього часу факультет очолює к.т.н., доцент Лапенко Григорій Олександрович.
Основною матеріально - технічною базою створеного факультету на той час була кафедра механізації сільськогосподарського виробництва, якою завідував кандидат технічних наук, доцент Гурніцькій П.В. Витоки цієї кафедри сягають далекого 1920 року - часу створення Полтавського сільськогосподарського інституту. На той час це був кабінет машинознавства, який у 1929 році.
1 жовтня 1966 року перші 50 студентів розпочали учбовий процес. Починати довелося з «нуля». Не було приміщень, не було матеріально-технічної бази, врешті-решт, не було викладачів.
Невелика група ентузіастів, які до цього працювали на кафедрі механізації сільського господарства інституту, в складі завідуючого кафедрою Гурницького Павла Володимировича, Савенка Дмитра Петровича, Кохна Вадима Андрійовича, Авруньова Юхима Юхимовича, Василенка В’ячеслава Борисовича, Колодяжного Миколи Івановича, Нечипоренка Івана Євсійовича, Мірошниченка Володимира Антоновича, Нестеренка Івана Івановича і стали першими викладачами факультету.
Першим деканом факультету був призначений Савенко Дмитро Петрович, який понад 20 років був організатором і душею створеного колективу.
Савенко Дмитро Петрович
В 1963 році закінчив Харківський інститут механізації і електрифікації сільського господарства. Після закінчення ВНЗу працював головним інженером МТС у Приморському краї. 18 травня 1966 року призначений деканом факультету механізації сільського господарства Полтавського сільськогосподарського інституту.
Більш як за 20 років роботи на посаді декана була створена матеріально-технічна база факультету, сформований педагогічний колектив, створені наукові школи. Дмитро Петрович був душею і організатором усіх цих справ. В червні 1988 року за станом здоров’я був звільнений з посади декана.
Поруч із названими викладачами пліч-о-пліч долали негаразди викладачі другої кафедри – вищої математики і фізики: Рубін Константин Федорович, Омельянюк Тетяна Василівна, Єзерська Алла Олександрівна, Райло Константин Едмундович, Фєнь Віктор Порфентійович, Боровик Едуард Михайлович, Сусурін Генріх Едуардович, Малинський Марк Семенович
У перші роки роботи факультету до викладацької сім’ї влилися: Валуєв Олексій Петрович, Желтишев Петро Іванович, Зеленський Юрій Олексійович, Мельников Дмитро Іванович, Мізін Іван Андрійович, Сакало Лев Григорович, Карпов Олексій Іванович, Дзюба Володимир Нестерович, Дудніков Анатолій Андрійович, Переверзєв Володимир Дмитрович, Соловей Степан Гордійович, Пилипенко Анатолій Іванович, Синельник Володимир Федорович, Бородай Георгій Григорович, Кутєпов Олександр Петрович, Скоробагатий Григорій Федорович, Зайцев Володимир Петрович.
У роки становлення факультету велося будівництво учбового корпусу та гуртожитку. Паралельно, при великій підтримці керівництва області та інституту, йшли поставки техніки та лабораторного обладнання. Навчальний процес поєднувався з виконанням значного обсягу будівельних робіт. Працювали і вчилися, вчилися і працювали всі – від студентів до декана.
Великим святом для факультету став у 1971 році перший випуск інженерів-механіків. Перші 50 випускників успішно захистили дипломні проекти й отримали дипломи інженерів-механіків сільськогосподарського виробництва. Кращі з них, Сергієнко Василь Іванович, Джура Петро Некифорович, Лапенко Григорій Олександрович, були залишені для роботи на факультеті. Пізніше для викладацької та наукової роботи на факультет були запрошені випускники факультету: Арендаренко Володимир Миколайович, Бовсуновський Василь Миколайович, Запорожець Микола Іванович, Ярошенко Петро Павлович, Козлов Володимир Анатолійович, Герасименко Анатолій Васильович, Коломієць Анатолій Петрович, Іванкова Олена Володимирівна, Безгін Микола Володимирович, Сєріков Олексій Федорович, Кривонос Станіслав Михайлович, Олефір Олександр Олександрович, Тимошенко Павло Михайлович, Величко Андрій Іванович, Білизний В’ячеслав Миколайович, Малюга Василь Васильович, Мірошниченко Володимир Миколайович, Сидоренко Михайло Іванович, Костенко Олена Михайлівна, Кіндер Микола Водимирович. Із часом захистили кандидатські дисертації на звання кандидата технічних наук випускники факультету Лапенко Григорій Олександрович, Арендаренко Володимир Миколайович, Кіндер Володимир Миколайович, Бовсуновський Василь Миколайович, Запорожець Микола Іванович, Іванкова Олена Володимирівна, кандидатом сільськогосподарських наук став Ярошенко Петро Павлович.
Деканами факультету у різні роки були:
Дзюба Володимир Несторович
Закінчив інженерний факультет Ленінградського сільськогосподарського інституту. Після закінчення інституту працював інженером - дослідником Північно-Західної машиновипробувальної станції, а після захисту дисертації - асистентом кафедри експлуатації МТП Ленінградського с.-г. інституту.
З 1971 року - старший викладач, доцент, завідуючий кафедрою на факультеті механізації сільського господарства Полтавського сільськогосподарського інституту. З 1988 по 1990 рік був деканом факультету.
Брагінець Микола Володимирович
Закінчив Мелітопольський інститут механізації сільського господарства в 1960 році, працював на різних посадах в навчальних та науково-дослідних інститутах Мелітополя та Запоріжжя. Доктор технічних наук, з листопада 1989 професор кафедри механізації і електрифікації Полтавського сільськогосподарського інституту. Декан факультету механізації сільського господарства з 1990 по 1993 р.
Лапенко Григорій Олександрович
В 1966 році після закінчення школи поступив на 1 курс факультету механізації сільського господарства і після його закінчення в 1971 році працював на факультеті на посадах асистента, старшого наукового співробітника, старшого викладача. В 1978 році захистив дисертацію та отримав диплом кандидата технічних наук. Працював доцентом кафедри ремонту машин і технології конструкційних матеріалів.
В 1983... 1988 роках - секретар парткому інституту, з 1988 року - завідуючий кафедрою РМ і ТКМ, а з 1993 року - декан факультету механізації сільського господарства, професор кафедри РМ і ТКМ, заслужений працівник освіти України. З 2008 року по 2011 рік – декан інженерно-технологічного факультету.
Напрями науково – дослідної роботи:
Удосконалення технологій та засобів механізації в рослинництві.
1. Застосування електротехнологій і засобів автоматизації в рослинництві.
Дослідження деформування конструкцій машин та розробка технологій відновлення деталей сільськогосподарської техніки.
У 2008 році факультет було реформовано у інженерно-технологічний факультет.
Нині на факультеті працює 92 викладачі, з них – 1 член-кореспондент інженерної академії наук України, 12 докторів наук, професорів, 40 кандидатів наук, доцентів.
На факультеті функціонує сім кафедр:
У даний час на факультеті готують фахівців за напрямом підготовки 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» та спеціальностями 7.091902 «Механізація сільського господарства» і 8.091902 «Механізація сільського господарства».
Підготовка ведеться за трьома освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавр, спеціаліст, магістр. Кращі студенти мають можливість продовжити своє навчання в аспірантурі.
На факультеті навчається близько 1300 студентів стаціонарної та заочної форм навчання.
1 Основні види слюсарних робіт
Слюсарне оброблення — оброблення, яке виконують ручним інструментом чи машиною ручної дії.
Слюсарні роботи відрізняються різноманітністю операцій. Коло цих операцій обумовлюється характером виробництва. При індивідуальному виробництві до слюсарних робіт, що виконуються на робочому місці відносяться: розмічання, рубання, різання металу, обпилювання,шабрування, притирання, свердління, нарізування різі та ін. При серійному виробництві перелік слюсарних операцій виконуваних на одному робочому місці, звужується внаслідок розподілу праці між робітниками.
Основним обладнанням для виконання слюсарних робіт є слюсарний верстак (рис. 1.1).
Рис.1.1. Слюсарні верстаки.
а - одномісний (1 - полички; 2 - сидіння; 3 - каркас; 4 - стільниця; 5 - лещата; 6 - захисний екран; 7 - планшет для креслень: 8 - світильник; 9 - поличка для інструменту: 10 - планшет для робочого інструменту; 11 – ящики); б - багатомісний.
Розмічання заготовок створює умови для зняття із заготовок припуску металу до заданих меж, одержання деталі певної форми, потрібних розмірів і для максимальної економи матеріалів.
Застосовують розмічання переважно в індивідуальному і дрібносерійному виробництві. У велико серійному і масовому виробництві немає в цьому потреби завдяки застосуванню спеціальних пристроїв — кондукторів, упорів, обмежувачів, шаблонів тощо
.
1.1 Розмічання
Розмічанням називається операція нанесення розмічальних рисок або ліній на заготовках (виливках, поковках і т. п.), що визначають контури майбутньої деталі та припуски на оброблення або місця, що підлягають обробленню. Розмічальні мітки наносять кернером, рисувалкою, циркулем, рейсмусом чи штангенциркулем. Розмічальне робоче місце обладнується розмічальними плитами, підкладками, поворотними пристроями та ін. Розмітка буває площинною і об'ємною. Площинній розмітці підлягає листовий матеріал, об'ємній — виливки, поковки та інші заготовки. Розмітка широко застосовується в індивідуальному і дрібносерійному виробництві. Похибка, що отримується при звичайних методах розмічання становить приблизно 0,5 мм.
При розмічанні застосовують різноманітний контрольно- вимірювальний і розмічальний інструмент.
До спеціального розмічального інструменту належать: рисувалки, кернери, розмічальні циркулі, рейсмуси. Крім цих інструментів, використовують молотки, розмічальні плити та різні допоміжні пристрої: підкладки, домкрати тощо.
Рис. 2.1 Рисувалки для нанесення рисок
а - кругла; б - з відігнутим кінцем; в - з вставними голками (1 – голкаг: 2 - корпус: З – запасні.
Кернери (рис. 2.2) застосовують для нанесення заглибин в процесі обробки деталей. Кернери виготовляють з інструментальної вуглецевої сталі. Робочу (вістря) і ударну частини віддають термообробці.
Кернери поділяють на звичайні, спеціальні, механічні (пружинні) та електричні.
Рис. 2.2. Кернери:
а – звичайний; б - кернер-циркуль; в -кернер-дзвін.
Дата добавления: 2015-08-10; просмотров: 126 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Про навчальну практику | | | А. б. в. |