I нiколи тебе не розлюблю,

Рiдне сонечко Ти моє.

16.Я знаю от чего, меняются
глаза,
Они блестят от счастья,
А иногда от химии,
По-разному бывает,
Ведь наша жизнь – сплошной
наркотик,
У каждого зависимость своя,
У многих деньги, власть,
А у других всего лишь страсть,
Любовь к одному человеку,
Это болезнь, но согласитесь
так красива.
Поведаю немного о себе,
Как раньше ломки были,
нервы,
Я наркоман? Да, может быть,
Только наркотиком моим
была ОНА,
Вы бы видали как блестели
глазки,
Как ручки ласково дрожали,
Какое состояние души,
Не передать словами,
И днём и ночью бредил ею..
Кто знает, тот поймет,
Не объяснить всем на земле,
Что значит быть любимым,
И тяжело то как терять,
Как слёзы ранить по щекам,
И мысленно накручивать себя,
Но время лечит как никак,
Вокруг, правда, ты смотришь
по другому,
Взрослеешь что ли, я не знаю,
Хотя всё те же ломки, нервы,
Только уже лечение другое.
Я знаю от чего, меняются
глаза,
Они блестят от счастья,
А иногда от химии,
По-разному бывает,
Ведь наша жизнь – сплошной
наркотик,
У каждого зависимость своя,
У многих деньги, власть,
А у других всего лишь страсть,
Любовь к одному человеку,
Это болезнь, но согласитесь
так красива.
Поведаю немного о себе,
Как раньше ломки были,
нервы,
Я наркоман? Да, может быть,
Только наркотиком моим
была ОНА,
Вы бы видали как блестели
глазки,
Как ручки ласково дрожали,
Какое состояние души,
Не передать словами,
И днём и ночью бредил ею..
Кто знает, тот поймет,
Не объяснить всем на земле,
Что значит быть любимым,
И тяжело то как терять,
Как слёзы ранить по щекам,
И мысленно накручивать себя,
Но время лечит как никак,
Вокруг, правда, ты смотришь
по другому,
Взрослеешь что ли, я не знаю,
Хотя всё те же ломки, нервы,
Только уже лечение другое.

17.Син землі
Через роки, через тривоги
Він повернувся до села,
Сумна і болісна дорога
Його в дитинство привела.
Настала радісна година,
Все ж дочекався він її,
А був він сьомим, сьомим
сином,
В селянській трудовій сім'ї.
І ожила в уяві хата,
І в соняхах дідівський тин,
Звідтіль рідня йшла жнивувати
Під голосний мантачок дзвін.
Всміхалася їй неба просинь,
Іскрились коси на зорі,
І враз вклонялися колоссю
Кремезні хлопці-косарі.
У небі жайвір гомінливий
їм дарував свої пісні.
А він, маленький, жартівливий,
Гасав босоніж сто стерні.
Хіба забудеш день зловісний.
Зорю затьмарила пітьма,
І на роки замовкла пісня...
Етап, страждання, Колима!
І небо, небо в чорних шатах...
Й розбиті помисли святі...
Покояться там батька й матері
Кістки у вічній мерзлоті.
Війна, війна... Полки з Сибіру,
Боїв жорстоких грізний плин.
І він стає солдатом миру,
Він, безземельний селянин,
Роки минали за роками.
Він знову в рідному селі...
До колосків припав вустами
З дитинства вірний син землі

18.На сердце чувствую тоску
Хочу любить тебя одну
Хочу хранить твое тепло
Но получаю я в ответ
Минуты страха и отчаянья...

19.Дом
покинутой
любви
Я видел
вечность, но
это был мой
сон,
Я видел свет
и тьму на
дне,
Но предо
мной стоит
мой темный
дом,
В котором
нет покоя
мне.
Живу я в
нем совсем
один,
По углам
взбиралась
тихо боль
Я не Бог и я
не
властелин,
Просто в
сердце
умерла
любовь.
Боль,
разлука и
печаль
Сковали
мою душу
словно цепь
Я смотрю в
небес
чудесных
даль,
Но вижу в
них я только
смерть.
Ты ушла, и в
доме свет
погас.
Темно в
глазах и
мрак в моей
душе
Все, что
было, нет
теперь у нас
Значит
нужно так
судьбе.
Жизнь
порвалась
как струна
В один
короткий
миг
Ты, одна
мне ты
нужна,
Господь
услышь мой
громкий
крик.

20.Хочу подарить я большую
звезду
Тебе с небосклоном в
придачу,
Хочу отвести я рукою беду,
Чтоб в жизни была лишь
удача.
Хочу для тебя стать я
летним дождем,
Рассветом над сонной
рекою,
Чтоб были всегда мы с
тобою вдвоем
С любовью горячей, земною.
Хочу тебе сердце свое
подарить –
Пусть рядом с твоим
заалеет,
Хочу лишь, чтоб позволила
ты мне любить
Тебя все сильней и сильнее!

21.ДУША

Вне жизни, вне смерти, вне тела
Душа быть с тобой захотела.
Без страха, без срока, без меры,
За гранью надежды и веры.
Не встречи - слиянья, свеченья,
Уверовав в предназначенье,
Желал! Любил! Стремился!
На нити серебряной бился.
Но мудрая сила природы
Берегла свои правила строго.
И в спящее тело, как в сети,
Вернулась душа на рассвете.

В один прекрасный день зимы
Я брёл навстречу ветру,
А по снежку шла ты
Не зная себе меру;
Идёш - летиш, как птица неземная
Идёш - плывёшь, как лебедь белокрылый,
Идёшь... других не замечая
Сквозь снег спешишь... он белый-белый;
Пришла ко мне глядя в глаза
Улыбкой нежною сияя,
По шумном городу ведёшь меня
Ничего ещё пока не зная;
Тогда я что-то чуствовал
Мечтал о чём-то неземном,
Любил? Не знал, но понимал
Что суждено нам быть вдвоём!

Стільки ненавиджу в світі!
Стільки у світі люблю!
Так, діячі – не свідки;
Тож не потрібно жалю.
Вирветься блискавка синя,
Вдарить розкотистий грім!..
Стверджуся в усмішці сина,
У материнській зорі.
Сни (а чи спогади давні)
Вдовам несуть криниці…
Тінь від палаючих плавнів
Досі тремтить на лиці.

22.Кажуть, я давно вже був
веселим.
А чого, скажіть, мені радіти?
Чи того, що посмутніли села
І в неволі матері і діти?
Чи того, що я в землі своєї
За димами чорними чорними
не бачу?
Думаєте – легко нам без неї?
Думаєте – нищечком не
плачу?
Кажуть, що занадто я радію.
А чого я мушу сумувати?
Чуєте: зі сходу вітер віє?
Йдуть полки до рідної до хати.
Йдуть полки. Зі сходу вітер віє.
Ось чого душа моя радіє.

23.У світі так багато воїнів
величних,
Що за нащадків віддали своє
життя
Вже зараз душі їхні в
потойбічні
Розпалюють пекельне небуття.
Чому ж тепер ми не згадуємо
їх
Невже вони померли на
даремно
Герої ті і біль їх і любов,
Чому це все для нас не
сокровенне
Їм так хотілось жити і кохати
Дивитись в небо, на світанок
дня
І вже вони аж ніяк не могли
знати,
Що їх закриє матінка-земля
Що більш ніхто з них і ніколи
Вже не почує спів пташок.
Життя так дивно зав’язало
долі
І склало всіх в один мішок.
Ми є нащадки їх, і цим
пишаймось
Згадуймо лиш добрими
словами
Бо нашу Україну й
незалежність
Побудували нам вони,
кістками.
P.S Шануймо пам’ять наших
предків

24.Коли сумно тобі - посміxнись!
Коли біль на душі - поділись!
Коли радість навколо - радій!
Коли друг зажуривсь -
пожалій!
Коли серце коxає - неxай!
Коли щастя немає - бажай
Коли любиш когось - не
мовчи!
Коли важко тобі - закричи!
Коли жити не хочеш - терпи!
Коли крила розкрились - лети!
Коли ворог образив - пробач!
Коли горе спіткало - поплач!
Коли щастя зумієш знайти,
ПОСТАРАЙСЯ ЙОГО ЗБЕРЕГТИ.

25.Мамина молитва
Перед Богом мама на колінах,
Щирим серцем молиться вона
І горить незмінна і нетлінна
Віра—непідкупна і міцна!
Ця молитва небо відкриває,
Ця молитва рветься в Небеса,
Бо любов Господня а ній
палає!
І слова, як вранішня роса:
Кожна крапля має силу Божу
Для нужденних, хворих і
німих…
За дітей незрячих і безсилих—
Молиться не тільки за своїх!
За дітей, щоб вирвати із аду,
Усім серцем молиться вона.
В цій молитві сила зорепаду
І морської хвилі глибина…
Перед Богом на колінах мати,
А насправді—воїн на коні!!!
Дай бажання поряд з нею
стати
І молитись, Боже, і мені!!!

26.Трилогія про кров
1.
Червона кров на білій ніжці.
Я знову падаю невчасно.
Я забуваю слово «ніжність»,
а пам’ятаю лиш «нещастя».
Білі листки, безглузді вірші
легко торкаються бруківки...
Я дуже втомлена, ти віриш,
ти знаєш втомлена наскільки?
2.
Червона кров на білих ліктях.
Не можна бігти за коханням.
Не можна щастя цього літа
топтати п’яними ногами...
Трамвайна колія – не повід
ділитись кров’ю із камінням.
Але вже пізно... пізно знову
вірити в чудо, в долю, в
зміни...
3.
Червона кров на пальцях
білих,
і смак іржавого металу.
Я була майже, майже вільна.
Якою я віднині стану?..
Скажи мені, що все
нормально,
що кров зітреться із долоні.
що сльози ті, яких так мало
прозорі і на смак солоні

27.У цій записці,Марія,
Я напишу,
Що ніколи Тебе я не залишу.
Не залишу лиш тому,
Що дуже сильно
Я Тебе люблю!
Люблю Тебе,
Тому що Ти красива,
Добра, ніжна і трошки
вередлива.
Люблю за посмішку Твою
чарівну.
Люблю я за ніжні твої обійми,
За поцілунки, за ласку,
За впевненість у собі.
Люблю за те, що вмієш Ти
кохати,
А також, вмієш пробачати.
Люблю Тебе Марія,
Це я точно знаю.
І, що будимо ми разом,
Тобі я обіцяю!

28.Я мрію про кохання із вуст
твоїх почути...
Немов зірки на небі кудись
зникають люди...
Я мрію чути щастя у голосі
твоєму,
Щоб нам світило Сонце, зірки
в нічному небі...
Я мрію про кохання, про
щастя, про надію...
Я мрію лиш з тобою... з тобою
бути мрію!!!

29.I wrote your name in the sky,
but the wind blew it away.
I wrote your name in the sand,
but the waves washed it away.
I wrote your name in my heart,
and forever it will stay.

(Я написав твоє ім’я на небі,
але вітер відніс його далеко.
Я написав твоє ім’я на піску,
але хвилі змили його.
Я написав твоє ім’я в моєму
серці,
І воно назавжди там
залишиться.
вот переклад.

Я написав твоє ім’я на небі,
але вітер відніс його далеко.
Я написав твоє ім’я на піску,
але хвилі змили його.
Я написав твоє ім’я в моєму
серці,
І воно назавжди там
залишиться.)

30.The red rose whispers of passion,
And the white rose breathes of
love;
O the red rose is a falcon,
And the white rose is a dove.
But I send you a cream-white
rosebud
With a flush on its petal tips;
For the love that is purest and
sweetest
Has a kiss of desire on the lips.

31.Країно чорних брів й важких повільних губ,
Темнавих губ, що їх не процілуєш,
Як тепло ти лежиш! як тепло ти німуєш!
І понад нами місяць-однолюб!

Лиш очерет навстоячки щось пише,
Навпомацки по шепітній воді,
І над водою й очеретом тиша
Виводить в небо зорі молоді.
Там час себе по ниточці тороче,
А тут, а тут, де все тривога й щем,
Де до душі душа притислася і хоче
Іще, іще!..але куди ж іще?..

32.Біль
Розпинає груди біль
неминучий
Мордує, рве тіло тендітне
І погляд, як кислота - пекучий
І біль і страх-все непомітне
Так не помітна є і я
Немов прозорість одягнула
Немов із тисячі і я
Як вітер перед тобою
промайнула.
І небо вже для мене не
безмежне
Не розрізняю де година, а де
мить
Від зла й добра ми не залежні
Час зупинився - все стоїть.
Прокляттям одягаю твоє ім’я
Сама його ж несу й собі
Хто є для тебе я?...мій милий
Не милий проклятий у вогні!
Ненавистю згорає моє серце
В душі кохання струменить
Тебе не навиджу в цю мить
А вже в наступній любов
біжить.
Ти мучаєш мене, вбиваєш
А сам смієшся у цю мить
А я ж люблю тебе-ти знаєш
Того душа мене болить.

33.Плачуть вікна у маминій хаті,
По кутках заховалась пітьма.
Не сміються айстри волохаті,
Скоро рік, як її вже нема.
Плачуть вікна у маминій хаті,
Вже нічим не зарадиш біді.
Ненька з фото всміхається
баті,
І обоє – такі молоді!..

34.Багато ображаються на
пам’ять сковану морозом,
Та от ніхто по цей день не
спромігся,
Обвинуватити чи скривдити
свій розум.

35.Зустріч однокласників.
Неначе вчора це було…
Квітує барвами село,
Блищить ставками Березянка
Найкраща річка на Землі
Сюди ходили на рибалку
Засмаглі хлопчаки малі.
Радіє літечку Антонів,
Бузок відцвів уже давно
Гарячий червень на порозі
І запах лип на все село.
Останній дзвоник віддзвенів
Дзвінкоголосо й полохливо.
Він нагадати нам велів
Що наше свято наступило.
І вчителі нас проводжали
У самостійне майбуття,
А ми їм щиро обіцяли
Не забувати все життя.
Йшли зустрічати ми світанок
На Пустоварівській землі
І був такий чудовий ранок,
А ми щасливі й молоді.
Вже сорок років промайнуло,
Сумлінно жити час велів
Ми не забули, не забули
Безцінну працю вчителів.
Ольга Сергіївна була
То перша вчителька моя.
Вона навчила нас читати
Писати, рахувати теж,
За що моя учителько
Ми вдячні вам без меж.
Наш математик Ропало
Навчав нас теорем
Щоб назубок вивчали ми
Всі правила і теми.
Іван Павленко хімік був
І нас навчити не забув
Про формули, реакції,
І різні комбінації.
А Сергієнко «Русский» той
Був літератором від Бога
Єсенін, Пушкін, Лев Толстой
Все вивчити не змога.
Семенівна англійської навчала,
І «Тhank you very much» ми
скажем їй,
І ще щоб довгих літ зозуля
накувала
Людині славній, щирій і
простій.
А строгий завуч наш Гаркуша
Нікому спуску не давав
Він вірним правилам учив нас
І географії навчав.
Щоб знали де Китай, де Куба,
І де Америка щоб знали,
А ми Антонів свій любили
І дальше Сквири не бували.
Марія Тимофіївна –
То керівничка наша
Спокійна, добра, лагідна,
Все до пори, до часу.
Ілля Гнедюк – історик наш
Був віртуозом в своїй справі
Поверх очків давивсь на клас
Що в роговій були оправі.
Знання давали нам вони
Як краплю чистої води
Шкода, уже багати з них
Пішли у вічність назавжди.
Аж цілих сім Галин було
Й три Ніни в нас у класі
Ще Люся, Люба, Ліда
Надія, Люда, Зіна
Вже деяких нема на часі.
А хлопці – Коля, Васі, Петі,
Володі, Саші і Дмитро,
Федько, Сергій, Андрій і Валік
Орли були на все село.
Тепер вже дідусями стали
Та й ми бабусями уже,
А серце вірити не хоче
Що скоро шістдесят гряде.
По скільки років нам тепер
Не будемо казати.
Дорослих маємо дітей
Та й внуків теж багато
Софійка, Женька і Ілля
Таких онучків маю я.
Це щастя мати внуків
Та брати їх на руки
Сміятися, радіти
І чути голосок рідненький:
«Бабусю, розкажи
Як ти була маленька!!!»
Не кожен збудував з нас
Для себе рідний дім
І виростити сина
Не кожен тоже зміг,
Бо інші ростять дочок,
Що теж великий клас!
А посадити дерево
Зміг мабуть кожен з нас.
Бо ще у шістдесятих
В селі у Чагарі
Ми сосонки саджали
В ярку і нагорі.
Наразі ми працюєм,
Цінуємо життя
І віримо, звичайно,
В прекрасне майбуття.
Я всім бажаю щастя,
Надії, доброти
Поваги і любові
На довгії віки.
Для наших однокласників
Був складений цей вірш
Щоб пам’ятали школу,
А також нас усіх.

36.Вона дивилася на нього,
й сльоза котилась по щоці,
вона молила тихо Бога,
щоб відпустив її гріхи...
Вона упала на коліна,
і склала руки догори,
молилася не було сили,
шукати вихід із пітьми...
Якщо піде він з цього світу,
то серце розіб"ється вщент,
і стук зупиниться навіки,
і згасне все і згасне день....

37.ВІРНІСТІ!!!
1.У шовкові трави квіти ранять
роси
Наче хтось намиста срібні
погубив
Може ти вже іншій пестиш
довгі коси
Може ти на Бузі іншу вже
зустрів
2.Йду на Буг стежка круто
в'ється
Ясноокий місяць роси
посріблив
Моє юне серце лиш для тебе
б'ється
Бо ти в ньому перше почуття
збудив
3.Пронесу в розлуці крізь
бурхливі весни
Ніжні квіти і пісню на своїм путі
Може ти ще прийдеш понесем
у серці
Те що раз буває у житті.
4.Нахилились верби над Бугом
водою
Де вітер квіти хилить на межу
Я тебе чекаю над Бугом рікою
Бо кохання в серці вірно
бережу.

38.Кохання яке воно? Ні хто не
може відповісти на це
питанння, воно на першому
місці майже у всіх людей
всесвіту. Воно солодке,
мрійливе, інколи гірке як
шоколад. Але всі пройшли
через нього і в кожного
лишились різні спогади,
почуття...
Інколи воно до того безглузде
що краще і легче його забути
а ніж кохати і страждати.
Коханння щире і справжнє не
має признак тому і ніхто не
може відповісти на запитання
яке воно. Воно не має
кольору, запаху, тіні. Коли
кохаєш насамперед віддаєш
себе.

39.Хочу подарить я большую
звезду
Тебе с небосклоном в
придачу,
Хочу отвести я рукою беду,
Чтоб в жизни была лишь
удача.
Хочу для тебя стать я
летним дождем,
Рассветом над сонной
рекою,
Чтоб были всегда мы с
тобою вдвоем
С любовью горячей, земною.
Хочу тебе сердце свое
подарить –
Пусть рядом с твоим
заалеет,
Хочу лишь, чтоб позволила
ты мне любить
Тебя все сильней и сильнее!

40.Син землі
Через роки, через тривоги
Він повернувся до села,
Сумна і болісна дорога
Його в дитинство привела.
Настала радісна година,
Все ж дочекався він її,
А був він сьомим, сьомим
сином,
В селянській трудовій сім'ї.
І ожила в уяві хата,
І в соняхах дідівський тин,
Звідтіль рідня йшла жнивувати
Під голосний мантачок дзвін.
Всміхалася їй неба просинь,
Іскрились коси на зорі,
І враз вклонялися колоссю
Кремезні хлопці-косарі.
У небі жайвір гомінливий
їм дарував свої пісні.
А він, маленький, жартівливий,
Гасав босоніж сто стерні.
Хіба забудеш день зловісний.
Зорю затьмарила пітьма,
І на роки замовкла пісня...
Етап, страждання, Колима!
І небо, небо в чорних шатах...
Й розбиті помисли святі...
Покояться там батька й матері
Кістки у вічній мерзлоті.
Війна, війна... Полки з Сибіру,
Боїв жорстоких грізний плин.
І він стає солдатом миру,
Він, безземельний селянин,
Роки минали за роками.
Він знову в рідному селі...
До колосків припав вустами
З дитинства вірний син земл

41.Не забувають
матері!
Коли було — усім відомо:
В червневі спалахи зорі
Синів випроводжали з дому
Закут; в смуток; матері.
Синів, що пестили з колиски,
Аж забуваючи про сни...
Були у серці материнськім
До сивини дітьми вони.
Злі рани не злічить довіку
Грозових незабутніх днів,
КОЛИ у дім сини-каліки
Прийшли до рідних матерів.
Хоч вигриміли вже гармати,
Живуть сини в теплі, добрі —
Неначе з фронту в рідну хату
На них чекають матері.

42.«Щоб небо не падало».
І сонце світило,
Світило і гріло
Від віку до віку,
Ї чорні бинти
Не в'їдалися в тіло,
А білі струмками
Вливалися в ріки,
Щоб верби на березі
Більш не ридали,
А в води гляділи
Не голі тополі.
Хай стануть за ліки
Поетові ріки,
А серце бурштином
Окутає болі.
«Щоб небо не падало» —
З'єднуймо ж руки,
З вибою і лану
Сини і онуки
Обіймемо планету
І втримаємо небо,
У радощах й муках
Осяйне поетом.

43."Моє щастя"
Весна...на дворі весна!
сонце щиро світить
душа квітне та буянить,
і здається,що вона
вже ніколи не зів'яне!
Від радості такої
невпинно серце б'ється,
ні,не б'ється...калатає!
І повітря пахне щастям -
це моє щастя, я знаю!
Щастя - в простих речах:
щодня бачити тебе,
тримати твої руки,
бачити прекрасне в тобі все
і цілувати ці коханні губи!

44.Знов закрутилась голова
Чому?- бо думаю про тебе
Безглуздими здаються всі
слова
Для мого Янгола із неба
Проклята відстань розділяє нас
Два серця, що злилися в одну
душу
Я пишу вірші відраховуючи час
І слухаю мого чекання тишу

45.хочу твоїх пестощів
хочу твоїх губ
хочу чути голосу
твого ніжний звук
хочу твого запаху
хочу милих слів
щоб нікого так кохати
більше незумів

46.Ти - моє кохання!
Ти - моє життя!
Ти - моє бажання,
Світле почуття!..
Океан емоцій,
Коли поруч ти.
І більшого щастя
Мені не знайти.
Я тобі дарую
Всю любов свою,
Часто уявляю,
Що з тобов стою...
Що милуюсь милим
Голосом твоїм,
Обнімаюсь ніжно
З тобою

47.****** "ТВОЇ ОЧІ" ********
Я не можу, не можу без тебе!!!
Й закриваються очі сумні...
Ні таланту, нічого нетреба!!!
Твої очі єдині, одні!..
Усміхатись без тебе не хочу,
Без очей твоїх сумно мені.
Я із ранку до самої ночі
Бачу очі єдині, одні...
В твої очі дивитись приємно,
В них всередині казка живе,
Тільки жити нам треба
взаємно
І життя наше в рай попливе.
Бачу очі, коли прокидаюсь,
Коли плачу гіркими слізьми,
Бачу очі твої, як всміхаюсь,
Бачу очі... А в них - тільки ми!..

48.У срібло одягнувся твій
"привіт".
У справжнім світлі щастя і
печалі
Мені здається, що горить весь
світ,
А то насправді зорі величаві.
Мені здається, що пройде
гроза,
Прийдуть світанки, гіркотою
вкриті
І вже байдуже скотиться
сльоза
На плечі небу, золотом обвиті.
А поки що минає тихо час
В моїм мовчанні, у пророцтві й
долі.
Молитимусь. І ти молись за
нас
У ці хвилини ранньо-
світанкові.

49.Лілея
Вечірня квітка росяна,
Із пелюстками ніжними,
Пахуча. Твій аромат п’янкий,
Що аж дурманить розум,
У душу проникає
Й серце наповняє,
Що хочеться радіти
І стрибати до небес.
Тендітний, ніжний і ламкий
Твій стан милує око.
І пестити його щораз
І при нагоді хочуть губи
Тебе люблю я і кохати
Буду все життя, допоки
В грудях моїх б'ється серце,
Яке тобі віддав уже на віки!!!

50.Усе тільки тобі
і небо і сонце і зорі
Усе тільки тобі
І щастя і вітер і море
Усе тільки тобі
І осінь і віра й бажання
Усе тільки тобі
І сльози і радість й кохання
Усе тільки тобі
І сонце й душу й імя
І тільки тобі
Належу назавжди я

51.Я хочу зіркою на небі стати
І цілу ніч твій сон оберігати,
А як настане ранок тоді я
На небі напишу твоє ім'я Іринка.
І ти прокинувшись побачиш у
вікно,
Як дерево для тебе взимку
розцвіло,
Та більше не побачиш моїх
сліз,
Хіба що,як прийде весна
Проявляться вони на пупянках
беріз
Біля твого замерзлого вікна.

Дата добавления: 2015-08-10