Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Вплив української культури на розвиток культурних процесів Росії

ВНЕСОК КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ У РОЗВИТОК ОСВІТИ УКРАЇНИ | ПЕТРО КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ — ВИДАТНИЙ ДІЯЧ УКРАЇНИ | КНИГИ ЛАВРСЬКОЇ ДРУКАРНІ | ОСОБЛИВОСТІ РЕФОРМАЦІЙНОГО РУХУ В УКРАЇНІ | ОСОБЛИВОСТІ АРХІТЕКТУРИ КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ | НАРОДНІ ДУМИ И ПІСНІ ПРО ВИЗВОЛЬНУ ВШНУ | КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ТА ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ІВАНА МАЗЕПИ | ПЕРШІ ШКІЛЬНІ ПІДРУЧНИКИ | Розділ IV. Культура УкРл"'"ни XVII-XVIII ст. | ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ — ВИДАТНИЙ ДІЯЧ ПРОСВІТНИЦТВА І КУЛЬТУРИ |


Читайте также:
  1. I. ІСТОРИЧНІ ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
  2. IV. Проникнення гуманістичних ідей та нових тенденцій у розвиток української культури
  3. Авторське право і розвиток культури
  4. Анкілостома і некатор. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.
  5. Аскарида людська. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.
  6. Бактеріологічний метод дослідження. Етапи виділення чистої культури бактерій ті її ідентифікації
  7. Балантидій. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патологічний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.

У козацьку добу Україна посідала чільне місце серед держав Східної Європи. Чигирин став цент­ром, куди приїздили для політичних і ділових контактів посли Мол­давії, Швеції, Валахії, Польщі, Туреччини. Велися переговори з Францією, Англією. Це була не тільки гетьманська, а й політична столиця України.

Проте починаючи із середини XVII ст. Москва намагається зніве­лювати, підкорити Україну, асимілювати її так, щоб навіть слово "Україна" зникло. Обмежувалася суверенність, а невдовзі й автономія. Метою політики Московської держави було підкорити український народ духовно, позбавити його наукового й освітнього потенціалу. Мос-ковії потрібні були кадри — від учителя до вченого, а в тогочасній Росії таких навчальних закладів практично не було, єдиним джерелом нау­кових кадрів, близьких за вірою і мовою, була Україна. Ще до переяс­лавських угод Московія зверталася по інтелектуальну допомогу до Киє­ва, але нестабільна політична ситуація не давала змоги виконати про­хання. Після возз'єднання з Україною до Москви поїхало багато вчених, учителів, фахівців з різних галузей знань.

При дворі царя Олексія Михайловича українські культура та освіта були дуже популярними. Випускники Києво-Могилянської академії Симеон Полоцький, учитель царських дітей, Єпіфаній Славенецький, Феодосій Сафонович та інші активно впливали на становлення мос­ковської культури: зароджуються театр, хоровий спів, література, а за царя Федора, вихованця С. Полоцького, при дворі стало загальною модою все українське — від одягу до столу.

Істотний вплив справляла й українська церква: будуються храми в українському стилі, а розписують їх майстри з України, поширюється українське бароко, багатоголосні співи привезли із собою українські співаки. Боярин Ртищев та школи, керовані ним, запрошують учителів з Києва. Надходять з України і книги — "Требник" та "Лифос" П. Могили, твори І. Галятовського, М. Смотрицького, І. Гізеля та ін. "Руно орошенное" Д. Туптала витримало 8 видань. До Москви випи­сували багато шевців, кравців, садівників. Туди перебирались учені, письменники, педагоги, ченці. Граматика М. Смотрицького та "Істо­рія" І. Гізеля були обов'язковими підручниками в московських школах. За словами А. Архангельського, "кияни, незважаючи на упереджен­ня супроти них в Москві, з другої половини XVII ст. були госпо­дарями становища в московській Русі. Найкращі, найвидатніші її діячі".

Після Полтавської битви становище Російської імперії зміцнилося і водночас посилився тиск на Україну. Петро І ще активніше використо­вував потенціал української культури для Росії. Так, Стефан Яворєь-кий став митрополитом Рязанським, Феофан Прокопович — заступ­ником президента святійшого Синоду. У Синоді й навчальних закладах усіх рівнів було багато українців. Майже всі єпископські кафедри були за ними, що сприяло поширенню освіти. Так, Гаврило Бужинський був префектом слов'яно-греко-російської академії, Сільвестр Головаць-кий — ректором Казанської колегії, Варлаам Ієницький заснував семі­нарії в Суздалі, Пскові, Коломні, Астрахані; Вельямін Пуцек-Григо­рович та Іларіон Рогалевський — Казанську духовну академію та ін. В окремих єпархіях українці працювали як місіонери. І. Кульчицький, єпископ Іркутський, заснував школи для монголів, І. Нерунович навер­тав у православ'я тунгусів, Ф. Лещинський виконував місію серед кам­чадалів та калмиків. Російський Синод, ураховуючи їхній досвід, у 1742 р. звернувся до Київської академії з проханням узагальнити мето­дики проповідей християнства серед калмиків.

Українці мали великий авторитет як педагоги. Після заснування нових шкіл Синод наказав відрядити до Московії учителів, аргументу­ючи це тим, що "у Києво-Печерському монастирі мешкають мужі, здатні до вивчення філософії, риторики та піїтики". Вони запроваджу­вали свої методи навчання, мову, підручники. Характерно, що О. Су­мароков скаржився на педагогів-українців, які зіпсували російську мову, оскільки всі школи були укомплектовані ними.

Посланці Києва сприяли поширенню у Москві силабічної поезії, драматичної літератури і самого театру. Росіяни ознайомилися з дра­матичним доробком С. Полоцького, Д. Туптала, Ф. Прокоповича, Л. Горки, С. Ляскоронського; були засновані театри в Казані, То­больську, Новгороді та інших містах.

Оскільки вихідці з України вільно володіли грецькою, латинською, німецькою, французькою, польською, італійською, турецькою мовами, вони працювали в різних установах, в усіх закордонних посольствах — у Лондоні, Парижі, Пекіні, Лейпцигу, Варшаві.

Українські вчені заклали підвалини російської науки: економіст А. Рубановський, агроном Є. Десницький, орієнталіст С. Тодоровсь-кий та ін. Звичайним явищем було те, що вихідці з інших країн у Росії ставали національною гордістю. Так, українець В. Капніст став "ро­сійським" поетом, українці М. Березовський, Д. Бортнянський та А. Ведель — творцями "російської" музики, Боровиковські батько і син стали гордістю "російського мистецтва" та ін.

Отже, освітні, мистецькі, наукові впливи України на формування і розвиток російської культури незаперечні.


Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 78 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ| Quot;УКРАЇНСЬКЕ" БАРОКО

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)