Контрольний текст екскурсії

Першим вищим педагогічним навчальним закладом у Волинській області став створений у квітні 1940 р. Луцький учительський інститут. Він розпочав підготовку вчителів для шкіл з неповною середньою освітою і поступово мав стати центром наукового, культурного, громадського життя Волинської області. Спочатку інститут функціонував у приміщенні колишнього сирітського будинку, збудованого 1929 р. на околиці міста Луцька (нині – школа-інтернат). Першим директором інституту (1940 – 1941 рр.) став Іван Сокур. Велику допомогу в забезпеченні навчального закладу викладацькими кадрами надав Полтавський педагогічний інститут. Навчальний процес для 135 студентів трьох відділів – філологічного з українським і російським відділеннями, фізико-математичного та природничо-географічного – проводили 50 викладачів. Однак функціонуванню вчительського інституту перешкодив напад нацистської Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 р.

Лише після закінчення Другої світової війни Луцький учительський інститут відновив свою діяльність. Згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР від 6 квітня 1946 р. заклад надалі функціонував у складі двох факультетів: фізико-математичного та історико-філологічного. Також можна було навчатися заочно. Цей вищий навчальний заклад готував відповідно вчителів фізики, математики, історії, мови та літератури для 5 – 7 класів середньої школи. Навчання тривало два роки. Інституту було передано приміщення колишньої польської гімназії на вул. Червоної армії (нині вул. Винниченка, 30, стара частина корпусу № 1).

Заняття в інституті розпочалися 1 вересня 1946 р. Першим його повоєнним директором (1946 – 1951 рр.) став завідувач кафедри фізики, старший викладач Іван Білий, заступником директора з навчально-наукової роботи – філолог Михайло Гребенніков. У 1946/1947 н. р. в інституті працювали 14 викладачів; вищу освіту здобувало 200 студентів денної та заочної форм навчання. Більшість студентів були волинянами або переселенцями з-за Бугу. Труднощі навчального процесу ускладнювалися нестачею педагогічних кадрів. Через відсутність фахівців із низки дисциплін до викладання у виші залучали працівників Рівненського учительського інституту. В інституті працювали сім кафедр: історії, математики, фізики, основ марксизму-ленінізму, мови, літератури та педагогіки. У 1947/1948 н. р. викладацький корпус налічував уже 21 особу. Були організовані деканати: мовно-літературний очолив В. Радченко, історичний – Д. Огарін, фізико-математичний – А. Костюк. Важливим етапом навчально-виховного процесу була перша педагогічна практика студентів, яка проходила у грудні 1947 р. у школах міста. Вона стала перевіркою рівня підготовки майбутніх учителів до практичної роботи в школі.

30 червня 1948 р. у Луцькому учительському інституті відбувся перший випуск 109 вчителів. Вісім випускників одержали дипломи з відзнакою. Диплом № 1 був виписаний М. Осколкову – учасникові Великої Вітчизняної війни, відміннику навчання. М. Осколков працював учителем, директором однієї з луцьких середніх шкіл, а згодом, до виходу на пенсію, завідував кабінетом суспільних наук рідного інституту. Майже всі випускники отримали призначення в школи Волинської області. За п’ять наступних років роботи вищий навчальний заклад підготував майже 800 учителів.

На початку 1950-х рр. перед Луцьким учительським інститутом постали завдання вдосконалення навчально-виховного процесу і поліпшення якості підготовки вчителів для загальноосвітньої школи. Адже у зв’язку з переходом до загального семирічного навчання в селах і десятирічного в містах потреба у кваліфікованих педагогічних кадрах зросла. Викладання навчальних предметів у старших класах середньої школи потребувало також розширення освітньої мережі у Волинській області. Тому постановою Ради Міністрів Української РСР від 25 вересня 1951 р. Луцький учительський інститут реорганізовано у педагогічний. Із 17 лютого 1952 р. навчальний заклад почав офіційно йменуватися «Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки». Професорсько-викладацький корпус вишу поповнювався висококваліфікованими кадрами шляхом конкурсного відбору. Тоді в інституті налічувалося десять кафедр, на яких працювали 76 викладачів, із них один доктор наук, професор та 11 кандидатів наук, доцентів.

Починаючи з 1951/1952 н. р., підготовка спеціалістів денної форми навчання мала тривати чотири роки. Перший випуск учителів, які навчалися за програмою педагогічних інститутів, відбувся в 1955 р. Було підготовлено 217 спеціалістів – математиків, фізиків, істориків, філологів. У середині 1950-х рр. загальна кількість студентів в інституті на денній та заочній формах навчання становила близько 2,5 тисяч.

У 1951 – 1955 рр. директором інституту працював кандидат історичних наук, доцент Микола Бабляк, який до цього був завідувачем кафедри історії України Вінницького педагогічного інституту. В 1955 р. директором інституту став кандидат історичних наук, доцент Павло Денисовець. Двадцять років (1957 – 1976 рр.) Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки очолював кандидат історичних наук, доцент Дмитро Цимбалюк родом із села Табори Житомирської області. У 1976 – 1980 рр. на посаді ректора інституту працював Михайло Касьяненко.

Перетворення учительського інституту в педагогічний вимагало підвищення рівня викладання навчальних дисциплін, поліпшення якості викладацького складу, утворення нових кафедр, розширення матеріальної бази. Згідно з рішенням ради інституту від 28 травня 1953 р. розпочато роботу над підготовкою першого випуску історико-філологічної серії «Наукових записок інституту». У виші стали проводити щорічні звітні наукові конференції кафедр. У 1955 р. викладачі інституту захистили три кандидатські дисертації, опублікували близько 20 наукових праць. У наступному році було виконано 25 наукових тем, захищено п’ять кандидатських дисертацій. У 1960 р. доцент кафедри математики В. Дзядик першим серед викладачів інституту захистив докторську дисертацію. Збільшення наприкінці 1950-х – на початку 1960-х рр. кількості викладачів із науковими ступенями сприяло значній активізації наукової роботи в навчальному закладі. Тоді ж Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки взяв участь у республіканській виставці приладів і наочних посібників, виготовлених студентами.

У зв’язку з припиненням підготовки вчителів історії у Житомирському педагогічному інституті в 1956 р. до Луцького педінституту були переведені викладачі й студенти цього навчального закладу. Серед новоприбулих вирізнялися доценти І. Назаренко, Р. Оксенюк, Н. Хмара.

Із 1956/1957 н. р. навчальний заклад розпочав підготовку вчителів за спеціальностями «Українська мова, література та історія», «Російська мова, література та історія», «Математика, фізика і креслення». Термін навчання за такими спеціальностями становив п’ять років. Однак досвід показав, що підготовка вчителів широкого профілю не відповідала потребам середньої школи. Тому з 1964 р. Луцький педагогічний інститут імені Лесі Українки знову повернувся до чотирирічного терміну навчання студентів.

Поступово заклад зміцнював матеріальну базу, вдосконалював навчально-виховний процес, поліпшував побутові та житлові умови викладачів та студентів. У 1956 р. були обладнані астрономічна площадка, фотолабораторія, кабінет навчального кіно, дві аудиторії для демонстрації фільмів під час лекцій і практичних занять. Постановою Міністерства освіти УРСР від 9 грудня 1963 р. Луцький педагогічний інститут був визнаний переможцем республіканського конкурсу педагогічних ВНЗ республіки на кращу організацію побуту, умов праці й відпочинку студентів і нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти та республіканського галузевого комітету профспілки. У 1967 р. за вагомі досягнення в галузі підготовки педагогічних кадрів Міністерство освіти нагородило значками відмінників освіти декана історико-філологічного факультету О. Михайлюка та декана фізико-математичного факультету М. Горбача.

У другій половині 1950-х – 1960-х рр. відбулося поступове оновлення шкільних навчальних програм, що безпосередньо вплинуло на діяльність інституту, посиливши її педагогічну спрямованість. У цей час створюються нові факультети з метою підготовки потрібних для середньої школи спеціалістів. Ще в лютому 1952 р. замість історичного відділення вчительського інституту починає роботу історико-філологічний факультет Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. Його у різні роки очолювали кандидати історичних наук Є. Виноградов (1952 – 1954 рр.), М. Лизогуб (1954 – 1957 рр.), О. Михайлюк (1957 – 1962, 1964 – 1972 рр.), П. Серпенінов (1962 – 1964 рр.).

У зв’язку зі збільшенням контингенту студентів у 1969 р. історико-філологічний факультет було поділено на історичний та філологічний факультети. Історичний факультет перейшов в окреме приміщення, яке орендував на вул. Леніна, 2 (нині просп. Волі). Першим його деканом став кандидат історичних наук О. Михайлюк. Згодом факультет очолювали В. Кудь (1972 – 1976 рр.), М. Куликівський (1976 – 1988 рр.), Є. Франчук (1988 – 2005 рр.). На факультеті формувалися нові кафедри. Так, у вересні 1971 р. кафедру історії було поділено на дві: кафедру історії СРСР і УРСР та кафедру загальної історії. З березня 1977 р. на факультеті почав діяти музей археології. Основою експозиції музею став археологічний матеріал, знайдений під час розкопок, що їх здійснювали студенти-першокурсники в ході практики під керівництвом тоді ще кандидата історичних наук М. Кучинка.

У 1985/1986 н. р. на історичному факультеті розпочалася підготовка вчительських кадрів за двома спеціальностями: «Вчитель історії і права», «Вчитель історії, методист з виховної роботи». Лекції та семінарські заняття проводили майже 40 викладачів. Вони працювали на кафедрах історії слов’янських народів (завідувач – заслужений працівник вищої школи України, доктор історичних наук, професор О. Михайлюк), історії СРСР і УРСР (завідувач – кандидат історичних наук, професор І. Кічий), загальної історії (завідувач – кандидат історичних наук, доцент Л. Микульська), теорії і методики виховної роботи (завідувач – кандидат педагогічних наук, доцент М. Гей). Викладачі факультету також активно займалися науковою роботою. Вони стали співавторами багатотомної «Історії Української РСР», Української радянської енциклопедії, Радянської енциклопедії історії України, книг «Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область», «Історія Волині», «Історія Луцька» та ін. У вересні 1984 р. на базі історичного факультету проведено Всесоюзну науково-практичну конференцію «Шляхи удосконалення навчально-виховного процесу і поліпшення якості підготовки вчителів історії і суспільствознавства у педвузі». У 1985 р. з нагоди 900-річчя Луцька викладачі факультету організували першу Волинську регіональну історико-краєзнавчу конференцію. Друга така конференція відбулася 1988 р. з нагоди 1000-ліття Володимира-Волинського. Згодом ці конференції стали традиційними. Високий науковий потенціал професорсько-викладацького складу історичного факультету дав змогу на початку 1990-х рр. розпочати підготовку наукових кадрів через постійну аспірантуру за спеціальностями «Історія України», «Всесвітня історія».

У 1959 р. відкрився факультет педагогіки і методики початкової освіти. Він функціонував до 1972 р. й після п’ятирічної перерви, у 1977 р., був відновлений. У різний час його деканами працювали кандидати наук, доценти В. Струбицький, М. Куликівський, Й. Храковський. Із 1983 р. на факультеті підготовка вчителів молодших класів велася за такими спеціальностями: «Педагогіка і методика початкового навчання з додатковою спеціальністю «Образотворче мистецтво». У 1991 р. додалася спеціальність «Педагогіка і методика початкового навчання з додатковою спеціальністю «Хореографія». Студенти факультету поєднували навчання з факультативними заняттями з музики і образотворчого мистецтва та роботою у гуртках художньої самодіяльності.

Із 1962/1963 н. р. на створеному факультеті англійської мови (декан А. Мельниченко) інститут розпочав підготовку вчителів англійської мови. У 1979/1980 н. р. він був реорганізований у факультет іноземних мов (декан – доцент Н. Максимчук). З 1980-го до 1984 р. факультет очолював доцент М. Кікець, згодом – доценти А. Рогатюк та Л. Булатецька. Випускники факультету здобували спеціальність «Учитель англійської та німецької мов».

Тривалий час підготовка вчителів-мовників здійснювалася на історико-філологічному факультеті. У 1969 р. утворено окремий філологічний факультет. Його деканами у різні періоди працювали доценти І. Сірак, Є. Сухомлин, В. Удалов, Є. Михальчук, О. Рисак, В. Бортніков. Факультет складався з двох відділень: «Українська мова і література» та «Російська мова і література». У 1990 р. на факультеті на денній формі навчалося 1220 студентів, на заочному відділенні – 483. У цей час працювали чотири кафедри: української мови (завідувач – доцент Л. Павленко), української літератури (доцент О. Рисак), російської мови (доцент Т. Олещук), російської і зарубіжної літератури (доцент В. Удалов).

Провідною науковою темою на факультеті стало вивчення життєвого шляху і творчості Лесі Українки. У 1971 р. на честь 100-річчя з дня народження поетеси в інституті відкрито кімнату-аудиторію її імені. Збірка представлених тут документів і матеріалів невпинно поповнювалася, що дало можливість згодом відкрити в інституті музей Лесі Українки. За рішенням ЮНЕСКО в Луцьку 1991 р. відбувся міжнародний симпозіум, присвячений 120-річчю від дня народження геніальної поетеси. Наукові здобутки викладачів факультету дали змогу на базі Інституту літератури імені Т. Шевченка АН України і Луцького педагогічного інституту створити спільну науково-дослідну лабораторію з вивчення життя і творчості Лесі Українки.

1 вересня 1969 р. розпочалися заняття на факультеті фізичного виховання (декан – доцент М. Куликівський, у наступні роки – доценти В. Палига, В. Завацький, О. Бузюн). На факультеті працювали чотири кафедри: легкої атлетики і зимових видів спорту, спортивних ігор, теоретичних основ фізвиховання і гімнастики, військової підготовки (до початку 1990-х рр.).

Із 1975/1976 н. р. в інституті почав функціонувати природничо-географічний факультет (декан – В. Демчук). У майбутньому факультет став основою сучасних хімічного, біологічного, географічного факультетів та факультету міжнародних відносин. Навчально-виховний процес забезпечували чотири кафедри: фізичної географії, економічної географії, біології, хімії. Вони об’єднували 50 викладачів, серед яких нараховувалося 17 кандидатів наук, доцентів.

З роками значно розширився фізико-математичний факультет (декан – доцент П. Антонюк), на якому велася підготовка за спеціальностями «Математика і фізика», «Фізика і хімія», «Фізика і математика» (денна форма навчання), «Математика» (заочна форма навчання). З 1965 р. на факультеті працювали кафедри математики (завідувач – доцент Н. Кононова), математичного аналізу (доцент Л. Філозоф), фізики (професор Л. Калапуша).

Крім факультетів, де здійснювалася підготовка вчительських кадрів, у педінституті діяли курси з підвищення кваліфікації вчителів та підготовче відділення, яке тривалий час очолював кандидат педагогічних наук, доцент Р. Позінкевич. Із січня 1981 р. розпочав роботу факультет післядипломної освіти. Метою його діяльності було підвищення педагогічної кваліфікації директорів загальноосвітніх шкіл Волинської, Рівненської та Тернопільської областей. Понад десять років факультет працював під керівництвом доктора історичних наук, професора В. Колесника, який доклав чимало зусиль для його розвитку та зміцнення. Важливе місце у навчально-виховному процесі посідали загальноінститутські кафедри психолог-педагогічного, суспільно-політичного циклів, кафедри іноземних мов, фізичного виховання, кафедра медичних знань і охорони здоров’я.

Поступово зміцнювалася матеріальна база педагогічного інституту. Протягом 1970 – 1980-х рр. навчальні кабінети і лабораторії закладу поповнилися сучасними приладами, технічними засобами навчання, електронно-обчислювальними машинами, трьома дисплейними класами, п’ятьма лінгафонними кабінетами. Для оздоровлення студентів був відкритий санаторій-профілакторій.

Упродовж 1980 – 1989 рр. ректором інституту працював кандидат економічних наук, доцент Нестор Бурчак. За його керівництва були споруджені восьмиповерховий лабораторно-навчальний корпус, кілька сучасних гуртожитків, спортивний комплекс. Важливою формою виховання в молоді естетичних смаків, художньої, духовної культури Н. Бурчак вважав самодіяльні творчі колективи. Тому не випадково за час його роботи на посаді ректора в інституті були організовані чудові мистецькі колективи: хорова капела (художній керівник – заслужений працівник культури України С. Ярмусь), духовий оркестр (керівник С. Оліферчук), хор народної пісні «Розмай» (керівник Л. Кужелюк), ансамбль сопілкарів «Чарівник» (керівник Ю. Фокшей), ансамбль народного танцю (керівник Л. Косаковська), капела бандуристок «Дивоструни» (керівник М. Сточанська). Н. Бурчак доклав чимало зусиль для перетворення інституту на центр освіти, науки і культури Волинської області. Плідна робота колективу одержала високу оцінку: в 1988 р. інститут був визнаний переможцем серед вищих педагогічних навчальних закладів України.

У 1989/1990 н. р. організовано базу для проведення польової практики студентів природничо-географічного факультету в урочищі Воротнів, розширено базу практик та відпочинку на озері Світязь, що була закладена навесні 1964 р. В 1991 р. для інституту передано будівлі колишнього Волинського обласного комітету Компартії України та її громадсько-політичного центру.

Із розширенням матеріальної бази інституту та збільшенням кількості спеціальностей, за якими проходила підготовка фахівців для школи, кількісно і якісно зростав професорсько-викладацький колектив закладу. Якщо в 1967/1968 н. р. тут працювало 138 викладачів, серед них – 40 кандидатів наук, то в 1980/1981 н. р. – вже 326 викладачів, серед яких нараховувалося чотири доктори наук, 102 кандидати наук. У 1987 р. в інституті працювало майже 400 осіб викладачів, із них п’ять докторів наук, професорів, 140 кандидатів наук, доцентів. Серед викладацького складу Н. Бурчак та О. Михайлюк були удостоєні високого звання заслуженого працівника вищої школи Української РСР. Заслуженим працівником культури Української РСР стала Г. Іванова. У 1991 р. на 37 кафедрах працювало 512 викладачів, із них 11 докторів наук, професорів, 191 кандидат наук, доцент. За 50 років діяльності Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки підготував понад 25 тис. учителів для Волинської та інших областей України.

У складний період кризи комуністичної системи і творення незалежної Української держави ректором інституту плідно працював Богдан Заброварний. Обіймаючи цю відповідальну посаду з 1989-го до 1993 рр., він зробив чималий внесок у розвиток на Волині вищої школи. Б. Заброварний зумів згуртувати і спрямувати повноцінне функціонування навчального закладу, збереження й примноження матеріальної бази і кадрового складу, підготували Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки для відкриття на його основі університету.

Указ про створення на базі інституту Волинського державного університету зі збереженням за ним імені Лесі Українки, яке мав Луцький педагогічний інститут, з’явився 16 липня 1993 р. за підписом Президента України Л. Кравчука. Першим ректором університету став доктор фізико-математичних наук, професор Анатолій Свідзинський. Під його керівництвом здійснювалася подальша розбудова навчального закладу в новій освітній якості. Зокрема, в 1993 р. природничо-географічний факультет реорганізовано у три факультети: біологічний, географічний та хімічний. На базі факультету англійської мови створено факультет романо-германської філології, а на базі філологічного факультету – факультети україністики та слов’янської філології (у 2002 р. вони знову були об’єднані в єдиний філологічний факультет). У вересні 1993 р. утворено юридичний (до листопада 1998 р. – правничий) факультет. У 1994 р. створено економічний факультет. Тоді ж фізкультурний факультет реорганізовано в Інститут фізичної культури та здоров’я. Починаючи з 1993 р., в університеті ведеться підготовка фахівців-психологів зі спеціальності «Практична психологія», а з 1999 р. – зі спеціальності «Психологія» денної та заочної форм навчання.

Упродовж 1995-го – першої половини 2005 р. університет очолював доктор хімічних наук, професор Іван Олексеюк. Сам Іван Дмитрович народився 1940 р. в селі Верховини на Холмщині. За час його перебування на посаді ректора він здійснив повну реорганізацію навчального закладу, який у 1998 р. був акредитований за ІV рівнем як університет класичного типу. Було покращено матеріальну базу університету: введено в дію корпус філологічного факультету, бібліотеку з читальними залами на 1020 місць, комп’ютерним залом і мережею Інтернет, лікувально-реабілітаційний центр.

Потужної динаміки розвитку Волинський державний університет імені Лесі Українки набув улітку 2005 р. із приходом на посаду ректора Ігоря Коцана – доктора біологічних наук, професора. Під його керівництвом напрями роботи університету – наукова, навчальна, виховна, міжнародна, економічно-господарська та ін. – наповнилися новим змістом.

Ігор Ярославович Коцан– доктор біологічних наук, професор. Народився 14 серпня 1960 р. в с. Волошинове Старосамбірського району Волинської області.

У 1984 р. закінчив природничо-географічний факультет Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки за спеціальністю «Географія і біологія». У 1986 – 1993 рр. працював керівником гуртків Волинської станції юних натуралістів, учителем Луцької СШ № 2, викладачем кафедри фізичного виховання Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. Одночасно навчався заочно і в 1990 р. закінчив інститут за спеціальністю «Фізичне виховання».

У 1990 р. закінчив курси французької мови ЮНЕСКО при Московському державному педагогічному інституті імені В. Леніна.

У 1994 р. вступив до аспірантури Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К. Ушинського з відривом від виробництва, після закінчення якої в 1995 р. захистив кандидатську дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата педагогічних наук.

У 1996 – 1999 рр. навчався в докторантурі Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К. Ушинського.

Із 1999 до 2001 рр. займав посаду доцента кафедри здоров’я та фізичної культури.

Із 2001 р. – професор, а з 2005 р. – завідувач кафедри фізіології людини і тварин біологічного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки.

У 2001 р. у спецраді Київського національного університету імені Т. Шевченка захистив докторську дисертацію, здобувши науковий ступінь доктора біологічних наук.

Із 2005 р. – ректор Волинського державного (з 2007 р. – національного) університету імені Лесі Українки.

І. Коцан ефективно займається громадською роботою. Він є депутатом Волинської обласної ради, головою постійної комісії з питань освіти і науки.

І. Коцан – голова регіонального представництва Міжнародного благодійного фонду національної пам’яті України у Волинській області, голова науково-координаційної ради Західного наукового центру НАН України і МОН України у Волинській області, віце-президент Українського біофізичного товариства та Волинського відділення біофізичного товариства, голова Волинського відділення фізіологічного товариства.

Він є автором близько 200 наукових і навчально-методичних праць, серед яких ґрунтовні монографії, підручники і посібники для студентів, статті у фахових виданнях України, матеріали конференції. Він є головним редактором «Наукового вісника Волинського національного університету імені Лесі Українки», внесеного до переліку видань ВАК України.

У 2007 р. Волинський державний університет імені Лесі Українки отримав статус національного і став Волинським національним університетом імені Лесі Українки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Волинський державний університет імені Лесі Українки: 65 років: Рекламно-презентаційний збірник. – Луцьк: РВВ «Вежа», 2005. – 496 с.

2. Волинський національний університет імені Лесі Українки. – Луцьк, 2010. – 246 с.

3. Музей історії університету // Волинь. – 2002. – 5 березня.

4. Університет має свій музей // Досвітня зоря. – 2002. – 21 березня.

5. Фірс Г. Музей історії ВНУ запрошує // Наш університет. – 2009. – № 9. – с. 8.

Дата добавления: 2015-07-20