Населення світу

1. Чисельність населення.

2. Природний рух. Демографічна політика.

3. Механічний рух населення.

1. Чисельність населення.

Населення — головна продуктивна сила суспільства, без нього неможливий розвиток виробництва, техніки та науки. Водночас саме населення й споживає продукцію промисловості, сільського господарства, використовує транспорт, потребує різноманітних послуг (культурних, побутових, туристичних, фінансових тощо). Тому населення є важливим чинником у розвитку кожної країни і вивчається різними науками: демографією (закономірності відтворення населення), етнографією (побут і культурні особливості життя народів), географією населення (особливості його розміщення та структури).

За швидкістю зміни чисельності населення світу впродовж історії людства можна виділити два періоди. Перший тривав до другої половини XVII ст. Він характеризувався порівняно невисокими темпами зростання населення.

На початку нашої ери загальна чисельність населення становила трохи більше 200 млн. осіб. Дуже повільно вона змінювалася в рабовласницькому та феодальному суспільствах, що пояснюється надзвичайно низьким рівнем розвитку продуктивних сил, значною залежністю людини від природи, частими війнами, епідеміями та голодом. І тільки з XI ст. почалося помітне збільшення чисельності населення. Швидке зростання чисельності населення почалося зі становленням та розвитком промисловості, а відповідно із розвитком продуктивних сил (другий період). Так, якщо в 1700 р. чисельність населення світу становила 550 млн. осіб., то в 1900 р. — вже 1630 млн. осіб.

Особливо великі зміни в демографічній ситуації світу відбулися у XX ст.

Чисельність населення світу станом на 12 жовтня 1999 р. досягла 6 млрд. За прогнозами ООН народження 7-мільярдного жителя Землі очікують у 2016 р.

2. Природний рух. Демографічна політика.

Відтворення населення (природний рух) — це процес безперервного відновлення поколінь людей, який характеризується показниками народжуваності, смертності та природного приросту (з розрахунку на 1000 осіб.)

З курсу географії 9 класу пригадайте, що називається природним приростом населення.

Природний приріст залежить від багатьох чинників, як біологічних, так і соціально-економічних: умов життя людей, їхнього добробуту, стану охорони здоров'я та харчування, залучення жінок до участі у виробництві, співвідношення міського та сільського населення тощо. У наш час все відчутнішу роль відіграють саме соціально-економічні чинники.

Показники природного руху населення в різних країнах коливаються в доволі широких межах. Тому виділяють три типи відтворення населення: розширене (чисельність населення зростає), звужене (чисельність населення зменшується), просте (чисельність не змінюється). Крім того, виділяють ще два типи відтворення населення.

Перший тип відтворення населення характеризується низькими показниками народжуваності, що мають тенденцію до зниження, та низькою смертністю. Природний приріст доволі низький (10-12 осіб на 1000 осіб і менше), тому частка молоді у віковій структурі незначна, а частка людей похилого віку постійно збільшується, відбувається процес старіння нації. Такі процеси характерні для розвинутих країн Північної Америки, Європи, Японії та Нової Зеландії.

До другого типу відтворення населення належать країни, що розвиваються, Азії, Африки та Латинської Америки. Він характеризується дуже високою народжуваністю, а рівень смертності, завдяки покращенню медичного обслуговування, знижується (див. табл. 3). У зв'язку з цим природний приріст населення високий. Тому у країнах другого типу відтворення населення у віковій структурі переважає частка молоді. Саме у країнах, що розвиваються, в 60-ті роки XX ст. відбувся демографічний вибух — різке зростання кількості населення. Проте процес відтворення населення не можна звести тільки до 2-х типів. З часом за показниками природного приросту країни поступово переходять від другого типу до першого. Для пояснення змін у відтворенні населення застосовується теорія демографічного переходу, який характеризується чотирма фазами: перша фаза— зниження рівня смертності відбувається швидше, ніж зниження рівня народжуваності, природний приріст найвищий; друга фаза — рівень смертності знижується, але рівень народжуваності знижується ще швидше, природний приріст поступово знижується; третя фаза — підвищення рівня смертності через старіння населення, рівень народжуваності повільно знижується, відбувається перехід від розширеного до простого відтворення населення; четверта фаза — показники смертності і народжуваності зближуються, відбувається демографічна стабілізація.

Демографічна політика — це система адміністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, за допомогою яких держава впливає на природний рух населення (в першу чергу на народжуваність) у бажаному напрямі.

У країнах першого типу відтворення населення демографічна політика спрямована на підвищення народжуваності та природного приросту населення. У країнах другого типу відтворення населення зусилля держави направлені на зниження народжуваності. Найбільш ефективною в кінці XX ст. виявилася демографічна політика уряду Китаю, де народжуваність знизилася з 28 осіб на 1000 жителів у 1968 р. до 10-11 у 1998 р., а з 2000 р. настала демографічна стабілізація.

3. Механічний рух населення. Механічний рух населення, або міграція, також впливає на чисельність населення, але не світу в цілому, а окремих країн та регіонів. Міграціями називають переміщення людей із зміною постійного місця проживання.

Із курсу географії 9 класу пригадайте, які причини викликають міграції населення, та види міграцій.

Міграції бувають внутрішніми (переселення в межах однієї країни) або зовнішніми (переселення в іншу країну). У зовнішніх міграціях розрізняють еміграцію — виїзд зі своєї країни до іншої та імміграцію — в'їзд до країни громадян іншої держави.

Особливо великі міграційні потоки населення спостерігалися у XIX ст., коли багато людей переселялися з країн Європи до Північної та Південної Америки, в Австралію. У XX ст. неабиякий вплив на перерозподіл населення між країнами та материками мали Перша та Друга світові війни. У другій половині XX ст. головним «центром» іміграції стали Західна Європа (в'їзд населення з країн Африки, Азії) та США (в'їзд населення з Латинської Америки). Значні міграції викликав у 90-ті роки розпад СРСР.

З 50-х років XX ст. з'явився новий вид міграції— міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів, яка одержала назву «відтік умів». Спочатку вона відбувалася в межах країн Західної Європи, в 60-70-і роки активізувався відтік спеціалістів з країн, що розвиваються, а від середини 80-х років виник ще один міграційний потік висококваліфікованих кадрів з країн колишнього СРСР та Центральної Європи.

У наші дні має місце і таке явище, як нелегальна міграція, особливо із країн, що розвиваються.

Запитання і завдання

1. Чому саме у XX ст. спостерігається швидке збільшення чисельності населення світу?

2. Назвіть країни з найбільшою чисельністю населення.

3. Назвіть характерні риси 2-х типів розширеного відтворення населення. Для яких типів країн за рівнем економічного розвитку вони притаманні? Чому?

4. Розкрийте зміст поняття «демографічний вибух», «демографічний перехід». За таблицею 3 визначте показники природного приросту у Африці наприкінці XX ст. Які процеси вони характеризують?

5. Яку демографічну політику проводять країни І і II типів відтворення населення? Чому?

6. Які причини викликають міграції в наш час?

Це цікаво

Найвищий рівень народжуваності спостерігається в Африці. У державах Ангола, Малаві та Уганда він становить 51 особу на 1000 жителів.

Найвищий рівень смертності в Африці. У 1997 р. у Сьєрра-Леоне він становив 30 осіб на 1000 жителів.

«Рекордсмен» за показником природного приросту у 1997 р. — Маршаллові острови, де він досяг 40 осіб на 1000 мешканців (народжуваність 49 осіб на 1000 мешканців, смертність — 9 осіб на 1000 мешканців).

За даними на 1997 р., держава з найбільшою кількістю щорічно народжених мешканців — Індія (27 734 тис. осіб). За нею йдуть Китай (20 999 тис. осіб), Пакистан (5 372 тис. осіб), Індонезія (5 169 тис. осіб) та Нігерія (4 607 тис. осіб).

За даними Відділу народонаселення при ООН, у березні 2001 р. населення Індії становило 1 мільярд 20 мільйонів осіб. Лише 50 років тому воно було втричі меншим. Якщо кількість жителів збільшуватиметься такими темпами, тобто щорічний приріст становитиме 1,6%, то через 40 років Індія наздожене Китай. За менш як півсторіччя середня тривалість життя в Індії зросла від 39 до 63 років. Населення Індії та Китаю вже становить третину світового.

Народжуваність у Західній Європі знизилась до найнижчої позначки з часів Другої світової війни. У країнах ЄС у 1998 р. народилося біля 4 млн. дітей, у той час як у середині 60-х років щорічно народжувалося 6 млн. немовлят. У середньому у країнах ЄС на 1000 жителів припадає 10,7 народжених щорічно. У Італії цей показник становить 9,2. Найвищий показник народжуваності в Ірландії — 14,2 осіб на 1000 мешканців.

3. Розселення населення. Структура населення

Населення земної кулі розміщується дуже нерівномірно — на 8% території сконцентровано 75% населення Землі. Приблизно 15% суходолу до цього часу не заселено: Антарктида, острови Північного Льодовитого океану, високогір'я тощо. Таке нерівномірне розміщення населення викликане багатьма причинами: природними, історичними, демографічними, соціально-економічними, що тісно пов'язані одна з одною.

Але на сучасному етапі розвитку людства розміщення населення все більше залежить від розміщення виробництва, рівня технічної оснащеності та продуктивності праці, створення комфортних умов життя тощо.

Наприкінці XX ст. середня густота населення світу становила близько 40 осіб/км кв. Але відмінності між окремими країнами надзвичайно великі. Наприклад, в Ісландії вона становить усього 2,6 осіб/км кв., у Великобританії — 239 осіб/км кв. Ще більші відмінності спостерігаються в межах деяких країн. На рівнинній частині Китаю густота населення більше 600 осіб/км кв., а у східних районах країни на 1 км кв. припадає менше 1 особи.

У світі виділяється 5 головних ареалів високої густоти населення.

1. Південно-Східна та Східна Азія. Цей ареал охоплює півострів Індокитай, острів Яву, східну частину Китаю, півострів Корея та Японію. У цьому регіоні середня густота населення перевищує 100 осіб/км кв. Однак показники густоти населення в межах цього ареалу неоднакові. Так, у долині Янцзи та на півдні півострова Корея густота населення становить 400 осіб/км кв., а на острові — Ява досягає 2000-3000 осіб/км кв. Це своєрідний рекорд серед районів із сільським населенням.

2. Півострів Індостан у Південній Азії та долини Гангу та Брахмапутри, де густота населення сягає 300-800 осіб/км кв.

3. Західна Європа. Найбільша густота населення спостерігається на півдні Великобританії, у Франції, Німеччині, Бельгії та Нідерландах (понад 100 осіб/км кв.). У промислово розвинутих районах Німеччини (Рур) та Великобританії (Мідленд) густота населення перевищує 1000 осіб/км кв..

4. Північний схід США та південний схід Канади вздовж американсько-канадського кордону та на узбережжі Великих озер.

5. Дельта Нілу, де середня густота населення перевищує 1000 осіб/км кв.. У цих ареалах високої густоти населення проживає 2/3 людства.

2. Міське і сільське населення. Урбанізація. Розселення населення — розміщення населення на території і форми його територіальної організації у вигляді міських і сільських поселень. У наші дні розселення людей все більше визначається географією міст. Однак єдиного для всіх країн поняття «місто» не існує. У Данії та Швеції до міст відносять поселення з числом жителів понад 250, у Малайзії — понад 1 тис, у ФРН і Франції — понад 2,5 тис, у Непалі та Індії — понад 5 тис, в Україні — 10 тис, у США — понад 2,5 тис, у Японії — понад 50 тис. осіб.

На початку XIX ст. у містах проживало всього 3% населення світу, а на початку XX ст. — 13%. У 1995 р. міське населення становило 2600 млн. осіб, тобто в містах проживало близько 45% населення земної кулі. У 2000 р. міське населення становило 49%. В Австралії, Північній та Південній Америці, Європі переважає міське населення.

До них наближається Латинська Америка. У найбільших за чисельністю населення країнах світу — Китаї та Індії, а також у значній частині країн, що розвиваються, частка міського населення становить 15-25%, незважаючи на його швидкий приріст.

Сільське населення має дві основні форми розселення, а саме групове (села поширені в Європі, Китаї, Японії та країнах, що розвиваються) та розсіяне (ферми найбільш характерні для США, Канади, Австралії). У регіонах кочового скотарства постійні поселення взагалі відсутні (Північна Африка, Південно-Західна Азія).

З курсу географії 9 класу пригадайте, які функції виконують міста. Що таке агломерація?

Урбанізацією (від латинського — місто) називається процес зростання кількості міст і міського населення, підвищення ролі міст у житті суспільства і поширення міського способу життя.

Сучасному етапу урбанізації притаманні три характерні риси: по-перше, швидкі темпи розвитку; по-друге, подальша концентрація населення у великих містах (більше 100 тис. осіб). Серед великих міст особливо виділяються міста-мільйонери, кількість яких швидко зростає (див. рис. 7 та табл. 5). По-третє, відбувається перехід від окремих міст до міських агломерацій. У 2000 р. найбільшими агломераціями стали Мехіко (24,4 млн. осіб), Сан-Паулу (23,6 млн. осіб), Токіо-Йокогама (21,3 млн. осіб), Нью-Йорк (16,1 млн. осіб), Колката (15,9 млн. осіб).

Вищою стадією сучасного процесу урбанізації є утворення мегалополісів, які виникають у результаті злиття сусідніх агломерацій. У кінці XX ст. виділилося шість найбільших мегалополісів: три у США — вздовж Атлантичного океану від Бостона до Вашингтона (Бос-Ваш) з населенням близько 50 млн. осіб, на південному узбережжі Великих озер (Приозерний) з населенням 35 млн. осіб, Каліфорнійський (18 млн. осіб) і два в Європі— Англійський (об'єднує агломерації Лондона, Бірмінгема, Манчестера, Ліверпуля тощо) і Прирейнський (агломерації Рандстад у Нідерландах та Рейн-Рур, Рейн-Майн у ФРН та ін.); один в Японії — Токайдо (об'єднує агломерації Токіо-Йокогама, Осака —- Кобе — Кіото та інші).

Значні відмінності існують між країнами за рівнем і темпами урбанізації (див. табл. 6). Найвищого рівня урбанізації досягнуто в розвинутих країнах. У більшості країн Азії та Африки рівень урбанізації порівняно низький, але чисельність міського населення зростає швидкими темпами, що пов'язано з міграцією в міста сільського населення. Це явище називають «міським вибухом». Часто цей процес називають «хибною», або «несправжньою», урбанізацією, тому що різке збільшення міського населення не супроводжується поширенням міського способу життя.

Процес урбанізації викликає погіршення екологічної ситуації у великих містах: забруднення повітря, високий рівень пилу, відсутність достатньої кількості зелені, питної води тощо. Тому останнім часом виникло явище субурбанізації (переїзду частини жителів у приміські зони).

3. Статево-вікова структура населення. На вікову структуру населення найбільший вплив має тип відтворення населення. У країнах першого типу відтворення населення частка дітей (0 -14 років) в усьому населенні становить 22%, людей працездатного віку (15-64 років) — 62-64% та людей похилого віку (старші 65 років) — 15-17%. У країнах другого типу відтворення населення ці показники відповідно становлять 43%, 51-57%, 3-6% (див. рис. 8). Крім того, на віковий склад населення також впливають міграції та війни.

У світі загалом хлопчиків народжується дещо більше, ніж дівчаток. З віком їхнє співвідношення вирівнюється. У старших вікових групах стає помітним переважання жінок. В усіх країнах світу тривалість життя жінок вища, ніж чоловіків. Наприкінці XX ст. у 15 економічно розвинутих країнах світу середня тривалість життя жінок досягла 80-ти років і більше, а середня тривалість життя чоловіків — на 5-8 років менша.

Мінімальне переважання чоловіків у світі (50,3%) пояснюється тим, що у віковій структурі населення Китаю, Південної Азії та Океанії переважає молодь. Зі зростанням середньої тривалості життя в країнах, що розвиваються, перевага чоловічого населення зменшується.

На сьогодні найвищою середня тривалість життя чоловіків і жінок є в Японії (77 і 83 роки відповідно), найнижчою — у Замбії (37 років).

4. Трудові ресурси.

Структура зайнятості населення. Під трудовими ресурсами розуміють частину населення, яка досягла працездатного віку. У різних країнах підхід до визначення меж працездатного віку неоднаковий. У міжнародній практиці працездатними вважається населення віком від 15 до 65 років.

Частина працездатного населення, що зайнята в суспільному виробництві, разом з особами, які прагнуть працювати і шукають роботу, належить до економічно активного населення. Співвідношення між тими, хто в даний час не має роботи, до економічно активного населення визначає рівень безробіття. Цей показник залежить від багатьох чинників і, в першу чергу, від рівня економічного розвитку країни.

У сучасних умовах структура зайнятості населення також залежить від рівня економічного розвитку держави (див. рис. 9). Так, у розвинутих країнах частка населення, зайнятого у промисловості, коливається від 25 до 40%, а частка працюючих у сільському господарстві постійно зменшується. У той же час характерним є зростання частки зайнятих у невиробничій сфері, особливо в торговельно-фінансовій та управлінській діяльності (до 35-50%). У країнах, що розвиваються, у промисловості зайнято не більше 15-20% населення, близько 50% працює у сільському господарстві, порівняно велика частка населення працює в невиробничій сфері — туристичному обслуговуванні та сфері послуг. У постсоціалістичних країнах у промисловості зайнято до 49% населення, до 20% працює в сільському господарстві, близько 30% населення — у невиробничій сфері, але, на відміну від розвинутих країн, більшість працює у традиційних галузях цієї сфери (освіті, охороні здоров'я, культурі). Таким чином, структуру зайнятості населення можна вважати одним з показників рівня розвитку країни.

5. Етнічний склад населення.

До яких рас належить населення Землі? Які зовнішні ознаки кожної раси?

За розрахунками вчених, 43,0% населення світу належить до європеоїдної раси, близько 19% — до монголоїдної (азіатської та американської гілок), близько 7% — до негроїдної, 0,3% — до австралоїдної. Ще 30% складають представники змішаних і перехідних расових форм: ефіопи, меланезійці, метиси (нащадки шлюбів європеоїдів та монголоїдів Америки), мулати (нащадки шлюбів європеоїдів та негроїдів), самбо (нащадки шлюбів монголоїдів Америки та негрів).

Зараз у світі нараховується близько 5 тис. народів, і серед них переважають нечисленні народи. Усі вони перебувають на різних етапах розвитку від племен до націй. Етнос — історично сформована спільність людей (плем'я, народність, нація), що виникла на спільній території і має свою мову.

Серед 5 тис. народів (етносів) своєю чисельністю виділяються 18 найбільших, частка яких становить близько 60% населення Землі. Серед них можна виділити 7 найчисленніших народів — китайці (1120 млн.), гіндустанці (240 млн.), американці США (205 млн.), бенгальці (200 млн.), бразильці (160 млн.), росіяни (150 млн.), японці (123 млн.). Класифікація народів за мовами базується на їх спорідненості. Усі мови об'єднуються у 20 сімей. Найбільша з мовних сімей — індоєвропейська, мовами якої розмовляє близько 50% населення Землі. У її складі виділяється романська (11,9%), германська (8,5%), слов'янська (5,9%), індоарійська (16,0%) групи та деякі інші. До найпоширеніших мовних сімей належать також китайсько-тибетська, алтайська, нігеро-кордофанська, семіто-хамітська. До найпоширеніших мов світу належать китайська (більше 1 млрд осіб), англійська (450 млн. осіб), гінді (350 млн. осіб), іспанська (300 млн. осіб), російська (240 млн. осіб).

За національним (етнічним) складом (структурою) населення всі країни світу поділяються на однонаціональні та багатонаціональні. Однонаціональні країни переважають у Європі, Латинській Америці, Австралії та Океанії, у Південно-Західній Азії. Проте у світі дещо переважають багатонаціональні країни (Індія, Пакистан, Китай, Росія, США, Індонезія тощо). Є і двонаціональні країни (Бельгія, Канада).

6. Релігійний склад населення. У світі існує чимало релігій, але тільки три з них вважаються світовими — християнство, мусульманство (іслам) та буддизм.

Християнство виникло понад 2000 років тому й об'єднує в собі католицизм, православ'я і протестантизм. Його виникнення і поширення пов'язане з образом Ісуса Христа, який, за християнським вченням, своїми стражданнями і смертю спокутував гріхи людства. У Північній Америці переважають протестанти, а в Південній — католики. В Австралії серед віруючих більшість — протестанти і католики. У Європі живуть прихильники всіх трьох гілок християнства. Православ'я переважає у країнах Східної Європи.

Іслам — друга за чисельністю віруючих релігія у світі. Її прихильників називають мусульманами. Іслам виник в Аравії в VII ст. н.е. Його засновник — пророк Мухаммед. Іслам поширений у Південно-Західній, Центральній та Південно-Східній Азії (найбільша мусульманська країна — Індонезія) і в Північній Африці.

Буддизм поширений на півостровах Індостан та Індокитай, у Китаї та Монголії. Прибічники цієї релігії сповідують заповіді Будди (буквально Пробудженого).

Індуїзм існує в Індії понад 5000 років і визнає кілька тисяч богів, серед яких Брахма, Вішна та Шива.

Іудаїзм виник у Палестині 4000 років тому. Іудаїсти вірять в єдиного бога, якого осягнули в одкровеннях великі пророки.

У багатьох країнах Африки збереглися традиційні (примітивні) релігії, наприклад, анімізм. Анімісти вірять, що в кожної живої істоти й у кожної речі є свій дух, який необхідно вшановувати піснями і танцями.

Запитання і завдання

1. За картою проаналізуйте особливості розміщення населення світу. Назвіть регіони з найвищою густотою населення.

2. Що таке урбанізація?

3. За картою проаналізуйте розподіл міст-мільйонерів за частинами світу.

4. Проаналізуйте статево-вікові піраміди, вміщені у параграфі. Які типи відтворення населення вони характеризують? Чому?

5. Які відмінності існують між країнами у структурі зайнятості населення? Чим їх можна пояснити?

6. За картою атласу визначте регіони проживання найчисленніших народів світу.

7. За таблицею атласу визначте народи, які входять до найбільших мовних сімей.

8. Використовуючи текст параграфа, дайте оцінку вікового й статевого складу населення, частки трудових ресурсів і зайнятості населення в країнах різних типів економічного розвитку.

Це цікаво

Найбільш багатонаціональна і багатомовна держава — Індія. У ній нараховується понад 500 народностей і племен, які розмовляють більш як 800 мовами і діалектами.

Суверенна держава з найбільшою середньою густотою населення — князівство Монако. Його населення складає 31,5 тис. осіб і розташоване на площі 1,89 км кв. (1996 р.). Відповідно на 1 км кв. припадає 16 667 осіб.

Серед держав, які мають площу понад 2 500 км кв., найгустіше заселена Бангладеш. На території 143,9 тис. км кв. проживає 128 млн. осіб (2000 р.). Таким чином середня густота населення складає 889,5 осіб на 1 км кв.

Наймолодші щодо віку держави (найвища частка населення молодшого 15 років) — Лівія (50%), Малі (50%), Бенін (49%), Нігер (49%), Кенія (48%).

За оцінками фахівців у середині 90-х років XX ст. у світі нараховувалося близько 30 млн. працівників-мігрантів. З урахуванням членів їхніх сімей, сезонних мігрантів, нелегальних іммігрантів та біженців реальна кількість була в 5-6 разів більшою. У 90-х рр. у світі переїздило з країни в країну у пошуках роботи близько 20 млн. осіб у рік. У Західній Європі нараховується не менше 3 млн. нелегальних мігрантів, а у США їх чисельність оцінюється в 4,5 млн. осіб.

У світі є й національні релігії, які сповідує один народ (конфуціанство — в Китаї, синтоїзм — в Японії, іудаїзм — в Ізраїлі.

Основні висновки

У другій половині XX ст. людство пережило пік демографічного вибуху. У 1999 р. чисельність населення світу сягала 6 млрд. осіб. Найвищий природний приріст характерний для країн, що розвиваються. Усе більший вплив на зміни у природному прирості населення відіграє демографічна політика країн, які зрозуміли необхідність стабілізації кількості жителів.

На початку XXI ст. частки міського і сільського населення приблизно однакові. У другій половині XX ст. процес урбанізації досяг найвищої стадії — формування мегалополісів. їх поки що шість. Разом з тим, швидке зростання кількості агломерацій, утворення мегалополісів призвело до виникнення і посилення екологічних проблем. У більшості країн зрозуміли, що процесом урбанізації необхідно керувати.

Перевірте себе

1. На контурній карті позначте 10 найбільш населених країн світу.

2. На контурній карті позначте 5 найбільших агломерацій світу та мегалополіси.

3. Чому швидке зростання чисельності населення на земній кулі пов'язують із розвитком, становленням і утвердженням капіталізму?

4. Які чинники, на вашу думку, обумовлюють показники природного приросту в країнах першого й другого типу відтворення населення?

5. Чи пережила наша цивілізація пік демографічного вибуху? Обґрунтуйте свою думку, використовуючи теорію демографічного переходу.

6. Проаналізуйте карту «Густота населення світу». Доведіть, що на сучасному етапі вплив природного чинника на розміщення населення зменшується.

7. Які проблеми виникають у зв'язку з розвитком процесу урбанізації? Як, на вашу думку, відбуватиметься процес урбанізації в майбутньому?

8. Чи відображає структура зайнятості населення рівень економічного розвитку країни? Свою думку обґрунтуйте.

Вивчивши цю тему, ви повинні:

знати:

- чисельність населення світу;

- 10 країн з найбільшою кількістю населення,

визначати:

- співвідношення кількості населення за регіонами світу,

характеризувати:

- типи відтворення населення;

- особливості вікового та статевого складу населення;

- напрями основних міграційних потоків;

- структуру зайнятості населення та відмінності її за регіонами,

пояснити поняття:

- демографічна політика;

- демографічний вибух;

- несправжня урбанізація (псевдоурбанізація);

- мегалополіс,

порівнювати:

- темпи, рівні та форми урбанізації країн та регіонів.

описувати:

- найбільші народи;

- найпоширеніші мови світу;

- світові релігії.

показувати на карті:

- райони з найбільшою густотою населення;

- країни з найбільшою кількістю населення;

- мегалополіси;

- найбільші агломерації.

аналізувати текстові, картографічні і статистичні матеріали з метою визначення рис подібності і відмінності у відтворенні, складі та розміщенні населення різних регіонів світу.

Поглиблюємо знання

Світовий ринок праці формується через імпорт та експорт робочої сили. При цьому все більша кількість держав використовує іноземну робочу силу або спрямовує трудових мігрантів за кордон. Якщо у 1970 р. у процесах міжнародного трудового обміну були задіяні 64 країни, то у 1997 р. — вже 105 країн.

Наприкінці XX ст. новим явищем стало поступове стирання різниці між країнами, які приймають, та країнами, які постачають робочу силу, тобто для все більшої кількості країн характерною є одночасна еміграція та імміграція населення. Наприклад, Італія, Іспанія, Греція, які порівняно недавно були тільки країнами еміграції, останнім часом почала приймати трудових мігрантів. У одній тільки Італії нараховується 1-1,5 млн. іноземних робітників, значна кількість яких є нелегалами. Економічне зростання у цих країнах викликало створення значної кількості нових робочих місць. Підвищення добробуту населення значно знизило привабливість важкої непрестижної праці для місцевих робітників, нішу, яка утворилася на ринку праці цих країн, заповнюють іммігранти.

У кінці XX ст. утворився новий центр імміграції — це нафтодобувні країни Південно-Західної Азії. Частка іммігрантів у загальній чисельності робітників у країнах Перської затоки зросла до: Катар — 92%, ОАЕ — 89%, Оман — 70%, Саудівська Аравія — 60%, Бахрейн — 51%.

Приплив іноземної робочої сили дозволяє розвинутим країнам переміщувати своїх робітників у високотехнологічні галузі без відчутно шкоди для тих галузей, звідки були вилучені місцеві робітники. Крім того, готовність іммігрантів працювати за порівняно низьку, за стандартами цієї країни, платню дозволяє стримувати підвищення заробітної плати своїх робітників.

Імміграція висококваліфікованих кадрів дозволяє країнам, які приймають іммігрантів, економити значні кошти на підготовці спеціалістів. За рахунок залучення іноземних фахівців США зекономили у сфері освіти та науки упродовж 1965-1990 pp. не менше 15 млрд. дол.

Країни-експортери робочої сили одержують додаткові прибутки від експорту трудових ресурсів у вигляді грошових переказів від емігрантів. Так, на початку 90-х років XX ст. доходи від громадян, зайнятих за кордоном, складали у Португалії 3,6 млрд. дол. за рік, Єгипті — 3,5 млрд. дол., Іспанії — 2,6 млрд. дол., Індії — 2,4 млрд. дол.

Запрошуємо до дискусії

Чи загрожує земній кулі перенаселення?

Дата добавления: 2015-07-20