Об’єктивне і суб’єктивне в мистецтві.

Виконала

Студентка 4го курсу

Групи ДСк-60

Єрьоменко Н.В.

Перевірила

Дорогих Л.В.

Київ - 2011

Зміст.

1. Мистецтво. Художній способ.

2. Художній образ.

3. Суб’єктивність митця.

4. Висновки.

Список використаних джерел.

Мистецтво. Художній способ.

Мистецтво - одна із форм суспільної свідомості, форма людської діяльності, яка відрізняється від науки, політики, права, релігії. Мистецтво пізнає дійсність за допомогою художніх образів. Художній образ вбирає в себе всі суперечності, все багатство мистецтва. Усі труднощі художнього процесу пов'язані зі створенням митцем художнього образу.

Предметом мистецтва, як і предметом науки, є дійсність, реальний світ, природа, суспільство, людина. Завдання полягає тільки в тому, щоб встановити, у чому перебуває відмінність художнього пізнання від наукового. Однак на відміну від фізика і хіміка, біолога і геолога художник пізнає природу в її співвіднесенні з людиною, у її ціннісному значенні.

Природа під пензлем художника розкривається такою, якою він бачить її, емоційно сприймає і духовно осмислює живописець. Михайл Пришвін писав, що природу він розумів як дзеркало душі людини: і звірю, і птиці, і траві, і хмарині тільки людина дає свій спосіб і зміст. Звідси завдання художника - шукати і відкривати в природі прекрасні сторони душі людини.

Таким чином, різниця в предметах пізнання мистецтва і науки потрібно бачити не в тому, що пізнаються різні об'єкти, різниця тут у самій природі пізнання. Наука беземоційна, і її беземоційність обумовлена абстрактно - логічною, теоретичною свідомістю, що здатне вирішувати свої задачі лише за умови відволікання від стихії емоційного життя людини.

Формою, у якій мистецтво відбиває дійсність, є художній спосіб. Принципова відмінність художнього способу від способу-уявлення перебуває в тому, «що художній спосіб є результатом пізнання того ціннісного аспекту буття, що метафорично прийнято називати «олюдненням» світу, тоді як спосіб уявлення є відбиток об'єкта як такого.

Мистецтво - специфічний різновид відбитку і пізнання дійсності в конкретно-почуттєвих способах. Але якщо саме це поняття - абстракція, то реальне буття мистецтва - художній твір. Таким чином, твори мистецтва і художній спосіб діалектично взаємозалежні і з необхідністю припускають один одного. Художній спосіб ідеальний і виникає тільки у свідомості що сприймає, становлячись частиною суб'єктивної свідомості, у той час як твір мистецтва матеріальний та існує поза суспільною й індивідуальною свідомістю. Співвідношення між художнім способом і формами об'єктивної реальності показує, що тут має місце момент тотожністі і розбіжності. Зрозуміло, що ступені подібності або подоби способу об'єкту відображення залежить пізнавання, а отже, відношення до способу суб'єкта сприйняття. Але оскільки зміст способу значно ширше об'єкта відображення, то художній спосіб повинний відрізнятися від відображуваного об'єкта.

Мистецтво реалістичне, коли воно глибоко проникає в дійсність і відображає її в динаміці, у єдності об'єктивного і суб'єктивного. Тобто в ньому цілком суб'єктивне повинно бути одночасно цілком об'єктивним. Лише в цьому випадку суб'єктивне може бути передане і сприйняте, тому що об'єктивне тут і є одночасно цілком суб'єктивним. Така діалектика суб'єктивного й об'єктивного є лише тоді, коли реалістичне мистецтво розуміється як єдиний процес, як єдність створення і сприйняття мистецтва. Творчий суб'єктивний елемент у свідомості творця твору повторюється у свідомості глядача, читача.

З самого початку дійсність освоюється людиною через його конкретну діяльність, відчуття, що мають почуттєвий характер. Відчуття викликають у людей емоційї, що приводять їх у хвилювання. Навіть самий термін «емоція» у перекладі з латинського «етоуєге» позначає рух, хвилювання.

У мистецтві ж емоції є необхідною складовою частиною, одним із компонентів змісту, що органічно забарвлює його і що виражає закладену в ньому думку. Емоційністю відрізняються способи всіх мистецтв. Сама природа художнього освоєння життя така, що в способах художник, по вираженню поета, повинний покласти на музику не тільки слова, але і своє серце.

У кожному художньому творі точно і строго розраховано, що повинно подіяти, коли і яким способом. Гармонія вивірена алгеброю почуття, розумом, емоціонально-раціонально обдумано. А інакше плачуча на сцені акторка раптом розмила б сльозами грим і стала смішною. Зображення людського горя і страждання на мальовничій полотнині або в кульптурному портреті викликало б тільки жалість.

Емоційна сила мистецтва виникає не спонтанно. Це результат глибокої думки і почуття. Створюючи свій твір, художник враховує, як усе показане й описане їм буде впливати на людей.

Найважливішою особливістю художнього способу є також його індивідуальна визначенність. Мистецтво завжди зштовхує людину з конкретними життєвими фактами, подіями, переживаннями.

Реалістичний спосіб несе у своїй індивідуальній формі узагальнення життєвих явищ і не тотожний окремому індивіду, а фіксує, завдяки творчій силі художника, неповторність думки почуттів, учинків багатьох людей. У індивідуальній долі, у живій неповторності вигляду героя-персонажа закладені ті думки і почуття, що характеризують епоху, клас, народ, націю і т.д. У реалістичному мистецтві типізація розуміється як виявлення і художнє втілення самого істотного і значного в навколишньому житті, у людині, що визначає сили прогресивного розвитку.

Процес узагальнення й індивідуалізації, перейнятий глибоким демократизмом, повним злиттям художника з народом, збагатив мистецтво цих художників, показав, що на основі загального методу реалістичного узагальнення, загальних принципів реалістичної типізації можливі самі різні зразки талановитої творчості. Особистістю художника, природою його таланту, глибиною проникнення його в життя сучасного суспільства визначається якісний рівень типізації й індустріалізації художніх способів.

Розглядаючи спосіб як діалектичну єдність суб'єктивного й об'єктивного, раціональне й емоційне, типового й індивідуального, необхідно відзначити, що він як ідеальне утворення не зміг виникнути в процесі сприйняття, якщо в структурі твору відсутній хоч один із цих ознак. Специфіка способу перебуває в тому, що ці ознаки проникають одна в одну; раціональне й емоційне, типове й індивідуальне виявляються через суб’єкт.

Художній образ.

Документальна фотографія, технічний малюнок, документальний фільм тощо мають зображальну наочність, але не належать до мистецтва. У мистецтві можуть бути твори, які не мають зображальної наочності, наприклад музичні, художні, ліричні твори тощо. Поняття художній образ твору значно ширше, а ніж поняття образ-герой, образ-персонаж, тому що у творі мистецтва все має художній характер: і сюжет, і композиція, і колорит, і оркестровка, і всі інші елементи. Але у художньому творі може бути один художній образ, наприклад у ліричному вірші або живописному портреті, а може бути і система образів.

Художній образ має специфічні особливості, серед яких називається метафоричність, асоціативність, парадоксальність. В художньому творі одне явище розкривається за допомогою іншого. Мислення художника є асоціативним, розкриває одне явище, але намагається викликати за асоціацією інше (наприклад, твори Олександра Тарковського, Олександра Довженка та ін). Крім того, художній образ може будуватися на парадоксальних принципах мислення. Саморух — характерна риса художнього образу, вважає мистецтвознавець Юрій Борєєв і не можна не погодитися. Життєвий матеріал, покладений в основу твору, може вести художника, і інколи художник робить зовсім інший висновок, який відрізняється від початкового (наприклад, романи Льва Толстого «Анна Кареніна», Івана Тургенєва «Батьки і діти», Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін», Ганса Флобера «Мадам Боварі» та ін.).

Художній образ — багатозначний, має глибокий зміст. Кожна епоха має свої риси у художньому образі, властиву недомовленість. Художній образ — це система думок. І автор не завжди повністю та всебічно розкриває їх. Якби художній образ повністю розкривався, то перестав би цікавити людину. Коли художній образ не повністю розкритий митцем, сприяє розвитку у публіки її фантазії, уявлення, перетворює публіку у творця мистецтва. Він відповідає багатоплановості, багатогранності дійсності. Осягнення образу — це нескінченний процес наближення і поглиблення. Важливою особливістю є індивідуальна певність. Художній образ виступає або як деяке зображення тих чи інших явищ дійсності, або як вираження дій духовного життя людини. Мистецтво показує не самі закони життя, а ті процеси й явища, які відбуваються в житті. Щоб усвідомити сутність художнього образу, користуються теорією відображення, яка розглядає людську свідомість в цілому як образ навколишньої дійсності, як суб'єктивну картину об'єктивного світу.

Художній образ виступає окремою формою відображення дійсності, тому щодо нього є справедливим вислів: „суб'єктивна картина об'єктивного світу".

Художній образ - це особлива форма пізнання дійсності у мистецтві.

Важливою особливістю є індивідуальна певність. Художній образ виступає або як деяке зображення тих чи інших явищ дійсності, або як вираження дій духовного життя людини, або як зв'язок між першим і другим, але образ не тільки виявляє індивідуальні риси явища або групи явищ, він розкриває загальні особливості і закономірності, притаманні даним явищам.

Художній образ - це скорочена розповідь про життя, яке розкривається через одну ситуацію, але в ній висловлено багато схожого з іншими. Але типізація властива лише реалістичному мистецтву, це єдність об'єктивного та суб'єктивного. Об'єктивне в образі – все те, що взяте безпосередньо з дійсності, суб'єктивне – те, що привноситься до образу творчою думкою митця. Об'єктивне, що автор бере у дійсності, це і побачене у природі, і якісь сценки з життя, це люди з їх взаємовідносинами та ін. За образом завжди стоїть творець. Суб'єктивність — показник самобутності та оригінальності художника. Художній образ не тільки відображення окремих явищ життя, а й своєрідний автопортрет композитора. Власне, сама особистість яка його створює, стає будівельним матеріалом образу.

Отже, мистецтво відтворює емоційно-чуттєвий світ в усьому багатстві краси дійсності, тоді як наука лише апелює чіткими, логічно вивіреними поняттями. Індивідуальне, суб'єктивне виявляється в образі.

Пояснити, як виникає мистецький твір, означає розкрити його зв'язки з дійсністю, з життям суспільства, із зміною суспільного буття, насамперед способом виробництва матеріальних благ, більш-менш швидко перетворюється й духовне життя суспільства, перебудовується суспільна свідомість. Зміни у суспільній свідомості не можуть не відбитися на свідомості митця, що спричиняє виникнення нового світовідчуття та ін. Дія закону розвитку мистецтва має об'єктивний характер, не залежить від свідомості, суб'єктивних бажань. Люди здатні або загальмувати його розвиток, або сприяти йому (на основі знання цього закону). Крім того, розвиток мистецтва пов'язаний із появою нових творів, які містять новий зміст.

Суб’єктивність митця.

Кожному митцю завжди притаманне протиріччя між природною суб'єктивністю бачення події людиною-автором та його прагненням об'єктивно розповісти через художній образ про реальні події. Об'єктивність передбачає особливість художнього методу в усіх жанрах і є тією загальною умовою, коли автор висловлює власну точку зору не декларативно, а відповідно до вимог суспільства. Таємниця художньої об'єктивності передбачає вміння розмежувати суб'єктивне та об'єктивне, тобто власне "Я" підпорядкувати вищому об'єктивному. Виокремлення ідеї, що виходить з духовного і душевного світу, життєвої пам'яті творця, виводить його на рівень образного узагальнення, відкриває широку артистичну перспективу, дає можливість увібрати в себе схвильованість реально сприйнятого, активізує творчу зосередженість. Це необхідні чинники, що є визначальними у творчості.

У цьому разі вступає в силу протиріччя між задумом твору і необхідністю підпорядкувати реалії буття художньому процесу. Для того щоб гідно пройти шлях від невизначеності задуму до конкретного твору, митець має піднестися над хаотичним розмаїттям творчої фантазії. Багато митців наголошують на тому, що на шляху до реалізації художнього задуму накопичується безліч невизначених образів, які, впливаючи на свідомість автора, кристалізуються у цілісний художній образ. Для того щоб вирішити поставлене завдання, художник має володіти високим рівнем професійної майстерності, знаннями та умінням. Лише в такому разі можна досягти адекватності творчого задуму його успішній реалізації. Часто творчим процесом намагаються управляти люди, які хочуть щось зробити на мистецькій ниві, але не вміють реалізувати задумане. Між митцем високого рівня і дилетантом — "поетичною натурою" — існує суттєва відмінність: перший може і вміє реалізувати задумане, а другий лише дискредитує його.

Художній процес, принципи художності у кожного митця базуються на життєвих реаліях. Однак художня ідея не обмежується одним фактом, навіть якщо він надзвичайно значущий. Художник конкретне явище узагальнює, виокремлює з подібних і виводить на рівень художньої ідеї. Професіонал високого рівня досягає бажаного результату завдяки ґрунтовній підготовці, помноженій на щоденну працю — це вищий вияв художності втілюване.

У творі високого громадянського звучання художня і життєва правда завжди продекларована і закріплена автором, не вступає у суперечність із логікою його мистецької ідеї, що дає змогу відокремити істинне від випадкового. Внутрішня художня правда узгоджується з істиною лише через освоєння вищих рівнів і досягнень, здобутих попередниками.

Висновки.

Мистецтво охоплює багато видів і жанрів, що зумовлено суспільною практикою художнього освоєння світу. Кожний митець сприймає навколишнє середовище залежно від того, в якому виді мистецтва працює. Так, композитор картину світу сприймає через слух, живописець — через зір, літератор — через слово, діячі театру і кіно — у синтезі слова, дії і форми. Багатоманітність видів мистецтва дає можливість естетично освоювати світ в усій його складності й багатстві. Немає головних чи другорядних видів мистецтва.

Зміст твору може бути представлений у сучасному мистецтві як вияв духовного світу,почуттів і переживань з приводу якихось явищ, подій. Отже, змістом мистецтва охоплюється не лише предмет зображення, але й суб'єктивне сприйняття даного явища. Чим більше суб'єктивне розуміння життя відповідає об'єктивній закономірності розвитку дійсності, тим правдивіше й багатше зображення, тим повноцінніший твір митця. Таким чином, зміст твору - це дійсність, усвідомлена і пережита автором та відбита у цьому творі.

Кожна подія, кожний факт життя — це завжди складне явище, в якому є закономірне і випадкове, загальне і окреме, зовнішнє і внутрішнє тощо. Ці грані явища важко відокремити, або розкрити суть. У мистецтві художник виявляє головне, суттєве, відкидаючи випадкове. Тому доводиться відбирати, щоб показати необхідне, внутрішнє, головне. А якщо цього не буде, то читачі (глядачі, слухачі) не зрозуміють головного, суттєвого.

Список використаних джерел:

1. Гончаренко М. Духовна культура. — К., 1986.

2. Гончаренко Н. В. Диалектика прогресса культуры. — К., 1987.

3. http://military-art.com.ua

4. http://akolada.org.ua

5. http://subject.com.ua

Дата добавления: 2015-07-25