Розпорядження майновими авторськими правами.

У частині 1 ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності визначено як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності.

Під терміном «авторське право», виходячи з норм глави 36 ЦК, розуміють право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір. Своєю чергою, відповідно до преамбули спеціального Закону про авторське право, авторське право — це особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва.

До творів, що є об’єктами авторського права, зокрема, належать:

1) згідно з ч. 1 ст. 433 ЦК — літературні та художні твори (романи, поеми, статті та інші письмові твори);

2) згідно зі ст. 8 Закону про авторське право — літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).

Звертаємо увагу, що в Законі про авторське право допущено неточність у класифікації літературних письмових творів, яку було виправлено законодавцями у ЦК. Адже книги і брошури — це лише матеріальні об’єкти, в яких втілено об’єкти авторського права — романи, поеми, статті та інші письмові твори.

Літературні письмові твори є лише набором літер, написаних автором за допомогою ручки, друкарської машинки чи комп’ютера. Проте цей набір літер має характерну, властиву лише конкретному твору форму: оригінальну назву, структуру розміщення розділів, послідовність речень та слів у реченнях тощо. Якраз форма твору, а не його зміст (ідеї, теорії, принципи, методи, системи, способи тощо) підлягає охороні законодавством про авторські права. Саме з цієї причини плагіат (тобто повне копіювання) є порушенням прав автора, а написання твору «за мотивами» не належить до порушень.

Далі у статті літературний письмовий твір називатимемо скорочено — твір.

Наголошуємо, що слід розрізняти три цілковито різні поняття:

1) твір — як об’єкт авторського права;

2) авторські права на твір — як сукупність особистих немайнових прав і майнових прав;

3) матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, — як оригінальний рукопис твору (написаний рукою автора чи надрукований автором за допомогою друкарської машинки) або примірник твору2 (у друкованому вигляді на паперовому чи електронному носії або копія рукопису).

2 Згідно зі ст. 1 Закону про авторське право, примірник твору — це копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі.

Нормами ст. 419 ЦК та ч. 1 ст. 12 Закону про авторське право визначене співвідношення права інтелектуальної власності та права власності на річ. Так, право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, та право інтелектуальної власності на твір не залежать одне від одного, а відчуження матеріального об’єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права на твір, і навпаки. Наприклад, купуючи книгу (примірник твору), особа отримує право власності лише на книгу як матеріальний об’єкт, але не має права на твір, що міститься у книзі (не може без дозволу копіювати, відтворювати будь-яким способом у будь-якій формі тощо). Або — автор чи інша особа, якій належать авторські права, може продати оригінальний рукопис твору, але при цьому не втрачає права надалі використовувати твір і дозволяти будь-яке використання твору іншим особам. І навпаки — передавши іншій особі майнові права на твір, автор не втрачає права власності на оригінал твору (рукопис).

Права автора твору та інших осіб

Особою, якій з самого початку належать авторські права, є автор твору. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Майнові авторські права на твір можуть також належати іншим фізичним та юридичним особам, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи виконання будь-яких формальностей щодо нього. Проте нормами ч. 5 ст. 13 Закону про авторське право запроваджене право автора чи іншої особи, яка володіє авторськими правами на твір, для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах і отримати свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір. Реєстрацію авторського права на твір та договорів здійснює Державний департамент інтелектуальної власності Міносвіти згідно з Порядком №1756.

Особа, яка має авторське право на твір (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передане авторське майнове право на цей твір), для повідомлення про свої права може на оригіналі та кожному примірнику твору проставляти спеціальний знак охорони авторського права —? і після нього — ім’я1 особи, яка має авторське право, та рік першої публікації твору (ч. 3 ст. 11 Закону про авторське право).

Нагадаємо, що авторські права на твір складаються із незалежних одне від одного особистих немайнових прав автора і майнових прав.

3Як зазначено у ст. 1 Закону про авторське право, ім’я автора — це сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора: прізвище та ім’я автора; прізвище, ім’я та по батькові автора; ініціали автора; псевдонім автора; прийнятий автором знак (сукупність знаків) тощо.

Серед особистих немайнових прав автора виділимо такі: право на визнання людини автором твору, право перешкоджати посяганню на авторське право, право вимагати (забороняти) зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, право на недоторканність твору (статті 423, 438 ЦК). Серед майнових прав — право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; виключне право перешкоджати неправомірному використанню твору тощо (статті 424, 440 ЦК).

Особисті немайнові права на твір належать його автору; вони не можуть відчужуватись (передаватися) іншим особам (ч. 2 ст. 14 Закону про авторське право). Натомість майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлене договором чи законом, і можуть бути передані (відчужені) іншій особі (ч. 2 ст. 440, ст. 427 ЦК).

Використання твору

З’ясуємо, якими можуть бути примірні способи використання літературних письмових творів. Наприклад, для роману, поеми та інших письмових творів, які зазвичай втілюються у книги чи брошури, окремими способами використання є: переклад твору; опублікування певним тиражем у книжковому виданні (мовою оригіналу чи в перекладі); включення твору або його частини до періодичного видання (мовою оригіналу чи в перекладі); переробка твору; публічне виконання твору чи його частини тощо.

Під терміном «використання твору» згідно зі ст. 441 ЦК слід розуміти: опублікування твору (випуск у світ, тобто твір будь-яким способом має бути повідомлений невизначеному колу осіб, у т.ч. виданий чи відображений у загальнодоступних електронних системах інформації — мережа Інтернет, інформаційні системи); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; переклад; переробку, адаптацію та інші подібні зміни; продаж, передання в наймання (оренду) тощо.

Натомість способи використання статті можуть бути такими: переробка твору (включаючи зміну оригінальної назви); переклад твору; опублікування твору у періодичному виданні (мовою оригіналу і в перекладі) або включення складовою частиною до книжкового видання (мовою оригіналу і в перекладі); публічне виконання твору або його частини (на зустрічі з читачами або на семінарі); розміщення твору на інтернет-сайті періодичного видання (з наданням до нього вільного доступу або шляхом продажу, наприклад за «юніти»); включення твору складовою частиною до електронного CD-довідника; включення твору складовою частиною до інформаційної системи (або надання дозволу на укладення субліцензійного договору з третьою особою на такий спосіб використання твору) тощо.

Розпорядження майновими правами

Під терміном «розпорядження майновими правами», на нашу думку, переважно слід розуміти:

1) надання дозволу (ліцензії) на використання твору (тобто передача права на використання твору) — майнові права у певному обсязі передаються у користування тимчасово, на певний строк;

2) передання (тобто відчуження) виключних майнових прав4 на твір іншій особі (частково або у повному складі) — майнові права в певному обсязі передаються новому власникові назавжди.

4 Відповідно до ст. 1 Закону про авторське право, виключне право — це майнове право особи, яка має щодо твору авторське право на використання цього об’єкта лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону його використання іншим особам у межах строку охорони авторського права.

Відповідно, згадані два основні шляхи розпорядження майновими правами на твір втілюються при укладенні договорів, предметом яких є авторські права. Решта із законодавчо встановлених договорів — або похідні (залежно від виду зобов’язань), або змішані договори. Адже керуючись ч. 2 ст. 628 ЦК, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

У листі Державного департаменту інтелектуальної власності Міносвіти від 04.07.2007 р. №16-07/2971 роз’яснено, що розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі договорів, перелік яких визначено ч. 1 ст. 1107 ЦК, та на підставі договорів, передбачених статтями 16, 31 — 33 Закону про авторське право. Такі договори можуть укладатись між автором твору і підприємством; між підприємством, яке володіє виключними майновими правами, і підприємством, яке має намір отримати право на використання твору або придбати виключні майнові права на твір.

У Законі про авторське право договори, на підставі яких відбувається передача (відчуження) майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право), та договори на право використання твору названо авторськими договорами.

Як зазначено в ч. 2 ст. 1107 ЦК, договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладаються у письмовій формі, якщо інше не встановлене законом; при цьому у разі недодержання письмової форми договору такий договір є нікчемним. Отже, законом можуть бути встановлені випадки, коли договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може укладатися усно. Зокрема, нормами ч. 1 ст. 33 Закону про авторське право передбачено, що в усній формі може укладатись договір щодо використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо)5. Відповідно до ч. 1 ст. 1114 ЦК, ліцензія та договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності не підлягають обов’язковій державній реєстрації. Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу однієї з сторін та на підставі Порядку №1756.

5 Проте для розміщення опублікованої у періодичному виданні статті на інтернет-сайті видання, переробки твору, перекладу та інших способів використання твору має укладатись письмовий договір.

Авторські договори

Нормами ч. 1 ст. 1107 ЦК запроваджено п’ять видів договорів щодо розпорядження правами інтелектуальної власності.

Види договорів щодо розпорядження правами інтелектуальної власності

Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ст. 1108 ЦК).

Ліцензійний договір (статті 1109 — 1111 ЦК).

Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності (ст. 1112 ЦК).

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності (ст. 1113 ЦК).

Інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

1. Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ст. 1108 ЦК).

Може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Таким чином, особа, яка має виключне право дозволяти використання твору (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері. Ліцензія може бути виключною (видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання твору ліцензіаром та видачу ним ліцензії іншим особам), одиничною (видається лише одному ліцензіату, але не виключає можливості використання твору ліцензіаром) та невиключною (ліцензіар може використовувати твір та видавати ліцензії іншим особам).

Ліцензія (письмовий документ-дозвіл без укладення письмового договору) зазвичай видається на право використання таких творів, як комп’ютерні програми чи електронні бази даних, а у випадках надання права на використання літературних письмових творів укладають ліцензійний договір (в якому «втілюється» ліцензія і зазначаються умови її надання).

2. Ліцензійний договір (статті 1109 — 1111 ЦК).

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання твору (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії (виключна, одинична чи невиключна), конкретні права на використання твору, що надаються за договором (тобто фактичний обсяг майнових прав), способи використання твору, територія та строк, на який надаються права; розмір, порядок і строки виплати плати за використання твору та інші умови. Права, не визначені в договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об’єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

Звернувшись до норм ст. 32 Закону про авторське право, розуміємо, що змісту ліцензійного договору з виключною ліцензією відповідає авторський договір про передачу виключного права на використання твору. Натомість змісту ліцензійного договору з невиключною ліцензією відповідає авторський договір про передачу невиключного права на використання твору.

Нагадаємо, що ч. 1 ст. 445 ЦК містить вказівку на те, що автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлене ЦК та іншим законом. Зважаючи, що до істотних умов ліцензійного договору належить встановлення розміру, порядку і строків виплати плати за використання твору, доходимо висновку, що укладений ліцензійний договір на використання твору не може бути безоплатним.

Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону про авторське право, винагорода за використання твору може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожен проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів; Кабміном можуть встановлюватись мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їхнього застосування6.

3. Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності (ст. 1112 ЦК).

За договором про створення за замовленням і використання твору одна сторона (творець — письменник тощо) зобов’язується створити твір відповідно до вимог другої сторони (замовника) та у встановлений строк. У випадку створення твору на замовлення майнові права належать автору та замовнику спільно, якщо інше не встановлене договором (ст. 430 ЦК). Тому договір має визначати способи та умови використання твору замовником (у частині прав, що належать автору).

Визначення авторського договору замовлення міститься в ч. 6 ст. 33 Закону про авторське право: за авторським договором замовлення автор зобов’язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовнику; договором може передбачатись виплата авансу замовником автору як частини авторської винагороди. Своєю чергою, в ч. 5 ст. 15 Закону про авторське право регламентовано, що розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюється в авторському договорі.

На нашу думку, договір про створення за замовленням і використання твору належить до змішаних договорів, адже в ньому містяться елементи двох договорів: договору підряду (статті 837, 854 ЦК) і ліцензійного договору. На підставі цього договору бажано окремо7 виплачувати два види авторської винагороди: за створення твору і за використання твору. Тариф авторської винагороди за створення твору може встановлюватись, приміром, з розрахунку вартості однієї сторінки певного формату або виходячи з вартості певної кількості друкованих знаків у творі.

Тема, зміст, обсяг та інші вимоги замовника щодо твору можуть конкретизуватись у договорі або оформлятись окремим документом — замовленням у письмовій формі чи у листі електронною поштою (відповідно до умов договору). Результат роботи — рукописний оригінал чи примірник твору (текст, роздрукований на папері за допомогою принтера, текстовий файл в електронній формі на диску чи переданий електронною поштою8) — передається замовнику у встановлений у договорі строк.

7 Відокремлена виплата двох видів винагород пов’язана з тим, що з авторської винагороди за використання твору не нараховуються та не утримуються страхові внески до ПФ і фондів соцстрахування (у зв’язку з відсутністю фактично виконаної роботи), на відміну від винагороди за створення твору, при виплаті якої не передбачено звільнення від сплати страхових внесків до ПФ.

8 За умови дотримання правил обміну електронною кореспонденцією, тобто наявності повідомлення-відповіді одержувача про отримання примірника твору в електронній формі.

4. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності (ст. 1113 ЦК).

За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах. Таким чином, на підставі договору про передання виключних майнових прав власником майнових прав на твір стає інша фізична чи юридична особа. Новий власник самостійно приймає рішення щодо подальшого розпорядження усіма виключними майновими правами на твір (якщо права було передано в повному складі) або частиною з них.

Змісту договору про передання виключних майнових прав відповідає договір, регламентований у ст. 31 Закону про авторське право, — це авторський договір про передачу (відчуження) майнових прав. За умовами цього договору автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Цікаво, що ані ст. 1113 ЦК, ані ст. 31 Закону про авторське право не містять згадки про винагороду, яка має виплачуватись при переданні (відчуженні) виключних майнових прав на твір. Але нормами ч. 4 ст. 12 ЦК передбачено, що особа може передати своє майнове право іншій особі за відплатним або безвідплатним договором. Отже, договір про передання майнових прав на твір все ж може бути безвідплатним. Натомість відплатний договір про передання майнових прав фактично є договором купівлі-продажу майнових прав (ч. 1 ст. 655 ЦК, ч. 2 ст. 656 ЦК). Якщо дотримуватись такої позиції, то отримувач майнових прав зобов’язаний оплатити передані (відчужені) йому виключні майнові права за ціною, встановленою в договорі (ч. 1 ст. 691 ЦК). Таким чином, у відплатному договорі про передачу виключних майнових прав на твір, на нашу думку, слід зазначити розмір, порядок і строк виплати винагороди за передані виключні майнові права. Крім того, фахівці радять9 у випадку часткової передачі (відчуження) майнових прав вказувати в договорі не лише докладний перелік прав, що відчужуються, а й окремо виділяти вартість кожного виду майнових прав (інакше у разі подальшого часткового відчуження неможливо буде виділити вартість окремого виду майнових прав).

5. Інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Перелічені вище чотири види договорів не охоплюють усіх випадків і можливостей щодо розпорядження майновими правами. Зокрема, з автором твору може бути укладений змішаний договір про створення твору за замовленням та передачу виключних майнових прав на твір, а такий вид договору в переліку не конкретизується. Крім того, в ч. 3 ст. 424 ЦК наголошено, що майнові права інтелектуальної власності можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи (ч. 2 ст. 115 ЦК), предметом договору застави (ст. 576 ЦК) та інших зобов’язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах. Мабуть, тому законодавець і запровадив п’ятий у переліку вид договору і назвав його «інший договір», тобто відмінний від попередніх.

Проаналізувавши відповідні норми ЦК, доходимо висновку, що майнові права на твір можуть бути предметом укладення договору купівлі-продажу (ч. 2 ст. 656 ЦК), договору міни (ст. 716 ЦК), договору дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК) тощо; для вчинення юридично значимих дій або правочинів щодо майнових прав може укладатись договір доручення чи договір комісії.

Ми вже згадували, що перехід права власності на матеріальний об’єкт із втіленим у ньому твором не означає переходу майнових прав на твір. Тому матеріальний об’єкт, в якому автор втілив твір (рукописний оригінал чи примірник твору), може бути окремим об’єктом договору купівлі-продажу (ст. 177, ч. 1 ст. 178 ЦК). Щоправда, в цьому випадку з автором може укладатись змішаний договір, другою складовою частиною якого будуть умови ліцензійного договору або договору про передачу виключних майнових прав. Але слід пам’ятати, що відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦК, автор має невідчужуване право на одержання грошової суми у розмірі п’яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненого автором; зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору. Отже, в договорі з автором слід прописати умови і порядок виплати згаданої винагороди.

Створення службових творів

Створення службових творів автором-працівником відбувається відповідно до службового завдання (бажано, доведеного до відома працівника в письмовій формі) чи трудового договору, який укладений для виконання певних службових обов’язків і (або) може містити службове завдання. Саме трудовий договір, укладений у письмовій формі, мав би містити норми, кому належать майнові авторські права на створений службовий твір: працівнику чи роботодавцю. Проте у випадку коли трудовий договір у письмовій формі не укладається або укладений у письмовій формі договір не містить умов щодо розподілу майнових прав (якщо за згодою між автором і роботодавцем майнові права на твір не мають належати сторонам спільно), доцільно після створення твору додатково укласти ліцензійний договір або договір про передачу виключних майнових прав. Якраз згідно з цим договором і має відбуватися розпорядження майновими правами на службовий твір.

Що таке службовий твір

Службовий твір — це твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

У випадку створення службового твору майнові права належать працівникові, який створив твір, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлене договором

Ст. 429 ЦК

На підставі ч. 3 ст. 16 Закону про авторське право, за створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем (на нашу думку, мається на увазі договір щодо розпорядження майновими правами на службовий твір).

Наказом Міносвіти від 28.12.2004 р. №986 «Про затвердження зразків документів» підприємствам рекомендовано застосовувати певні зразки договорів щодо розпорядження правами на об’єкти права інтелектуальної власності. Зокрема, це Договір про розподіл майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності, створені при виконанні службових обов’язків і (або) окремого доручення роботодавця; Договір між роботодавцем і творцем про винагороду; Договір між співавторами про вклад у створення об’єкта права інтелектуальної власності та розподіл винагороди.

Дата добавления: 2015-07-25