Кровосток.

Можливо, це здасться вам смішним, але перед вами найправдивіший твір, що відображає державно-політичну ситуацію ЦІЄЇ КРАЇНИ. Чим більше у ньому абсурду, тим більше правди. Твір спрямований активізувати мозок і фантазію читача, тим самим зробивши його творцем, співавтором. Не скрізь в ньому потрібно шукати прихований зміст, але він там, безумовно, є.

Зазвичай, люди кидаються в крайності. Розповідають про продажність чиновників, деградацію населення, відсутність свободи. Але чиновники завжди були корумповані, на повні груди ця країна ніколи не дихала, а деградація… Деградація розпочалася вже давно, і кожне наступне покоління розповідає про приниження своїх ідеалів нащадками.

Свого соціально-політичного розквіту людство досягло за період розквіту держав-полісів у просвітленій Греції. «Золота епоха» людства дала нам Аристотеля, Платона, Сократа, які ще довго формували гуманістичну філософську думку буття. Усі після них – лише невдалі послідовники, які постійно ниють про занепад цивілізації, невіру в бога, неуцтво та розпусту, пояснюючи гріховну природу людини за допомогою все нових і нових теорій.

Нинішні митці, борці за свободу, громадські діячі вважають за належне проспівати траурну пісню про злого Великого Брата, який методично знищує «правильне» бачення подальшого розвитку цивілізації. Я до них не належу, я не роблю смішних спроб змінити нинішню течію в зворотній бік. Мене все влаштовує. Єдине що мені залишається – це сміятися. Адже політична ситуація часів незалежності моєї батьківщини нагадує театр абсурду, що і висвітлено в моєму творі. Пихаті червоні пики володарів моєї країни, їхні промови по національному телебаченню, їхні крики «Я депутат Верховної Ради України» під час погрому азартних автоматів, викликають у мене жаль, сміх і ненависть. Інтелектуально повноцінна особа не може сприймати це безглуздя серйозно.

Подивіться на їхні обличчя, вдумайтесь в їхні слова, проаналізуйте окремо події, які привели їх до влади. Сміх і гріх. Подивіться як живуть люди в різних куточках України, послухайте їх, вступіть з ними в суперечку, захищайте спочатку націоналістів, а потім жителів Слобожанщини. Вам стане страшно, гидко від необґрунтованої ненависті. Шкода націю.

Я прирівнюю середньо статистичного жителя цієї країни до барана. Це скот. А скот любить, щоб його поганяли батогом. Сильні удари породжують злобу, а вона так необхідна нашим людям, щоб життя не здавалося безцільним, щоб не звертати увагу на свою ущербність і нагальні соціальні проблеми. Завжди є той берег Дніпра, а значить є місце для спрямування своїх проклять і звинувачень. А ці прокляття забезпечують стабільні місця для тих, хто їх розповсюджує. Марші УПА у Львові, антифашистські заходи в Одесі, Донецьке телебачення – прикладів багато. Гармонія, взаєморозуміння, національна ідея нікого вже не цікавить. Влада тримається на злобі, а не на справедливості.

Кухонні інтелектуали кричать про занепад нації, про те, що країна спускається у прірву. Але чому ж ніхто не розуміє, що ця країна ніколи не вилазила на поверхню, а завжди залишалася відсталою, варварською, залежною від інших державою з тупим безпомічним населенням? І ворожа кров, материнські сльози, анархічні рухи і революції не врятують цю землю від занепаду. Люди, не здатні сприймати цивілізацію, будуть швидко поглинуті нею.

Я гуманіст. Гуманізм буває різний. Я не люблю людей, я люблю ідеал людини в моєму баченні, вірую у подальший позитивний рух еволюції приматів. А населення цієї проклятої території не підпадає під ці критерії. Особливо я зневажаю борців за справедливість. Прикриваючись намаганнями змінити світогляд людей, вони просто привертають до себе увагу, викидаючи в забруднену відходами атмосферу все більше і більше своєї патріотичної блювоти, щоб отримати свою порцію благ від багатої ресурсами, але бідної розумом держави.

Я дуже хочу побачити прекрасне майбутнє. Я люблю цю країну і бажаю їй розквіту. Я був в Донецьку і на Західній Україні, мені доводилося зустрічати розумних, виважених, мислячих людей в усіх куточках батьківщини, які мають сформувати майбутню інтелектуальну еліту України і повести цю запльовану мерзотниками країну до прогресу. Але боюсь їм ніхто не дасть на це права. Темне минуле і гидке сьогодення тягнуть їх до низу.

Мене ніхто насильно не примусить цілувати жовто-блакитний прапор і відчувати при цьому якесь емоційне піднесення. Я не буду махати плакатами на мітингах за абсурдні ідеї, або, частіше, за 50 грн. Я просто не можу себе примусити поважати тричі переписану історію або зачитуватися низькопробною літературою лише через те, що її колись написав якийсь байстрюк однієї нації зі мною. Мені достатньо односторонньої любові до цієї землі, батьків і крихт здорового глузду в головах мого покоління Інтернетів.

Дата добавления: 2015-07-19