Румунія

План:

1. Ліквідація монархії, встановлення комуністичного режиму після війни.
2. Правління Ніколає Чаушеску.
3. Революція 1989 р., крах тоталітарного режиму.
4. Українсько-румунські відносини.

2 Т.В. Ладиченко. Всесвітня історія 11 клас. Підручник. К., «Видавництво А.С.К.» 2003 р. стор. 210 – 216.

3 Я.М. Бердичівський, Т.В. Ладиченко, І.Я. Щупак. Всесвітня історія 11 клас. Підручник. Запоріжжя. Прем’єр. 2004 р. стор. 233 – 238.

1. Ліквідація монархії, встановлення комуністичного режиму після війни.

Румунія, як і Угорщина була союзницею Німеччини під час Другої світової війни.

23 серпня 1944 р. в Румунії розпочалось антифашистське повстання. Король Міхай І домовившись із нелегально діючими антифашистськими партіями, заарештував главу фашистського уряду маршала І.Антонечку і сформував антифашистський коаліційний уряд. Наступного дня новий уряд оголосив війну Німеччині.

Захоплення влади комуністами. У липні 1947 р. націонал-цараністи і націонал-ліберали, які поєднувалися навколо короля, були обвинувачені у вигаданій «змові проти держави». Їхні представники були вилучені з уряду, а самі партії незабаром були розпущені. Зусилля комуністів і їхніх союзників були спрямовані на повалення монархії. Король Міхай І, опинившись в ізоляції, змушений був 30 грудня 1947 р. зректися престолу. Країна була проголошена Румунською Народною Республікою (РНР).

Комуністи, відчуваючи підтримку СРСР, рвалися до влади. У лютому 1948 р. соціал-демократи були буквально поглинені комуністами. Створена на базі об’єднання двох партій, Румунська робітнича партія (РРП) будувала свою діяльність на принципах ідеології марксизму-ленінізму. На чолі партії стояв сталініст Г.Георгіу-Деж. Уся влада в країні перейшла до РРП.

Особливий зовнішньополітичний курс. Керівництво Румунії на кінець 1950-х рр. почало здійснювати курс на вихід з-під впливу Радянського Союзу, відстоюючи свої права на особливі відносини зі східноєвропейськими країнами в рамках РЕВ і Варшавського договору. У 1958 р. з Румунії були виведені радянські війська.

2. Правління Ніколає Чаушеску.

Після смерті в березні 1965 р. Г.Георгіу-Дежа першим секретарем ЦК РРП (з липня 1965 р. партія була перейме нова з РРП у РКП) був обраний Н.Чаушеску.

За конституцією 1965 р. країна почала називатися Соціалістична Республіка Румунія (СРР). Наприкінці 1960-х рр. новий лідер Румунії, прихильник «національної моделі» соціалізму, почав виступати з нападками на свого «колишнього вчителя» Г.Георгіу-Дежа, обвинувативши його в репресіях проти представників «старої гвардії». Він критикував помилки Дежа, вдавався до косметичних заходів з метою лібералізації в сфері економіки і культури, спекулював на питаннях незалежності і суверенітету, намагався грати на національних почуттях румунів, закликаючи створити процвітаючу державу, незалежну в зовнішній політиці від СРСР, країн Варшавського договору. І багато в чому він досяг своїх цілей. Так, закликами встати на захист батьківщини «від можливого радянського втручання» Чаушеску здобув симпатії всередині країни і на Заході.

Утвердження диктатури. Уже через кілька років багатьом стало зрозуміло, що під гаслами захисту незалежності Румунії велася боротьба за утвердження диктатури компартії. Для захисту свого режиму Чаушеску створив могутній каральний апарат і систему всеосяжного контролю за думками і повсякденними діями людей. Усякі прояви опозиційних настроїв, вільнодумства придушувалися в зародку.

Захопивши у свої руки командні посади в партії та державі, Чаушеску спирався на своїх близьких і далеких родичів. Вони зайняли високі посади в партії, армії, профспілках, Держплані, засобах інформації. Недарма в народі говорили, що країною править «клан Чаушеску» (40 чоловік). Головним і єдиним радником Чаушеску в усіх державних і партійних справах була його дружина Єлена Чаушеску. Неперевершений демагог і лицемір Чаушеску закликав народ берегти державну власність і жити скромно, а сам мав 21 розкішний палац, 41 резиденцію в повітах, 20 мисливських будиночків, прекрасно обладнані лікувальні корпуси на ряді курортів країни тощо.

Соціально-економічна політика режиму. В економічній політиці Чаушеску, усе трималося на вольових, найчастіше неграмотних рішеннях диктатора. Погіршилось соціально - економічне становище Румунії. Офіційна ж статистика зображувала винятково благополучну картину. Однак реальність була іншою. Відчутна залежність від західного ринку призвела до того, що в 1980-ті роки зовнішня заборгованість Румунії Заходу досягла 10,2 млрд дол.

«Вождь» вживав заходи «затягування поясів» і всіляких обмежень. Холодні квартири, у які лише на 3-4 години подавався газ, гаряча вода; неосвітлені вулиці міст; магазини, що працювали тільки при денному світлі; порожні м’ясні прилавки й овочеві базари; нескінченні черги власників автомашин у АЗС – такий був вигляд «розвинутого соціалізму» у країні. У селян відбирали майже всю вироблену продукцію, обмежувалися площі присадибних ділянок.

У країні наростало невдоволення існуючими порядками, почали з’являтися антиурядові листівки. Із закордонних поїздок не поверталося все більше румунських громадян – учених, спортсменів, письменників. Диктаторський режим агонізував. Наступив грудень 1989 року.

3. Революція 1989 р. і крах тоталітарного режиму.

Революція у грудні 1989 р. змела останню комуністичну диктатуру в колишньому східному блоці. На відміну від інших країн регіону, де політичні зміни відбулися без кровопролиття, скинення Чаушеску спричинило тисячі жертв.

Початок революції. Точкою відліку румунської революції стали події, що відбулися 16 грудня в місті Тімішоара, населення якого спробувало перешкодити насильницькій депортації кальвіністського священника, представника угорської громади, Ласло Тьокеша, який виступав з критикою режиму. Десятки тисяч людей не давали «секурітате» (служба державної безпеки) заарештувати свого духовного пастиря. Учасників мітингу розігнали водометами.

Незабаром люди знову зібралися на площах Тімішоари й Арада з вимогою відставки Чаушеску. Військові відкрили по демонстрантах безладну стрілянину. Людей давили танками і бронетранспортерами. Жертвами кривавої бойні стало понад 5 000 чоловік.

Армії та поліції не вдалося утримати країну під контролем. 19 грудня були закриті кордони. Чаушеску в ці дні перебував із візитом в Ірані. Там він охарактеризував ситуацію в Румунії як «добру, стабільну і рівну». Однак він негайно перервав свій візит. Повернувшись до країни, диктатор спробував виступити перед багатолюдною маніфестацією на Палацовій площі у Бухаресті. Зустрінутий свистом і градом каміння, він звелів відкрити вогонь по тих, що зібралися. Розстрілом керував його брат Ніколає Андруце – генерал-лейтенант, який особисто стріляв у натовп.

Того ж дня, 22 грудня, диктаторське подружжя крізь підземний перехід дісталося з президентського (колишнього королівського) палацу до будинку ЦК і втекло зі столиці на гелікоптері, що чергував на даху. Того ж дня було сформовано Фронт національного порятунку (ФНП), як орган усіх організацій і груп, що виступили проти диктатури. Першим керівником ФНП став Іон Ілієску (обраний згодом президентом країни).

Перемогу революції було закріплено переходом армії на бік повсталого народу.

Подружжя Чаушеску, що втекло із столиці, після тривалих пошуків притулку зупинилось у Тирговіште, біля центру з охорони підприємств, де люди, які дивилися телевізор, спершу не повірили, що перед ними Чаушеску, а потім викликали військовиків.

У військовій частині подружжя Чаушеску знаходилося до 25 грудня, коли вранці на гелікоптері прибудуть судді, яким було доручено провести процес над диктатором та його дружиною.

Весь процес транслювався по телебаченню. Членів судової колегії дратувала поведінка підсудних, які відкидали всі звинувачення. Суд оголосив найвищу міру покарання – смертний вирок. Але подружжя Чаушеску не було страчене призначеними для цього виконавцями. Ненависть до нього була настільки великою, що, коли їх тільки-но вивели у двір, військовики, що там перебували, відкрили по них безладну стрілянину.

Революція перемогла. Тоталітарний режим, замішаний на вождізмі, неуцтві, жадібному прагненні до наживи, знайшовши своє закінчене вираження в правлінні Чаушеску, був повалений за кілька грудневих днів.

5. Українсько-румунські відносини.

Румунія не визнала входження до складу України у 1940 р. Північної Буковини, заявила претензії на острів Зміїний у Чорному морі. Але дипломатичні відносини між Румунією та Україною були встановлені, а у 1997 р. підписано договір про дружбу, добросусідство і партнерство.

Дата добавления: 2015-07-17