Основні показники інноваційної діяльності

Групи	Показники
Абсолютні показники (за рік)	• кількість академічних інститутів, науково-дослідних організацій, вищих навчальних закладів, науково-дослідних підрозділів великих під­ приємств, лабораторій тощо, які замаються інноваційною діяльністю; • загальний обсяг витрат на інноваційну діяльність; • кількість найменувань нових видів продукції; • обсяг виробництва інноваційної продукції, що за своїми спожив­ чими та ціновими характеристиками відповідає рівню імпортних анало­ гів або перевищує його; • внутрішній та зовнішній трансфер інновацій
Струк­турні зрі­зи	• інституціональний; за джерелами фінансування; за об'єктом вкла­дання коштів; галузевий; регіональний
Відносні показники (%)	• частка підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, у загальній кількості підприємств; • частка нових видів продукції у загальному її обсязі; • частка наукоємної продукції в загальному обсязі продукції про­ мисловості або ВВП; • частка експорту наукоємної продукції в загальному експорті або ВВП
Показники ефекти­вності	• приріст ВВП за рахунок інноваційного фактора; • виручка від реалізації на зовнішньому та внутрішньому ринках інноваційного продукту, ліцензій, ноу-хау, програмного забезпечення; • середній термін окупності інноваційних видатків; • комерційна ефективність (економічна рентабельність інновацій­ них видатків); • середня тривалість інвестиційного процесу (від початку наукових досліджень до комерціалізації інноваційних розробок)

Найбільш проста модель, яка описує взаємодію елементів НІС, є дво­рівневою. На мікрорівні роль приватного сектора полягає в розробці тех­нологій на основі власних досліджень і в ринковому освоєнні інновацій. На макрорівні у сферу компетенції держави входить розробка та реалізація інноваційної політики.

Інноваційна політика — це цілісна багаторівнева (мікро-, мезо-, ма­кро-) система заходів щодо формування, збереження, розвитку й активіза­ції інноваційного потенціалу (від його глибинної першооснови — креатив­но! складової сутнісних сил людини до завершальних реалізаційних форм)

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

з метою підвищення ефективності, екологічності та конкурентоспромож­ності національної економіки.

Державна інноваційна політика має за кінцеву мету створити модель інноваційного розвитку, яка за своїми рушійними силами, векторами інте­грації, масштабами й результатами корелює із загальною стратегією соціа­льно-економічного розвитку. Табл. 10.6 демонструє наявність для України досить широкого спектра можливих альтернатив.

Таблиця 10.6 Моделі інноваційного розвитку та їх класифікація

Критерії класифікації	Назва моделі	Зміст
За каталізатором розвитку	Дифузія інновацій	Формування ланцюга «наука — техніка — виробництво» з ініціативи суб'єктів мікро- (фір­ми, навчально-наукові заклади) та мезо- (спілки підприємців, банкірів тощо) рівня економіки
Державна підтримка інноваційних форм	Державна протекція національних інновацій­них інститутів й патронаж виходу національної наукоємної продукції на світові ринки
За масштабами охоплення	Локальне інноваційне середовище	Концентрація на певній території наукового, освітнього, виробничого та фінансового потенці­алу (технополіси, інкубатори, технопарки)
Поліцентризм (між­галузеві науково-технічні комплекси, кластери)	Взаємодія відносно локальних інноваційних зон в національних масштабах
За походженням інноваційних ідей	Товарне клонування	Опанування виробництва наукоємної проду­кції, що випускається в країнах постіндустріалі-зму й перебуває у фазі зрілості життєвого циклу товару
Ліцензійне копію­вання	Використання зарубіжного науково-техніч­ного потенціалу через ліцензійний механізм
Саморозвиток	Розбудова й використання національного на­уково-технічного потенціалу на основі власних зусиль
За стратегію інноваційних процесів	Гонитва за лідером	Домінують інновації, спрямовані на вдоско­налення наявних та запозичених зовні технологій (пасивна стратегія)
Технологічне лі­дерство, розвиток на випередження	Орієнтація на власні радикально нові техно­логії (активна стратегія)

Глава 10. СТРУКТУРНА ТА ЩВЕСТВДШШННОВАЦГИНА ПОЛІТИКА

Змістовні характеристики вищезазначених та інших видів інновацій­них процесів не можуть бути однаковими в різних соціально-економічних умовах, але у конкретно-історичному поєднанні з комплексом підтри­муючих механізмів утворюють специфічну національну модель ін нова-ційного розвитку. Контури української моделі вже намічені, але ще не чітко окреслені. її стрижнева ідея: розвиток на випередження, технологічне лідерство на основі внутрішніх чинників економічної динаміки та раціонального вдосконалення ліцензійних запозичень.

Слід зазначити, що набір механізмів та інструментів інноваційної по­літики значною мірою співпадає з відповідним арсеналом інвестиційної політики. Основні відмінності полягають у більшій увазі, яка приділяється:

• дієвій системі захисту прав інтелектуальної власності;

• посиленню конкуренції — механізму природного відбору між еко­номічними суб'єктами, що змушує останніх впроваджувати інновації заради самозбереження і саморозвитку;

• зменшенню ризиків та невизначеності, які супроводжують прийняття рішень приватного сектора щодо реалізації інноваційного проекту;

• цільовому прямому фінансуванню НДДКР та певних інноваційних проектів, яке вважається ефективнішим порівняно з альтернати­вою — системою кредитних і податкових пільг.

• Окрім реалізації заходів яскраво вираженого стимулюючого харак­теру, до компетенції держави належить:

• формулювання проблем й обґрунтування стратегічних пріоритетів й перспектив розвитку (горизонту довгострокового планування для приватного сектора), зокрема, визначення напрямів спеціалізації на­ціональної економіки та її регіонів в міжнародному поділі праці;

• прямий та опосередкований стимулюючий вплив на систему факто­рів розвитку (насамперед на професійно-кваліфікаційний та інтеле­ктуально-освітній рівень людського капіталу) й функціонування НІС у цілому згідно з обраними національно-регіональними пріори­тетами;

Житепко Е. Эффективность стимулирования инноваций // Электронный журнал «Инновации». — 2004. — № 3.

15*

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

• сприяння виробництву фундаментального знання (в університетах та інших спеціалізованих наукових закладах) і комплексу технологій стратегічного характеру;

• формування інноваційної індустрії нового типу й інноваційної ін­фраструктури (інноваційні банки, інжинірингові центри, технополі-си, інноваційні біржі, страхування інноваційного ризику тощо);

• створення сприятливих інституційних та макроекономічних умов для інноваційної діяльності приватних компаній;

• розробка і підтримка спеціальних інноваційний проектів, у тому чи­слі надання інформації щодо потенційних партнерів та перспектив інноваційного співробітництва;

• брокерство — посередництво між ланками «наука, освіта <-> вироб­ництво <-> збут <-> споживання», у тому числі через політику вибаг­ливого державного споживання (тендери, система сертифікації та стандартизації продукції, контрактна система тощо);

• формування інноваційної ідеології та інноваційної культури, що за­безпечують сприйнятливість людей до нових ідей, їх готовність і здатність підтримувати й реалізовувати нововведення у всіх сферах життя;

• надання широкого спектра інформаційно-телекомунікаційних, ін-фраструктурних, транспортних, консультаційних, страхових та ін­ших послуг;

• регулювання міжнародних аспектів інноваційних процесів, зокрема розумний протекціонізм по відношенню до вітчизняних товаровиро­бників високотехнологічної продукції;

• пом'якшення чи нейтралізація негативних зовнішніх ефектів іннова­ційної діяльності, як-то: вихід засобів масового знищення з-під сус­пільного контролю, структурне безробіття, техногенні аварії та ката­строфи, розповсюдження нових небезпечних наркотичних речовин, певне зниження навичок аналітичного мислення у школярів і студен­тів внаслідок все більшої доступності відповідного інформаційного ресурсу тощо.

Глава 10. СТРУКТУРНА ТА ШВЕСТИЩИНаШНОВАЦШНА ПОЛІТИКА

Основні терміни та поняття

Діяльнісно-видова і галузева структура економіки, структурні зрушення, фактори структурних зрушень, високотехнологічні галузі промисловості, структурна політика, таргетування, галузі — національні пріоритети, чинники відбору пріоритетних галузей, інвестиційна політика, показники інвестиційної діяльності, національна інноваційна система, інноваційна політика, національна модель інноваційного розвитку.

Контрольні та дискусійні питання

І.Назвіть та охарактеризуйте основні макроструктурні типи еконо­міки України.

2.Розкрийте роль держави в регулюванні структурних зрушень в еко­номіці України.

3.Назвіть основні чинники вибору галузей — національних пріоритетів. Які галузі, на Вашу думку, мають бути визнані пріоритетними в Україні?

4.Як можуть бути охарактеризовані структурні зміни, що відбува­ються в економіці України, з огляду на провідні тенденції розвитку структури глобальної економіки?

5.Яка система зв 'язків існує між: структурною, інвестиційною та інно­ваційною політикою?

6.Поясніть, дія яких факторів зумовлює динаміку інвестиційних проце­сів в економіці України.

7.Які основні завдання повинна вирішувати держава — суб 'єкт регулю­вання інвестиційних процесів в економіці України?

8. У чому, на Вашу думку, полягає специфіка національної інноваційної системи України?

9.Назвіть чинники, які перешкоджають чи, навпаки, активізують інве­стиційно-інноваційну діяльність в Україні.

10.Запропонуйте власний варіант стимулюючої інвестиційно-інно­ваційної політики в Україні.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Глава 11. ОСОБЛИВОСТІ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ

ТА ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

План

11.1. Ринкова трансформація грошово-кредитної та фінансової сис­теми в Україні.

11.2. Вплив грошово-кредитної та фінансової політики на економічну стабілізацію і зростання.

Дата добавления: 2015-07-16