Роль Суду

- широке право розсуду

- вирішальне значення мети і завдань угоди

- правові норми рішення суду включаються в acquнs Communautaire (зведення правових норм)

- істотна роль в здійсненні інтеграції

Проект Європейської конституції

Історія питання

Питання про необхідність зміни принципів управління Євросоюзом і структури керівних органів встало в 1990-і роки, коли стало очевидне, що в найближчому майбутньому відбудеться наймасштабніше в історії розширення ЄС (з 15 до 25 членів). До цих пір в ЄС при ухваленні найважливіших рішень діяв принцип консенсусу — але з розширенням складу виникала вірогідність того, що найважливіші рішення виявляться надовго заблокованими.

Рішення про початок робіт із створення загальноєвропейської конституції було ухвалене на самміті ЄС в грудні 2001. Робочий орган по розробці проекту конституції отримав назву конвент, очолив його колишній Президент Франції Валері Жіськар д`Эстен.

Робота над проектом конституції тривала три роки. Остаточний текст документа був схвалений на спеціальному самміті ЄС в червні 2004.

29 жовтня 2004 голови всіх 25-ти держав-членів Євросоюзу підписали в Римі нову європейську конституцію. Унікальність цього документа полягає в тому, що він з'явився відразу на 20-ти мовах і став самою просторовою і всеосяжною конституцією в світі. Європейська конституція, на думку її авторів, повинна була сприяти появі загальноєвропейської самосвідомості і зробити ЄС моделлю нового світопорядку.

Церемонія пройшла в залі Горациев і Куріациев римського палацу Киджі на Капітолійському горбі. Саме тут 25 березня 1957 року голови Бельгії, Німеччини, Франції, Італії, Люксембурга і Нідерландів підписали Римський договір про ліквідацію торгових бар'єрів, сумісну економічну політику і уніфікацію життєвих стандартів в своїх країнах.

Пропоновані зміни

Проект Конституції упорядковує правові основи всіх договорів, укладених між країнами Євросоюзу.

265-сторінковий документ містить 450 статей і 60 000 слів, що зробило європейську конституцію другою по багатослівності в світі (на першому місці Конституція Республіки Каліфорнія).

Основні засади Конституції ЄС

29 жовтня 2004 року у Римі лідерами країн Євросоюзу була підписана загальна Конституція, за якою у Європи тепер буде президент і певні атрибути федеративної держави.

Конституція ЄС містить чотири розділи: інститути ЄС, компетенція інститутів ЄС та її здійснення, політика ЄС у різних сферах, порядок перегляду Основного закону.

У преамбулі конституції зазначається, що вона "надихається культурною, релігійною й гуманістичною спадщиною Європи”. А у її текст включена Європейська хартія основних прав і свобод громадян.

Конституція змінює структуру і функції інститутів Євросоюзу. У Раді ЄС з'явиться посада президента. Зараз пост глави Ради за принципом ротації кожні півроку передається з однієї країни ЄС до іншої, президент же буде призначатися Радою строком на два з половиною роки, при цьому його повноваження будуть дуже обмежені.

У Євросоюзі також з'явиться міністр закордонних справ, що буде представляти єдину європейську зовнішню політику. Однак країни - члени ЄС як і раніше зможуть виробляти власну позицію з будь-якого питання, і глава МЗС Євросоюзу зможе говорити від його імені тільки в тому випадку, якщо буде досягнутий консенсус.

Конституція розширює повноваження Європарламенту, який буде не тільки затверджувати бюджет, але й займатися проблемами, пов'язаними зі станом громадянських свобод, прикордонного контролю й імміграції, співробітництва судових і правоохоронних структур всіх країн ЄС.

Зараз у Раді Європи рішення досягаються за згодою всіх країн, що затягує їх прийняття. Конституція ж вводить поняття «подвійної більшості»: для того щоб закон був прийнятий, за нього повинні проголосувати 55 відсотків країн, де проживають не менш як 65 відсотків населення ЄС. Окремі держави, відповідно до конституції, не будуть мати права вето. При цьому, якщо яка-небудь країна буде незадоволена постановою або рішенням Європейської Ради, вона зможе зупинити його дію за умови, що її підтримають ще як мінімум три інших держави.

Число депутатів Європарламенту тепер не зможе перевищувати 750 осіб. Обмежено буде й число членів Еврокомісії: якщо сьогодні у кожної держави-члена повинен бути в "уряді" ЄС свій представник, те незабаром їх буде всього 18.

Закони ЄС будуть прийматися за наступною процедурою: Еврокомісія розробляє законопроект і направляє його в Європарламент. При схваленні більшістю голосів у Європарламенті, законопроект направляється в Європейську Раду, яка повинна затвердити його кваліфікованою більшістю.

Переглядати ж Конституцію можна тільки одностайною ухвалою всіх держав-членів. Така ж одноголосність потрібна і при прийнятті рішень, що стосуються оборони Союзу.

Конституція міняє структуру і функції інститутів ЄС:

У Раді ЄС передбачена посада президента. Зараз пост розділу Ради з принципу ротації кожні півроку передається від однієї країни ЄС інший — згідно Конституції, президент повинен був призначатися Радою строком на 2,5 роки.

Передбачена також посада міністра закордонних справ ЄС, який, по думці авторів, повинен представляти єдину європейську зовнішню політику — нині зовнішньополітичні функції розділені між верховним представником ЄС по зовнішній політиці (сьогодні цей пост займає Хавьер Солана) і членом Єврокомісії, відповідальним за зовнішні зв'язки (Беніта Ферреро-вальднер). Проте країни — члени ЄС як і раніше можуть виробляти власну позицію з будь-якого питання, і розділ МЗС Європи зможе говорити від імені ЄС тільки в тому випадку, якщо буде досягнутий консенсус.

Проект Конституції припускав скорочення складу Єврокомісії: зараз діє принцип «одна країна — один єврокомісар», але з 2014 року число єврокомісарів повинне було скласти дві третини від числа країн-членів.

Проект Конституції розширював повноваження Європарламенту, який, як передбачалося, повинен був не тільки затверджувати бюджет, але і займатися проблемами, пов'язаними із станом цивільних свобод, прикордонного контролю і імміграції, співпраці судових і правоохоронних структур всіх країн ЄС.

Проект конституції, серед іншого, припускав відмову від принципу консенсусу і заміну його на принцип так званої «подвійної більшості»: рішення по більшості питань (окрім питань зовнішньої політики і безпеки, соціального забезпечення, оподаткування і культури, де зберігається принцип консенсусу) вважається прийнятим, якщо за нього проголосували не меншого 15 країн-членів, що представляють не меншого 65 % населення всього союзу. У окремих держав не існуватиме «права вето», проте, якщо ухвалу Ради ЄС викликає незадоволеність однієї країни, вона зможе зупинити його дію за умови, що її підтримають ще як мінімум 3 інших держави.

Ратифікація — провал

Конституція ЄС теоретично повинна набутити чинності 1 січня 2007 року після того, як вона буде ратифікована парламентами всіх країн, що входять у Євросоюз, а також схвалена всенародними референдумами у 9 країнах ЄС.

Для набуття чинності Конституції її повинні були ратифікувати всі країни ЄС. Якщо хоч би одна країна-член не ратифікує Конституцію, вона не вступить в силу; але це не приведе до розпаду ЄС, оскільки у такому разі всі попередні договори, підписані його членами, залишаться в силі.

Різні країни прийняли різні варіанти ратифікації — голосуванням в парламенті або на всенародному референдумі. Країн, що вирішили приймати конституцію на референдумі, десять:

Іспанія (референдум з успіхом пройшов 20 лютого 2005 року)

Франція (29 травня — проект знехтуваний)

Нідерланди (1 червня — проект знехтуваний)

Люксембург (10 липня — проект прийнятий)

Данія (27 вересня)

Португалія (грудень 2005)

Великобританія (почало 2006)

Чехія (середина 2006)

Ірландія

Польща (у двох останніх країнах терміни референдуму поки не визначені).

У половині країн, керівництво яких зважилося на референдуми, є сильна опозиція ідеї загальноєвропейської єдності: до них відносяться Данія, Великобританія, Польща (вона вступила в Євросоюз лише в 2004, але із самого початку заявляла про свої особливі претензії на одне з лідируючих місць в ЄС), Франція і Нідерланди.

VІI. Відносини Україна – Європейський Союз

1) Загальна характеристика відносин Україна – Європейський Союз

2) Пріоритети співробітництва між Україною та ЄС

1).Загальна характеристика відносин Україна – Європейський Союз

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС країни, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 року (набула чинності 1 березня 1998 року), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

Стратегія євроінтеграційного поступу України та кроки щодо наближення до членства в Євросоюзі були окреслені у Посланні Президента України до Верховної Ради "Європейський вибір".

Партнерський діалог Україна-ЄС розвивається під час проведення щорічних засідань Самміту Україна-ЄС за участю Президента України; Ради з питань співробітництва за участю Прем’єр-міністра України; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна-Трійка ЄС, постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому та експертному рівнях.

Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках Європейської політики сусідства. Україна виходить з того, що реалізація зазначеного документа має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення, створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового рівня відносин з ЄС. Належна імплементація Плану дій повинна також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою Плану дій має стати укладення нової посиленої угоди з ЄС.

Залишаючись поза межами Євросоюзу, Україна успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Україна бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії і Герцеговині та Республіці Македонія.

Зміцненню правової основи цієї співпраці слугуватиме укладення Угоди про участь України в операціях Європейського Союзу з врегулювання кризових ситуацій, а також про безпекові процедури обміну інформацією, яке очікується ближчим часом.

ЄС визнає також важливу роль України у підтриманні безпеки і стабільності на континенті, а також її високий промислово-технологічний потенціал у військовій сфері, що підтверджується практикою запрошення України до проведення військових навчань за участю підрозділів ЄС.

Динамічно розвивається торговельно-економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом. З року в рік стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний оборот та прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України у світі (на 25 країн-членів ЄС припадає 33% зовнішньоторговельного обороту України).

У червні 2004 року відбулося парафування Угоди між Європейським Співтовариством та Кабінетом Міністрів України про торгівлю деякими сталеливарними виробами. Завершується процес опрацювання зі сторони ЄС питання щодо відповідності економіки України критеріям ринковості в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.

Україна та ЄС активно співпрацюють у рамках Робочої групи з питань розгляду заявки України на вступ до СОТ. ЄС на постійній основі підтримує Україну як у багатосторонньому, так і двосторонньому переговорному процесах у рамках СОТ. Після підписання у 2003 році Двостороннього протоколу щодо доступу до ринків товарів та послуг в рамках СОТ сторони розпочали роботу над розробленням та узгодженням проекту Звіту Робочої групи.

В останні роки помітно активізувалося співробітництво України та ЄС в галузі енергетики, в тому числі ядерної, сільського господарства та охорони навколишнього середовища. Поступово зростає політична та фінансова допомога Україні з боку ЄС у вирішенні наболілих проблем в енергетичному секторі та подоланні наслідків аварії на Чорнобильській станції.

За підтримки ЄС здійснюється також реформування системи управління газотранспортною системою України, проведення технічного аудиту нафтотерміналу „Південний” та техніко-економічного обґрунтування для проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса-Броди-Гданськ, підтримується розвиток альтернативної енергетики в Україні, модернізація вугільної промисловості тощо.

Починаючи з 1991 року, Європейський Союз надає значну технічну, гуманітарну та макрофінансову допомогу Україні. На сьогодні загальний обсяг допомоги, наданої Україні з боку ЄС, складає понад 1 млрд. євро.

З огляду на значний космічний технічний та технологічний потенціал України, перспективним напрямом співробітництва України та ЄС є сфера космічних досліджень. У жовтні 2004 року Рада ЄС з питань транспорту, телекомунікацій та енергетики схвалила початок переговорів з Україною щодо її приєднання до амбіційного проекту європейської супутникової навігаційної системи Galileo. Планується, що Україна укладе угоду про співробітництво щодо даного проекту з ЄС. Угода включатиме співробітництво у технічних питаннях, сфері наукових досліджень, зокрема стандартизації, моніторингу, а також братиме участь у фінансуванні проекту.

Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією, реадмісії, боротьби з організованою злочинністю і тероризмом, здійснює активне реформування прикордонного менеджменту, міграційно-візової політики та відповідної правової бази.

В контексті розширення ЄС Україна прагне не допустити появи нових розподільчих ліній в Європі та виступає за забезпечення недискримінаційного порядку в’їзду до країн-членів ЄС своїх громадян. Робота на цьому напрямі, зокрема, передбачає перспективне запровадження довгострокових багаторазових віз для громадян України, які на постійній основі беруть участь у економічних, культурних, спортивних, наукових і навчальних обмінах з ЄС; полегшення порядку перетину кордону для громадян України, що мешкають в прикордонних з ЄС районах, а в довгостроковій перспективі - спрощення візового режиму ЄС для всіх категорій українських громадян.

Євроінтеграція є головним зовнішньополітичним пріоритетом України, а євроінтеграційна ідея, яка набуває дедалі ширшої підтримки в українському суспільстві, поступово стає чинником не лише зовнішньої, але й внутрішньої політики України.

2).Пріоритети співробітництва між Україною та ЄС

Щорічно Радою з питань співробітництва між Україною та ЄС, з урахуванням стану виконання пріоритетів, визначених на попередньому засіданні, схвалюються пріоритетні напрямки двостороннього співробітництва в рамках імплементації Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС на наступний період.

На попередньому Шостому засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС (18 березня 2003 р. м. Брюссель) Сторони визначили 7 пріоритетів імплементації Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС:

1. Енергетика. Цей пріоритет охоплюватиме реформу енергетичного сектору, включаючи приватизацію енергогенеруючого та розподільчого сектору та реформу вугільного сектору, продовження співробітництва у сфері відновлювальної енергетики та енергоефективності; інфраструктура транспортування енергоресурсів, особливо транзит газу; ядерна безпека і пов’язані з цим питання, включаючи закриття ЧАЕС та допомогу ЄС та країн Великої сімки у цьому секторі.

2. Торгівля та інвестиції. Сторони концентруватимуть роботу на заходах з метою пришвидшення переговорного процесу по вступу України до СОТ, включаючи прийняття та впровадження міжнародних стандартів і технічного регулювання, посилення захисту прав інтелектуальної власності відповідно до правил УПС та СОТ. Маючи на увазі зазначене та з метою сприяння загальному інвестиційному клімату, сторони продовжуватимуть докладати зусилля задля вирішення проблемних питань у торгівлі та у сфері інвестицій.

3. Юстиція і внутрішні справи. Співробітництво концентруватиметься на впровадженні Плану дій ЄС, прийнятого Радою та затвердженого Україною. Це включатиме підготовку та здійснення таблиці впровадження, моніторингу, оцінки та визначення щорічних пріоритетів. Пріоритети концентруватимуться на переговорах щодо угоди про реадмісію; посиленні менеджменту кордонів, включаючи розвиток прикордонної інфраструктури, питаннях міграції, судовій реформі, верховенстві права, боротьбі з організованою злочинністю у всіх її формах, а також боротьбі з тероризмом. Сторони також обговорюватимуть питання, які торкаються розширення ЄС, включаючи питання віз.

4. Наближення законодавства України до норм і стандартів ЄС є ключовою метою і буде відображеною у технічній допомозі ЄС.

5. Охорона навколишнього середовища. На додаток до співробітництва у сфері ядерної безпеки сторони мають намір концентрувати роботу насамперед на впровадженні Кіотського протоколу. Співробітництво також включатиме проблеми, пов’язані з погіршенням екологічної ситуації на Дунаї та на Чорному морі, включаючи очищення стічних вод, та підготовку до Конференції міністрів навколишнього середовища у Києві у 2003 році.

6. Співробітництво у транспортній сфері включатиме подальшу інтеграцію української транспортної інфраструктури, зокрема портів, до європейської транспортної мережі в рамках панєвропейських транспортних коридорів, Чорноморського Панєвропейського транспортного простору ПЕТРА та ТРАСЕКА.

7. З метою належного вирішення всіх питань у пріоритетних сферах співробітництва та з огляду на розширення ЄС, особлива важливість надаватиметься посиленню регіонального та транскордонного співробітництва.

На основі двосторонньої Угоди про співробітництво у сфері науки і техніки, що була підписана у 2002 році, Сторони розвиватимуть далі співробітництво у даній галузі, а також вивчатимуть можливості для співробітництва у сфері досліджень космосу.

VІIІ. Правова основа відносин між Україною та ЄС - Угода про партнерство та співробітництво

1) Загальна характеристика правових відносин між Україною та ЄС - Угода про партнерство та співробітництво

2) Інституції Угоди про партнерство та співробітництво

1).Загальна характеристика правових відносин між Україною та ЄС - Угода про партнерство та співробітництво

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

На сьогодні в рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу.

Партнерський діалог Україна-ЄС розвивається під час проведення щорічних засідань Самміту Україна-ЄС за участю Президента України; Ради з питань співробітництва за участю Прем'єр-міністра України; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна-Трійка ЄС, постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому і експертному рівнях.

Євроінтеграція є головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України. Президент України у Посланні до Верховної Ради України у червні 2002 року визначив європейську інтеграцію стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку України на наступне десятиріччя.

Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках Європейської політики сусідства. Україна виходить з того, що реалізація зазначеного документа має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення, створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового рівня відносин з ЄС. Належна імплементація ПД повинна також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою ПД має стати укладення нової посиленої угоди з ЄС.

Залишаючись поза межами Євросоюзу, Україна успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії і Герцеговині та Республіці Македонія.

Зміцненню правової основи цієї співпраці слугуватиме укладення Угоди про участь України в операціях Європейського Союзу з врегулювання кризових ситуацій, а також про безпекові процедури обміну інформацією, яке очікується ближчим часом.

ЄС визнає також важливу роль України у забезпеченні безпеки і стабільності на континенті, а також її високий промислово-технологічний потенціал у військовій сфері, що підтверджується практикою запрошення нашої держави до проведення військових навчань за участю підрозділів ЄС.

Динамічно розвивається торговельно-економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом. З року в рік стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний оборот та прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України у світі (на 25 країн-членів ЄС припадає 33% зовнішньоторговельного обороту України).

У червні 2004 року відбулося парафування Угоди між Європейським Співтовариством та Кабінетом Міністрів України про торгівлю деякими сталеливарними виробами, підписання якої заплановано восени. Відповідно до Угоди, квота України на поставки сталевих виробів до країн ЄС на 2004 рік складатиме 606 тисяч тон. Завершується процес опрацювання ЄСівською стороною питання щодо відповідності економіки України критеріям ринковості в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.

Україна та ЄС активно співпрацюють у рамках Робочої групи з питань розгляду заявки України на вступ до СОТ. ЄСівська сторона на постійній основі підтримує Україну як у багатосторонньому, та і двосторонньому переговорному процесах у рамках СОТ. Після підписання у 2003 р. Двостороннього протоколу щодо доступу до ринків товарів та послуг в рамках СОТ сторони розпочали роботу над розробленням та узгодженням проекту Звіту Робочої групи.

Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією, реадмісії, боротьби з організованою злочинністю і тероризмом, здійснює активне реформування прикордонного менеджменту, міграційно-візової політики та відповідної правової бази.

В контексті розширення ЄС Україна прагне не допустити появи нових розподільчих ліній в Європі та виступає за забезпечення недискримінаційного порядку в'їзду до країн-членів ЄС своїх громадян. Робота на цьому напрямі, зокрема, передбачає: перспективне запровадження довгострокових багаторазових віз для громадян України, які на постійній основі беруть участь у економічних, культурних, спортивних, наукових і навчальних обмінах з ЄС; полегшення порядку перетину кордону для громадян України, що мешкають в прикордонних з ЄС районах, а в довгостроковій перспективі - спрощення візового режиму ЄС для всіх категорій українських громадян.

В останні роки помітно активізувалося співробітництво України та ЄС в галузі енергетики, в тому числі ядерної, сільського господарства та охорони навколишнього середовища. Поступово зростає політична та фінансова допомога Україні з боку ЄС у вирішенні наболілих проблем в енергетичному секторі та подоланні наслідків аварії на Чорнобильській станції.

За підтримки ЄС здійснюється також реформування системи управління газотранспортною системою України, проведення технічного аудиту нафтотерміналу "Південний" та техніко-економічного обґрунтування для проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса-Броди-Гданськ, підтримується розвиток альтернативної енергетики в Україні, модернізація вугільної промисловості тощо.

Європейський Союз є найбільшим донором України. Починаючи з 1991 року, загальний обсяг допомоги, наданої Україні з боку ЄС в рамках програми ТАСІS, макрофінансової та гуманітарної допомоги, складає понад 1 млрд. євро.

Перспективним напрямом співробітництва України та ЄС є сфера космічних досліджень. Враховуючи той факт, що Україна належить до вісімки держав, які мають значний космічний технічний та технологічний потенціал, 2 вересня 2004 року Європейська Комісія звернулася до Ради Міністрів ЄС з пропозицією розпочати переговори з Україною щодо угоди про співпрацю у створенні Глобальної навігаційної системи (GNSS). Передбачається, що така співпраця буде розвиватися в галузі промисловості, науково-дослідницькій роботі, зокрема, в питаннях стандартизації, в контролі сумісності регіональних систем тощо.

Своє головне завдання Україна на сьогоднішньому етапі вбачає в утвердженні європейських цінностей і стандартів в політиці, економіці, соціальній сфері. У цьому - запорука суспільної стабільності і сталого розвитку нашої держави.

Угода про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною, з одного боку, та Європейськими Співтовариствами та їх країнами-членами, з іншого, була підписана у Люксембурзі 14 липня 1994 року і набула чинності у березні 1998 року.

Основними цілями УПС є розвиток тісних політичних стосунків між Україною та ЄС шляхом постійного діалогу з політичних питань, сприяння розвитку торгівлі та інвестицій, забезпечення підгрунтя для взаємовигідного економічного, соціального фінансового, громадського, науково-технологічного та культурного співробітництва, а також підтримки зусиль України щодо зміцнення демократії, розвитку її економіки, а також завершення переходу до ринкової економіки.

2).Інституції Угоди про партнерство та співробітництво

У відповідності до Угоди, сторони встановили і підтримують регулярний політичний діалог: проводяться переговори на найвищому політичному рівні в рамках самітів, для спостереження за впровадженням Угоди згідно з положеннями УПС створено Раду з питань співробітництва, яка проводиться на міністерському рівні щонайменше раз на рік. Раді з питань співробітництва у виконанні нею її обов'язків допомагає Комітет з питань співробітництва. Політичний діалог на парламентському рівні здійснюється в рамках Комітету парламентського співробітництва.

Згідно з УПС, Рада з питань співробітництва може приймати рішення про створення будь-якого іншого спеціального комітету чи органу для надання їй допомоги у виконанні її обов'язків і вона визначає склад та обов'язки таких комітетів або органів і порядок їх діяльності.

На сьогодні в рамках Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС створено та діють 4 підкомітети, а також 3 робочі групи (в рамках Підкомітету ¦3):

1. Підкомітет з питань торгівлі та інвестицій.

2. Підкомітет з питань фінансів, економіки та статистики.

3. Підкомітет з питань транспорту та енергетики, співробітництва у цивільному та ядерному секторі, охорони довкілля, освіти, навчання та технологій.

· Робоча група з питань відновлювальної енергетики та енергоефективності.

· Робоча група з питань змін клімату.

· Робоча група з питань енергетичних стратегій.

4. Підкомітет з митних питань, транскордонного співробітництва, боротьби з нелегальною міграцією, відмиванням грошей та наркобізнесом

* * * УПС була укладена на початковий період тривалістю десять років.

ІХ. Взаємини Україна - Рада Європи

1) Процес вступу України до Ради Європи

2) Членство України в Радi Європи

3) Перспективи спiвробiтництва України з РЄ:

1).Процес вступу України до Ради Європи

Рада Європи

Рада Європи була створена 5 травня 1949 року "задля досягнення більшої єдності між її членами з метою забезпечення та втілення ідеалів та принципів, які є їх спільною спадщиною та сприяння економічному і соціальному прогресу". Загальною метою Ради є підтримка основних принципів прав людини, плюралізму, демократії та верховенства права, а також зростання добробуту усіх громадян Європи 1.

До Ради Європи входять 43 країни (див. нижче). Найновішими членами є: Угорщина (1990); Польща (1991); Болгарія (1992); Естонія, Литва, Словенія, Чеська Республіка, Словаччина і Румунія (1993); Андорра (1994); Латвія, Албанія, Молдова, колишня Югославська Республіка Македонія 2 і Україна (1995); Росія і Хорватія (1996); Грузія (1999), Вірменія та Азербайджан (2001).

Рада складається з Комітету міністрів, у якому досягається згода щодо спільних дій урядів та Парламентської асамблеї з 291 члена, яка робить пропозиції щодо нової діяльності і загалом функціонує як парламентський форум. Деякі заходи Ради Європи відкриті і для країн, що не є її членами. Боснія та Герцеговина (з 28 січня 1994 р.) та Федеративна Республіка Югославія (з 22 січня 2001 р.) мають особливий статус гостя на Парламентській асамблеї. У 1997 році статус Білорусі, як спеціального гостя Парламентської асамблеї, був призупинений, а процедура вступу у Раду Європи була заморожена. Канада, Ізраїль і Мексика мають статус спостерігачів у Парламентській асамблеї, а Ватикан, Сполучені Штати Америки, Канада, Мексика і Японія мають статус спостерігача у Комітеті міністрів Ради.

Рада уклала близько 165 міжурядових конвенцій та угод, серед яких основними є Конвенція з захисту прав людини та основних свобод; Європейська культурна конвенція та Європейська соціальна хартія. На саміті у Відні в 1993 році Рада Європи підкреслила свій внесок у безпеку демократії в Європі.

Концепція безпеки демократії має два аспекти: по-перше, абсолютна вимога плюралістичної та парламентської демократії, неподільності та універсальності прав людини та верховенства права і спільної культурної спадщини, збагаченої різноманітністю як основних передумов безпеки; і, по-друге, серйозний наголос на європейській співпраці на ґрунті цих цінностей як на методі зміцнення довіри на всьому континенті, які допомагатимуть запобігати конфліктам і водночас знаходити вирішення спільних проблем.

Поширення безпеки демократії допомагає долати численні ризики для європейської безпеки. Окрім зменшення ризику повернення до тоталітарного правління, вона забезпечує відповідь на серйозні масові порушення свобод і прав людини, до яких належить і дискримінація якоїсь частини населення; серйозні недоліки у забезпеченні верховенства права; агресивний націоналізм, расизм і нетерпимість, а також міжетнічне напруження і конфлікти; тероризм й організована злочинність; соціальна дезінтеграція, розшарування і напруження на місцевому і регіональному рівнях.

Рада Європи провела свій другий саміт в Страсбурзі 10-11 жовтня 1997 pоку, на якому прийняла План дій щодо основних завдань Ради на період до 50-ї річниці у травні 1999 року і надалі. План дій стосується питань демократії та прав людини; соціальної єдності; безпеки громадян; демократичних цінностей і культурного різноманіття. 1 лютого 1998 року набула чинності Рамкова конвенція Ради Європи із захисту національних меншин. Крім того, з 1 листопада 1998 року набуло чинності рішення Ради про створення, згідно з умовами відповідного Протоколу до Європейської конвенції з прав людини, нового широкомасштабного Суду з прав людини.

У Плані дій також передбачено умови призначення Комісара Ради Європи з прав людини. Встановлено також процедуру моніторингу, спрямованого на контроль за виконанням зобов'язань, які взяті державами-учасницями. Конфіденційний, конструктивний і недискримінаційний діалог проходить як на урядовому рівні у Комітеті Міністрів, так і на парламентському в Парламентській асамблеї.

Значне збільшення кількості членів Ради Європи по закінченні холодної війни та досягнуте зростання числа конвенцій демонструють бажання урядів країн-учасниць створити структури співпраці, покликані уникати нових ліній розподілу на континенті і розбудовувати спільну європейську цивілізацію демократичних націй. Таким чином, зусилля Ради Європи в цих сферах доповнюють зусилля Північноатлантичного альянсу. Рада Європи намагається втілювати свій План дій через співпрацю з європейськими та іншими міжнародними організаціями, зокрема з Європейським Союзом і ОБСЄ. Країни - члени Ради Європи

Албанія Естонія Мальта Словенія

Андорра Ірландія Молдова Туреччина

Австрія Ісландія Нідерланди Угорщина

Азербайджан Іспанія Німеччина Україна

Бельгія Італія Норвегія Фінляндія

Болгарія Кіпр Польща Франція

Великобританія Латвія Португалія Хорватія

Вірменія Ліхтенштейн Росія Чеська Республіка

Греція Литва Румунія Швеція

Грузія Люксембург Сан-Марино Швейцарія

Данія Колишня Югославська Республіка Македонія(2) Словаччина

Країни, що подали заяви про вступ

Боснія

Країни зі спеціальним статусом гостя Парламентської асамблеї

Боснія Федеративна Республіка Югославія

Статус спостерігача при Комітеті міністрів

Ватикан Канада Мексика Сполучені Штати Америки Японія

Статус спостерігача при Парламентській асамблеї Ради

Ізраїль Канада Мексика

З огляду на те, що вступ країни до РЄ свідчить про її демократичний вибiр, послiдовнiсть у проведеннi реформ, спрямованих на захист прав людини та змiцнення демократичних iнститутiв, 14 липня 1992 р. Україна заявила про своє бажання приєднатися до РЄ.

16 вересня 1992 р. Верховнiй Радi України було надано статус "спецiально запрошеного гостя" у Парламентськiй асамблеї РЄ (ПАРЄ). Резолюцiєю (92) 29 вiд 23 вересня 1992 р. Комiтет мiнiстрiв РЄ доручив ПАРЄ пiдготувати висновок стосовно ступеня готовностi України до вступу у РЄ вiдповiдно до положень Статутної Резолюцiї (51) 30 А.

З моменту проголошення Україною намiру набути членства в РЄ спiвробiтництво мiж нашою державою та цiєю мiжнародною органiзацiєю на урядовому та парламентському рiвнях значно активiзувалося. Депутати Верховної Ради України брали активну участь у роботi ПАРЄ. Основною формою спiвпрацi на урядовому рiвнi стала участь представникiв України в робочих органах Комiтету мiнiстрiв РЄ. Експерти України залучалися до розробки Рамкової конвенцiї про захист нацiональних меншин та Європейської хартiї регiональних мов або мов меншин.

До набуття членства в РЄ Україна стала стороною кiлькох конвенцiй цiєї органiзацiї, зокрема Європейської культурної конвенцiї, Європейської рамкової конвенцiї про транскордонне спiвробiтництво мiж територiальними общинами або властями, Європейської конвенцiї про iнформацiю щодо iноземного законодавства.

У вереснi 1995 р. Україна приєдналась до шести Конвенцiй РЄ у галузi боротьби зi злочиннiстю. 15 вересня 1995 р. Україною була пiдписана Рамкова конвенцiя про захист нацiональних меншин.

У цей перiод РЄ, зокрема Європейська комiсiя "За демократiю через право" (Венецiанська комiсiя), провела правову експертизу проектiв окремих статтей нової Конституцiї України, проектiв Сiмейного та Адмiнiстративного кодексiв України, проекту Закону України про мiсцевi ради народних депутатiв.

15 вересня 1995 р. у Києвi було вiдкрито Центр iнформацiї та документацiї РЄ на базi Української Правничої Фундацiї. З цієї нагоди в Українi перебував Генеральний секретар РЄ Д.Таршис. Дiяльнiсть Центру iнформацiї та документацiї РЄ сприяє розповсюдженню серед населення нашої країни основних цiнностей Ради Європи.

26 вересня 1995 р. пiд час вересневої частини сесiї 1995 р. ПАРЄ ухвалила позитивний висновок щодо заявки України на вступ до Ради Європи (Висновок ПАРЄ N 190 (1995)). Одним з головних факторiв, що вплинув на ухвалення цього висновку, була пiдготовка вiдповiдей органiв державної влади України на запитальник Комiтету ПАРЄ з полiтичних питань, якi були надiсланi до Страсбурга спiльно Президентом України, Головою Верховної Ради України та Прем'єр-мiнiстром України. Було надано вичерпну iнформацiю про стан та перспективи розвитку конституцiйно-правових перетворень у нашiй державi. Зазначений висновок ПАРЄ мiстить в собi низку зобов'язань України щодо впровадження у нацiональне законодавство норм та стандартiв РЄ. В Асамблеї нашiй країнi надано 12 мiсць. У роботi згаданої частини сесiї ПАРЄ взяла участь делегацiя Верховної Ради України на чолi з Головою Верховної Ради України.

Визначною подiєю з точки зору завершення складної i тривалої (понад три роки) процедури вступу України до РЄ стало засiдання Комiтету мiнiстрiв РЄ, яке вiдбулося 19 жовтня 1995 р. На пiдставi винесеного 26 вересня висновку, Комiтет мiнiстрiв РЄ одностайно ухвалив резолюцiю про запрошення України стати 37-м членом органiзацiї i приєднатися до її Статуту.

31 жовтня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України про приєднання до Статуту Ради Європи.

9 листопада 1995 р. вiдбулась урочиста церемонiя вступу України до РЄ, в якiй взяла участь делегацiя України на чолi з Прем'єр-мiнiстром України. Вступ України до РЄ засвiдчив визнання з боку європейської спiльноти прогресивних полiтичних та економiчних реформ, здiйснених нашою державою за порiвняно короткий строк.

2).Членство України в Радi Європи

Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов'язань у сферi реформування чинного законодавства на основi норм та стандартiв РЄ, зокрема прийняти вiдповiднi закони та приєднатися до ряду конвенцiй. При цьому РЄ висловила готовнiсть надавати всебiчну експертну допомогу.

Так, 9 листопада 1995 р. Генеральний секретар РЄ Д.Таршис та член Європейської Комiсiї Х. Ван дер Брук пiдписали Спiльну програму Комiсiї європейських спiвтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, мiсцевого самоврядування та удосконалення системи правозастосування в Українi. Лише з 1996 по 1997 рр. загальний обсяг фiнансування цього проекту з боку ЄС та РЄ становив близько 3 млн. дол. США. З метою проведення детального аналiзу стану виконання цiєї Спiльної програми та обговорення нових спiльних заходiв в її рамках у березнi 1996 р. i лютому 1997 р. у Києвi, у червнi 1998 р. та квiтнi 1999 р. у Страсбурзi вiдбулися засiдання Керiвного комiтету з нагляду за виконанням згаданої Програми.

РЄ вивчає проблеми, з якими зiткнулася Україна на шляху демократичних перетворень, допомагає у розробці вiдповiдних рекомендацiй, а також намагається залучити європейськi країни до їх вирiшення. Так, 26 сiчня 1996 р. ПАРЄ прийняла Резолюцiю 1078 (1996) про економiчну ситуацiю в Бiлорусi, Росiї та Українi, де мiститься звернення до держав Європи активiзувати торговельно-економiчнi вiдносини з цими країнами, уникати протекцiонiзму та адаптувати до нових реалiй програми надання їм допомоги. Резолюцiї ПА РЄ 1087 (1996) вiд 26 квiтня 1996 р. та 1127 (1997) вiд 24 червня 1997 р. були присвяченi проблемам лiквiдацiї наслiдкiв аварiї на ЧАЕС та уникненню подiбної трагедiї в майбутньому. Резолюцiя 1180 (1999) вiд 28 сiчня 1999 р. про економiчну ситуацiю в Росiї та Українi стосується наслiдкiв економiчної кризи в цих країнах у 1998 р. Рекомендацiя 1455 (2000) вiд 5 квiтня 2000 р. про репатрiацiю та iнтеграцiю кримських татар була присвячена вирiшенню питань повернення та облаштування в Українi кримськотатарського населення.

На сесiї ПАРЄ, яка проходила 23-27 вересня 1996 р., на посаду суддi вiд України до Європейського суду з прав людини було обрано В.Г.Буткевича. У вереснi 1998 р. його було переобрано до нового Європейського суду з прав людини.

На запрошення Голови ПАРЄ Л.Фiшер Президент України Л.Кучма 22 - 23 квiтня 1996 р. перебував у Страсбурзi з офiцiйним вiзитом, в ходi якого провiв зустрiчi з керiвниками Органiзацiї та виступив на сесiї ПАРЄ. Пiд час виступу Л.Кучма ознайомив європейських парламентарiв з демократичними перетвореннями, соцiально-економiчним становищем у нашiй державi та баченням Україною подальших шляхiв розвитку спiвробiтництва з РЄ.

З нагоди 5-ї рiчницi незалежностi України Генеральний секретар РЄ Д.Таршис вiдвiдав нашу державу з офiцiйним вiзитом.

11-14 травня 1997 р. на запрошення Голови Верховної Ради України в Українi перебувала Голова ПАРЄ Л.Фiшер, яка зустрiлася з керiвниками нашої держави та вiдвiдала ЧАЕС.

10-11 жовтня 1997 р. у Страсбурзi вiдбувся Другий саммiт глав держав та урядiв країн-членiв РЄ, в якому взяла участь делегацiя України на чолi з Президентом Л.Кучмою. Президент України виступив з пропозицiями щодо подальших шляхiв розвитку органiзацiї:

1. РЄ має пiдвищити свою роль у полiтичнiй сферi i сприяти запобiганню та усуненню конфлiктiв на континентi, оскiльки на даному етапi загрозу мiжнароднiй стабiльностi та безпецi у бiльшостi випадкiв становлять проблеми, якими безпосередньо займається Органiзацiя, зокрема, порушення прав людини, нацiональнi та мiжетнiчнi конфлiкти, недосконалiсть нацiональних правових систем, соцiальна нестабiльнiсть;

2. з огляду на здобутки РЄ у мiжнародно-правовiй сферi за пiввiковий перiод iснування та напрямки її діяльності, доцiльно надати цiй органiзацiї статус своєрiдного правотворчого органу в системi європейських iнституцiй;

3. РЄ повинна надалi розвивати спiвпрацю з провiдними європейськими iнституцiями - ЄС, ОБСЄ та НАТО;

4. з огляду на демократичнi та соцiально-економiчнi реформи, що вiдбуваються в країнах Центральної та Схiдної Європи i необхiднiсть залучення до цих процесiв РЄ, центрально-схiдноєвропейський напрям має бути визначений у майбутнiй стратегiї РЄ як прiоритетний.

Iншим аспектом, який зараз знаходиться в центрi уваги РЄ, є розвиток мiсцевого самоврядування в Українi.

За останнi роки в цьому напрямку намiтився суттєвий прогрес. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про столицю України - мiсто-герой Київ", який вiдповiдає нормам та стандартам РЄ. У контекстi забезпечення iмплементацiї цього закону 30 травня 1999 р. проведено вибори мера Києва, якi визнанi демократичними та чесними. У Верховнiй Радi України знаходиться цiла низка законопроектiв у сферi мiсцевого самоврядування, спрямованi на приведення законодавства України у вiдповiднiсть до положень Європейської хартiї мiсцевого самоврядування, стороною якої з 1998 р. є Україна.

На своїй черговiй сесiї у травнi 1999 р. Конгрес мiсцевих та регiональних влад Європи визнав цi заходи значним прогресом у виконаннi Україною рекомендацiй Конгресу у сферi мiсцевого самоврядування.

Подальшi iнспекцiйнi поїздки в Україну депутатiв та експертiв КМРВЄ пiдтвердили, що розвиток мiсцевого самоврядування в Українi вiдбувається демократичним шляхом та вiдповiдно до норм та стандартiв РЄ.

3)Перспективи спiвробiтництва України з РЄ:

1. подальша участь у реалiзацiї програм спiвробiтництва РЄ з державами Центральної та Схiдної Європи. Широке використання потенцiалу РЄ має сприяти процесу реформування правової системи України;

2. продовження роботи органiв державної влади України, спрямованої на вивчення доцiльностi участi України в мiжнародно-правових договорах РЄ, не передбачених Висновком ПА РЄ N 190 (1995);

3. залучення українських фахiвцiв та науковцiв у якостi експертiв РЄ до розробки та реалiзацiї заходiв, здійснюваних у рамках згаданих програм спiвробiтництва РЄ;

4. значна активiзацiя участi представникiв України у робочих органах Комiтету мiнiстрiв РЄ, дiяльнiсть яких пов'язана з розробкою нових мiжнародно-правових документiв та спiльних програм спiвробiтництва, механiзмiв їх iмплементацiї, системи монiторингу за виконанням державами положень конвенцiй РЄ, виробленням рекомендацiй країнам-членам РЄ з рiзного кола питань тощо. Участь представникiв України в робочих органах Комiтету мiнiстрiв РЄ розглядається як суттєвий елемент належного забезпечення iнтересiв нашої держави у цiй органiзацiї.

Дата добавления: 2015-07-19