Історія виникнення та розвитку господарських товариств з одним учасником

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

Тема: «Акціонерні товариства, створені одним акціонером: порядок створення, система управління в ньому»

Виконав:

студент 2-го факультету,

IV-к., 2-гр.,

Бондар О.О.

Перевірила:

ас. Хорт Юлія Валеріївна

Харків - 2012

План

Вступ

1.Історія виникнення та розвитку господарських товариств з одним учасником

2. Господарські товариства з одним учасником – новий інститут у законодавстві України

3.Визначення системи органів управління у статуті господарських товариств з одним учасником

4.Функціонування загальних зборів господарського товариства з одним учасником

I. Компетенція загальних зборів

ІІ.Порядок скликання і проведення загальних зборів. Прийняття рішень загальними зборами

ІІІ.Виконавчий орган акціонерних товариств з одним учасником

IV.Інші органи акціонерних товариств з одним учасником

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Законодавче закріплення господарських товариств з одним учасником, безперечно, є надзвичайно позитивним явищем. Наявність у правовому полі будь-якої країни подібного правового інституту гарантує незалежність господарського товариства від зміни складу його учасників, вільне розпорядження акціонером належними йому акціями, забезпечує розмежування відповідальності учасника і господарського товариства тощо.

Можливість заснування акціонерного товариства з одним учасником не є новелою українського законодавства, адже вона була впроваджена ще у 2004 р., з моменту набрання чинності Цивільним кодексом України (далі – ЦК).

В Україні склалася доволі позитивна практика існування товариств з одним учасником – юридичною або фізичною особою. В своїй індивідуальній роботі я хотів би докладніше розповісти про акціонерні товариства, засновані одним учасником, висвітлити порядок їх утворення та систему управління в них.

Історія виникнення та розвитку господарських товариств з одним учасником

Господарські товариства з одним учасником з’явились лише у другій половині ХХ століття: в німецькому праві такі товариства називаються "Einmanngesellschaft", у Франції – "la sosiete unipersonalle", у праві Англії – "one man company" [1]. Тенденція до визнання господарських товариств одного учасника зумовлена розвитком ринкової економіки (в основному у зв’язку з частими випадками концентрації всіх часток (акцій) у одного учасника (акціонера)) і спрямована на заміну інституту приватного підприємства. У праві Європейського союзу господарські товариства з одним учасником остаточно визнані Другою Директивою Ради Європейського союзу від 13 грудня 1976 року та Дванадцятою директивою № 89/667/ЄЕС від 21 грудня 1989 року про товариства з обмеженою відповідальністю з єдиним учасником. Вже у 1976 році Другою директивою Ради ЄС допускалась можливість зосередження в одного учасника всіх часток товариства. Дванадцята директива Ради ЄС прямо передбачає створення товариств з обмеженою відповідальністю у складі одного учасника, а також містить рекомендацію передбачати у національному законодавстві таку можливість для акціонерних товариств. Сьогодні товариства одного учасника дозволені законодавством Франції, Німеччини, Іспанії, Швейцарії, Данії, Великобританії, США та інших держав. Розглядаючи поняття «господарське товариство з одним учасником», слід відповісти на запитання, чи є таке товариство «повноцінною» юридичною особою? Чи є воно самостійним по відношенню до засновника? Більшість правознавців розділяють точку зору, що господарське товариство з одним учасником є самостійним відносно засновників з власною волею, власними інтересами. Одним із аргументів на користь зазначеного твердження, який наводить В. Борисова, є те, що, хоча засновник фактично одноособово формує органи управління такого товариства, воля товариства реалізується не засновником, а через ці органи.

А це значить, що воля юридичної особи не буде в усьому співпадати з волею засновника, тобто вона буде самостійною [2]. Так, юридичною особою відповідно до статті 80 ЦК є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. І хоча Кодекс не дає визначення поняттю "організація", якщо брати до уваги буквальне трактування цього терміну, то, очевидно, під ним слід розуміти саме колективне утворення. Так, С. Братусь зазначав, що " обособление определенной группы людей в целях обеспечения и осуществления тех или иных … интересов должно вылиться в надлежащую организационную форму. Эта организационная форма создает необходимые для данного общественного образования единство и порядок в его деятельности, делает его организацией"[3]. Перераховуючи ознаки юридичної особи, М. І. Кулагін дійшов висновку про те, що " понимать юридическое лицо можно прежде всего как коллективное образование – организацию» [4]. Подібне визначення організації містить і сучасна юридична література: юридична особа – це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація).

"Організація" згідно з визначенням, наведеним у юридичній енциклопедії, – це вид соціального утворення, сукупність людей, їх груп, формально чи неформально об’єднаних для сумісної діяльності, реалізації у межах певної структури відповідної програми або цілей, розв’язання певних завдань на основі спільності інтересів та законодавчо або іншим чином встановлених правил і процедур. Якщо трактувати термін "товариство", то воно також передбачає наявність декількох осіб. Відповідно до статті 83 Цивільного кодексу товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників ), які мають право участі у цьому товаристві. Водночас в інших статтях ЦК говориться про існування господарського товариства з одним учасником, тоді як господарське товариство є юридичною особою (стаття 113 ЦК). Тобто не викликає сумніву той факт, що юридична термінологія не позбавлена умовності. Крім того, новий ЦК не містить жодних винятків стосовно правового положення господарського товариства з одним учасником як юридичної особи порівняно з іншими організаційно-правовими формами. Таким чином, проведений аналіз дає підстави зробити висновок, що господарське товариство з одним учасником є "повноцінною" юридичною особою, самостійним суб’єктом права і саме таку концепцію сприйняв новий ЦК України.

Традиційно виділяють два способи утворення господарського товариства з одним учасником: прямий, непрямий (побічний). У першому випадку законодавець прямо дозволяє одній особі засновувати господарське товариство. Так, створення одним засновником товариства дозволяється за законодавством Росії, Німеччини, Франції. Але слід зазначити, що у законах деяких країн встановлена можливість бути, наприклад, єдиним акціонером лише певним юридичним особам і забороняється виступати одним засновником фізичній особі. Наприклад, Торговим кодексом Чехословакії 1991 року передбачено, що товариство може створюватися одним засновником, якщо він – юридична особа [5]. Непряме (побічне) визнання господарського товариства з одним учасником полягає в тому, що існує заборона утворення компанії одним засновником, але допускається його існування, якщо з тих чи інших причин залишився один учасник (іноді при цьому має бути дотримано ряд умов). Так, зазначене стосується таких країн, як Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія, Великобританія. Наприклад, у Франції, згідно із Законом про торгові товариства 1966р., поєднання в одних руках всіх акцій не тягне за собою автоматичного припинення діяльності товариства. Хоча будь-яка заінтересована особа вправі вимагати припинення такого товариства, якщо більше року число акціонерів буде менше семи. Одні автори виділяють, інші – ні такий спосіб утворення як фактичний. Вказаний спосіб означає, що фактично капітал належить одній особі, а невелика його частина розподіляється з єдиною метою: виконати вимоги закону про мінімальну кількість учасників. Деякими правознавцями заперечується такий спосіб визнання товариств з одним учасником як фактичний. Аргументом є те, що не можна говорити про товариство з одним учасником, якщо реально воно створювалося декількома учасниками. В. Борисова зазначає, що в такому випадку можна ставити питання про визнання недійсним установчого договору, якщо буде доведено, що це угода з такими її вадами, як суб’єктний склад, воля або зміст [6].

Підводячи підсумки, слід зазначити, що у законодавстві зарубіжних країн по-різному вирішуються питання можливості заснування господарських товариств однією особою та їх діяльності. Проте можна говорити про тенденцію схвалення господарського товариства з одним учасником і надання пріоритету прямому способу їх утворення. Про це свідчить прийняття 21 грудня 1989 року Дванадцятої Директиви Ради Європейського Союзу № 89/667. Ця Директива визнає право створення одним засновником лише товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 1). Факт зосередження в одного учасника всіх часток було визнано ще у Другій Директиві 1976 року, однак тоді мова йшла лише про можливість набуття всіх часток у процесі діяльності товариства, тобто після його реєстрації. Дванадцята Директива передбачає наявність одного учасника з моменту реєстрації товариства і, відповідно, зосередження в його руках усіх часток. Тобто визнається прямий порядок створення господарського товариства з одним учасником

Крім того, стаття 6 Дванадцятої Директиви надає право у національному законодавстві передбачити створення акціонерних товариств з одним учасником [7]. Україна як держава, що прагне стати членом Європейського Союзу, передбачила у новому Цивільному кодексі прямий порядок виникнення товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю і акціонерного товариства.

Дата добавления: 2015-11-30