Хоча, за деякими даними, в Україні зареєстровано близько 700 жіночих організацій, половина респондентів зазначила, що в Україні немає сильного жіночого руху чи ефективних лобістів ґендерної рівности: «Жіночий рух не впливовий, а останніми роками він став іще слабшим» (посадовець). Як уже було зазначено, у 1980-х з’явилися перші сучасні жіночі організації, багато з яких опікувалися головно державною незалежністю, а також послуговувалися матерналістськими дискурсами. Цей рух ефективно залучив до політичного активізму жінок, які були далекі від публічних справ. Але після здобуття незалежности цей рух втратив цілі і наснагу. «Незалежність України, – каже Александра Грицак, – залишила жінок у розгубленості щодо їхньої подальшої ролі у публічному житті».
У 1990-х роках в Україні почало працювати багато міжнародних організацій, що підтримують рівність. Їхні українські колеґи були почасти сформовані цими західними впливами і перейняли частину західної ґендерної термінології, щоб мати більші шанси на фінансування. Попри позитивний ефект, ця тенденція також, на думку Грицак, «утруднила розвиток деяких перспективних місцевих феміністичних груп, а натомість створила своєрідну еліту неурядових організацій, яка перестала говорити місцевими поняттями». Директор дослідницького інституту зазначила, що «єдиним центром, який протягом багатьох років отримував стабільну підтримку, був Харків. Одначе на ситуацію в Україні цей центр впливає мало, бо мало працює з українською владою і в цілому є доволі проросійським». Подібно представниця неурядової організації поскаржилася, що «дуже вузьке коло організацій має доступ до великих грошей, у той час як їхня робота не дуже помітна». Натомість інші місцеві організації не мають суттєвої фінансової підтримки. Донори, як випливає з роботи Грицак, пояснюють це тим, що ті організації представляють «місцеві традиції».
У відповідях багатьох респондентів лунало невдоволення конвеєрним підходом донорів: «У них до всіх стандартний підхід, вони не розбираються у специфіці української ситуації» (дослідник); «ҐМ не може мати універсальний вокабуляр: для кожної сфери потрібна своя термінологія... У кожної людини є двері до ґендерної чутливости, але у кожного вони у різному місці» (представник неурядової організації). Ба більше, багато хто зазначив, що для доступу до фінансування часто потрібно підлаштовуватися до специфічних завдань донорів. Наприклад, дослідниця пояснила: «Спершу ми були жіночою організацію, бо отримали американський ґрант, потім ми почали співпрацю з канадським фондом і вони попросили розширитися до ґендерної організації». Інша представниця неурядової організації поскаржилася, як важко підлаштовуватися під постійно мінливі умови фінансування і такі ж мінливі пріоритети західних фондів: «Чотири-п’ять років тому українсько-канадський ґендерний фонд перестав підтримувати жіночі організації та переорієнтувався на ґендер. Але тут не можна так різко все міняти. У нас немає історії навіть просто жіночого руху, ми ще не можемо йти у ногу зі світовими тенденціями».
Попри ці проблемні моменти, позитивні ефекти західного фінансування дуже суттєві. Зі слів професора, «ґендерні теми виживають тільки завдяки підтримці й тискові міжнародних структур. Якби не це, навіть формальні документи не було би підписано». І безумовно всі погодилися щодо нестачі державного фінансування у цій сфері: «Жіночі організації мало лобіюють через низьку інституційну спроможність». Багато організацій зникає через нездатність забезпечити фінансування. Зі слів посадовця, «під час боротьби за незалежність жіночі організації сконсолідувалися, але потім здезінтеґрувалися через економічні проблеми». А представниця неурядової організації сказала, що «держава не дає НУО заробляти гроші, щоб забезпечувати самим свою діяльність». Інша посадовець та активістка зазначила, що «США та Канада дають нам гроші, а чому ж не наш власний уряд?».
Нестача координації та мережевого спілкування між наявними організаціями була також названа серед серйозних перепон багатьма респондентами: «Є організації, що працюють у цій сфері, але вони роз’єднані» (викладач); «Жіночий рух дуже неорганізований; немає єдности, як у деяких країнах» (представник неурядової організації); «Жінки не підтримують одна одну, жіночий рух не сконсолідований» (посадовець). Така розрізненість є великою проблемою, зокрема низькою є циркуляція інформації між організаціями, а багато організацій і не знають одна про одну. Можливо, найважливішим є те, про що йшлося місцевій активістці: «жінки втратили віру у те, що чогось можна досягти через жіночий рух». І нарешті, було зазначено низьку координацію між жіночими організаціями та державою, що унеможливлює вплив на те, як держава проводить ґендерну політику. Працівниця неурядової організації пригадала, що «міністр юстиції підписав указ про ґендерну експертизу, але запросив нас – ґендерних експертів – до дискусії лише постфактум».
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 22 | Нарушение авторских прав