Можна і не спати або розділ 1

Тихе, заржавіле повітря пробивало обличчя ще трохи сонних людей, котрі,як зазвичай поверталися до своїх закуйовджених щоденних робіт, що були джерелом їхнього існування. Цей ранок був звичайним набором тимчасових секунд, що відбивав наслідки вчорашнього дня і водночас дедалі більше надавав можливість хоч на мить усвідомити дійсним жителям цього світу, що від часу їм не втекти, і краще лиш залишатися нерівномірним очевидцем зміни свого зовнішнього вигляду, як на невдалу картину відомого художника, яку хоч і визнають шедевром творіння, але в очах творця вона назавжди залишиться тільки набором кольорових відтінків безмежжя.

Як не дивно, все має свою тривалість і ніхто не хоче виявляти бажання бути відсутнім навіть від елементарної повсякденності, яка охоплює мале коло відтворення часу. Що ж до не повсякденності, то яка ж вона, задумається кожен, що це за клубок невідомого подиху долі? Відповідь досить очевидна..у світі не повсякденності ти бачиш не тільки те, що ти бачиш, але й те, що ти б міг побачити, і це «б» явно проявляється на підсвідомому рівні у твоїй голові – ти просто бачиш те, що до цього часу, за відсутності справжнього втручання у свою голову думок істини не міг побачити. У моїй же голові жили дитячі скелі двохсторонніх спостережень, коли міг я у дні побачити не тільки оте безпричинне відбивання себе у табуні вод, але і думку неба, що під вечір, відбиваючись, відриває у сонця безцінне тепло, і хрускіт пташиного крила, що ламалося за рахунок влучного пострілу дев’яностолітнього мисливця, і спів дерев, що знову народились після нехолодної зими.

Знаєте, настають такі моменти життєвості, коли тобі просто хочеться жити…і все. Жити, попри невдале слово, попри сльози, від яких коефіцієнт корисної дії дорівнює майже нулю. І вже якщо ти вирішив хотіти, то краще досягти того, а не будь порожнім мрійником своєї же псевдо мети. Дорога в цьому порядку буде досить таки й складна, але чи є це корисно для тебе, це теж важливе питання. Тому твоя істинна дія повинна бути спрямована на не тільки її досягнення, але й на те, чи справді тобі те потрібно. І, перш за все, пильна уважність та зважування на терезах потрібності буде формуватися твоє майбутнє. Зараз же, у цьому ледачому та трохи кволому світі важко прийняти щось дійсно хороше, але все ж таки, це має статися з кожним, бо який же сенс всього цього невідомого достовірно існування збіговиськ на кулястій землянці розумних людинок..

І в час, коли на плечі падає тонна проблем, на крилах бід приходять думки про руйнацію… руйнування тебе або ж проблем. В цьому випадку не варто просто залишатися тим, ким був ти до проблеми, бо «клин клином» застосовувати це просто безглуздість, тобто, саме зміна підходу до проблеми дасть нове, мабуть, і перше вирішення проблеми. Авжеж, ні в кого це не вийде без того, що зараз багато хто називає раціональним стремлінням впорядкованих потоків вирішення виникнення безглуздостей, що я просто назву логічністю дій. Чомусь, все здається неправильним і при кожному втягуванні дій зупиняється на першому же етапі, етапі взаємодії, бо будь-хто, як показує наша сучасність, буде створювати суперечки, адже не по-їхньому зроблено, не так. Кому таке вигідно, як не отій стороні чорно-білого псування делікатного держання природної суті спілкування, як не вельможній несправедливості. І, знаєте, вона перемагатиме до того часу, поки ваша псевдо свідомість вириватиме з вашого розсудку сталість. Я впевнений, що тільки разом із проблемами, невдачами, падіннями, походами не в той бік, разом з розчаруваннями у людях, з їхніми шиплячими недоліками та грайливістю нездійсненних надій варто виривати собі місце у цьому строкатому світі явищ, що має в собі і радість дня прийдешнього, і час на створення доброчинності і загальних вирішень себе посеред інших, і сукупність всього того, що йде від центрального керівника внутрішніх дій – серця. До нього треба звертатись, воно же втілення ціле направленої суті дій твоїх, які можна вважати чистими, рушійними, сповненими багатства незвичної мудрості, що проводять лінію, по якому повинен йти ти.

Частково, можна прикинутись на увагу до такого дійства, як зміна. Це неабиякий важливий аспект внутрішнього існування всієї рушійної сили свідомості. Давно вже визначено, що змін є безліч, але чи ця тонко натягнута нитка між добрими чи злим і чимось невідомим буде мати тотожний результат. Звичайно, нікому цього невідомо, проте, можна сказати, що такий спосіб свого пізнання має безпідставно досить цікавий розвиток подій, бо все, що піддається процесу зміни, вискакує на вищу ланку себе, як більш вдосконалений індивід. Важко собі навіть уявити життя живого без змін. Ідея нового проникнення до стандарту змінності має досить таки дивний конгломерат спотворення існуючої системи принципів, які під впливом часу та заборон дають можливість спостерігати мінливість справжнього перетворення тембру життя, тому тривалі зусилля у висновку можуть принести неочікуваний стан проникаючої у простір незібраності мислення. Ненадійно було б стримувати себе у намаганнях до зміни, але якщо в твоїй клітці слів вирує вітер терпіння і шепіт провокацій, то все, що буде мати із тобою справу отримає клеймо безповоротної загибелі. Таким чином, все має міру свого виконання та послідовність, і яка би то справа на перетині доріг життєвості не була, завжди має залишатися первинне клопотання про неминучість зміни, так що незрівнянною перспективою виявляється тільки врівноважена послідовність логічно сформованих дій, що висновком своїм мають цілковитий розвиток внутрішньої, і навіть у деяких випадках, а саме при їх тотожній взаємодії, зовнішньої проблематики існування.

Мабуть, у всього є своя чітко визначена дорога спрямованості і чим більше ти до неї притуляєшся, тим більше ліквідуєш себе, свою істинну направленість, що є, на жаль, невизначеною для тебе, але чи є таке життя, що вже тай наперед знає хтось… можна не погодитись і так і залишитися ніким, попри наявність мозку. Ніхто не знає яка зараз буде буква, чи що станеться через секунду в іншій секунді, бо все має свою послідовність незнання, що все ж таки визначає те, що має або ж могло бути в той чи інший момент часу… Справді, ця можливість неможлива, і коли ця можливість входить у процес, то кому буде надане слово, як не тій, що тримає в собі суть суті, а саме дорога наша визначеність подальшого вчинення. Звісно, чим більше до неї звертатися, тим краще нічого й не буде, бо у всьому є своя міра, абсолютизація того чи іншого чинника визначеності споглядання матиме тільки відтінки провалу. Сміливо можна й визначити, що провал являється фінішем неправильних намагань та підозрою нестачі у своїй структурі аспектів фартовості, тобто сили мудрості і водночас, ніби приводить до все нового й нового намагання, що буде змінювати і змінюватись. Сам факт цього буде вести на бік покращень, на бік корисної визначеності, що наведе наочний проект цілковитого проникнення у день всевимірних коливань цікавості.

Щось вривається у думку тільки на мить і розриває на частинки твоє бачення на образ справжнього кінця, яке,як не дивно можна назвати безпричинним початком, а краї сподвижного вимагання істини всмоктують в себе все до останньої притрушеної неземної роси, що живить світ насолодою нев’ялості. Байдуже, що там твориться за кілометрами перевихлопних доріг, бо шлях завжди один, як і істина, якщо ж у істини виникають свої інші форми виявлення, то хиба – ось як це називається. Марно все повертати назад, змінювати курс і вирізати в часі моменти, що більше ніколи не повторять за будь-яких обставин, та й навіть досвід не буде у змозі створити ідеальне повторення реального вироблення стану тодішнього. Перспективний масштаб вічності об’єднує в собі деструктивний символ страху, що перечить навіть самому собі, знаходячи майбуньо-приховану ідею дії, але будучи на рівні із розумом, кидатиме слова, що підніматимуть з асфальту не тільки тіло, але й слово, що іноді вживається з ним, як невід’ємне ціле різних предметів, що і називається системним конгломератом. Час від часу здається, що в шухляді думок існують тільки переляк реакції на момент їхнього встромлення у чиюсь то свідомість. Думаю, якщо так, то краще цього й не варто робити, не треба йти проти свого внутрішнього логосу, бо він – це ти, твоя сутність. Помилки вчиняє кожен, і думаючи, що він їх не вчиняє теж можна вважати прикладом примітивної помилки, це ж тільки той їх не вчиняє, що й зовсім не живе. Не обов’язково втягуватися в причину їх виникнення, достатньо просто знати, що вони існують і уникнути їх, мабуть, неможливо. Людям потрібна правда, тобто часто те, чого вони не мають або не хочуть мати. Узагальнення «всі» цікавеньке припущення, що вимагає певні доведення. Як можна людину віднести до якогось такого «всі» - це ж нерозумно. У кожного суб’єкта є свої індивідуальні особливості, які проявляються тільки в нього і знаходяться тільки в нім. Це вже треба бути пропащим деревом, щоб тебе назвали частиною сірої маси, яку ніхто не може побачити і навести хоча б 10 представників. Тому, радійте, все-таки кожен з нас хтось таки кимось є, а не порожнім наявником у часі і займатилем місця у просторі. Завтра сьогодні буде вчора, вічне коло сумнівної можливості щось планувати, та перш за все впевненість у цьому, ось кому варто давати всі грамоти, привілеї та кубки. Вона чи не найголовніша фігура руху до здійснення свого уявного трохи, як би це можна назвати, майбутнього, і всупереч цьому, страшно навіть уявити, якби її не було, хоча людство таке «ух», що придумало якесь інше відчуття, яке б несло їх до такого невідомого «завтра».

Пора рятуватись від всього, що тебе не вбиває. А те, що вбиває – в руки більше не бери, зрозумій цю просту істину! Твоя музика сенсу скоріше згорить в океані, ніж буде почута тими, хто в ній нічого не розуміє. Лезо висоти ріже по венних проходах до тієї степені, поки тобі не остогидне це коливання маятника на годиннику дорогоцінних паперів. Бійся, бо крадькома до прив’язаної сутності щоденного ранкового прокидання забіжить важкувата королева нічогонеробіння, так-так, це вона – лінь і все, що мало хоч мінімальний шанс на порятунок надією зникне назавжди з твого вже від поляризованого поля зору. Абсолютне споглядання на береги правди та брехні вічно й нестиме по течії несправедливості та втручання ганебних руйнівників твоїх міфів свідомості про спасіння від переляку.

Безпричинно дивитися в стелю і бачити якесь диво..дивно. Іноді тобі буде здаватися, що ти переможець, на грудях блищить жалюгідне золото, тебе обливають заздрісними поглядами знайомі, друзі, яких ти навіть не можеш перерахувати поіменно... але ні, це просто ілюзорне сприймання дійсності. Так, не заперечую, ти можеш бути переможцем, проте місце тільки одне, тобто, єдине, тобто ти один, в себе ти однозначно на першому місці, на другому і третьому, звичайно, не те, або не ті, з ким проходити може боротьба, а матеріалізовані речі, які мають на тебе вплив, ти залежний, тобі залишилось жити. Розумієш, друже, тобі залишається жити, мабуть, тільки тобі, тобто, ти собі життя.

Дата добавления: 2015-12-01