Читайте также:
|
Надзвичайно зросла потреба у виваженій, соціально-економічно ефективній регіональній політиці, без здійснення якої неможливо вивести молоду державу з кризи і побудувати потужний національний господарський комплекс. Аналіз сучасного стану регіональної політики засвідчує, що вона вкрай незадовільна і може стати соціально-економічно ефективною лише за умови розв'язання низки проблем. Чи не найважливішою з них є впровадження, затвердження та використання на всіх рівнях і в різних цілях єдиного соціально-економічного районування, узгодженого з різними ієрархічними ланками управління. Тобто, йдеться про вдосконалення територіальної організації продуктивних сил України. Територіальна організація господарювання вимагає обґрунтування наукових засад розміщення виробництва і підприємств з урахуванням їх економічної доцільності і ефективності та можливої екологічної шкідливості. Ринкові процеси і сучасний розвиток національної економіки характеризується формуванням регіональних господарських систем та посиленням децентралізації соціально-економічної діяльності. Сутність регіональної економіки полягає у зростанні самоуправління розвитком регіонів, все більшому зосередженні в них адміністративних повноважень і господарської самостійності. В регіонах безпосередньо реалізується соціально-економічна політика держави, в них здійснюється сучасна і майбутня стратегія національного розвитку, яка ґрунтується на наявних соціальних, економічних, екологічних та інших особливостях конкретних територій. Для будь-якого господарюючого суб'єкта цілком зрозумілим і доцільним є максимально повне врахування особливостей тієї місцевості, де передбачається організація економічної діяльності. Як правило, вихідною умовою цієї діяльності є відповідні переваги регіону порівняно з іншими. Такими перевагами можуть бути певні види природних мінерально-сировинних, соціальних (особливо робочої сили), виробничих та інших видів ресурсів, економіко-географічне положення щодо районів сировини, енергії, ринків збуту готової продукції. У сукупності вони дозволяють господарюючому суб'єкту зменшувати витрати на виробництво, мати стабільний ринок споживання своєї продукції, отримувати постійний дохід. Взаємодія всіх господарюючих суб'єктів на певній території повинна створювати передумови формування на ній специфічного господарського комплексу і його самовизначення в загальній економічній системі. Регіональна економічна система має досить складний механізм самовідтворення, в основі якого лежить сукупність регіональних переваг. Джерелами, які живлять цю систему, є як місцеві, так і залучені ззовні ресурси. Результати господарської діяльності, тобто готовий продукт цієї системи, може споживатися на місці його виробництва або вивозитись за межі регіональної економічної системи, формуючи сектори його збуту. Серед просторових форм організації господарства існують різні типи територіально-виробничих комплексів, які практично є територіально-виробничими частинами господарства країни. До них належать такі таксонічні одиниці, як промисловий пункт, промисловий центр, промисловий вузол, агломерація, спеціалізований район, промислова зона. Економічна діяльність у регіоні значною мірою залежить і від особливостей цього середовища Залежно від просторових відмінностей умов і ресурсів формуються регіони зі специфічними особливостями господарських комплексів, які і складають регіональну (просторову) економіку. Серед просторових форм організації господарства існують різні типи територіально-виробничих комплексів, які практично є територіально-виробничими частинами господарства країни. До них належать такі таксонічні одиниці, як промисловий пункт, промисловий центр, промисловий вузол, агломерація, спеціалізований район, промислова зона. Найпростішим об'єктом виробничо-територіального поділу території є промисловий пункт, який формується на базі певного виробництва і розташованого біля нього поселення. Так сформувались промислові пункти-поселення. Це є характерним для регіонів, де розміщені шахти. Біля шахти формується поселення людей, які на ній працюють, - так виникли шахтарські поселення. Більш складними просторовими формами організації господарства є промисловий центр і промисловий вузол. Якщо в промисловому центрі поєднується декілька промислових підприємств однієї або різних галузей, то до промислового вузла можуть входити десятки підприємств з кількома населеними пунктами зі спільними об'єктами інфраструктури. їх компактне розміщення на невеликій території утворює територіально-виробничий комплекс як специфічну регіональну економічну частину господарства. Ще більшими за територією і потужнішими за виробничим потенціалом, а також складнішими за композицією є такі територіально-виробничі утворення, як промислова агломерація і промисловий район, до складу яких входять територіально-виробничі комплекси нижнього рангу. Ці територіальні форми організації промислового виробництва є результатом високої територіальної концентрації господарства і населення, виробничих і невиробничих видів діяльності та різноманітних функцій. Наявність різних типів територіально-виробничих комплексів веде до формування просторової структури. Висновок: Як бачимо, на території України сформувалась складна система побудови регіональної економіки, яка характеризується як просторово-горизонтальними відносинами, так і просторово-вертикальною супідрядністю, яка притаманна адміністративно-територіальним таксонам. Регіональна економіка формується під дією раціонального розміщення продуктивних сил і це є спільним для тих наукових дисциплін, які сьогодні включені в єдину програму господарства.
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 81 | Нарушение авторских прав