Данте — останній поет середніх віків і перший поет нового часу
Данте Аліг’ері народився у Флоренції у травні 1265 року в родині юриста. Справжнє ім’я поета було Дуранте, яке він скоротив до Данте, зробивши з імені начебто літературний псевдонім.
Про його дитинство і юнацтво маємо окремі відомості. В дев’ять років він закохався у дівчину своїх років, пам’ять про цю любов змінила всю його душу і життя, визначила ідеальну і піднесену єдність, які так вражають у його творчості. На підставі випадкових спогадів поета можна встановити, що він одержав поверхневу і недостатню освіту, яку розвинув і довів до виняткової для тих часів повноти завдяки наполегливій роботі у зрілому віці. Можливо, він і в дитячому віці виявляв схильність до науки і поезії. Коли йому виповнилося 24 роки, взяв участь у військовій операції проти сусідніх міст — Ареццо (битва при Камкальдіно) і Пізи (облога Канрони). У 1296 році він одружився з Джеммі Донаті, а в 1300-му здійснив відповідальне дипломатичне доручення і виконував обов’язки пріора. Данте відігравав значну роль у суспільстві і брав активну участь у політичному житті рідного міста.
Поет за традицією своєї сім’ї належав до партії гвельфів, яка розкололася у 1300 році на «чорних» і «білих» (назва за кольором гербів двох родин). Поштовхом до розколу були інтриги папи Боніфація VIII: він хотів повністю підкорити собі Флоренцію, а свого родича поставити на її чолі. «Чорні» підтримували Папу, а «білі», в тому числі і Данте, виступили проти нього. Боніфацій домагається перемоги «білих». У той час, коли Данте представляв інтереси своїх однодумців при дворі Папи (січень 1302 р.), «чорні» у Флоренції віддали його під суд, звинувативши у підкупі, хабарництві, інтригах проти церкви і винесли вирок: вигнання на два роки, великий штраф і позбавлення права обіймати публічні посади. Оскільки Данте був неспроможний оскаржити це рішення, судді постановили вигнати його назавжди, а у разі його появи у Флоренції — спалити на вогнищі. Незаслужена образа глибоко принизила горду душу Данте. Впродовж 1302 — 1304 років він намагався у союзі з іншими «білими» повернутися до Флоренції, але картина особистих інтриг і розпусти серед них відштовхнула його. Він відокремився від своїх однодумців і організував «партію для самого себе». Протягом 20 років мандрував Італією, користувався підтримкою освічених магнатів і правителів окремих міст. Він побував у Вероні, Казелтіні, Луніджані, Равенні. У 1310 році з’явилася надія на імператора Генріха VII Люксембурзького, але той помер і не встиг нікому відчинити двері до Флоренції. Вигнання поета було підтверджене декретом від 6 листопада 1315 року, крім того, двічі він був виключений із числа городян, які підлягали амністії (у 1311 і 1316 рр.).
Останні роки поет провів у Вероні і Равенні, помер у Равенні 14 вересня 1321 року, оточений увагою і турботами останнього покровителя — Гвідо Новелло да Полента. Тіло Данте покоїться у Равенні і зараз, не дивлячись на всі спроби Флоренції повернути у свою країну того, кого вона не зуміла захистити за життя.
Для нас Данте попри все поет, автор «Нового життя» і «Божественної комедії», мислитель, вчений і політик.
2. «Нове життя» і поезія «нового солодкого стилю»
Поетична слава Данте припадає на його юнацький роман «Нове життя», написаний в 1291 або на початку 1292 року. Складається він з 30 сонетів, пов’язаних прозаїчною розповіддю. Таким чином, психологічний аналіз набуває чіткості, глибини і витонченості. Надихнула Данте на створення цієї поезії Беатріче, я якою він зустрівся у своїх неповних дев’ять років, коли супроводжував свого батька на свято в будинок Фолько Портінарі. Тоді Беатріче було вісім років. Так склалося, що Данте оспівував її все життя. Цей твір — історія любові. Беатріче — ідеал духовного, платонічного кохання. Вона була одружена з дворянином Симоне де Барді і померла у 1290 році. А Данте довелося одружитися з Джеммі Донаті.
Двір Аліг’єрі знаходився по сусідству з великим будинком сім’ї Донаті. За походженням це був давній рід. Манетто Донаті заручив свою доньку Джеммі з Данте Аліг’єрі, коли вони були ще дітьми. Джеммі було шість років, а Данте не виповнилось і дванадцяти. Через деякий час після смерті Беатріче (1291—1292) поет одружився з Джеммою.да Манетто Донаті, хоча ніколи її кохав. Якби шлюб не відбувся, йому треба було б заплатити великі гроші, яких у нього не було. У поета народилося два сини, П’єтро та Якопо, і донька Антонія. Про свою дружину він ніколи не згадував у своїх творах — на той час не було заведено торкатися в поезії сімейних стосунків.
У «Новому житті» поет уникав точних дат, нікого не називав на ім’я, а обмежувався натяками на події, які викликали той чи інший вірш. Це перша в історії західноєвропейської літератури автобіографічна повість, яка розкривала найінтимніші почуття автора.
Зміст його позбавлений будь-якого руху. Фабула відсутня. Перша зустріч з героями книги відбулася, коли їм виповнилося по дев’ять років. Через 10 років поет знову зустрів Беатріче: вона привітала його легким кивком голови і наповнила невимовним блаженством. Він поспішив до себе в кімнату і написав свій перший сонет. Другого разу зустрівся з нею у церкві і, боячись видати таємницю, зробив вигляд, що цікавиться іншими дамами. Беатріче більше йому не кланялася. Данте вбитий горем. Ось раптом випала можливість побачити її серед інших дам, які прийшли на весілля — і тут Данте відчув неабияке хвилювання, а Беатріче насміхалася над ним. Поплакавши, він вирішив ніколи не шукати з нею зустрічі, а присвятити себе її оспівуванню, Беатріче — це майбутнє джерело його блаженства. Так відкрилася частина нового життя. Батько Беатріче помер. Поет відгукнувся на цю смерть глибоким співчуттям, хоча хвороба прикувала його до ліжка, і сумні передчуття та думки про смерть турбували його.
Він бачив, як тьмяніє сонце, як ллють сльози Зірки, птахи мертвими падають на льоту, дрижить земля, чув голос: «Ти нічого не знаєш? Твоя кохана померла!» Поету принесли звістку про її смерть. Весь світ затьмарився для нього, смерть Беатріче для нього — це відчуття суспільного горя, і він повідомив про це знатних городян Флоренції. Протягом двох років шукав втіхи лише в роботі. Проте погляд однієї дами, яка пожаліла хлопця, наповнили його серце любов’ю, і він зробив її предметом своїх мрій, забув про Беатріче. Але не надовго. Швидко поет повернувся до єдиної і справжньої любові і завершив книгу урочистою обіцянкою увіковічити пам’ять Беатріче поетичним творінням, на яке не надихала його ще жодна інша жінка.
Це перший у Європі психологічний роман, перше втілення того простого і разом з тим складного почуття, яке визначило розвиток найзаповітніших сторін дантівської душі. Любов зворушлива і наївна.
Ім’я Беатріче означало «благословенна». І дійсно, своєю небесною благодаттю жінка з таким ім’ям благословила поета на нове життя.
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 52 | Нарушение авторских прав