Термін неолітична революція увів у 1949 англійський археолог Гордон Чайлд.

Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства,тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.

Неолітична революція стала завершальним етапом розвитку простих суспільств і прологом до складного суспільства. До складних суспільств відносяться такі, де з’являється прибавочний продукт, товарно-грошові відносини, соціальна нерівність і соціальна стратифікація (рабство, касти, стани, класи), спеціалізований і широко розгалужений апарат управління.

Термін "неолітична революція" увів у 1949 англійський археолог Гордон Чайлд.

Соціальним наслідком неолітичної революції стала поява аграрного суспільства. Спеціалізація племен, як на скотарстві, так і на землеробстві викликала ріст продукції, яку легко можна було обміняти на інші товари.

З переходом до виробництва продуктів харчування людина одержала вільний час, тому не дивно, що виникли нові види ремесла: ткацтво, обробка обсидіану (вулканічного скла) і початки металургії. В епоху неоліту люди також навчились обпалювати глину, перетворюючи її в особливу речовину (кераміку) з метою надання виробам з неї твердості, міцності, водонепроникності, вогнестійкості. Варіння їжі в глиняному посуді дозволило істотно урізноманітнити раціон. Поява кераміки стала однією з основних ознак неолітичної епохи. Більше того, цей винахід знаменує справжню революцію, подію величезної ваги у розвитку людства. Адже до цього людина використовувала тільки дане їй у готовому вигляді природою — обпалюючи ж глину, вона створювала новий, невідомий у природі матеріал. Людина поступово вдосконалила мистецтво орнаменту.

У результаті всього цього населення Землі колосально зросло, різко розширилася і сфера природокористування. Виникає соціальна організація, що базується на сільському господарстві, а саме — родоплемінний лад, в якому поряд з родовими велику роль відіграють сусідські і територіальні відносини. Утверджується патріархат: голови патріархальних родів не тільки здійснюють владу над родичами, але й беруть участь в управлінні племенем. З'являється інституція племінного вождя, що виконує функції військово-політичного управління. У кінці епохи починається обробка металів (золота, срібла, міді), тому останній період неоліту (ІV-ІІІ тис. до н.е.) називають мідним віком — енеолітом.

Землеробство – один з основних і найважливіших елементів цивілізації як такої. Це, по суті, – аксіома сучасного погляду на людську історію. Саме з освоєнням землеробства й переходом до супутнього йому осілого образу життя пов’язане формування того, що ми розуміємо під терміном «суспільство» й «цивілізація». Там, де не було переходу до землеробства, там не виникла й цивілізація.

Теренс Маккена в книзі «Їжа богів» висловив таку думку, що в раціоні древніх людей були деякі продукти (гриби тощо), які мали наркотичні властивості, що сприяло розвитку мислення людини. Дійсно, давня людина в тому чи іншому виді вживала наркотичні речовини, особливо під час різних обрядів релігійного характеру, що певною мірою підтверджує зв’язок цих речей з тонкими сферами. Поява землеробства ці речі обмежила. Але, на нашу думку, таке явище не можна оцінювати однозначно негативно, бо поява писемності й науки сприяли розвитку лівої півкулі головного мозку людини. Мислення ж давньої людини, скоріш за все, було домінуюче правопівкульним, інтуїтивним. Лівопівкульне ж мислення – раціоналістичне, яке конче потрібне. Цивілізація без цього неможлива, що доводить довга її відсутність у людей з домінуюче правопівкульним мисленням. Просто сенсорику не можна пригнічувати, як це є зараз, а в цілому обидві форми мислення людини, безумовно, необхідні.

При переході до землеробства вперше з’явився в людей карієс, який був невідомий мисливцям і збирачам, які жували жорсткі стеблини рослин, а також коренеплоди, клубні й цибулини. Вчені твердять, що предки людини довгий час харчувалися змішаною їжею.

Прогрес господарства й ускладнення соціального життя вплинули на розвиток духовної культури неолітичного суспільства. З'явились перші карти — означення маршрутів, нанесені на деревну кору, дерево чи шкіру. Одержала значного розвитку піктографія, за допомогою якої тепер могли здійснювались досить складні записи. Такі записи відомі у племен Північного Сибіру, американських індіанців, у багатьох суспільствах Меланезії і Тропічної Африки. Записуватись могли повідомлення, призначені для передачі на відстань (пропозиції дарообміну, встановлення мирних відносин, любовні листи тощо), так і для збереження у часі (фіксація пам'ятних подій). Існували цілі піктографічні хроніки, наприклад, знаменита «Валам олум» («Червоний запис») північноамериканських індіанців-делаварів, котрі зобразили 184 рисунками на деревній корі усі свої історичні перекази — від початку світобудови до появи у країні європейських колонізаторів.

Нові умови життя знайшли своє відображення і в міфології. Вона стала більш розвинутою, включивши до себе етіологію не тільки людей, тваринного і рослинного світу, найпростіших суспільних інституцій, але і культурних рослин, домашніх тварин, складних соціальних установлень, нерідко і світобудови у цілому. У ранньоземлеробських суспільствах одержали поширення міфи про шлюб чоловіка-Неба й жінки-Землі як початку усіх початків.

Такою ж мірою еволюціонувала й ускладнилась релігія. По мірі накопичення знань про навколишній світ і про самих себе люди пізньої палеолітичної общини все менше ототожнювали себе з природним середовищем, все більше усвідомлювали свою залежність від незвіданих надприродних сил. Ці сили бачились добрими і злими. У результаті старі уявлення про дуалістичний поділ предметів і явищ природи вилився в уявлення про споконвічну боротьбу доброго і злого начал. Добрим силам стали поклонятись як постійним захисникам і покровителям роду, общини, племені; протиборчі їм злі сили старались умилостивити. Змінився зміст тотемізму: тотемні «родичі» і «предки» зробились об'єктом релігійного поклоніння.

Продовжували розвиватися й інші форми мистецтва, зокрема усна, музична і танцювальна творчість. У казках, легендах, піснях й інших жанрах усного фольклору виникли сюжети, що відображали залежність людини від родючості землі і плодючості тварин. Казки в одних племен ще слабко відокремлені від міфів, в інших стали самостійним жанром. Поряд з родовими й особистими з'явилися пісні статево-вікових груп і особливо чоловічих об'єднань. У ряді племен суперництво через жінок або боротьба за владу породили звичай змагання в піснях, іноді у формі напівжартівливої лайки (взаємного паплюження).

В кінці епохи неоліту були відкриті колесо і плуг, почали використовувати робочу худобу, з'явилися торгові міста. До 3500 р. до н.е. у зоні алювіальних ґрунтів Південної Месопотамії і Єгипту виник міський спосіб життя, з'явилися перші держави і царська влада, монументальне мистецтво й архітектура, писемність; отже, можна говорити про виникнення цивілізації.

Однак причина такого якісного стрибка людського суспільства залишається все-одно нез’ясованою. На нашу думку, тут слід пильнішу увагу приділити тій обставині, що землеробство дозволило влаштувати масову експлуатацію людей планети. Комусь саме це було потрібно, причому, настільки, що навіть заради цього було змінено весь хід розвитку людської цивілізації й спрямовано саме на той шлях, по якому вона йде й досі.

Дата добавления: 2015-11-30